Провадження № 11-кп/821/128/25 Справа № 712/1347/24 Категорія: ч. 2 ст. 286 КК України Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
27 березня 2025 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю секретарки - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
потерпілих - ОСОБА_7 та ОСОБА_7 ,
представника потерпілого - адвоката ОСОБА_8 ,
цивільного позивача - ОСОБА_9 ,
захисника - ОСОБА_10 ,
обвинуваченої - ОСОБА_11 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу захисника ОСОБА_10 подану на вирок Соснівського райсуду м. Черкаси від 16.05.2024 р. у кримінальному провадженні № 12023250310004131 від 20.12.2023 р., -
Зазначеним вироком ОСОБА_11 , яка народилась
ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Черкаси, громадянка України,
має вищу освіту, вдова, має на утриманні 2 не-
повнолітніх дітей, не працює, є особою з інва-
лідністю 3 групи, раніше не судима, прожи-
ває АДРЕСА_1 ,
визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та їй призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком 3 роки.
На підставі ст. 79 КК України, ОСОБА_11 звільнена від відбування основного покарання, якщо вона протягом іспитового строку 2 роки не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на неї обов'язки, передбачені ст. 76 КК України.
Запобіжний захід ОСОБА_11 не обирався.
Цивільний позов ОСОБА_7 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_7 , ОСОБА_7 та ОСОБА_9 400 000 грн., на кожного, в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди.
Стягнуто з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_7 130 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, внаслідок завданих тілесних ушкоджень під час ДТП.
Стягнуто з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_7 13 500 грн. в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Скасовано арешт на автомобіль марки Renault Sandero, р/номер НОМЕР_1 , накладений ухвалою слідчого судді Соснівського райсуду м. Черкаси від 25.12.2023 р., який належить на праві власності ОСОБА_12 .
Питання про речовий доказ судом вирішене відповідно до вимог КПК України.
Вироком суду встановлено, що 20.12.2023 р. о 15:10 год. водійка ОСОБА_11 , керуючи автомобілем Renault Sandero, р/номер НОМЕР_1 , рухаючись у м. Черкаси по проїзній частині вул. М. Залізняка зі сторони вул. Пилипенка в напрямку вул. Кооперативна, на нерегульованому пішохідному переході поблизу буд. № 34/1 по вул. М. Залізняка, в порушення вимог п. 18.1 ПДР України, затверджених постановою КМУ від 10.10.2001 р. № 1306, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебували пішоходи, не зменшила швидкість та не зупинилася, щоб дати дорогу пішоходам, продовжила рух керованого нею транспортного засобу та скоїла наїзд на пішоходів ОСОБА_13 та ОСОБА_7 , які перетинали проїзну частину вул. М. Залізняка в межах пішохідного переходу, справа наліво відносно напрямку руху автомобіля.
В результаті ДТП пішохід ОСОБА_13 , згідно з висновку експерта № 03-01/1078 від 26.12.2023р., отримала тілесні ушкодження у вигляді: сполучної травми голови та тулубу з переломом кісток черепа, крововиливами під оболонки та у речовину головного мозку від яких настала її смерть.
Пішохід ОСОБА_7 , згідно висновку експерта № 02-01/65 від 22.01.2024 р., отримала тілесні ушкодження у вигляді: переломів лонної та сідничної кісток тазу справа, які відносяться до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров'я.
Порушення правил безпеки дорожнього руху водієм автомобіля Renault Sandero, р/номер НОМЕР_1 , ОСОБА_11 , а саме вимог п. 18.1 ПДР України, згідно висновку експерта № СТ/024Е-24 від 22.01.2024 р., знаходиться в причинному зв'язку з виникненням ДТП, спричиненням смерті потерпілої ОСОБА_13 та отримання тілесних ушкоджень потерпілою ОСОБА_7 .
Дії ОСОБА_11 кваліфіковані за ч. 2 ст. 286 КК України - порушення правил безпеки дорожнього руху, особою, яка керує транспортним засобом, а саме п. 18.1 ПДР України, що спричинило потерпілій ОСОБА_13 тілесні ушкодження від яких настала її смерть, та потерпілій ОСОБА_7 тілесних ушкоджень середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров'я.
Не погоджуючись з вироком суду, захисник ОСОБА_10 , в інтересах цивільного відповідача ОСОБА_11 , подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок стосовно ОСОБА_11 скасувати в частині вирішення цивільного позову та призначити новий розгляд цивільного позову в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства, в решті вирок суду просить залишити без змін.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що вказаний вирок, всупереч вимог ст. 370 КПК України, в частині вирішення цивільного позову, є необґрунтованим та незаконним, оскільки місцевий суд не надав належної оцінки доказам на підтвердження позовних вимог щодо стягнення з цивільного відповідача на користь кожного цивільного позивача по 400 000 грн. в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди.
На думку апелянта, під час розгляду справи у суді першої інстанції не було надано достатньо доказів щодо обґрунтування завданої моральної шкоди, у розмірі по 400 000грн. на кожного цивільного позивача.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 91 КПК України: у кримінальному провадженні підлягають доказуванню вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат.
Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України: обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Обов'язок позивача доводити факт заподіяння шкоди та її розмір підтверджується, зокрема: постановою Верховного суду України від 3.12.2014 р. у справі №6-183цс14; постановою Верховного Суду від 12.06.2019 р. у справі № 640/1853/14, постановою Верховного Суду від 17.07.2019 р. у справі № 161/3773/17. При цьому, Верховний Суд в постанові від 17.04.2018 р. у справі № 910/5519/17 зазначив наступне: на позивача покладено обов'язок доказати шкоду (її розмір), протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок.
Суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що на момент ДТП, яка сталася 20.12.2023 р., цивільно-правова відповідальність цивільного відповідача, відповідно до полісу № 214621620, була застрахована ПрАТ «СК «БРОКБІЗНЕС».
Згідно полісу № 214621620 страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду заподіяну майну складає 160 000,00 грн., за шкоду заподіяну життю і здоров'ю складає 320 000,00 грн.
Вирок суду може вплинути на права та обов'язки ПрАТ «СК «БРОКБІЗНЕС», що не є стороною у справі.
ЦПК України не встановлює порядку розгляду питання про залучення до участі у справі з ініціативи суду третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
Разом з тим, відповідно до ч. 3 ст. 53 ЦПК України: якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення суду може вплинути на права та обов'язки осіб, що не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
Відповідно до ч. 5 ст. 53 ЦПК України про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов'язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 1200 ЦК України: у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: 1) дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); 2) чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно; 3) особам з інвалідністю - на строк їх інвалідності; 4) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років; 5) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, - протягом 5 років після його смерті.
Відповідно до ч. 2 ст. 1200 ЦК України: особам, визначеним у п. 1-5 ч. 1 цієї статті, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував.
Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 4.07.2018 р. (справа № 755/18006/15-ц), у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди в передбаченому ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон) порядку.
Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до п. 23.1 ст.23 Закону шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов'язана із смертю потерпілого.
Відповідно до п. 27.2 Закону: страховик (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених ст. 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
Відповідно до п. 27.3 Закону: страховик (у випадках, передбачених підпунктами г) і ґ) п. 41.1 та п. п. в) п. 41.2 ст. 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.
Адвокат ОСОБА_8 (представник потерпілих) подав відзив на апеляційну скаргу захисника ОСОБА_10 , в інтересах цивільного відповідача ОСОБА_11 , який по своїй суті є запереченням на апеляційну скаргу де зазначив, що апеляційну скаргу захисника ОСОБА_10 необхідно залишити без задоволення, а вирок суду стосовно ОСОБА_11 залишити без змін, оскільки суд першої інстанції не допустив порушень кримінального процесуального закону при розгляді справи по суті.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника ОСОБА_10 , який просив задовольнити його апеляційну скаргу із вказаних у ній підстав, обвинувачену ОСОБА_11 , яка підтримала позицію захисника, прокурора ОСОБА_6 яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та просила вирок суду залишити без змін, адвоката ОСОБА_8 , потерпілих ОСОБА_7 , ОСОБА_7 та ОСОБА_9 , які також заперечували проти задоволення апеляційної скарги, вважали, шо вирок суду є законним та обґрунтованим, вивчивши матеріали кримінального провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до матеріалів судового провадження, фактичні обставини кримінального правопорушення під час судового розгляду ніким не оспорювалися і дослідження доказів щодо цих обставин судом визнано недоцільним відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України. Зазначені обставини кримінального правопорушення ніким з учасників судового розгляду не оспорюються як в апеляційній скарзі, так і під час апеляційного розгляду кримінального провадження, а тому висновки суду першої інстанції, з урахуванням вимог ч. 2 ст. 394 КПК України, щодо фактичних обставин кримінального правопорушення перевірці апеляційним судом не підлягають.
Згідно з ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
За визнаних судом першої інстанції встановленими та доведеними фактичних обставин кримінального правопорушення, дії ОСОБА_11 кваліфіковані за ч. 2 ст. 286 КК України - порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, а саме п. 18.1 ПДР України, що спричинило потерпілій ОСОБА_13 тілесні ушкодження від яких настала її смерть, та потерпілій ОСОБА_7 тілесних ушкоджень середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров'я.
Відповідно до ч. 5 ст. 128 КПК України, цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за встановленими КПК України правилами. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, не врегульовані КПК України, до них застосовуються норми ЦПК України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Згідно ч. 1 ст. 129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє у ньому.
Суд зобов'язаний всебічно, повно і об'єктивно дослідити обставини справи, з'ясувати характер і розмір витрат, зумовлених злочином, установити зв'язок між діянням і шкодою, що настала і дати у вироку належну оцінку таким обставинам.
Згідно ч. 2 ст. 127 КПК України, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням шкода може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями обвинуваченого.
Згідно ст. 62 КПК України, цивільним відповідачем у кримінальному провадженні може бути фізична або юридична особа, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями (бездіяльністю) обвинуваченого та до якого пред'явлено цивільний позов у встановленому КПК України порядку.
Згідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів.
Згідно ст. 1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадку, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Згідно ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Визначаючи розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню з обвинуваченої ОСОБА_11 , суд першої інстанції, відповідно до вимог ст. 23 ЦК України, врахував характер правопорушення - ДТП за участю водія і пішоходів, де порівняно з водієм, пішохід є найменш захищеним.
ПДР України покладають на водія обов'язок забезпечити дотримання правил безпеки руху, слідкувати за дорожньою обстановкою, своєчасно приймати відповідні заходи у разі її зміни.
Саме водійка ОСОБА_11 не дотрималася правил безпеки дорожнього руху, допустила грубе порушення ПДР України, в результаті ДТП потерпіла ОСОБА_13 отримала тілесні ушкодження від яких настала її смерть, а потерпіла ОСОБА_7 отримала тілесні ушкодження, що спричинили тривалий розлад її здоров'я.
Вироком суду встановлено, що ОСОБА_7 , ОСОБА_9 завдано моральної шкоди внаслідок втрати дружини та доньки - ОСОБА_13 , що призвело до істотних змін в їх життя, негативно позначилося на їх моральному та психологічному стані, а тому апеляційний суд не вбачає підстав ставити під сумнів правильність встановлення судом першої інстанції факту заподіяння і розміру моральної шкоди, яку завдано потерпілим у кримінальному провадженні від злочинних дій обвинуваченої.
Таким чином, постановляючи обвинувальний вирок стосовно ОСОБА_11 за ч. 2 ст. 286 КК України, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що її вина у вчиненні злочину знайшла своє підтвердження в ході судового розгляду і що це є підставою для відшкодування завданої шкоди, як володільцем джерела підвищеної небезпеки, яка на час судового розгляду не була відшкодована в повному обсязі добровільно.
Суд першої інстанції, дослідивши надані докази на підтвердження понесених матеріальних та моральних збитків і витрат дійшов висновку, що заявлена потерпілими і цивільним позивачем у цивільному позові майнова шкода підлягає стягненню з обвинуваченої у розмірі, доведеному належними і допустимими доказами на підтвердження понесення витрат, яких вони зазнали та стягнув з ОСОБА_11 : на користь ОСОБА_7 , ОСОБА_7 та ОСОБА_9 400 000 грн., на кожного, в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди, на користь ОСОБА_7 130 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, внаслідок завданих тілесних ушкоджень під час ДТП та на користь ОСОБА_7 13 500 грн. в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду, оскільки вони є обґрунтованими та мотивованими, місцевий суд зазначив, чому він дійшов такого висновку з посиланням на докази.
Окрім цього, виходячи з аналізу норм закону, враховуючи, що суд першої інстанції дійшов висновку про винуватість обвинуваченої у вчиненні злочину, суд також дійшов обґрунтованого висновку про наявність обов'язку обвинуваченої відшкодувати потерпілим і цивільній позивачці завдану їй моральну шкоду.
При визначенні розміру відшкодування суд врахував вимоги розумності і справедливості. Згідно ч. 2 ст. 1177 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону. За нормами п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», обов'язковому з'ясуванню при вирішенні справ про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями її заподіювача та вина останнього в її заподіянні. Зокрема, суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин та якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну шкоду та з чого він виходив при цьому.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ст. 23 ЦК України). Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.
Отже, визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд першої інстанції виходив з того, що вимоги потерпілих і позивачки про відшкодування моральної шкоди у зв'язку зі смертю ОСОБА_13 підлягають повному задоволенню, а в частині відшкодування моральної шкоди потерпілій ОСОБА_7 - частковому, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості і з урахуванням викладеного, стягнув з обвинуваченої на користь потерпілого моральну шкоду у вказаних розмірах.
Апеляційний суд з таким розміром відшкодування моральної шкоди та його обґрунтуванням погоджується, вважаючи судове рішення повністю обґрунтованим в цій частині, оскільки суд першої інстанції переконливо мотивував чому він дійшов саме такого висновку.
Апеляційний суд звертає увагу на рішення ЄСПЛ від 28.05.1985 р. у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі», в якому зазначається, що «з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи, які зіткнулися з проблемами можуть зазнати страждань і тривоги». Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин. Крім того, моральну шкоду не можна відшкодувати у повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. У п. 52 рішення ЄСПЛ у справі «Ромашов проти України» від 27.07.2004 р. зазначено, що завдана позивачу моральна шкода не може бути виправлена лише шляхом констатації самого факту порушення.
Таким чином, апеляційний суд не вбачає законних та обґрунтованих підстав для скасування вироку суду в частині вирішення цивільного позову.
Водночас, зі змісту апеляційної скарги слідує, що при ухваленні вироку та вирішенні цивільного позову суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що на момент ДТП цивільно-правова відповідальність цивільного відповідача, відповідно до полісу № 214621620, була застрахована ПрАТ «СК «Брокбізнес», а згідно полісу № 214621620 страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду заподіяну майну складає 160 000 грн., за шкоду заподіяну життю і здоров'ю складає 320 000 грн., тому вирок суду може вплинути на права та обов'язки ПрАТ «СК «Брокбізнес», яка не є стороною за цивільним позовом, вимоги захисника, а тому вирок суду необхідно скасувати в цій частині та призначити новий розгляд цивільного позову в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства, то апеляційний суд вважає, що ці доводи не є обґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що апелянт просить скасувати вирок в частині вирішення цивільного позову в повному обсязі та призначити новий розгляд цивільного позову в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства з тієї підстави, що під час судового розгляду в суді не приймав участь представник страхової компанії, у якій була застрахована цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_11 .
З матеріалів справи вбачається, що цивільний позов позивачами було подано до суду у повній відповідності до вимог КПК України та був у тому числі предметом судового розгляду. Жодний з учасників судового розгляду не заявив клопотання про зміну суб'єктного складу за цим позовом, що свідчить про їх повну згоду зі складом як позивачів, так і відповідача або третіх осіб.
Норми чинного КПК України не дають права суду під час апеляційного перегляду вироку змінювати у будь-який спосіб суб'єктний склад за цивільним позовом, крім того такі порушення, навіть якщо вони мали місце, не є підставою, передбаченою ч. 1 ст. 407 КПК України, для зміни чи скасування судового рішення, а тому апеляційні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Частиною 1 ст. 124 КПК України визначено, що у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати, до таких витрат належать і витрати на правову допомогу.
При визначенні необхідного розміру витрат на правову допомогу, суд керувався відповідними правовими позиціями Верховного Суду (Постанова від 1.08.2019 р. справа № 915/237/18), критерієм розумності їхнього розміру, конкретними обставинами справи та фінансового стану обох сторін. Такі ж критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Європейської конвенції з прав людини, зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, п. 269). У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 р. зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір., а тому суд першої інстанції, відповідно до змісту вказаних судових рішень, керувався принципами справедливості та верховенства права, виходив з критерію реальності адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, врахував обставини кримінального провадження, та частково задовольнив цивільний позов і стягнув витрати на правову допомогу у розмірі 13500 грн.
Враховуючи викладене та зважаючи на обставини справи, апеляційний суд жодних підстав погодитись з вимогами апелянта не вбачає.
Відповідно до ч. 1 ст. 407 КПК України, суд апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду за апеляційною скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції має право залишити оскаржуване судове рішення без змін.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставою для скасування чи зміни оскаржуваного вироку суду, не встановлено.
За таких обставин, апеляційний суд вважає за необхідне в задоволенні апеляційних вимог відмовити, а вирок суду першої інстанції залишити без зміни.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, апеляційний суд, -
Вирок Соснівського райсуду м. Черкаси від 16.05.2024 р. стосовно ОСОБА_11 - залишити без змін.
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_10 - залишити без задоволення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення апеляційної інстанції.
Головуючий
Судді