ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
02 квітня 2025 року Справа № 914/1742/24
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р. , суддя Маціщук А.В.
секретар судового засідання Першко А.А.
за участю представників сторін:
позивача: Кавчук А.В.
відповідача: Олійник А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Вітапромбуд" на рішення Господарського суду Вінницької області від 26 грудня 2024 року у справі №914/1742/24 (повний текст складено 06 січня 2025 року, суддя Шамшуріна М.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будхаб"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітапромбуд"
про стягнення 704 885,64 гривень
Товариство з обмеженою відповідальністю "Будхаб" звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітапромбуд" про стягнення заборгованості, що виникла внаслідок невиконання відповідачем укладеного між сторонами договору оперативної оренди обладнання №23-3008 від 30 серпня 2023 року у розмірі 704 885,64 гривень, з яких: 627 510,00 гривень основного боргу, 64 608,98 гривень пені, 6 569,82 гривень 3% річних та 6 196,84 гривень інфляційних втрат.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 26 грудня 2024 року у справі №914/1742/24 частково задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Будхаб" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітапромбуд" про стягнення 704 885,64 гривень.
Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітапромбуд" (21022, Вінницька обл., Вінницький р-н, місто Вінниця, вул. Гонти, будинок 22А, ідентифікаційний код юридичної особи 44651998) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будхаб" (79069, Львівська обл., місто Львів, вулиця Шевченка, будинок 317, ідентифікаційний код юридичної особи 42863146) 697259,01 гривень (шістсот дев'яносто сім тисяч двісті п'ятдесят дев'ять гривень, 01 копійку), з яких: 627510,00 гривень основного боргу, 57598,97 гривень пені, 5953,20 гривень 3% річних, 6196,84 гривень інфляційних втрат та 8367,28 гривень (вісім тисяч триста шістдесят сім гривень, 28 копійок) судових витрат зі сплати судового збору.
У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 7 010,01 гривень пені та 616,62 гривень 3% річних відмовлено.
Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 91,35 гривень покладено на позивача.
Вказане рішення мотивоване тим, що позивач свої зобов'язання за договором виконав належним чином, в той же час відповідач свої зустрічні зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати орендної плати належним чином не виконав, внаслідок чого було допущено прострочення у виконанні грошового зобов'язання. Приймаючи до уваги, що розмір заявленої до стягнення суми основного боргу відповідає фактичним обставинам справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення боргу у розмірі 627 510,00 гривень є обгрунтованими та підлягають задоволенню. Проаналізувавши зміст пункту 7.1. та пункту 7.7. договору, суд дійшов висновку, що сторонами погоджено інший строк нарахування штрафних санкцій, який є більшим шести місяців та обчислюється до моменту повного погашення зобов'язання. Також судом було встановлено помилки при обрахунку пені та 3% річних, що стало підставою для часткового задоволення позовних вимог.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ТОВ "Вітапромбуд" звернулось до Північно-західного апеляційного господарського суду через "Електронний суд" із апеляційною скаргою, у якій просить повністю скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 26 грудня 2024 року у справі №914/1742/24 і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт зазначає, що суд першої інстанції не врахував ряд пояснень, які надавались відповідачем щодо Акта надання послуг №44 від 29 лютого 2024 року на суму 141 540,00 гривень. Зокрема, ТОВ "Вітапромбуд" не отримував вищевказаний Акт, а тому і не узгодив і не підписав його. Позивач не надав належні та допустимих доказів, які вказують, зокрема, на те, що даний Акт був доставлений відповідачу. У позовній заяві позивач зазначає, що вищевказаний Акт надсилався через оператора "Нова пошта". Однак, відсутні докази, яку саме кореспонденцію було надіслано. Окрім того, такий спосіб направлення на відповідає погодженому у пункті 4.2.2 договору способу направлення акта. Позивач зазначав, що Акт №44 від 29 лютого 2024 року на суму 141 540,00 гривень направлявся також цінним листом з описом через АТ "Укрпошта". Однак, такий лист відповідач не отримував. Крім того, відсутнє повідомлення про вручення такого листа з його змістом. Таким чином, на переконання апелянта, хоча Господарський суд Вінницької області прийняв рішення та вказав, що даний Акт отриманий та погоджений ТОВ "Вітапромбуд", все ж таки Акт №44 від 29 лютого 2024 року на суму 141 540,00 гривень не прийнятий відповідачем та не узгоджений стороною.
Скаржник вважає, що Господарський суд мав би прийняти рішення, яким задовольнити позовні вимоги ТОВ "Будхаб" на суму 485970,00 грн. та з неї провести обрахунок штрафних санкцій, а не з суми 627510,00 грн.
Листом №914/1742/24/586/25 від 03 лютого 2025 року матеріали справи витребувано з Господарського суду Вінницької області.
18 лютого 2025 року до апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №914/1742/24.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24 лютого 2025 року у справі №914/1742/24 залишено без руху апеляційну скаргу ТОВ "Вітапромбуд" на рішення Господарського суду Вінницької області від 26 грудня 2024 року у справі №914/1742/24. Запропоновано скаржнику усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки протягом 10 (десяти) днів із дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху та надати суду докази сплати судового збору у розмірі 12687,94 грн.
07 березня 2025 року від ТОВ "Вітапромбуд" надійшла заява про усунення недоліків, до якої додано платіжну інструкцію №0.0.4230914011.1 від 06 березня 2025 року про сплату 12687,94 грн. судового збору.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11 березня 2025 року у справі №914/1742/24 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Вітапромбуд" на рішення Господарського суду Вінницької області від 26 грудня 2024 року у справі №914/1742/24 та призначено розгляд апеляційної скарги на 02 квітня 2025 р. об 10:45 год.
Від позивача - ТОВ "Будхаб" надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останнє вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права, відтак в задоволенні апеляційної скарги просить відмовити, а судове рішення у справі залишити без змін.
26 березня 2025 року до Північно-західного апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Будхаб" Кравчука Андрія Вікторовича надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27 березня 2025 року у справі №914/1742/24 задоволено заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Будхаб" Кравчука Андрія Вікторовича про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
28 березня 2025 року на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від представника ТОВ "Вітапромбуд" Олійника Андрія Михайловича надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 31 березня 2025 року у справі №914/1742/24 задоволено заяву представника ТОВ "Вітапромбуд" Олійника Андрія Михайловича про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Безпосередньо в судовому засіданні 02 квітня 2025 року, яке проводилось в режимі відеоконференції, представники відповідача та позивача повністю підтримали вимоги і доводи, викладені відповідно в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.
Колегія суддів, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши надану судом юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.
При цьому колегія суддів виходила з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 30 серпня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будхаб" (далі - орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вітапромбуд" (далі - орендар, відповідач) укладено договір оперативної оренди обладнання №23-3008 (далі - договір оренди) /т.1, а.с. 36-41/.
Відповідно до пункту 1.1 договору оренди орендодавець надає орендарю у тимчасове оплатне користування (оренду) будівельну опалубку (в т.ч. окремі елементи опалубки, спеціалізовану тару для її транспортування), іменовану надалі "обладнання", асортимент, кількість і вартість якого вказуються в актах прийому-передачі, що є невід'ємною частиною цього договору.
Згідно з пунктом 1.2 договору обладнання надається в оренду для використання орендарем на будівельному майданчику за адресою: Хмельницька обл., Волочиський р-н., с. Клинини.
Пунктом 1.4 договору послуги оренди за цим договором мають комплексний характер і можуть включати різні допоміжні операції, які спрямовані на досягнення мети цього договору або бажані чи необхідні для досягнення його мети, а також операції, що сприяють захисту прав та законних інтересів сторін під час виконання цього договору.
За умовами пункту 2.1 договору передача обладнання в оренду (з оренди) здійснюється на підставі акту (ів) прийому-передачі.
Відповідно до пункту 2.2 договору асортимент обладнання, яке передається орендарю узгоджуються сторонами додатково.
Згідно з пунктом 2.3 договору обладнання, що передається в оренду за цим договором, є власністю орендодавця і належить до його основних фондів. Амортизаційні відрахування на обладнання нараховуються орендодавцем і використовуються на його повне відновлення. Покращення обладнання, що здійснюється за рахунок амортизаційних відрахувань, є власністю орендодавця. Поточний і капітальний ремонт обладнання здійснюється орендодавцем. Орендар не має права здійснювати будь-які зміни (покращення, ремонт тощо) обладнання.
За умовами пункту 2.5 договору орендар протягом строку дії договору вправі повертати обладнання орендодавцю за відсутністю необхідності, а також, за погодженням з орендодавцем, одержувати нове (інше) обладнання в оренду, здійснювати заміну окремих елементів.
Договір набирає чинності та вважається укладеним з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє до повного виконання сторонами зобов'язань за цим договором. Цей договір є договором найму, який укладений на невизначений строк відповідно до статті 763 Цивільного кодексу України (пункт 3.1 договору).
Відповідно до пункту 3.2 договору датою початку строку оренди обладнання вважається дата підписання акта приймання-передачі обладнання в оренду повноважними представниками сторін. Датою закінчення строку оренди обладнання вважається дата, яка передує даті підписання акта приймання-передачі обладнання із оренди повноважними представниками сторін.
За умовами пункту 4.1.1. договору розмір орендної плати (без ПДВ) за одиницю обладнання за один календарний день зазначається сторонами в додатках до цього договору.
Згідно з пунктом 4.2.1 договору орендна плата в грошовому вираженні щомісячно розраховується орендодавцем на підставі фактичної кількості днів користування обладнанням згідно актів прийому - передачі обладнання.
Пунктом 4.2.2 договору визначено, що орендодавець до 10 (десятого) числа кожного місяця, наступного за оплачуваним (за який нарахована орендна плата), направляє орендарю поштою (цінним листом із описом вкладення) оригінал підписаного та скріпленого печаткою орендодавця акту наданих послуг в двох примірниках.
Відповідно до пункту 4.2.3 договору орендар зобов'язаний підписати і повернути орендодавцю один підписаний та скріплений печаткою орендаря оригінал акта наданих послуг до 20 (двадцятого) числа наступного місяця, за яким нарахована орендна плата.
У разі неповернення (несвоєчасного повернення) підписаного та скріпленого печаткою орендаря акта наданих послуг і відсутності письмової мотивованої відмови орендаря від підписання цього акта (із доданням відповідного розрахунку на підставі підписаних сторонами актів прийому - передачі обладнання), такий акт і сума орендної плати в грошовому вираженні вважаються беззастережно визнаними орендарем, а послуга є такою, що прийнята в повному обсязі (на вказану в акті прийому-передачі суму).
Згідно з пунктом 4.2.4 договору орендар сплачує орендну плату щомісячно протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня закінчення оплачуваного (за який нарахована орендна плата) місяця.
За умовами пункту 4.2.5 договору при наявності заборгованості по орендній платі, суми оплат, що надходять від орендаря за цим договором, зараховуються орендодавцем як оплата орендної плати за більш ранній неоплачений період, незалежно від відомостей про призначення платежів, вказаних в платіжних документах орендаря.
Відповідно до пункту 4.3 договору всі платежі за цим договором, що носять компенсаційний характер та/або спрямовані на відшкодування витрат чи збитків орендодавця, в тому числі, але не виключно: відшкодування шкоди, спричиненої орендодавцю; компенсація вартості пошкодженого, втраченого або знищеного обладнання орендодавця; компенсація вартості різних операцій з організації та здійснення транспортування обладнання, його ремонту, очищення та доукомплектування в результаті порушення орендарем своїх зобов'язань за договором та інші операції, передбачені договором або необхідні в процесі його виконання, - включаються у договірну (контрактну) вартість послуг оренди, що надаються за цим договором.
Пунктами 5.1, 5.1.1, 5.1.3 договору передбачено, що орендодавець зобов'язаний: своєчасно передати орендарю обладнання, визначене сторонами відповідно до умов цього договору; інформувати орендаря з питань, що його цікавлять (на підставі запитів), пов'язаних із використанням обладнання.
За умовами пунктів 5.2, 5.2.1, 5.2.2, 5.2.8. договору орендар зобов'язаний: своєчасно і належним чином прийняти/повернути орендоване обладнання; своєчасно сплачувати орендну плату відповідно до умов цього договору; повернути (здати на склад орендодавця) обладнання очищеним, належно упакованим, в справному стані із врахуванням природнього зносу не пізніше дня припинення (розірвання) договору.
Відповідно до пункту 6.1 договору місце передачі обладнання орендарю та повернення обладнання орендодавцю: м. Львів, вул. Шевченка 317 (склад орендодавця) або інше місце, визначене сторонами додатково. Транспортування обладнання із місця передачі (і до місця повернення) здійснюється орендарем самостійно (або із залученням третіх осіб) і за його рахунок.
Згідно з пунктом 6.4. договору передача (повернення) обладнання оформляється документально шляхом підписання сторонами акта прийому-передачі, що є невід'ємною частиною цього договору.
Представники Сторін повинні діяти на підставі виданих на їх ім'я довіреностей. У разі наявності печатки орендаря в акті прийому-передачі, що засвідчує підпис його представника, такий акт прийому-передачі вважається підписаним уповноваженим представником орендаря та має юридичну силу.
Відповідно до пункту 7.1 договору у разі несвоєчасної сплати орендної плати, відшкодування вартості неповернутого (пошкодженого) обладнання, орендар сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Пунктом 7.7 договору встановлено, що строк позовної давності щодо стягнення неустойки (пені) та щодо вимог про відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням обладнання складає 3 (три) роки. Період нарахування штрафних санкцій складає весь період прострочення зобов'язань.
Відповідно до пунктів 8.1, 8.2 договору всі спори або розбіжності, що виникають між сторонами за цим договором або у зв'язку із ним, вирішуються шляхом переговорів. У разі неможливості досягнення згоди шляхом переговорів, спір підлягає передачі на розгляд до Господарського суду відповідно до чинного законодавства України.
За умовами пункту 9.1 договору виконання зобов'язань орендарем за цим договором забезпечується гарантійним платежем.
Згідно з пунктом 9.4 договору гарантійним платежем забезпечуються всі зобов'язання/заборгованість орендаря перед орендодавцем за цим договором, в тому числі: зобов'язання/заборгованість з орендної плати, компенсаційних та інших виплат за договором тощо. Орендодавець має право зарахувати гарантійний платіж в порядку передбаченому цим розділом договору в рахунок погашення цієї заборгованості/зобов'язань.
Відповідно до пунктів 9.5, 9.5.1, 9.5.2 договору у разі порушення орендарем своїх зобов'язань за цим договором, у орендодавця виникає право зарахування частини суми гарантійного платежу в розмірі вартості порушеного орендарем зобов'язання, в рахунок виконання зобов'язань (відповідно до пункту 9.4 цього договору) орендаря, яке здійснюється наступним чином: орендодавець в односторонньому порядку (без згоди орендаря) зараховує частину суми гарантійного платежу в розмірі вартості порушеного орендарем зобов'язання в рахунок погашення невиконаного (простроченого) зобов'язання за цим договором; у разі наявності декількох невиконаних зобов'язань орендодавець самостійно і на власний розсуд визначає черговість зарахування суми гарантійного платежу в погашення відповідної заборгованості, визначеної в пункті 9.4 цього договору.
Згідно з пунктами 12.1, 12.2 договору даний договір відповідно до Податкового кодексу України для цілей оподаткування вважається договором оперативної оренди. Взаємовідносини сторін, не врегульовані цим договором, регулюються чинним законодавством. Відміна або визнання недійсним частини договору не тягне за собою відміни або визнання недійсним договору в цілому. На цей договір не розповсюджуються положення Закону України "Про оренду державного і комунального майна".
Відповідно до пункту 12.3 договору всі зміни і доповнення до цього договору оформлюються в письмовій формі у вигляді додатків і додаткових угод, які підписуються повноважними представниками та скріплюються печатками сторін та є його невід'ємними частинами.
Як вбачається із матеріалів справи позивачем виставлено відповідачу рахунок №192 від 30 серпня 2023 року за договором оперативної оренди обладнання №23-3008 від 30 серпня 2023 року на суму 125 000 гривень /т.1, а.с. 18/.
Відповідно до платіжних інструкцій №400 від 31 серпня 2023 року на суму 20 000,00 гривень та №404 від 01 вересня 2023 року на суму 105 000,00 гривень відповідач сплатив на користь позивача грошові кошти у розмірі 125 000,00 гривень із зазначенням у графі призначення платежу: "оплата за оренду опалубки згідно рахунку №192 від 30 серпня 2023 року" /т.1, а.с. 31, 34/.
02 вересня 2023 на виконання умов договору орендодавець (ТОВ "Будхаб") передав, а орендар (ТОВ "Вітапромбуд") прийняв обладнання відповідно до Актів приймання-передачі №4613 від 02 вересня 2023 року на суму 3 492 438,88 гривень та №ВН-4614 від 02 вересня 2023 року на суму 14 069,76 гривень /т.1, а.с. 32, 35/.
Як вбачається із матеріалів справи орендодавцем було розраховано орендну плату за користування обладнанням, про що ним було складено відповідні акти надання послуг: №223 від 30 вересня 2023 року на суму 151 680,00 гривень, №258 від 31 жовтня 2023 року на суму 156 930,00 гривень, №341 від 30 листопада 2023 року на суму 151 865,00 гривень, №17 від 31 січня 2024 року на суму 150 495,00 гривень, №44 від 29 лютого 2024 року на суму 141 540,00 гривень, всього на загальну суму 752 510,00 гривень /т.1, а.с. 19, 21, 22, 23, 42, 43/.
Акти надання послуг №223 від 30 вересня 2023 року на суму 151 680,00 грн, №258 від 31 жовтня 2023 року на суму 156 930,00 грн, №341 від 30 листопада 2023 року на суму 151 865,00 грн, №17 від 31 січня 2024 року на суму 150 495,00 грн спільно підписані та скріплені печатками ТОВ "Будхаб" та ТОВ "Вітапромбуд", без зауважень.
Акт надання послуг №44 від 29 лютого 2024 року на суму 141 540,00 грн позивачем 18 квітня 2024 надіслано за адресою місцезнаходження відповідача, про що свідчать відповідні опис вкладення, накладна та фіскальний чек /т.1, а.с. 71 (зворотна сторона)/.
16 травня 2024 року позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою №24-1405 від 14 травня 2024 року про сплату боргу у розмірі 695 558,71 грн /т.1, а.с. 24-26, 72/.
Листом №27/05 від 27 травня 2024 року відповідач повідомив позивача, що у зв'язку з виконанням збиткових будівельних робіт у с.Клинини (де була задіяна орендована опалубка) компанія відповідача понесла значні фінансові збитки і не отримала оплати за виконані роботи та просив поставитись з розуміння до цієї ситуації та погодити наступний графік погашення заборгованості: 07 червня 2024 року 50 00,00 грн, 21 червня 2024 року 50 00,00 грн, 05 липня 2024 року 50 00,00 грн, 19 липня 2024 року 50 00,00 грн, 02 серпня 2024 року 50 00,00 грн, 16 серпня 2024 року 50 00,00 грн, 30 серпня 2024 року 50 00,00 грн, 13 вересня 2024 року 50 00,00 грн, 27 вересня 2024 року 50 00,00 грн, 11 жовтня 2024 року 50 00,00 грн, 25 жовтня 2024 року 50 00,00 грн, 08 листопада 2024 року 50 00,00 грн, 22 листопада 2024 року 27 510,00 грн /т.1, а.с. 14/.
Також щодо погодження графіку оплат відповідач зазначав у листах № 28/05 від 28 травня 2024 року, №13/05 від 13 червня 2024 року /т.1, а.с. 12, 15/.
У листі №28/05 від 28 травня 2024 року ТОВ "Будхаб" не погодило графіку погашення боргу та запропонувало інший графік погашення заборгованості /т.1, а.с. 16/.
Як зазначено позивачем, сплачені 125 000,00 гривень ним було зараховано у рахунок часткового погашення заборгованості згідно акта надання послуг №223 від 30 вересня 2023 року на суму 151 680,00 грн.
Доказів погашення заборгованості у розмірі 627 510,00 гривень матеріали справи не містять.
У зв'язку із не сплатою відповідачем орендної плати, позивач з метою захисту своїх прав та інтересів, звернувся з даним позовом про стягнення з відповідача 627 510,00 гривень основного боргу, 64 608,98 гривень пені, 6 569,82 гривень 3% річних та 6 196,84 гривень інфляційних втрат.
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно частини 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно положень статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Згідно частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Положеннями статті 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором найму (оренди).
Згідно зі статтею 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Частиною першою статті 760 Цивільного кодексу України визначено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).
Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом (частина 3 статті 760 Цивільного кодексу України).
Договір найму укладається на строк, встановлений договором (частина 1 статті 763 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 761 Цивільного кодексу України право передання майна у найм має власник речі, або особа, якій належать майнові права.
Частинами 1-5 статті 762 Цивільного кодексу України унормовано, що за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Із встановленого судами вбачається, що пунктом 3.2 договору сторони визначили, що датою початку строку оренди обладнання вважається дата підписання акта приймання-передачі обладнання в оренду повноважними представниками сторін (такою датою є згідно актів приймання-передачі - 02 серпня 2023 року). Датою закінчення строку оренди обладнання вважається дата, яка передує даті підписання акта приймання-передачі обладнання із оренди повноважними представниками сторін (доказів повернення обладнання з оренди матеріали справи не містять).
За умовами пунктів 4.1, 4.1.1, 4.2.1 договору розмір орендної плати (без ПДВ) за одиницю обладнання за один календарний день зазначається сторонами в додатках до цього договору. Орендна плата в грошовому вираженні щомісячно розраховується орендодавцем на підставі фактичної кількості днів користування обладнанням згідно актів прийому - передачі обладнання.
Таким чином, позивачем щомісячно відповідно до умов договору було здійснено розрахунок орендної плати та виконання зобов'язання позивача щодо надання послуг оренди обладнання, що підтверджується актами надання послуг №223 від 30 вересня 2023 року, №258 від 31 жовтня 2023 року, №341 від 30 листопада 2023 року, №17 від 31 січня 2024 року, №44 від 29 лютого 2024 року /т.1, а.с. 19, 21, 22, 23, 43, 71 (зворотна сторона)/.
З дослідженого судами вбачається, що акти надання послуг №223 від 30 вересня 2023 року, №258 від 31 жовтня 2023 року, №341 від 30 листопада 2023 року, №17 від 31 січня 2024 року містять підписи уповноважених представників сторін, які скріпленні печатками сторін. Відповідачем акти підписані без заперечень та зауважень.
В свою чергу, акт №44 від 29 лютого 2024 року з боку відповідача не підписано.
Однак, пунктом 4.2.2 договору визначено, що орендодавець до 10 (десятого) числа кожного місяця, наступного за оплачуваним (за який нарахована орендна плата), направляє орендарю поштою (цінним листом із описом вкладення) оригінал підписаного та скріпленого печаткою орендодавця акта наданих послуг в двох примірниках.
Відповідно до пункту 4.2.3 договору орендар зобов'язаний підписати і повернути орендодавцю один підписаний та скріплений печаткою орендаря оригінал акту наданих послуг до 20 (двадцятого) числа наступного місяця, за яким нарахована орендна плата.
У разі неповернення (несвоєчасного повернення) підписаного та скріпленого печаткою орендаря акта наданих послуг і відсутності письмової мотивованої відмови орендаря від підписання цього акта (із доданням відповідного розрахунку на підставі підписаних сторонами актів прийому - передачі обладнання), такий акт і сума орендної плати в грошовому вираженні вважаються беззастережно визнаними орендарем, а послуга є такою, що прийнята в повному обсязі (на вказану в акті прийому-передачі суму).
Як вбачається судами із опису вкладення поштового відправлення, позивачем покладений на нього обов'язок щодо надіслання акта наданих послуг №44 від 29 лютого 2024 року в двох примірниках виконано 18 квітня 2024 року /т.1, а.с.71 (зворотна сторона)/. Вказаний акт надіслано за адресою місцезнаходження відповідача.
У свою чергу доказів виконання відповідачем покладеного на нього пунктом 4.2.3 договору обов'язку щодо підписання та надіслання позивачу примірника вказаного акта, або письмової мотивованої відмови орендаря від підписання цього акта (із доданням відповідного розрахунку на підставі підписаних сторонами актів прийому - передачі обладнання) відповідачем не надано.
Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що в силу положень пункту 4.2.3 договору орендна плата нарахована позивачем відповідачу до сплати згідно акта наданих послуг №44 від 29 лютого 2024 року (такий акт і сума орендної плати в грошовому вираженні) вважаються беззастережно визнаними орендарем, а послуга є такою, що прийнята в повному обсязі (на вказану в акті прийому-передачі суму).
Матеріали справи не містять доказів пред'явлення відповідачем позивачу будь-яких претензій щодо неналежного виконання умов договору, або письмової мотивованої відмови орендаря від підписання актів наданих послуг (із доданням відповідного розрахунку на підставі підписаних сторонами актів прийому - передачі обладнання).
Доводи позивача щодо надіслання відповідачу акта наданих послуг №44 від 29 лютого 2024 року через оператора "Нова Пошта" обгрунтовано відхилено, оскільки з наданої накладної не вбачається, яку саме кореспонденцію було надіслано і такий спосіб направлення не відповідає погодженому у пункті 4.2.2 договору способу направлення акта.
У свою чергу, доводи апелянта щодо ненадання додатків до договору, в яких би відображатись розміри орендної плати за одиницю обладнання за один календарний день, обґрунтування щодо формування актів надання послуг з посиланням на послугу як одиницю відхиляються колегією суддів, оскільки розрахунок орендної плати здійснено позивачем у відповідності до пункту 4.2.1 договору із зазначенням розміру орендної плати щомісячно у актах наданих послуг.
Відповідач був обізнаний із визначеним позивачем розміром орендної плати з актів наданих послуг, оскільки такі акти були підписані відповідачем, акт від 29 лютого 2024 року - надісланий позивачем відповідачу. Натомість письмової мотивованої відмови орендаря від підписання акта чи будь-яких зауважень щодо розміру орендної плати не надано, а тому вказана у акті вартість оренди є узгодженою в силу умов договору.
У постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі №355/385/17 зазначено, що тлумачення статті 629 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто, з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати.
Згідно з пунктом 4.2.4 договору орендар сплачує орендну плату щомісячно протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня закінчення оплачуваного (за який нарахована орендна плата) місяця.
Згідно вимог статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (частина 5 статті 254 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.
Враховуючи положення статей 253 - 255 Цивільного кодексу України, підписання сторонами актів №223 від 30 вересня 2023 року на суму 151 680,00 гривень, №258 від 31 жовтня 2023 року на суму 156 930,00 гривень, №341 від 30 листопада 2023 року на суму 151 865,00 гривень, № 17 від 31 січня 2024 року на суму 150 495,00 гривень та приймаючи до уваги, що обов'язок зі сплати орендної плати згідно пункту 4.2.4. договору мав бути здійснений відповідачем протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня закінчення оплачуваного (за який нарахована орендна плата) місяця, місцевий господарський суд правильно визначив дати прострочення оплат, а саме:
- за актом №223 від 30 вересня 2023 року на суму 26 680,00 гривень (з урахуванням часткового зарахування позивачем (125 000,00 гривень) у рахунок погашення заборгованості за цим актом), прострочення в оплаті виникло з 31 жовтня 2023 року;
- за актом №258 від 31 жовтня 2023 року на суму 156 930,00 гривень - з 01 грудня 2023 року;
- за актом №341 від 30 листопада 2023 року на суму 151 865,00 гривень - з 02 січня 2024 року;
- за актом №17 від 31 січня 2024 року на суму 150 495,00 гривень - з 02 березня 2024 року.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо дати виникнення обов'язку щодо сплати орендної плати за актом №44 від 29 лютого 2024 року на суму 141500 грн протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня направлення орендарю цього акту, зважаючи на те, що обов'язок покладений на позивача в силу положень пункту 4.2.2. договору позивачем виконано 18 квітня 2024 року, здійснені за вказаним актом нарахування орендної плати прийняті в силу положень пункту 4.2.3 договору, а строк оплати передбачений пунктом 4.2.4 договору та становить 30 (тридцяти) календарних днів. Таким чином обов'язок зі сплати орендної плати за актом №44 від 29 лютого 2024 року на суму 141 540,00 гривень мав бути здійснений відповідачем до 20 травня 2024 року, а тому прострочення виконання зобов'язання за вказаним актом настало з 21 травня 2024 року.
Доказів виконання відповідачем умов договору щодо сплати орендної плати у сумі 627 510,00 матеріали справи не містять.
Доводи відповідача про те, що листи відповідача не підтверджують обставину визнання боргу, оскільки у цих листах не зазначено за яким договором виникла заборгованість, правомірно відхилені судом першої інстанції зважаючи, що відповідач не надав доказів існування між сторонами правовідносин за іншими договорами. При цьому судами враховується суперечлива поведінка відповідача, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, оскільки доводи ТОВ "Вітапромбуд" не підповідають попереднім заявам сторони, зокрема листуванню, яке передувало зверненню до суду.
З дослідженого місцевим судом та перевіреного колегією суддів вбачається, що позивач свої зобов'язання за договором виконав належним чином, в той же час відповідач свої зустрічні зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати орендної плати належним чином не виконав, внаслідок чого було допущено прострочення у виконанні грошового зобов'язання. Враховуючи, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договором щодо сплати заборгованості з орендної плати, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що відповідачем порушено умови договору оренди в частині повної та своєчасної сплати заборгованості, а тому позивач обґрунтовано звернувся з позовом про стягнення суми основного боргу, розмір заявленої до стягнення суми основного боргу відповідає фактичним обставинам справи та становить 627 510,00 гривень.
Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 64608,98 гривень пені, 6569,82 гривень 3% річних та 6196,84 гривень інфляційних втрат.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.
Відповідно до положень статей 546, 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Положеннями пункту 7.1 договору сторони погодили, що у разі несвоєчасної сплати орендної плати, відшкодування вартості неповернутого (пошкодженого) обладнання, орендар сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов'язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати).
Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21 червня 2017 року у справі № 910/2031/16 та Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 916/804/17.
При цьому, у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, який є меншим або більшим шести місяців (постанова Верховного Суду від 20 серпня 2021 року у справі №910/13575/20).
Відповідно до правових позицій викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 жовтня 2024 року у справі № 911/952/22 період, за який нараховується пеня, має визначені часові межі - початок та кінець періоду (граничні строки) її нарахування, який, зазвичай, може бути пов'язаний з певною календарною датою або подією, що неминуче має настати. Наприклад, такий момент може бути визначений шляхом відображення, зазначення (погодження сторонами) в договорі умови про нарахування пені, зокрема, "до повного виконання зобов'язання", "до дати фактичного виконання", "до повної сплати заборгованості / погашення боргу", "протягом року / усього періоду існування заборгованості" тощо.
Відповідно до пунктів 91 - 93 вказаної постанови Великою Палатою Верховного Суду визначено, що якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов'язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором (див., для прикладу, постанову Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року у справі №910/6379/14 (провадження № 3-53гс15), в якій умовами договору сторонами було погоджено нарахування пені по день фактичної оплати боргу).
У разі відсутності подібних умов у договорі (використання / зазначення в договорі лише формулювання про нарахування пені "за кожен день прострочення") нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені) припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України.
Враховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що застосування в тексті господарського договору формулювання "за кожен день прострочення" не можна вважати установленням іншого, ніж визначеного частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені). Таке формулювання лише повторює вирізняльну характеристику пені (поденне її нарахування) та характеризує механізм її визначення (розрахунку), однак жодним чином не впливає на можливість зменшення або збільшення строку нарахування пені, визначеного законом чи договором.
Як вже зазначалося, положеннями пункту 7.1 договору сторони погодили, що у разі несвоєчасної сплати орендної плати, відшкодування вартості неповернутого (пошкодженого) обладнання, орендар сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Водночас за умовами пункту 7.7 договору період нарахування штрафних санкцій складає весь період прострочення зобов'язань.
З аналізу змісту пункту 7.1 та пункту 7.7. договору, суди обох інстанцій вбачаються, що сторонами погоджено інший строк нарахування штрафних санкцій, який є більшим шести місяців та обчислюється до моменту повного погашення зобов'язання. З урахуванням наведеного, нарахування пені за актом №223 від 30 вересня 2023 року поза межами визначеного статтею 232 Господарського кодексу України строку є правомірними.
Колегією суддів перевірено здійснений місцевим господарським судом розрахунок заявленої до стягнення пені та дійсно встановлено, що позивачем не враховано, що прострочення з оплати орендної плати за актом №341 від 30 листопада 2023 року виникло з 02 січня 2024 року (з урахуванням положень статей 253, 254, 255 ЦК України) та за актом №44 від 29 лютого 2024 року - з 21 травня 2024 року (про строк оплати зазначалося у постанові раніше). Таким чином, сума пені у розмірі 57 598,97 гривень є арифметично правильною, відповідає обставинам справи та нормам чинного законодавства.
Відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Верховного Суду від 14 січня 2020 року у справі №924/532/19).
Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, що нараховані в межах визначеного позивачем періоду прострочення та суми заборгованості, судами встановлено, що вказаний розрахунок є помилковим з огляду на неврахування позивачем дати виникнення прострочення з оплати. Таким чином обгрунтованими є 3% річних у сумі 5953,20 грн. та інфляційні втрати у сумі 10 174,19 гривень.
Щодо доводів ТОВ "Вітапромбуд" викладених у апеляційній скарзі, які стосуються Акту надання послуг №44 від 29 лютого 2024 року на суму 141 540,00 гривень, колегія суддів зазначає наступне.
Пунктом 4.2.2 договору визначено, що орендодавець до 10 (десятого) числа кожного місяця, наступного за оплачуваним (за який нарахована орендна плата), направляє орендарю поштою (цінним листом із описом вкладення) оригінал підписаного та скріпленого печаткою орендодавця акта наданих послуг в двох примірниках.
Доводи апелянта щодо надіслання відповідачу акта наданих послуг №44 від 29 лютого 2024 року через оператора "Нова Пошта" було взято до уваги місцевим судом, оскільки з наданої накладної не вбачається, яку саме кореспонденцію було надіслано і такий спосіб направлення не відповідає погодженому у пункті 4.2.2 договору способу направлення акта.
Водночас такий Акт було надіслано позивачем 18 квітня 2024 через АТ "Укрпошта" за адресою місцезнаходження відповідача, про що свідчать відповідні опис вкладення, накладна та фіскальний чек /т.1, а.с. 71 (зворотна сторона)/.
Крім того, твердження апелянта про неотримання кореспонденції не спростовує факту її належного направлення. Відповідно до усталеної судової практики, факт направлення поштового відправлення не є доказом його ненаправлення, якщо наявні докази, що підтверджують відповідне відправлення за визначеною в договорі адресою. Таким чином, відповідальність за отримання кореспонденції покладається на її адресата, а не на відправника. Апелянт не був позбавлений можливості звернутися з відповідною скаргою до АТ "Укрпошта" і у випадку встановлення порушень направлення листа отримати відповідні докази від поштового оператора, що було б належним підтвердженням доводів відповідача.
З огляду на викладене, доводи апелянта є безпідставними та не спростовують висновків місцевого господарського суду щодо належного направлення Акту надання послуг №44 від 29 лютого 2024 року позивачем на адресу відповідача відповідно до умов договору.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.
При цьому, пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії").
На підставі наявних матеріалів справи колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник, в розумінні статті 86 ГПК України не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення Господарського суду Вінницької області від 26 грудня 2024 року у справі №914/1742/24, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
У відповідності до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції навів відповідні та достатні підстави в обґрунтування свого висновку про часткове задоволення позову у цій справі, і у суду апеляційної інстанції відсутні підстави вважати, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального чи процесуального права, що могло б бути підставою для скасування судового рішення.
Підсумовуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції не встановив підстав для скасування чи зміни рішення Господарського суду Вінницької області від 26 грудня 2024 року у справі №914/1742/24. Доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника згідно зі статтею 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу ТОВ "Вітапромбуд" на рішення Господарського суду Вінницької області від 26 грудня 2024 року у справі №914/1742/24 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Вінницької області від 26 грудня 2024 року у справі №914/1742/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.
Справу №914/1742/24 повернути до Господарського суду Вінницької області.
Повний текст постанови складений "03" квітня 2025 р.
Головуючий суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Василишин А.Р.
Суддя Маціщук А.В.