03 квітня 2025 року
м. Київ
справа №990/129/25
адміністративне провадження № П/990/129/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Желєзного І.В., Загороднюка А.Г., Мацедонської В.Е., Соколова В.М.,
розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Держави Україна від імені якої виступають Президент України Зеленський Володимир Олександрович та Голосіївський районний суд міста Києва, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні позивача Офіс Генерального прокурора України про визнання протиправною бездіяльності та/або дій,
31 березня 2025 року до Верховного Суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності та/або діяльності Держава Україна, що призвело до порушень (статті 1, 3, 8, 22, 27, 28, 46, 48, 49, 55, 59 Конституції України) та виникнення боргу держави з невиплати: 1 500 грн за щеплення, 1 000 грн зимової підтримки, привласнення державою спадщини на суму 5 200 грн, а також заподіяння шкоди здоров'ю та моральної шкоди на 5 000 000 грн. Це сталося через відмову лікарні у госпіталізації через відсутність телефону, порушення права не мати iPhone та не користуватися платними послугами шляхом обмеження у доступі до лікарень та банку, невиплати пенсії, незаконна відмова у перерахунку пенсії, що є злочином проти його життя та здоров'я, ненадання з 2022 року правничої допомоги порушення статей 59, 55 Конституції України.
Позивач вказує на те, що 06 березня 2025 року Голосіївський районний суд міста Києва ухвалив рішення у справі № 752/3540/25 всупереч вимогам статті 214 КПК України. У цьому рішенні зазначено про повідомлення заявника належним чином про дату, час та місце розгляду скарги, що не відповідає дійсності. Вважає, що суд порушив право заявника представляти свої інтереси в суді та право на адвоката, гарантоване статтею 59 Конституції України, а тому на підставі статті 1174 ЦК України він має право на відшкодування шкоди, завданої неправомірним рішення суду.
Відповідно, позивач просить Верховний Суд звернутися до Конституційного Суду України з приводу:
1) тлумачення законодавства:
- визначити, чи відповідає застосування статті 214 КПК України (щодо внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР) практиці, коли заявник має доводити наявність складу злочину ще до внесення заяви до ЄРДР та початку повноцінного розслідування;
- надати офіційне тлумачення частини другої статті 11 КК України щодо визначення ознак кримінального правопорушення щоб уникнути вільного трактування та неоднозначного застосування норм кримінального права;
- здійснити перевірку на конституційність законодавства в частині чіткого визначення кримінальних правопорушень, враховуючи вимоги статей 8, 22 Конституції України щодо відповідності законів Конституції;
2) щодо забезпечення права на справедливий суд:
- зобов'язати суди чітко вказувати в рішеннях стосовно якої саме заяви приймається рішення, з метою забезпечення прозорості судового процесу та права на оскарження;
- забезпечити чітке дотримання судами процесуальних норм щодо забезпечення права на правову допомогу, роз'яснення можливості отримання безоплатної допомоги та надання можливості сторонам представляти свої інтереси в суді;
- вимагати від судів обґрунтування рішень, зокрема, вказувати конкретні докази, на яких ґрунтуються рішення, та пояснювати чому суд відхиляє аргументи сторін;
- зобов'язати суди чітко визначати підсудність справи у випадку якщо суд вважає, що справа не підсудна розгляду в порядку кримінального судочинства, вказувати яким видом судочинства (цивільним, адміністративним тощо) має розглядатися спір;
3) щодо відповідальності держави:
- визнати бездіяльність держави України щодо забезпечення конституційності законодавства та чіткого визначення кримінальних правопорушень;
- розглянути питання про відповідальність посадових осіб (суддів, працівників центрів правової допомоги) за неналежне виконання своїх обов'язків, зокрема, за порушення права на правову допомогу та введення в оману щодо порядку оскарження рішень;
4) конкретні вимоги у справі автора:
- витребувати матеріали справи для з'ясування яка саме заява була предметом розгляду суду;
- зобов'язати суд визначити який саме злочин суд не вважає злочином у цій справі, та надати обґрунтування такого висновку з посиланням на конкретні норми права;
- зобов'язати суд визначити підсудність справи № 752/3540/25 та вказати вид судочинства, в порядку якого має розглядатися спір, виходячи з заяви автора;
- у разі якщо злочин карний, то скасувати ухвалу № 752/3540/25 судді Мазура Ю.Ю., прийняти нову, якою внести заяву про карний злочин до ЄРДР. У разі якщо не карний, то визначити підсудність.
Вирішуючи питання про відкриття провадження в справі за вказаним позовом, Суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
У пункті 3 частини першої статті 4 КАС України міститься визначення поняття «адміністративний суд», згідно із яким - це суд, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ.
За пунктом 5 частини першої статті 4 КАС України адміністративне судочинство - це діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому цим Кодексом.
У главі 2 розділу I «Загальні положення» КАС України визначено правила віднесення справ до адміністративної юрисдикції, а також розмежовано предметну, інстанційну та територіальну юрисдикцію (підсудність) різних адміністративних справ.
Згідно з приписами пункту 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Після одержання позовної заяви суддя відповідно до вимог пункту 6 частини першої статті 171 КАС України з'ясовує, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Як слідує зі змісту позовної заяви, адміністративний позов ОСОБА_1 заявив до Держави Україна від імені якої діють Президент України Зеленський Володимир Олександрович та Голосіївський районний суд міста Києва.
Відповідно до частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Рахункової палати, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, рішень, дій чи бездіяльності органів, які обирають (призначають), звільняють членів Вищої ради правосуддя, щодо питань обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя, звільнення їх з таких посад, оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів призначення суддів Конституційного Суду України у процесі конкурсного відбору кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України, а також Дорадчої групи експертів щодо оцінювання таких кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України, бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до Верховної Ради України законопроекту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою.
Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, бездіяльності Кабінету Міністрів України визначені у статті 266 КАС України. Правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: 1) законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України; 2) законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) законності актів Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 4) законності рішень Вищої ради правосуддя, ухвалених за результатами розгляду скарг на рішення її Дисциплінарних палат; 5) законності бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до Верховної Ради України законопроекту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою (частина перша статті 266 КАС України).
Отже, нормами КАС України встановлений вичерпний перелік адміністративних справ, які підсудні Верховному Суду як суду першої інстанції, а також суб'єктів владних повноважень, які можуть бути відповідачами у таких справах.
Інші категорії адміністративних справ, у тому числі з вимогами до інших суб'єктів владних повноважень, які не зазначені у частині четвертій статті 22 КАС України, Верховному Суду як суду першої інстанції не підсудні.
Як видно з позовної заяви позивачем об'єднано кілька вимог до різних суб'єктів владних повноважень, зокрема до Президента України та Голосіївського районного суду міста Києва, які належать до підсудності різних судів, а отже, Верховний Суд не є судом, уповноваженим розглядати цей спір.
Згідно з частинами першою та другою статті 21 КАС України позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов'язані між собою. Якщо справа щодо пов'язаних вимог територіально підсудна різним місцевим адміністративним судам, то її розглядає один з цих судів за вибором позивача.
Положенням наведеної процесуальної норми кореспондують правила частини першої статті 172 КАС України про те, що в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Водночас у статті 172 КАС України встановлено заборони об'єднувати в одне провадження кілька вимог, щодо яких закон визначає особливості порядку їхнього розгляду. Зокрема, не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом (частина четверта цієї статті), а також щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам (частина п'ята цієї статті).
У той же час закон установлює умову, за якої суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз'єднати позовні вимоги, виділивши одну або кілька об'єднаних вимог у самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства і розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, буде продовжувати здійснювати суддя, який прийняв рішення про роз'єднання позовних вимог (частина шоста статті 172 КАС України).
Згідно із пунктом 6 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).
Враховуючи, що позивач об'єднав в одне провадження кілька вимог, що підсудні різним судам, і немає законних підстав для їх роз'єднання в окремі провадження таким чином, щоб після роз'єднання Верховний Суд як суд першої інстанції міг розглядати у самостійному провадженні позовні вимоги до Голосіївського районного суду міста Києва, які цьому суду за правилами виключної підсудності не підсудні, Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для повернення цієї позовної заяви позивачу на підставі пункту 6 частини четвертої статті 169 КАС України.
Аналогічна позиція щодо застосування норми пункту 6 частини четвертої статті 169 КАС України Велика Палата Верховного Суду викладала неодноразово, зокрема, у постановах від 02 березня 2023 року у справі №215/3640/22, від 11 липня 2024 року в справі №990/198/24, від 05 грудня 2024 року в справі №990/308/24.
З огляду на встановлені КАС України процесуальні обмеження на звернення до адміністративного суду з позовом, з яким звернувся позивач, її повернення обумовлено вимогою норм процесуального права щодо розгляду справи належним судом.
Згідно із частиною восьмою статті 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє позивача права повторно звернутися до адміністративного суду в порядку, встановленому законом, а тому не є обмеженням доступу позивача до суду.
Враховуючи викладеного та керуючись статтями 22, 169, 171, 172, 248, 256, 266 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича, Голосіївського районного суду міста Києва, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні позивача Офіс Генерального прокурора України про визнання протиправною бездіяльності та/або дій - повернути позивачеві з усіма доданими до неї документами.
Копію цієї ухвали надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Роз'яснити, що повернення позовної заяви не позбавляє позивача права повторно звернутися до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її постановлення та набирає законної сили після перегляду в апеляційному порядку, якщо її не скасовано, або після закінчення строку на апеляційне оскарження.
Судді М.В. Білак
І.В. Желєзний
А.Г. Загороднюк
В.Е. Мацедонська
В.М. Соколов