Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"04" квітня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/347/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Добрелі Н.С.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовомІноземного підприємства "МАЛАХІТ"
доКвартирно-експлуатаційного відділу міста Харків
про стягнення коштів
без виклику учасників справи
ІП "МАЛАХІТ" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Харківського КЕУ, в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 9.595,99 грн та витрати зі сплати судового збору.
Фактичними підставами позову є невиконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором про відшкодування витрат за спожите водопостачання та водовідведення від 06.05.2024 №491 в частині відшкодування позивачу вартості спожитих стороною 2 послуг з водопостачання та водовідведення за червень та липень 2024.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 10.02.2025 з урахуванням малозначності справи №922/347/25 в розумінні частини п'ятої статті 12 ГПК України відкрито спрощене позовне провадження, призначено розгляд справи без повідомлення сторін та встановлено учасникам справи строк для подання заяв по суті справи.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 14.02.2025 у справі №922/347/25 позовну заяву ІП "МАЛАХІТ" залишено без руху на підставі частини одинадцятої статті 176 ГПК України.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 17.02.2025 продовжено розгляд справи №922/347/25.
Частиною п'ятою статті 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Ухвала про відкриття провадження у даній справі була надіслана до електронного кабінету відповідача в підсистемі ЄСІТС та отримана останнім 10.02.2025, про що свідчить довідка про доставку електронного листа.
Положеннями частини другої статті 14 ГПК України передбачено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини третя статті 13 ГПК України).
Відповідно до частини дев'ятої статті 165, частини другої статті 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідач у строк, встановлений частиною першою статті 251 ГПК України відзиву на позов не подав, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
За висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розгляну за наявними матеріалами справи.
Перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані позивачем докази, суд встановив наступне.
Між ІП "МАЛАХІТ" (балансоутримувач), (користувачем) та Квартирно-експлуатаційним відділом м. Харків (платник) був укладений Договір спільного тимчасового безоплатного використання майна від 15.02.2023 №24 (надалі - Договір). Згідно з його умовами балансоутримувач надав користувачу можливість на спільне безоплатне користування нерухомим майном у місті Харкові, а саме: приміщення другого поверху будівлі літ. "Б-2" загальною площею 361,5 кв. м; частину нежитлової будівлі "К', К3" загальною площею 903 кв. м, що розташована у м. Харків в т.ч.: нежитлові приміщення 683,00 кв. м на першому поверсі; нежитлове приміщення 20 кв. м на другому поверсі; нежитлове приміщення 200 кв. м на третьому поверсі.
Згідно з пунктами 3.1., 3.2. Договору спільне користування майном здійснюється на безоплатній основі. Платник зобов'язаний відшкодувати балансоутримувачу всі витрати за комунальні послуги, які були отримані користувачем за час дії цього Договору.
Відшкодування за спожиті комунальні послуги користувачем сплачується платником на підставі укладених договорів на відшкодування окремо за кожним видом наданих комунальних послуг (електричної енергії, водовідведення, водопостачання, вивіз ТБО) за відповідним пакетом документів до них (пункт 3.3. Договору).
Пунктом 8.2. Договору передбачений обов'язок платника відшкодувати балансоутримувачу вартість комунальних послуг, що спожиті користувачем у процесі виконання цього Договору.
Цей Договір набуває чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2023. У відповідності до частини третьої статті 631 ЦК України сторони домовилися, що умови Договору розповсюджуються на правовідносини, які виникли між ними з 10.03.2022 (пункт 10.1. Договору).
25.02.2023 між ІП "МАЛАХІТ" та користувачем був підписаний Акт приймання-передачі нерухомого майна згідно з Договором.
Додатковою угодою від 13.12.2023 до Договору сторони продовжити строк дії Договору до 31.12.2024.
Додатковою угодою від 31.07.2024 до Договору сторони дійшли згоди про розірвання Договору 31.07.2024.
На підставі Акту приймання-передачі нерухомого майна від 31.07.2024 користувач передала ІП "МАЛАХІТ" нерухоме майно згідно з Договором.
Також, Квартирно-експлуатаційним відділом м. Харків (сторона-1), ІП "МАЛАХІТ" (сторона-2) та (сторона-3) був укладений Договір про відшкодування витрат за спожите водопостачання та водовідведення від 06.05.2024 №491 (далі - Договір відшкодування витрат). Згідно з його умовами сторона-1 відшкодовує витрати, понесені стороною-2 з оплати централізованого водопостачання та водовідведення, які були спожиті стороною-3 згідно з Додатковою угодою від 13.12.2023 №1 до Договору. Ціна цього Договору становить 5.354,71 грн. Обсяг водопостачання - 216 куб. м, обсяг водовідведення - 216 куб. м.
Додатковою угодою від 30.05.2024 №1 до Договору про відшкодування витрат були внесені зміни щодо ціни договору та обсягу споживання, а саме: ціна договору становить 8.056,59 грн, обсяг водопостачання та водовідведення за лютий, березень, квітень 2024 становить 325 куб. м.
Як зазначає позивач ним були підготовлені проекти додаткових угод до Договору про відшкодування спожитого (стороною-3) обсягу водопостачання та водовідведення в червні та липні 2024 на суму 4.932,83 грн та 4.663,16 грн відповідно.
Листом від 28.01.2025 позивач надіслав проекти додаткових угод до Договору про відшкодування відповідачу для розгляду та підписання. Вказаний лист був отриманий відповідачем 28.01.2025.
У відповідь на лист позивача відповідач зазначив, що він є бюджетною установою, яка в своїй діяльності фінансується з державного бюджету та є розпорядником бюджетних коштів виключно в рамках взятих на себе зобов'язань бюджетного періоду. У зв'язку з чим, відповідач не може передати до органу казначейства доручення на здійснення платежу згідно з вимогою ІП "МАЛАХІТ" від 28.01.2015 за Договором.
Такі обставини на думку позивача свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту шляхом вжиття наведених у позові способів захисту права.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
У відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої, другої статті 3 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України", суб'єктами господарської діяльності у Збройних Силах України є військові частини, заклади, установи та організації Збройних Сил України, які утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України, ведуть відокремлене господарство, мають кошторис надходжень та видатків, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням. Перелік видів господарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам, визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 19 Закону України "Про Збройні Сили України", фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно з пунктами 6,7 частини першої статті 2 БК України, бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження; бюджетне зобов'язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому.
Статтею 3 БК України передбачено, що бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
За приписами частини першої статті 48 БК України, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років; довгострокових зобов'язань за енергосервісом, узятих на облік органами Казначейства України; довгострокових зобов'язань у рамках державно-приватного партнерства, узятих на облік органами Казначейства України; середньострокових зобов'язань за договорами щодо забезпечення судноплавного стану внутрішніх водних шляхів та судноплавних шлюзів; середньострокових зобов'язань у сфері охорони здоров'я; середньострокових зобов'язань за договорами на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг; щодо завдань (проектів) Національної програми інформатизації - після їх погодження з Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації.
Довгострокове зобов'язання за енергосервісом на підставі документального підтвердження в установленому порядку скорочення обсягів споживання комунальних послуг та енергоносіїв і видатків на їх оплату за звітний період (порівняно з такими обсягами (видатками), які були б спожиті (здійснені) за відсутності енергосервісу) набуває статусу бюджетного зобов'язання у сумі, визначеній згідно з умовами договору енергосервісу виходячи з цін (тарифів), діючих у періоді, за який здійснюється розрахунок, у межах фактичного скорочення таких видатків.
Відповідно до статті 49 БК України, розпорядник бюджетних коштів після отримання товарів, робіт і послуг відповідно до умов взятого бюджетного зобов'язання приймає рішення про їх оплату та надає доручення на здійснення платежу органу Казначейства України, якщо інше не передбачено бюджетним законодавством, визначеним п. 5 ч. 1 ст. 4 цього Кодексу. Казначейство України здійснює платежі за дорученнями розпорядників бюджетних коштів у разі: 1) наявності відповідного бюджетного зобов'язання для платежу у бухгалтерському обліку виконання бюджету; 2) наявності затвердженого в установленому порядку паспорта бюджетної програми; 3) наявності у розпорядників бюджетних коштів відповідних бюджетних асигнувань.
Згідно зі статтею 51 БК України, розпорядники бюджетних коштів забезпечують у повному обсязі проведення розрахунків за електричну та теплову енергію, водопостачання, водовідведення, природний газ, інші енергоносії, комунальні послуги та послуги зв'язку, які споживаються бюджетними установами, та укладають договори за кожним видом відповідних послуг у межах бюджетних асигнувань, затверджених у кошторисі.
Судом встановлено, що зміст укладеного між ІП "МАЛАХІТ", користувачем та Квартирно-експлуатаційним відділом м. Харків Договору передбачає відшкодування відповідачем всіх витрат на комунальні послуги, які були отримані користувачем майна за Договором.
Таким чином, оскільки плата за саму діяльність позивача умовами Договору не передбачена, то за своєю правовою природою укладений між сторонами правочин має ознаки договору про безоплатне надання послуг (див. постанову Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №916/770/19).
Згідно зі статтею 904 ЦК України за договором про безоплатне надання послуг замовник зобов'язаний відшкодувати виконавцеві усі фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Обов'язок відшкодувати виконавцеві всі фактичні витрати, необхідні для виконання договору про безоплатне надання послуг, ґрунтується на презумпції відплатності договорів про надання послуг.
Обсяг водопостачання та водовідведення, спожитий користувачем у червні-липні 2024, підтверджується Актами наданих послуг, Актами зняття показань лічильників, котрі підписані позивачем та користувачем, проте не підписаний відповідачем, та становить у загальному розмірі 9.595,99 грн.
Укладаючи Договір з позивачем та користувачем, відповідач зобов'язався відшкодувати позивачу всі витрати за комунальні послуги, які були отриманні користувачем Майна, за час дії цього Договору.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (частина друга статті 530 ЦК України).
Позивач звертався до відповідача з листом від 28.01.2025, в якому просив погасити існуючу заборгованість за послуги з водопостачання та водовідведення в розмірі 9.595,99 грн.
Однак, у відповіді на вказану претензію відповідач зазначив, що проведення бюджетних платежів здійснюється органами казначейства в рамках бюджетного періоду та затвердженого бюджету розпорядника коштів. У зв'язку з чим, Харківське КЕУ не може передати до органу казначейства доручення на здійснення платежу згідно зі зверненням ІП "МАЛАХІТ" за Договором.
У відзиві на позовну заяву відповідач також посилається на відсутність бюджетних асигнувань для фінансування оплати.
Суд зазначає, що відсутність бюджетних асигнувань для фінансування оплати за надані позивачем послуги не є підставою для звільнення від обов'язку їх оплати. Оскільки Європейським судом з прав людини в рішенні від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та в рішенні від 30.11.2004 у справі "Бакалов проти України" зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання. Відповідно до положень статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.
Наведений висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 916/1345/18.
Аналогічний правовий висновок про те, що сама собою відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання викладено в постанові Верховного Суду України від 22.03.2017 у справі № 3-77гс17, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.03.2018 у справах № 925/246/17, № 925/974/17, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 12-46гс18 (пункт 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 911/4249/16).
Згідно з частиною першою статті 96 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. За приписами частини другої статті 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
В силу статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У відповідності до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, що передбачено частиною першою статті 612 ЦК України.
Всупереч вимог статті 13 та статті 74 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень) відповідачем доказів, які б спростовували факт наявності заборгованості у розмірі 9.595,99 грн з оплати послуг за водопостачання та водовідведення не подано.
Відповідно до частини першої статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги приписи статті 526 ЦК України та статті 193 ГК України, якими передбачено, що зобов'язання повинні виконуватись сторонами у встановлених договором або законом порядку і строках, приймаючи до уваги викладені обставини; доведеність з боку позивача факту порушення відповідачем умов Договору та діючого законодавства та оскільки відповідачем не спростовано наявності заборгованості, суд дійшов висновку про наявність у справі достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 9.595,99 грн.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 129 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, витрати позивача зі сплати судового збору в розмірі 2.422,40 грн покладається на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 1, 4, 13, 20, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова (Україна, 61024, м. Харків, вул. Сковороди Григорія, 61 код ЄДРПОУ 07923280) на користь Іноземного підприємства "МАЛАХІТ" (Україна, 61054, Харківська обл., м. Харків, вул. Павлова Академіка, буд. 120, код ЄДРПОУ 34756572) заборгованість у розмірі 9.595,99 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 2.422,40 грн.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції Східного апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено "04" квітня 2025 р.
Суддя Н.С. Добреля