судді Смоковича М. І.
03 квітня 2025 року
м. Київ
у справі № 380/5804/24 (провадження № К/990/39232/24)
за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 12 червня 2024 року, постановлену в складі: головуючого судді Лунь З.І., і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2024 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Гуляка В.В., суддів Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й.
Основні мотиви, викладені у постанові
1. Спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу перерахунку та виплати суми одноразової грошову допомогу при звільненні та суму грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2015-2020 роки.
2. Постановляючи ухвалу про залишення позову без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 240 КАС України (далі - КАС України), у зв'язку із пропуском позивачем строку звернення до суду, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що до позовних вимог, заявлених ОСОБА_1 при поданні адміністративного позову, необхідно застосовувати частину другу статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), у редакції на час звернення позивача до суду з цим позовом, тобто після набрання чинності Закону України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-IX), за нормами якого строк звернення працівника до суду про стягнення належної працівнику заробітної плати обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Надаючи правову оцінку часу, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, суди попередніх інстанцій врахували, що позивач наказом командира НОМЕР_2 окремої бригади армійської авіації (по особовому складу) від 15.06.2020 №40-РС звільнений в запас та наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 19.06.2020 №126 виключений з списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Як видно з витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №126 від 19.06.2020 позивача було повідомлено про суми нараховані та виплачені йому при звільнені.
ОСОБА_1 з'ясував, що військова частина НОМЕР_1 протягом 30.01.2020 - 19.06.2020 здійснювала неправильне нарахування розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, оскільки для здійснення їхнього нарахування, обирала за основу прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018.
ОСОБА_1 подав позовну заяву до Львівського окружного адміністративного суду, який рішенням від 03.10.2022 (справа №380/10103/22) зобов'язав військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 19.06.2020, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, та з урахуванням раніше виплачених сум.
Позивач у позовній заяві вказує, що після отримання наведеної суми коштів у нього з'явилося право вимагати здійснити йому перерахунок одноразової грошової допомоги при звільненні та грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2015-2020 роки.
Отже, суд першої інстанції зазначив, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, про те, що перебіг трьох місячного строку звернення до суду для позивача розпочався щонайпізніше з дати набрання чинності рішенням Львівського окружного адміністративного суду у справі №380/10103/22, а саме 17.01.2023. Водночас позивач звернувся до суду лише 15.03.2024, тобто поза межами встановленого строку.
3. Скасовуючи ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 12 червня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2024 року, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про дотримання позивачем строку звернення до суду з позовом про стягнення заробітної плати, який з урахуванням частини другої статті 233 КЗпП України у редакції, чинній до 19 липня 2022 року, не обмежується будь-яким строком.
До такого висновку колегія суддів дійшла з огляду на те, що у разі, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, і були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то правове регулювання здійснюється так: правовідносини, які мають місце в період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період із 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
Підстави та мотиви для викладення окремої думки
4. Відповідно до частини третьої статті 34 КАС України суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку.
5. Спірні правовідносини, які склались у цій справі, виникли з приводу перерахунку та виплати суми одноразової грошову допомогу при звільненні та суми грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2015-2020 роки.
Водночас до суду з такими вимогами позивач звернувся 15 березня 2024 року.
6. Вважаю, що наведений висновок колегія суддів зробила з неправильним застосуванням норм права, а саме застосувавши норми, які не підлягали застосуванню, і не застосувавши норми, які підлягали застосуванню.
7. Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» внесено зміни до норм КЗпП України.
Зокрема, частини першу та другу статті 233 КЗпП України викладено в новій редакції, згідно з якою працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Відповідно до нової редакції статті 234 КЗпП України в разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
8. Як я зазначав, проблемою правозастосування в цій справі є реалізація права на судовий захист.
Загальновідомо, що право на судовий захист не є абсолютним, воно може бути обмежено, серед іншого, і строком звернення до суду.
9. Із цього приводу Конституційний Суд України в Рішенні від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 у справі № 1-9/2011 (п. 6.1) офіційно роз'яснив, що скорочення процесуальних строків звернень громадян до суду, зокрема строків подання позовних заяв, зустрічних позовів, апеляційних та касаційних скарг на судові рішення, письмових зауважень щодо неповноти або неправильності технічного запису тощо, забезпечують оперативність розгляду судових справ і жодною мірою не обмежують суб'єктів щодо права на судовий захист.
Таке роз'яснення надав Конституційний Суд України щодо нових приписів у процесуальних кодексах, якими було зменшено строки звернення до суду.
Конституційний Суд України в згаданому Рішенні констатував, що в процесуальних кодексах, зокрема й у КАС України, лише скорочено строки здійснення окремих процесуальних дій, а змісту й обсягу конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя не звужено. Наведені зміни не унеможливлюють ефективного розгляду судових справ, тому не суперечать Конституції України. Такі зміни щодо скорочення строку звернення до суду в адміністративному судочинстві визнані конституційними.
10. Частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною п'ятою цієї статті визначено, що для звернення до суду в справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
11. Системний аналіз цих норм дає підстави для висновку, що вони є бланкетними, а тому строки звернення до суду можуть бути встановлені іншими законами. У розглядуваній справі, оскільки предметом спору є право на суми, які належать виплаті при звільненні, такою бланкетною нормою є приписи статті 233 КЗпП України, якою встановлено строки звернення до суду щодо стягнення зазначених сум.
12. Отже, зміна строків звернення до суду, які передбачені статтею 233 КЗпП України, є зміною строку звернення за захистом права на судовий захист, і така зміна не є порушенням права на судовий захист в адміністративному судочинстві.
13. За приписами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду й вирішення справи.
14. Аналіз викладеного дає підстави для висновку, що на час звернення до суду позивача за захистом права, яке є окремою процесуальною дією, потрібно застосовувати чинні норми статті 233 КЗпП України, якими визначено строки звернення до суду.
15. Як уже зазначалося, основною проблемою в цій справі (на цій стадії її розгляду) є застосування строку звернення до суду з позовними вимогами, які стосуються перерахунку та виплати суми одноразової грошову допомогу при звільненні та суми грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2015-2020 роки. Водночас, як уже зазначалось, позивач звернувся до суду із цим позовом 15 березня 2024 року.
16. З наведеного висновується, що позивач звернувся до суду під час дії редакції статті 233 КЗпП України, яка набрала чинності з 19 липня 2022 року, а тому приписи цієї норми підлягають застосуванню на час звернення позивача до суду.
17. Зважаючи на такі обставини та правове врегулювання, висновок колегії суддів про те, що правовідносини, які мають місце в період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції), не відповідає приписам чинного законодавства і зроблений із застосуванням норм права, які не підлягали застосуванню, тим більше ці норми не були нечинними на час подання позову в цій справі.
18. У цьому випадку колегії суддів потрібно було зробити висновок, що суми, які належать виплаті при звільненні, акумулюються за весь період до 19 липня 2022 року, та із цієї дати до судового захисту права на ці суми в подальшому застосовується тримісячний строк звернення до суду, встановлений статтею 233 КЗпП України, яка набрала чинності з 19 липня 2022 року.
19. З огляду на наведені мотиви вважаю, що колегія суддів мала підтримати висновки судів першої та апеляційної інстанцій, застосувавши положення статті 233 КЗпП України, яка набрала чинності з 19 липня 2022 року.
Суддя М. І. Смокович