Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
31.03.2025м. ХарківСправа № 922/4587/24
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Калініченко Н.В.
при секретарі судового засідання Базака А.А.
за участю представників учасників процесу:
прокурора: Крестьянінов А.О., посвідчення № 079899 від 23.07.2024 року,
позивача: Баранчук О.Б., самопредставництво,
третьої особи: Лущан І.Р. самопредставництво,
першого відповідача: не з'явився,
другого відповідача: не з'явився,
третього відповідача: не з'явився,
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу,
за позовом Виконувача обов'язків керівника Харківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону, м. Харків, в інтересах держави в особі Харківської обласної військової адміністрації, м. Харків,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), АДРЕСА_1 ,
до відповідачів:
першого відповідача: Богодухівської районної державної адміністрації Харківської області, Харківська область, м. Богодухів,
другого відповідача: Золочівської селищної ради, Харківська область, смт. Золочів,
третього відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Басово», Харківська область, село Баранівка(з),
про усунення перешкоди у користуванні та розпорядженні землями оборони,
Прокурор, Виконувач обов'язків керівника Харківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону, звернувся до Господарського суду Харківської області із позовною заявою в інтересах держави в особі Харківської обласної військової адміністрації (позивач) до відповідачів, Богодухівської районної державної адміністрації Харківської області, Золочівської селищної ради та Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Басово», про усунення перешкоди власнику-державі в особі Харківської обласної державної (військової) адміністрації у користуванні та розпорядженні землями оборони шляхом: - визнання незаконним та скасування розпорядження Золочівської районної державної адміністрації Харківської області від 07.09.2007 № 515 «Про надання згоди ТОВ «Агрофірма «Басово» на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки; - визнання незаконним та скасування розпорядження Золочівської районної державної адміністрації Харківської області від 18.09.2007 № 553 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі та складання документів, що посвідчують право оренди земельної ділянки ТОВ «Агрофірма «Басово»; - визнання недійсним договору оренди землі № 040769500504 від 27.09.2007, а саме: земельної ділянки кадастровий номер 6322686000:02:002:0123; - зобов'язання Золочівської селищної ради, ТОВ «Агрофірма «Басово» повернути у державну власність в особі Харківської обласної військової адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 6322686000:02:002:0123 площею 83,5 га; - скасувати державну реєстрацію за Золочівською селищною радою на земельну ділянку № 32023639 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме із одночасним припиненням прав та закриттям розділу; - скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 6322686000:02:002:0123 площею 83,5 га в Державному земельному кадастрі.
1. РУХ СПРАВИ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 30 грудня 2024 року залишено позовну заяву Виконувача обов'язків керівника Харківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону в інтересах держави в особі Харківської обласної військової адміністрації без руху. 06 січня 2025 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Виконувача обов'язків керівника Харківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону в інтересах держави в особі Харківської обласної військової адміністрації до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/4587/24. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Почато у справі № 922/4587/24 підготовче провадження і призначено підготовче засідання. Залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ). 17 березня 2025 року, протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Відносно реалізації учасниками справи свого права на подання заяв по суті справи: позивачем надані пояснення (вх. №№ 1612, 1619 від 21 січня 2025 року), що прийняті до розгляду із долученням до матеріалів справи ухвалою Господарського суду Харківської області від 22 січня 2025 року; другим відповідачем (Золочівська селищна рада) надано відзив (вх. № 1470 від 20 січня 2025 року), що прийнятий до розгляду із залученням до матеріалів справи ухвалою Господарського суду Харківської області від 20 січня 2025 року; прокурором надано відповідь на відзив (вх. № 5316 від 28 лютого 2024 року), що прийнята до розгляду із долученням до матеріалів справи ухвалою Господарського суду Харківської області від 03 березня 2025 року; другим відповідачем заперечень на відповідь на відзив не надано. Першим відповідачем (Богодухівська районна державна адміністрація Харківської області) та третім відповідачем (ТОВ «Агрофірма «Басово») не реалізоване право на подання заяв по суті справи. По поясненням третьої особи (вх. № 5460 від 03.03.2025 року), які подані з недоліками, ухвалою суду від 18 березня 2025 року відкладено вирішення питання про прийняття їх до розгляду до усунення недоліків в строк до 21 березня 2025 року (включно), які (недоліки) третьою особою не усунені, у зв'язку із чим пояснення не враховуються під час розгляду справи.
При цьому, суд зазначає, що строки розгляду справи в порядку загального позовного провадження врегульовані розділом ІІІ ГПК України. Так, у відповідності до ч. 3 ст. 177 ГПК України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. В свою чергу, відповідно до ч. 1, 2 ст. 195 ГПК України, суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті. Суд констатує, що 60-ти денний строк на стадію підготовчого провадження, через об'єктивні причини в даному конкретному випадку, не є розумним, водночас справу розглянуто з дотриманням строків розгляду справи (сукупний обрахунок строку за статтями 177, 195 ГПК України).
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").
У пунктах 2, 4 частини 3 статті 129 Конституції України закріплені такі основні засади судочинства як: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Зазначені принципи знайшли своє відображення у статтях 7, 13 ГПК України, а тому господарські суди зобов'язані реалізовувати їх під час здійснення господарського судочинства. Закон України "Про судоустрій та статус суддів" (пункт 3 статті 7) також гарантує право кожного на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку. Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09 жовтня 1979 року, пункт 24, Series A N 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява №38695/97, пункт 43, ECHR 2000-II). Суд констатує про те, що під час розгляду справи, були створені належні умови для реалізації сторонами своїх прав, що передбачені ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.
2. ОПИС ПОЗИЦІЙ СТОРІН
Як зазначено у позовній заяві, згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 32023639 від 12.06.2019 року за Державою в особі Золочівської районної державної адміністрації Харківської області зареєстровано право власності на земельну ділянку кадастровий номер 6322686000:02:002:0123 площею 83,5 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. За інформацією ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 07.10.2024 року, між Золочівською районною державною адміністрацією та ТОВ Агрофірма «Басово» щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6322686000:02:002:0123 укладено договір оренди землі за №040769500504 від 28.09.2007 терміном на 25 років. Встановлено, що згідно з розпорядженням голови «Золочівської районної державної адміністрації від 07.09.2007 за № 515, ТОВ АФ «Басово» отримало дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки для оформлення документів, що посвідчують права користування на умовах оренди вказаної земельної ділянки, яка знаходиться за межами населених пунктів на території Удянської сільської ради Золочівського району Харківської області. В подальшому, розпорядженням голови Золочівської районної державної адміністрації від 18.09.2007 за № 553 ТОВ АФ «Басово» затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі та складання документів, що посвідчують право оренди земельної ділянки. Між Золочівською районною державною адміністрацією та ТОВ «Агрофірма «Басово» укладено договір оренди землі № 040769500504 від 27.09.2007, а саме спірної земельної ділянки (кадастровий номер 6322686000:02:002:0123) строком на 25 років. В подальшому, додатковою угодою між Золочівською районною державною адміністрацією та ТОВ Агрофірма «Басово» за № 2 від 03.05.2019 внесені зміни до договору оренди спірної земельної ділянки від 27.09.2007 та збільшено термін договору оренди земельної ділянки на 49 років. В свою чергу, прокурор зазначає, що вибуття спірної земельної ділянки з державної власності відбулось незаконно, оскільки вона в повному обсязі знаходиться в межах прикордонної смуги та відноситься до земель оборони.
21 січня 2025 року до суду від позивача надійшли пояснення (вх. №№ 1612, 1619). Позивач зазначає, що підтримує позовні вимоги прокурора у повному обсязі, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Позивач додатково зазначає, що на підставі постанови Верховної Ради України від 17.07.2020 № 807-ІХ правонаступником Золочівської районної державної адміністрації стала Богодухівська районна державна адміністрація. Розпорядженням Харківської обласної державної адміністрації від 01.11.2021 № 539 «Про визначення ширини прикордонної смуги в межах території Харківської області» визначено ширину прикордонної смуги вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках і вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм прикордонну смугу завширшки 5 кілометрів від лінії державного кордону, де встановлюється прикордонний режим, але не менше від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруд. Спірна земельна ділянка кадастровий номер 6322686000:02:002:0123 площею 83,5 га знаходиться в межах прикордонної смуги, а відтак належить до земель оборони та може перебувати виключно у державній власності. Крім того, за інформацією, що міститься в матеріалах справи, до моменту повномасштабного вторгнення російської федерації на територію нашої Держави, спірна земельна ділянка використовувалась для інженерної забудови та зведення інженерних споруд вздовж Державного кордону України.
20 січня 2025 року до суду від другого відповідача (Золочівська селищна рада) надійшов відзив (вх. № 1470 від 20 січня 2025 року). Відповідач вважає посилання прокурора на вимогу щодо ширини прикордонної смуги у 5 кілометрів помилковим, виходячи з принципу дії нормативно-правових актів у часі, адже ні на момент укладення договору оренди за результатами проведених торгів у формі аукціону, ані на момент передачі спірної ділянки у комунальну власність вказане положення не було відображено у вище згаданій постанові Кабінету Міністрів України. Окрім цього, відповідач вважає за необхідне наголосити на необхідності додержання принципу правової визначеності на підтвердження статусу добросовісних набувачів права власності селищною радою і права оренди ТОВ «Агрофірма «Басово». Також, другий відповідач зазначає про сплив строку позовної давності.
28 лютого 2024 року до суду від прокурора надійшла відповідь на відзив (вх. № 5316). Прокурор зазначає, що з викопіювання з кадастрової карти України вбачається, що спірна земельна ділянка розташована у північно-східній частині Золочівського району Харківської області. За допомогою функції «лінійка» встановлено, що до Державного кордону України, якщо вимірювати зі сходу, у найвіддаленішій точці менше 734,796 метрів. Уся земельна ділянка розташована упритул до державного кордону. Зі Схеми розташування земельних ділянок у прикордонній смузі вбачається, що спірна земельна ділянка перебуває у межах орієнтовної тилової межі прикордонної смуги (5 км від державного кордону). Згідно інформації НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України № 06.2/2169-24 від 23.02.2024, наданої на запит Харківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону № 53-55вих-24 від 05.01.2024 встановлено, що спірна земельна ділянка кадастровий номер 6322686000:02:002:0123, яка розташована за адресою Харківська область, Золочівський район, на території Удянської сільської ради до повномасштабного вторгнення російської федерації використовувались з метою інженерної розбудови та зведення інженерних споруд вздовж Державного кордону України з РФ. Знаходження спірної земельної ділянки в межах прикордонної смуги підтверджується матеріалами, що додаються, а саме: - схемою розташування земельних ділянок в прикордонній смузі; - додатком 1 до Договору між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон - Описом проходження державного кордону між Україною та Російською Федерацією (Договір ратифіковано Законом № 1681-IV від 20.04.2004; - викопіюванням з Публічної кадастрової карти України.
Щодо обрання належного вибору способу захисту порушеного права. Під час формування та реєстрації невірно визначено категорію спірної земельної ділянки як землі сільськогосподарського призначення при тому, що вказана земельна ділянка належить до земель оборони. За наведених обставин, подальша наявність відомостей щодо спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі порушуватиме принципи об'єктивності, достовірності, повноти відомостей та унеможливить відновлення порушеного права держави, у власності якої має перебувати спірна земельна ділянка, оскільки реєстрація у Державному земельному кадастрі земельної ділянки з категорією «землі сільськогосподарського призначення» відносить її до земель комунальної власності, що надає право міській раді продовжувати здійснювати розпорядження землею, які є власністю Держави і за категорією відносяться до земель оборони.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.
3. ВІДНОСНО ПІДСТАВНОСТІ (ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ДІЄЗДАТНОСТІ) ПРОКУРОРА НА ЗВЕРНЕННЯ ДО СУДУ З ДАНИМ ПОЗОВОМ
За змістом статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Отже, обов'язковою передумовою реалізації права на судовий захист в порядку господарського судочинства є наявність у позивача суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, які порушуються, не визнаються або оспорюються іншими особами - відповідачами, та на захист якого спрямоване звернення до суду з позовом. Відтак, вирішуючи спір, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, і лише встановивши наявність такого - суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або про відмову у захисті. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу. Згідно з частиною 1 статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у господарські правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює господарські права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у господарських, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, у пункті 26 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).
У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (частина 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України). У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою (частина 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України). У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті (абзаци 1 та 2 частини 3 статті 23 Закону України “Про прокуратуру»). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини 4 статті цього Закону). Крім того, прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює.
Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Таким чином, наведені вище норми законів та Рішення Конституційного Суду України надають прокурору право звертатися до суду з позов про захист інтересів держави, обґрунтовуючи при цьому, в чому саме полягає таке порушення.
На переконання суду, прокурор, звертаючись з даним позовом, обґрунтував порушення інтересів держави, а саме вказав, що надання в оренду земельної ділянки, всупереч встановленому порядку, яка є власністю держави і використовується для захисту державного кордону, беззаперечно свідчить про порушення інтересів держави, оскільки це зачіпає інтереси Українського народу. Захист від порушень права власності Українського народу безперечно належить до сфери державного інтересу й повинен забезпечуватись усіма передбаченими Конституцією України правовими механізмами, у тому числі через представництво інтересів держави в суді органами прокуратури. В умовах сьогоднішньої повномасштабної війни з Російською Федерацією та запровадженого воєнного стану питання забезпечення безпеки нашої держави набуває надзвичайно критичного значення. Створення перешкод у користуванні земельними ділянками прикордонної смуги для органів Прикордонної служби України призводить до зволікання у спорудженні захисних об'єктів на кордоні з ворогом. З огляду на викладене для інтересів держави важливим є питання збереження земель оборони та їх використання для забезпечення безпеки держави. Разом з тим питання законності використання майна та земельних ділянок оборони, перебуває на особливому контролі держави.
Прокурором також представлено документи, що підтверджують дотримання ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», а саме: листом № 53-53ВИХ-24 від 05.12.2024 Харківською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Східного регіону повідомлено Харківську обласну військову адміністрацію про виявлені порушення земельного законодавства. Крім того, прокурором повідомлено, що якщо адміністрацією не будуть вживатися заходи позовного характеру щодо усунення перешкод у користуванні вказаними землями, то такі заходи, за наявності підстав, будуть вживатися органами прокуратури в інтересах держави в особі обласної адміністрації. У відповідь на зазначений лист обласною державною адміністрацією повідомлено, що заходи щодо усунення перешкод у здійсненні права розпорядження землями оборони не вживались.
Таким чином, прокурором дотримані процедури, передбачені законодавством України для звернення до суду в інтересах держави, так само як і обґрунтовано в чому може полягати порушення інтересів держави. Тобто, вбачаються обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави прокуратурою.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 зазначено, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
4. ВІДНОСНО ВИРІШЕННЯ СПОРУ ПО СУТІ
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, у відповідності до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на їх обтяжень № 388931270 земельна ділянка з кадастровим номером 6322686000:02:002:0123, площею 83,5 га має цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Судом встановлено, що згідно з розпорядженням голови Золочівської районної державної адміністрації № 515 від 07 вересня 2007 року ТОВ АФ «Басово» отримало дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки для оформлення документів, що посвідчують права користування на умовах оренди вказаної земельної ділянки, яка знаходиться за межами населених пунктів на території Удянської сільської ради Золочівського району Харківської області. В подальшому, розпорядженням голови Золочівської районної державної адміністрації № 553 від 18 вересня 2007 ТОВ АФ «Басово» затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі та складання документів, що посвідчують право оренди земельної ділянки.
Так, в матеріалах справи наявний договір оренди землі площею 83,50 га, що укладений 27 вересня 2007 року між Золочівською районною державною адміністрацією та ТОВ «Агрофірма «Басово». Згідно із п. 8 Договору він укладений на 25 років. При цьому, суд звертає увагу, що Верховна Рада України прийняла постанову від 17 липня 2020 року за № 807-ІХ, про утворення та ліквідацію районів і вказаною постановою ліквідовано Золочівську району державну адміністрацію Харківської області та її правонаступник стала Богодухівська районна військова адміністрація Харківської області.
В подальшому, 03 травня 2019 року між Золочівською селищною радою та ТОВ АФ «Басово» укладено додаткову угоду № 2 про внесення змін до договору оренди землі від 27 вересня 2007 року.
Однак, передання в оренду земельної ділянки суперечить законодавству України, враховуючи її місцезнаходження.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 № 1147 «Про прикордонний режим» установлено вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках і вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм прикордонну смугу завширшки 5 кілометрів від лінії державного кордону, де встановлюється прикордонний режим, але не менше від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруд. Розпорядженням Харківської обласної державної адміністрації від 14.09.2018 № 522 «Про визначення ширини прикордонної смуги в межах території Харківської області» визначено ширину прикордонної смуги вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках і вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм прикордонну смугу завширшки 5 кілометрів від лінії державного кордону, де встановлюється прикордонний режим, але не менше від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруд.
У листі НОМЕР_1 прикордонного загону ДПС України № 06.2/394-вих від 12.01.2024 року зазначено, що земельна ділянка з кадастровим номером 6322686000:02:002:0123 знаходиться повністю в межах прикордонної смуги. До цього листа НОМЕР_1 прикордонним загоном ДПС України представлені картографічні матеріали з яких вбачається місце розташування земельної ділянки та межа прикордонної смуги. Як вбачається із листа НОМЕР_1 прикордонного загону ДПС України № 06.2/2169-24-вих від 23.02.2024 року земельна ділянка з кадастровим номером 6322686000:02:002:0123 до повномасштабного вторгнення рф використовувалася з метою зведення інженерної розбудови та зведення інженерних споруд вздовж Державного кордону України з рф.
Також, прокурором представлена до суду роздруківка з кадастрової карти у відповідності до якої земельна ділянка з кадастровим номером 6322686000:02:002:0123 знаходиться на відстані 735 метрів від Державного кордону України з рф.
Згідно зі ст. 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Відповідно до п. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Статтями 13, 14 Конституції України визначено, що земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Відповідно до ст. 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Згідно з ч. ч. 1, 5 ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.
Земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони".
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 77 ЗК України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Навколо військових та інших оборонних об'єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 84 ЗК України, у редакції чинній на момент винесення розпорядження від 18.09.2007 року, у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відповідно до закону. Відповідно до п. б ч. 3 ст. 84 ЗК України, у редакції чинній на момент винесення розпорядження від 18.09.2007, до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення.
Частинами 2, 3 ст. 115 ЗК України та ч. ч. 1, 4 ст. 3 Закону України «Про використання земель оборони» уздовж державного кордону України відповідно до закону встановлюється прикордонна смуга, в межах якої діє особливий режим використання земель. Розмір та правовий режим зон з особливим режимом використання земель встановлюється відповідно до закону. Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України "Про використання земель оборони" землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об'єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про використання земель оборони» військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування. Землі оборони можуть використовуватися для будівництва об'єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, а також соціального та доступного житла без зміни їх цільового призначення. Відповідно до п. 6 розділу II "Положення про орган охорони державного кордону Державної прикордонної служби України" № 1468/32920 від 26.12.2018 оформлення та набуття в постійне користування земельних ділянок в межах визначеної ділянки відповідальності віднесено до компетенції органів охорони державного кордону. Згідно з п.5 вищезазначеного Положення органами охорони державного кордону є прикордонний загін, окремий контрольно-пропускний пункт та авіаційна частина.
Статтею 22 Закону України "Про державний кордон України" передбачено, що з метою забезпечення на державному кордоні України належного порядку Кабінетом Міністрів України встановлюється прикордонна смуга, а також можуть установлюватися контрольовані прикордонні райони. Прикордонна смуга встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону України на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм з урахуванням особливостей місцевості та умов, що визначаються Кабінетом Міністрів України. До прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення. Згідно зі ст. 23 Закону України "Про державний кордон України" у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, встановлюється прикордонний режим, який регламентує відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України правила в'їзду, перебування, проживання, пересування громадян України та інших осіб, провадження робіт, обліку та тримання на пристанях, причалах і в пунктах базування самохідних та несамохідних суден, їх плавання та пересування у внутрішніх водах України.
Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 297/1395/15-ц залишено без змін судові рішення про задоволення позовних вимог прокурора про скасування наказів Головного управління Держземагенства у Закарпатській області та повернення в державну власність земельної ділянки з чужого незаконного володіння з огляду на те, що відповідно до вимог ст. 77, ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України землі оборони належать виключно до державної власності та не можуть передаватись у приватну власність. Постановою Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 163/2369/16-ц підтверджено доводи позовних вимог прокурора про те, що землі у межах прикордонної смуги належать виключно до державної власності та не можуть передаватись у приватну власність.
Сукупний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що земельні ділянки у межах прикордонної смуги, яка встановлена вздовж державного кордону України, відносяться до земель оборони, які можуть перебувати лише у державній власності та не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності, а також щодо яких встановлений спеціальний режим їх використання. Отже, встановлення факту розташування спірної земельної ділянки в межах прикордонної смуги свідчить про належність вказаної ділянки до земель оборони в силу законодавчого визначення цільового призначення земель, розташованих у межах прикордонної смуги.
При наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прикордонної смуги необхідно виходити із її нормативних розмірів, встановлених ст. 22 Закону України "Про державний кордон України" та п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1147 від 27.07.1998 "Про прикордонний режим". Нерозроблення та незатвердження окремого проекту землеустрою щодо встановлення прикордонної смуги не свідчить про її відсутність, оскільки розміри (ширина) прикордонної смуги встановлені законом - від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.
Такі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 297/1395/15-ц та від 26.10.2020 у справі № 297/1408/15-ц.
При цьому, відповідні розміри та ширина прикордонної смуги на території Золочівського району Харківської області визначено також вказаним вище розпорядженням Харківської обласної державної адміністрації від 01.11.2021 № 539 "Про визначення ширини прикордонної смуги в межах території Харківської області".
З огляду на викладене, ураховуючи, що землі в межах прикордонної смуги належать до земель оборони та можуть перебувати лише у державній власності, суд дійшов висновку, що спірні земельні ділянки незаконно передані у користування ТОВ «АФ «БАСОВО. Крім того, земельна ділянка з кадастровим номером 6322686000:02:002:0123 не може передаватись у комунальну чи приватну власність та може перебувати виключно у державній власності.
Згідно з частинами 1, 2, 6, 7 статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Відповідно до інформації Секретаріату Кабінету Міністрів України № 2073-24 від 04.03.2024 року на запит Харківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону № 53-520 від 29.01.2024 року Кабінетом Міністрів рішень про погодження зміни цільового призначення спірних земельних ділянок не приймалось.
Ураховуючи вищенаведене, земельна ділянка з кадастровим номером 6322686000:02:002:0123, яка знаходяться в межах прикордонної смуги, відноситься до земель оборони, може перебувати виключно у державній власності, а її використання для ведення сільськогосподарської діяльності можливе лише з дозволу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ), а тому надання дозволу на розробку технічної документації з землеустрою та передача в оренду ТОВ Агрофірма "Басово" спірних земельних ділянок Золочівською районною державною адміністрацією Харківської області відбулась незаконно, оскільки право надання дозволу на їх використання належить до компетенції НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ). Ураховуючи те, що Золочівська районна державна адміністрація була неправомочна передавати спірні земельні ділянки в оренду, а Золочівська селищна рада не правомочна передавати їх суб'єкту господарювання в оренду, то фактично така передача не відбулась, статус цих земельних ділянок не змінився до теперішнього часу.
Відповідно до ст. 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною. Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Згідно зі ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акту органом державної влади має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акту. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди. Статтею 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Відповідно до ст. 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акту, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним. Положення ст. 152 ЗК України визначають, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням прав володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
З огляду на викладене та на те, що відповідачами у встановленому законом порядку позовні вимоги прокурора не спростовано, суд дійшов висновку, що розпорядження Золочівської районної державної адміністрації Харківської області від 18.09.2007 № 553 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі та складання документів, що посвідчують право оренди земельної ділянки ТОВ «Агрофірма «Басово», прийняте з порушенням вимог ст. 19 Конституції України, ст. 77, 84, 117, 122 ЗК України, ст. 3 Закону України "Про використання земель оборони", є незаконним та підлягає скасуванню.
При цьому, суд відмовляє у задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним та скасування розпорядження Золочівської районної державної адміністрації Харківської області від 07.09.2007 № 515 «Про надання згоди ТОВ «Агрофірма «Басово» на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки, як акту, що вичерпав свою дію в момент його видання шляхом надання згоди на виготовлення відповідної технічної документації. Означене розпорядження є проміжним та не призводить до відновлення порушеного права держави. Натомість, визнання незаконним та скасування розпорядження, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі та складання документів, що посвідчують право оренди земельної ділянки ТОВ «Агрофірма «Басово» є кінцевим документом, порівняно з розпорядженням про надання дозволу на розробку і визнання його незаконним та скасування призведе до відновлення порушеного права.
Щодо позовних вимог прокурора про визнання недійсним договору оренди спірної земельної ділянки від 27.09.2007, суд зазначає наступне.
Згідно ст. 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Відповідно до ст. 6 Закону України "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. Статтями 13-14 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типовий договір оренди землі затверджуються Кабінетом Міністрів України. Укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади, прийнятого у порядку, передбаченому ЗК України, або за результатами аукціону (ч. 2 ст. 16 Закону України "Про оренду землі"). Статтею 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Згідно з ст. 210 ЗК України угоди, укладені із порушенням встановленого законом порядку купівлі-продажу, ренти, дарування, застави, обміну земельних ділянок, визнаються недійсними за рішенням суду. Згідно з вимогами ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. За змістом ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частиною 1 ст. 203 цього Кодексу. Пунктами г, д ч. 3 ст. 152 ЗК України в якості способів захисту прав на землю передбачено: визнання недійсними рішень органів виконавчої влади; визнання угоди недійсною; застосування інших, передбачених законом, способів. Пунктами 2, 4, 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України в якості способів захисту цивільних прав передбачено: визнання правочину недійсним, відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування.
Правовою підставою для виникнення права оренди у третього відповідача на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 6322686000:02:002:0123 є розпорядження Золочівської районної державної адміністрації Харківської області № 553 від 18.09.2007 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі та складання документів, що посвідчують право оренди земельної ділянки ТОВ «Агрофірма «Басово», визнане судом незаконним та скасоване, що є наслідком визнання вказаного договору недійсним на підставі ч. 1 ст. 203, ст. 215 ЦК України.
Щодо позовних вимог про скасування державної реєстрації спірних земельних ділянок в Державному земельному кадастрі, суд зазначає наступне.
Згідно ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державною реєстрацією земельної ділянки є внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера. Статтею 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" визначено, що державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера. За змістом ч. 1 ст. 24 вищевказаного Закону державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку. За приписами ст. 3 Закону України "Про Державний земельний кадастр"основними принципами, на яких базується Державний земельний кадастр, є зокрема, принципи об'єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі.
Під час формування та реєстрації спірної земельної ділянки невірно визначено його категорію як землі сільськогосподарського призначення при тому, що вказана земельна ділянка належать до земель оборони. За наведених обставин, наявність відомостей щодо спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі в подальшому унеможливить відновлення порушеного права держави, у власності якої має перебувати спірна земельна ділянка.
Відповідно до ч. 13 ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка припиняє існування як об'єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі, зокрема скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації; а також якщо речове право на земельну ділянку, зареєстровану в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", не було зареєстровано протягом року з вини заявника. Положення аналогічного змісту закріплені також у ч. 10 ст. 24 Закону України Про Державний земельний кадастр та п. 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, згідно з якими державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Відповідно до статті 11 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом. Згідно із пунктами 1, 2 частини 3статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.
Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги) (ст. 173 ГПК України).
З огляду на прийняття судом рішення щодо визнання незаконними та скасування розпорядження Золочівської районної державної адміністрації Харківської області від 18.09.2007 № 553 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі та складання документів, що посвідчують право оренди земельної ділянки ТОВ «Агрофірма «Басово», незаконною є і державна реєстрація спірної земельної ділянки.
Відтак, позовні вимоги прокурора про скасування державної реєстрації за Золочівською селищною радою на земельну ділянку № 32023639 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме із одночасним припиненням прав та закриттям розділу, а також скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 6322686000:02:002:0123 площею 83,5 га в Державному земельному кадастрі, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Золочівської селищної ради та ТОВ «Агрофірма «Басово» повернути у державну власність в особі Харківської обласної військової адміністрації спірну земельну ділянку, суд зазначає наступне.
Статтею 14 Конституції України визначено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Право на звернення за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, встановлено нормами ст. 4 ГПК України. Фізичне зайняття обмежено оборотоздатних земель та їх використання особою, яка з огляду на вимоги законодавства не могла набувати прав власності чи користування ними, не позбавляє права володіння ними дійсного власника таких земель, але створює останньому перешкоди у здійсненні ним охоронюваного законом права користування своїм майном. Навіть у випадку оформлення права приватної або ж комунальної власності на виведені з цивільного обороту земельні ділянки, такий власник не набуває статусу одноособового володільця спірним майном, оскільки за Українським народом зберігається його право на землю, що є об'єктом права власності народу, і таке право залишається неприпиненим. Отже, у разі фізичного зайняття обмежено оборотоздатних земель та оформлення речових прав на них відповідне порушення, ураховуючи їх правовий титул, необхідно розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. У такому разі позовну вимогу про зобов'язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, тобто позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.
З огляду на викладене, порушені права та законні інтереси держави підлягають захисту шляхом зобов'язання ТОВ «Агрофірма «Басово» (останнього користувача спірною земельною ділянкою) усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження спірною земельною ділянкою.
На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги прокурора щодо зобов'язання Золочівської селищної ради, ТОВ «Агрофірма «Басово» повернути у державну власність в особі Харківської обласної військової адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 6322686000:02:002:0123 площею 83,5 га підлягають частковому задоволенню в частині зобов'язання ТОВ «Агрофірма «Басово» повернути у державну власність в особі Харківської обласної військової адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 6322686000:02:002:0123 площею 83,5 га. В іншій частині позовних вимог про зобов'язання Золочівську селищну раду повернути у державну власність в особі Харківської обласної військової адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 6322686000:02:002:0123 площею 83,5 га слід відмовити, оскільки на час вирішення спору спірна земельна ділянка перебуває у користуванні ТОВ «Агрофірма «Басово».
Щодо клопотання другого відповідача про застосування позовної давності, суд зазначає наступне.
Стаття 256 ЦК України позовну давність визначає, як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред'явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду. Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Суд звертає увагу на те, що спір стосується земельних ділянок, які відносяться до земель прикордонної смуги, такі землі перебувають під посиленою правовою охороною держави. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу (Кабінету Міністрів України), може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля. Незаконне набуття у власність земель оборони приватними особами без відповідного рішення Кабінету Міністрів України є неможливим, їх розташування свідчить про неможливість виникнення приватної власності без згоди Уряду України. Положеннями ст. 15, 16 ЦК України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14 та від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 вказані можливі способи усунення таких порушень, яких може вимагати законний власник, а саме: шляхом оспорення відповідних рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договорів або інших правочинів, а також вимагаючи повернути земельну ділянку. У постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у справі № 910/13356/17 суд виклав висновок про те, що способом захисту в негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом (зобов'язання повернути або звільнити майно, виселення, знесення, накладення заборони на вчинення щодо майна неправомірних дій). Предмет негаторного позову становить вимога власника майна до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей. Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, яка має закріплений у законодавстві статус обмежено оборотоздатної. При цьому, поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв'язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.
Спірна земельна ділянка на цей час надана в оренду ТОВ «Агрофірма «Басово», проте в силу наведених вище вимог законодавства вона не могла передаватися в оренду в такий спосіб. З огляду на викладене, суд наголошує, що позовні вимоги, які є предметом розгляду у цій справі, що спрямовані на усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, яка має закріплений у законодавстві статус обмежено оборотоздатної. Згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 06.03.2018 у справі № 607/15489/15-ц, позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі, а тому цей позов може бути пред'явлений власником майна протягом всього часу, поки триває порушення. На підставі викладеного, позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується.
Обраний прокурором спосіб захисту порушених прав держави є ефективним, відповідає змісту порушеного права та інтересу, призведе до реального відновлення інтересів держави та попередить загрозу порушення права на землі державної власності.
4. ВІДНОСНО РОЗПОДІЛУ СУДОВИХ ВИТРАТ
Таким чином, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про часткове задоволення позову, судові витрати, понесені прокурором покладаються на відповідачів пропорційно задоволеним вимогам.
У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
На підставі викладеного, керуючись статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 49, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 201, 208-210, 217-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов Виконувача обов'язків керівника Харківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону в інтересах держави в особі Харківської обласної військової адміністрації задовольнити частково.
Усунути перешкоди власнику-державі в особі Харківської обласної державної (військової) адміністрації (61002, м. Харків, вул. Сумська, буд. 64; код ЄДРПОУ: 23912956) у користуванні та розпорядженні землями оборони шляхом:
визнання незаконним та скасування розпорядження Золочівської районної державної адміністрації Харківської області від 18.09.2007 № 553 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі та складання документів, що посвідчують право оренди земельної ділянки Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Басово» (Харківська область, село Баранівка(з), вулиця Центральна, будинок 74; код ЄДРПОУ: 30713268);
визнання недійсним договору оренди землі № 040769500504 від 27.09.2007, а саме: земельної ділянки кадастровий номер 6322686000:02:002:0123;
зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Басово» (Харківська область, село Баранівка(з), вулиця Центральна, будинок 74; код ЄДРПОУ: 30713268) повернути у державну власність в особі Харківської обласної військової адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 6322686000:02:002:0123 площею 83,5 га;
скасування державної реєстрації за Золочівською селищною радою (Харківська область, смт. Золочів, вул. Центральна, буд. 13А; код ЄДРПОУ: 25175462) на земельну ділянку № 32023639 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме із одночасним припиненням прав та закриттям розділу;
скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 6322686000:02:002:0123 площею 83,5 га в Державному земельному кадастрі.
Стягнути з Богодухівської районної державної адміністрації Харківської області (62103, Харківська область, м. Богодухів, площа Свято-духівська, будинок 2; код ЄДРПОУ: 04059616) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону (84333, Донецька область, місто Краматорськ, вулиця Маяковського, будинок 21; код ЄДРПОУ: 39969443) судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 3 229,87 грн.
Стягнути з Золочівської селищної ради (Харківська область, смт. Золочів, вул. Центральна, буд. 13А; код ЄДРПОУ: 25175462) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону (84333, Донецька область, місто Краматорськ, вулиця Маяковського, будинок 21; код ЄДРПОУ: 39969443) судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 3 229,87 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Басово» (Харківська область, село Баранівка(з), вулиця Центральна, будинок 74; код ЄДРПОУ: 30713268) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону (84333, Донецька область, місто Краматорськ, вулиця Маяковського, будинок 21; код ЄДРПОУ: 39969443) судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 5 652,27 грн.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "04" квітня 2025 р.
Суддя Н.В. Калініченко