вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"03" квітня 2025 р. Справа № 910/10284/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Демидової А.М.
суддів: Владимиренко С.В.
Ходаківської І.П.
розглянувши в письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вензабуд"
на рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2024 (суддя Ващенко Т.М.)
у справі № 910/10284/24 Господарського суду міста Києва
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Управління виробничо-технологічною комплектацією "Київміськбуд"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вензабуд"
про стягнення 108 500,42 грн
Короткий зміст і підстави позовних вимог
У серпні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Управління виробничо-технологічною комплектацією "Київміськбуд" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вензабуд" (відповідач) про стягнення 108 500,42 грн, з яких: 87 926,30 грн основного боргу, 15 226,27 грн інфляційних втрат, 5 347,85 грн 3 % річних.
Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 12/20-07/22-МНР постачання товару від 20.07.2022 в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.12.2024 у справі № 910/10284/24 позов задоволено повністю та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вензабуд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Управління виробничо-технологічною комплектацією "Київміськбуд" 87 926,30 грн заборгованості за поставлений товар, 15 226,27 грн інфляційних втрат, 5 347,85 грн 3 % річних та 3 028,73 грн судового збору.
Рішення суду мотивовано тим, що матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань щодо оплати поставленого позивачем товару, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам, та на момент прийняття рішення доказів оплати товару відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись із рішенням Господарського суду міста Києва від 05.12.2024 у справі № 910/10284/24, Товариство з обмеженою відповідальністю "Вензабуд" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення суду як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, ч. 2 ст. 205, ст. 638, ч. 1, 2 ст. 639, ч. 1 ст. 640 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) ст. 179, 180, 181, 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст. 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), та прийняти нове рішення, яким закрити провадження у справі № 910/10284/24 через відсутність предмета спору.
Зокрема, скаржник зазначає, що відповідачем було надіслано на адресу позивача заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог, ця заява не є нікчемною, не визнана судом недійсною, а відтак, породжує правові наслідки.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2025 (колегія суддів у складі: головуючого Демидової А.М., суддів Владимиренко С.В., Ходаківської І.П.) задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Вензабуд" про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2024 у справі № 910/10284/24 та поновлено зазначений строк; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Вензабуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2024 у справі № 910/10284/24; зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2024 у справі № 910/10284/24 до закінчення його перегляду в апеляційному порядку; розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).
Позиції учасників справи
Позивач подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Управління виробничо-технологічною комплектацією "Київміськбуд" не має жодних грошових зобов'язань перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Вензабуд" з оплати нібито завданих останньому збитків.
Відповідач, у свою чергу, подав до Північного апеляційного господарського суду відповідь на відзив позивача на апеляційну скаргу.
Позивачем подано до Північного апеляційного господарського суду додаткові пояснення у справі.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як встановлено судом першої та перевірено судом апеляційної інстанції, 20.07.2022 позивачем поставлено, а відповідачем прийнято цеглу М-125 у кількості 3 739 тис. шт. загальною вартістю 28 790,30 грн з ПДВ за видатковою накладною № РН-0000791, що також підтверджується товарно-транспортною накладною № 791 від 20.07.2022.
У цей же день, 20.07.2022, Товариством з обмеженою відповідальністю "Управління виробничо-технологічною комплектацією "Київміськбуд" виставлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Вензабуд" рахунок-фактуру № СФ-0000309 на оплату товару - цегли М-125 у кількості 3 739 тис. шт. загальною вартістю 28 790,30 грн з ПДВ.
22.07.2022 позивачем поставлено, а відповідачем прийнято цеглу М-125 у кількості 7 680 тис. шт. загальною вартістю 59 136,00 грн з ПДВ за видатковою накладною № РН-0000792, що також підтверджується товарно-транспортною накладною № 792 від 22.07.2022.
У цей же день, 22.07.2022, Товариством з обмеженою відповідальністю "Управління виробничо-технологічною комплектацією "Київміськбуд" виставлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Вензабуд" рахунок-фактуру № СФ-0000318 на оплату товару - цегли М-125 у кількості 7 680 тис. шт. загальною вартістю 59 136,00 грн з ПДВ.
Поставлений товар було прийнято уповноваженим представником відповідача Тичиною К.Л. на підставі довіреності № 743 від 20.07.2022, копія якої наявна в матеріалах справи.
У позовній заяві позивач послався на те, що наведені вище господарські операції відбувались на підставі укладеного між сторонами спору договору № 12/20-07/22-МНР постачання товару від 20.07.2022, за умовами якого позивач як постачальник зобов'язався поставити і передати у власність відповідача будівельні матеріали та вироби, в тому числі цеглу рядову повнотілу, а покупець - прийняти товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного договору.
Проте, зазначеного договору до матеріалів справи надано не було, факту його укладення судом не встановлено.
Неоплата відповідачем поставленого йому товару і стала підставою для звернення Товариством з обмеженою відповідальністю "Управління виробничо-технологічною комплектацією "Київміськбуд" із позовом у даній справі.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови
За приписами ст. 509 ЦК України та ст. 173 ГК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Згідно зі статтею 207 ЦК України (в редакції, чинній станом на 20.07.2022) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Як визначено ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).
Відповідно до ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Статтею 181 ГК України передбачено, що господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 2 ст. 184 ГК України укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.
Отже, суб'єкти господарської діяльності можуть укладати господарські договори, в тому числі договори поставки, у письмовій формі як шляхом складення єдиного документа за підписом обох сторін, так й у спрощеній формі на підставі видаткових накладних, які у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку та ЦК України, є первинними документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її здійснення та засвідчують факт поставки товару, відтак є підставою виникнення у сторін зобов'язань, зокрема обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Такий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 30.11.2022 у справі № 916/36/22.
З урахуванням викладеного, зважаючи на зміст спірних правовідносин, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що між сторонами виникли господарські відносини з поставки товару шляхом укладення договору у спрощений спосіб, а дії сторін щодо виставлення рахунків на оплату товару та його безпосереднє отримання на підставі видаткових накладних засвідчують їх волю для настання відповідних правових наслідків.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Частиною першою статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За положеннями ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Матеріалами справи підтверджено, що позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 87 926,30 грн.
Доказів оплати поставленого товару відповідачем не надано.
У частині посилання скаржника на те, що заявою про залік зустрічних однорідних вимог у сумі 108 500,42 грн відповідач повідомив позивача про припинення зустрічних грошових зобов'язань з оплати за договором постачання товару № 12/20-07/22-МНР від 20.07.2022 зі сплати 87 926,30 грн оплати товару за договором, строк сплати якої настав, 15 226,27 грн інфляційних втрат та 5 347,85 грн 3 % річних за затримку виконання грошового зобов'язання в сумі 87 926,30 грн повністю та про припинення зустрічних грошових зобов'язань позивача перед відповідачем з оплати збитків за вимогою вих. № 25 від 25.01.2024 в сумі 149 947,90 грн частково, внаслідок зарахування, суд апеляційної інстанції зважає на таке.
Частиною першою статті 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідно до статті 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Згідно зі статтею 602 ЦК України не допускається зарахування зустрічних вимог: про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; про стягнення аліментів; щодо довічного утримання (догляду); у разі спливу позовної давності; за зобов'язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; в інших випадках, встановлених договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи приписи статей 601, 602 ЦК України, у п. 65 постанови від 30.10.2018 у справі № 914/3217/16 зазначила, що вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду); строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо).
Аналогічного висновку дійшла об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19 та в п. 30 зазначила, що вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам (стаття 601 ЦК України):
- бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим);
- бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо);
- строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Подібна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 910/16135/18, від 09.02.2021 у справі № 917/258/20 та від 29.12.2021 у справі № 826/17678/15.
При цьому, як правильно враховано судом першої інстанції, умова щодо безспірності вимог, які зараховуються, а саме: відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов'язань, не передбачена чинним законодавством, зокрема статтею 203 ГК України та статтею 601 ЦК України, але випливає з тлумачення змісту визначених законом вимог і застосовується судами відповідно до усталеної правової позиції, викладеної в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 910/21652/17, від 11.09.2018 у справі № 910/21648/17, від 11.10.2018 у справі № 910/23246/17, від 15.08.2019 у справі № 910/21683/17, від 11.09.2019 у справі № 910/21566/17, від 25.09.2019 у справі № 910/21645/17, від 01.10.2019 у справі № 910/12968/17, від 05.11.2019 у справі № 914/2326/18.
У той же час, як обґрунтовано встановлено судом, сторонами до матеріалів справи не додано жодних доказів наявності укладеного між сторонами договору постачання товару № 12/20-07/22-МНР від 20.07.2022, а відтак і наявності будь-яких вимог, що виникають з означеного правочину.
Окрім того, вимоги, на зустрічне зарахування яких посилається відповідач, не є однорідними та безспірними, зокрема, вимога про стягнення збитків не є безспірною, заперечується позивачем, отже, їх наявність та розмір повинні доводитись визначеним законом чином.
Таким чином, наведену заяву обґрунтовано не взято до уваги судом першої інстанції.
Відповідно до ст. 625 ЦК боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на викладене, правомірним є висновок суду про задоволення позову.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що в даній справі надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Нормою статті 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку із чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.
За таких обставин, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Судові витрати
У зв'язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги судові витрати за її розгляд відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281, 282, 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вензабуд" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2024 у справі № 910/10284/24 залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2024 у справі № 910/10284/24.
5. Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.
6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачені ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя А.М. Демидова
Судді С.В. Владимиренко
І.П. Ходаківська