справа № 761/24190/24 головуючий у суді І інстанції Анохін А.М.
провадження № 22-ц/824/5160/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
03 квітня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Фінагеєва В.О. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 листопада 2024 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором, -
У липні 2024 року ТОВ «Коллект Центр» звернулося до суду з позовом та просило стягнути з відповідача заборгованість за договором про споживчий кредит № 104150383 від 07.10.2021 року у розмірі 34 831,42 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 07 жовтня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 104150383. ТОВ «Мілоан» належним чином виконав свої зобов'язання за договором позики, надавши позичальнику кредитні кошти, але відповідач не виконує свої зобов'язання, грошові кошти не повертає, проценти за користування не сплачує. 17 січня 2022 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір факторингу № 17-01/2022-54, відповідно умов якого ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги до позичальників, в тому числі за договором про споживчий кредит № 104150383 від 07 жовтня 2021 року, що укладений між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 . В подальшому ТОВ «Вердикт Капітал» відповідно до договору відступлення права вимоги №10-03/2023/01 від 10 березня 2023 року відступило ТОВ «Коллект Центр» право грошової вимоги до боржників, в тому числі за договором про споживчий кредит № 104150383 від 07 жовтня 2021 року, що укладений між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 .
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 06 листопада 2024 року позов ТОВ «Коллект Центр» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту у розмірі 34 182,42 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.Вирішено питання розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що він не був повідомлений про зміну кредитора, а тому не будучи повідомлений про особу, рахунки нового кредитора, спосіб виконання зобов'язання з поважних і не залежних від нього причин не міг виконати зобов'язання. Крім того, вказує, що суд першої інстанції не врахував позицію Велика Палата Верховного Суду, яка у своїй постанові від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12 у п. 54 зазначає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Тобто, припинення нарахування передбачених договором процентів припиняється в момент закінчення строку кредитування.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Коллект Центр» вказує, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, не мають законодавчого обґрунтування, через що скарга не може бути задоволена, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що 07 жовтня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 104150383.
Згідно з п. 1.2 договору сума (загальний розмір) кредиту становить 5 900,00 грн.
Відповідно до п. 1.3 договору кредит надається строком на 15 днів з 07 жовтня 2021 року.
Відповідно до п. 1.4 договору термін повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом - 22 жовтня 2021 року.
Згідно з положеннями пункту 1.5 договору загальні витрати позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат позичальника, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту) складають 1 755,25 грн. в грошовому виразі. Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат позичальника за кредитом складає 7 655,25 грн.
Пунктом 1.5.1 договору встановлено, що комісія за надання кредиту: 649,00 грн., яка нараховується за ставкою 10,00 відсотків від суми кредиту одноразово.
Згідно з п. 1.5.2 договору проценти за користування кредитом: 1 106,25 грн., які нараховуються за ставкою 1,00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Згідно з п. 1.6 договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Згідно п. 2.1. договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.
Пунктом 2.2.3 договору встановлено, що проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п.1.6. цього Договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій, тощо, визначена в п. 1.5.2 процентна ставка протягом первісного строку кредитування визначеного п. 1.3, запропонована Позичальнику зі знижкою і є меншою за стандартну (базову) ставку встановлену п.1.6 Договору. Якщо визначена п. 1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то після завершення первісного строку кредитування та/або строку пролонгації на пільгових умовах, проценти з дня продовження строку кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах, згідно п.2.3.1.2 продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно п.1.6. Договору. Стандартна (базова) процентна ставка не є підвищеною. Якщо розмір зобов'язань Позичальника зі сплати процентів протягом первісного строку кредитування та/або строку пролонгації на пільгових умовах є меншим ніж заборгованість зі сплати процентів за аналогічний строк кредитування, що продовжений на стандартних (базових) умовах, це означає, що протягом первісного строку кредитування та/або в період пролонгації на пільгових умовах Позичальнику була надана знижка, що дорівнює різниці між стандартною (базовою) ставкою встановленою п.1.6 та процентною ставкою визначеною п. 1.5.2 Договору. Після спливу строку кредитування (з урахуванням пролонгацій) нарахування процентів за користування кредитом припиняється. Розмір стандартної (базової) ставки не може бути збільшено Товариством без письмової (такої, що прирівнюється до письмової) згоди Позичальника.
Положеннями п. 2.3.1.1 договору сторони визначили пролонгацію на пільгових умовах: позичальник має право неодноразово продовжувати строк кредитування, за умови, що Кредитодавцем надана така можливість Позичальнику відповідно до розділу 6 Правил надання фінансових кредитів (послуг) Товариством (далі - Правила), що розміщені на веб-сайті Товариства miloan.ua (далі Сайт Товариства) за посиланням https://miloan.Ua/s/documents і є невід'ємною частиною цього Договору. Для продовження строку кредитування за цим пунктом Позичальник має вчинити дії передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту. Встановлено строк продовження кредитування на 3 дні зі сплатою комісії 3 % від суми поточного залишку кредиту, на 7 днів зі сплатою комісії 5,00 % від суми поточного залишку кредиту, на 15 днів зі сплатою комісії 10 % від суми поточного залишку кредиту.
Пунктом 2.3.1.2 договору встановлено пролонгацію на стандартних (базових) умовах: позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли Позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування Позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у Позичальника відсутня заборгованість перед Кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо Позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою наведеною в п.1.6 Договору. У випадку, якщо Позичальник протягом періоду на який продовжено строк кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, такі дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах.
Згідно з п. 7.1 договору строк дії цього договору складає період, що обчислюється з моменту його укладення і до моменту повного фактичного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Пунктом 4.2 договору визначено, що у разі прострочення позичальником зобов'язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього договору, кредитодавець починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгації та оновлених графіків платежів, що складаються у зв'язку з продовженням строку кредитування, має право (не обов'язок) нарахувати проценти за стандартною ставкою, передбаченою п.1.6 договору в якості процентів за порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 ЦК України. У випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України, на рівні стандартної ставки, передбаченої п.1.6 договору. Обов'язок позичальника по сплаті таких процентів настає після відповідної вимоги кредитодавця.
Зі змісту довідки про ідентифікацію, за підписом генерального директора ТОВ «Мілоан» вбачається, що клієнт ОСОБА_2 , з яким укладено договір № 1041500383 від 07 жовтня 2021 року, ідентифікований ТОВ «Мілоан». Акцепт договору позичальником (підписання аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора): одноразовий ідентифікатор S44191, дата відправки ідентифікатора позичальнику 07.10.2021, номер телефону/електронна пошта, на яку було відправлено ідентифікатор +380675043825.
На підтвердження факту отримання грошових коштів відповідачем за договором про споживчий кредит № 104150383 від 07 жовтня 2021 року, позивачем надано платіжне доручення №33471372 від 07 жовтня 2021 року про перерахування коштів відповідачу на суму 5 900,00 грн., картка № 473121*52.
Як вбачається з інформації, яка надійшла від АТ КБ «Приватбанк», ОСОБА_1 в банку відкрито карту № НОМЕР_1 та відповідно до виписки по рахунку, 07 жовтня 2021 року на карту було здійснено переказ коштів у сумі 5 900,00 грн.
17 січня 2022 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір факторингу № 17-01/2022-54, відповідно умов якого ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги до позичальників, в тому числі за договором про споживчий кредит № 104150383 від 07 жовтня 2021 року, що укладений між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 .
Відповідно до договору відступлення права вимоги №10-03/2023/01 від 10 березня 2023 року ТОВ «Вердикт Капітал» відступило ТОВ «Коллект Центр» право грошової вимоги до боржників, в тому числі за договором про споживчий кредит № 104150383 від 07 жовтня 2021 року, що укладений між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 .
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що наданими позивачем доказами в обґрунтування заявлених позовних вимог підтверджено правомірність нарахування заборгованості за договором, доведено, що відповідачем належним чином не виконано взяті на себе зобов'язання згідно укладеного договору, заборгованість за договором не погашена, що призвело до порушення майнових прав та інтересів позивача, як правонаступника первісного кредитора, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню. Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про стягнення комісії, суд першої інстанції виходив з того, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10.06.2017), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування».
Апеляційний суд не може в повній мірі погодиться з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 251 ЦК України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Відповідно до статті 251 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
За змістом частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з частиною першою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Аналіз вказаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов'язки відповідно до цього договору.
Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.
При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу, визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, у якій припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 цього Кодексу, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
У зазначеній постанові Верховний Суд, розглядаючи питання стягнення штрафних санкцій за договором споживчого кредитування, сформував низку правових висновків. Зокрема, Велика Палата розмежувала поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання».
Надаючи правову оцінку вказаним поняттям у частині нарахування штрафних санкцій за кредитним договором, Верховний Суд зазначив, що строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього. Відрізняються терміни в тому випадку, коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання. Указаний висновок міститься у п. 35 Постанови.
Окрім того, в п. 54 постанови Верховний Суд вказує, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Тобто, згідно з логікою Верховного Суду, припинення нарахування передбачених договором процентів можливо у двох випадках: закінчення строку кредитування, який визначений договором, та пред'явлення вимоги в порядку ч. 2 ст. 1050 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року (справа № 910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від вказаного правового висновку. Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.
Частиною 1 статті 1077 ЦК визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно з ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Матеріалами справи підтверджено, 07 жовтня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_3 укладено договір про споживчий кредит № 104150383, його підписання здійснено електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, який було надіслано за допомогою СМС-повідомлення на телефонний номер, указаний позичальником в особистому кабінеті на сайті кредитодавця.
Заперечуючи факт підписання договору, ОСОБА_3 посилався на те, що судом не встановлено спосіб надсилання йому одноразового ідентифікатору обставини погодження усіх умов договору.
За умовами п. 6.1., 6.2. договору про споживчий кредит № 104150383 від 07 жовтня 2021 року, вбачається, що цей Кредитний договір укладається в електронній формі в Особистому кабінеті Позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства та доступний зокрема через сайт Товариства та або відповідний мобільний додаток чи інші засоби. Розміщені в Особистому кабінеті Позичальника проект цього Кредитного договору або інформація з посиланням на нього є пропозицію Товариства про укладення Кредитного договору (офертою). Відповідь про прийняття пропозиції про укладання цього Кредитного договору (акцепт) надається Позичальником шляхом відправлення Товариству електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається Товариством електронним повідомленням (SMS) на мобільний телефонний номер Позичальника, а Позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність) для підписання цього. Кредитного договору електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту). Електронне повідомлення (акцепт) може бути відправлене Позичальником через сайт Товариства, мобільний додаток, месенджери або у SMS-повідомленні з мобільного телефонного номеру Позичальника на номер 2277 (вартість відправки SMS-повідомлення для Позичальника визначено у Правилах). Після укладення цей Кредитний договір надається Позичальнику шляхом розміщення в Особистому кабінеті Позичальника. Додатково укладений електронний кредитний договір та/або повідомлення про його укладення може бути на розсуд Товариства направлено Позичальнику на електронну пошту або іншими каналами (засобами) зв'язку, наданими Позичальником Товариству.
Тобто, підписуючи цей договір із застосуванням процедури підпису, зазначеної у п. 6.2 цього договору, сторони усвідомлюють та підтверджують, що відповідно до ст. 639 та ст. 1055 ЦК України цей договір укладений сторонами у письмовій формі з дотриманням всіх вимог діючого законодавства України щодо процедури укладення та підписання договору за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем.
Відповідно до реквізитів вищезазначеного договору, ОСОБА_3 підписав договір електронним підписом з використанням одноразового ідентифікатора S44191.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
Підписання електронного договору за допомогою одноразового ідентифікатора, тобто укладення договору без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету не є можливим (висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 31 серпня 2022 року у справі № 280/4456/20, від 09 лютого 2023 року у справі № 640/7029/19).
Таким чином, договір між первісним кредитором та ОСОБА_3 укладено в електронному вигляді із застосуванням електронного підпису. Відповідач через особистий кабінет на веб-сайті первісного кредитора подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, після чого первісний кредитор надіслав відповідачу одноразовий ідентифікатор у вигляді СМС-повідомлення на телефонний номер, який відповідач використав для підписання договору.
Належних і документальних доказів на спростування тверджень позивача щодо наявності на договорі електронного цифрового підпису одноразового ідентифікатора ОСОБА_3 не надано.
Враховуючи викладені обставини, колегія суддів вважає встановленим, що договір про споживчий кредит № 104150383 від 07 жовтня 2021 року укладено між первісним кредитором і відповідачем в електронному вигляді з використанням електронного підпису, що відповідає вимогам ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Уклавши цей правочин, сторони досягли згоди щодо всіх його істотних умов, а отже відповідно до приписів ст. 11 ЦК України, у них виникли права та обов'язки, які витікають із кредитного договору.
Із розрахунку заборгованості, наданого позивачем, загальна вартість заборгованості становить 34 831,42 грн., що складається, з 5 605,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 28 577,42 грн. - проценти за користування кредитом, 649,00 грн. - комісія.
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів повернення ОСОБА_1 отриманих коштів зі сплатою відсотків за користування кредитом, в межах визначеного сторонами строку кредитування.
Стягуючи відсотки в сумі 28 577,42 грн. за договором про споживчий кредит № 104150383 від 07 жовтня 2021 року, суд першої інстанції погодився із заявленим у позовній заяві розміром заборгованості, який ТОВ «Коллект Центр» обчислило станом на 04 червня 2024 року, що є помилковим з огляду на наступне.
Як встановлено з матеріалів справи, строк кредитування за договором про споживчий кредит № 104150383 від 07 жовтня 2021 року був погоджений сторонами та становив 15 днів.
Доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення всієї суми кредиту матеріали справи не містять.
Таким чином, розмір відсотків відповідно до умов договору про споживчий кредит становить 1 106,25 грн. за період з 07 жовтня 2021 року по 22 жовтня 2021 року, виходячи з розрахунку: 5 900,00 грн. (залишок тіла кредиту) х 1,25% (відсоткова ставка) х 15 днів (строк позики).
Та обставина, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, не позбавляє позивача обов'язку надати суду належні та допустимі докази щодо розміру заборгованості за відсотками, оскільки саме таким чином діють принципи диспозитивності та змагальності сторін у цивільному процесі.
Відтак, наданий позивачем розрахунок заборгованості не може вважатися належним доказом на підтвердження наявності заборгованості по відсоткам за договором споживчого кредиту в сумі 28 577,42 грн.
Відповідно до правової позиції висловленої Верховним Судом у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17.12.2020 у справі №278/2177/15-ц виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.
Нарахування та стягнення процентів за користування позикою та кредитом поза визначеним кредитним договором строком суперечить вимогам ЦК України та висновкам Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 27 липня 2021 року за № 910/18943/20 зроблено висновок, що оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Зі змісту укладеного між сторонами договору, вбачається, що кредит надається строком на 15 днів з 07 жовтня 2021 року (строк кредитування).
Пунктом 2.2.3 договору встановлено, що проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п.1.6. цього Договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій, тощо, визначена в п. 1.5.2 процентна ставка протягом первісного строку кредитування визначеного п. 1.3, запропонована Позичальнику зі знижкою і є меншою за стандартну (базову) ставку встановлену п.1.6 Договору. Якщо визначена п. 1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то після завершення первісного строку кредитування та/або строку пролонгації на пільгових умовах, проценти з дня продовження строку кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах, згідно п.2.3.1.2 продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно п.1.6. Договору. Стандартна (базова) процентна ставка не є підвищеною. Якщо розмір зобов'язань Позичальника зі сплати процентів протягом первісного строку кредитування та/або строку пролонгації на пільгових умовах є меншим ніж заборгованість зі сплати процентів за аналогічний строк кредитування, що продовжений на стандартних (базових) умовах, це означає, що протягом первісного строку кредитування та/або в період пролонгації на пільгових умовах Позичальнику була надана знижка, що дорівнює різниці між стандартною (базовою) ставкою встановленою п.1.6 та процентною ставкою визначеною п. 1.5.2 Договору. Після спливу строку кредитування (з урахуванням пролонгацій) нарахування процентів за користування кредитом припиняється. Розмір стандартної (базової) ставки не може бути збільшено Товариством без письмової (такої, що прирівнюється до письмової) згоди Позичальника.
Як було зазначено вище, доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування кредитом, зміну дати повернення всієї суми кредиту та у зв'язку з цим сплачував комісії, визначені п. 2.2.1 Договору, матеріали справи не містять.
В іншому випадку, у разі не повернення кредитних коштів у визначений договором 15-ти денний термін, договір передбачає збільшену процентну ставку за подальше користування кредитними коштами.
Не дивлячись на те, що підвищені проценти за користування кредитними коштами, в договорі визначається як стандартна процентна ставка (п. 1.6 договору), очевидним є факт, що її нарахування передбачене у разі не виконання відповідачем умов кредитного договору, а саме не повернення кредитних коштів у встановлений п. 1.3 договору строк кредитування) 15-ти денний термін, тобто фактично є санкцією.
Пролонгація дії кредитного договору без ініціативи позичальника (п. 2.2.1 договору) за змістом укладеного договору, пов'язується виключно з не поверненням кредитних коштів у визначений п. 1.3 договору строк, що не узгоджується з Правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 27 липня 2021 року за № 910/18943/20 відповідно до якої поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що не повернення позичальником кредитних коштів у визначений п. 1.3 договору строк, за відсутності активних дій відповідача, визначених п. 2.2.1 договору (сплати комісій за продовження дії договору) є неправомірною поведінкою, а саме не поверненням кредиту у визначений договором строк, що виключає право кредитодавця нараховувати після спливу 15-денного періоду кредитування проценти, визначені за користування кредитними коштами у розмірі встановленому договором.
Враховуючи ту обставину, що суду не надано доказів того, що ОСОБА_1 повернув кредитні кошти, отримані ним на підставі договору про споживчий кредит № 104150383 від 07 жовтня 2021 року, на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за відсотками в сумі 1 106,25 грн., вказаний розмір заборгованості погоджений сторонами кредитного договору.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
Зі змісту укладеного кредитного договору вбачається, що сторони погодили строк кредитування, розмір відсотків та порядок їх сплати.
Натомість ОСОБА_1 погодився зі своєї сторони на такі умови договору, підписавши його зміст без будь-яких застережень. Договір про споживчий кредит № 104150383 від 07 жовтня 2021 року або його окремі положення недійсними не визнано, отже умови договору, є обов'язковими для виконання позичальником.
Як вбачається з апеляційної скарги, остання не містить доводів в частині щодо вимог позову про стягнення комісії, а, відтак, судове рішення в цій частині в силу вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України не переглядається.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь ТОВ «Коллект Центр»суми заборгованості за тілом кредиту у розмірі 5 605,00 грн. та суми заборгованості за відсотками у розмірі 1 106,25 грн.
Таким чином, висновки суду в частині розміру заборгованості за відсотками, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача не відповідають фактичним обставинам справи, не ґрунтуються на наявних у справі доказах, що у відповідності до вимог ст. 376 ЦПК України є підставою до скасування рішення та ухвалення нового судового рішення по суті вимог позивача.
Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За змістом частин першої, п. 1, 2 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, витрати пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
Відповідно до положень частин першої, другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).
Відповідно до частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При подачі позовної заяви ТОВ «Коллект Центр» просило стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 9 000,00 грн.
На підтвердження понесення таких витрат представник позивача надав договір про надання правової допомоги № 07-06/2024 від 07 червня 2024 року, акт про надання юридичної допомоги від 10 червня 2024 року, заявку на надання юридичної допомоги № 418 від 07 червня 2024 року, платіжну інструкцію від 11 червня 2024 року.
Відповідачем не заявлялось про невідповідності заявленої до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу критерію реальності адвокатських витрат, неспівмірності понесених позивачем витрат на адвокатські послуги, необхідності та підстав їх зменшення.
Оскільки позивачем підтверджено належними та допустимими доказами розмір витрат понесених ним на правову допомогу, а відповідач не заявляв про їх неспівмірність складності справи чи обсягу виконаної адвокатом роботи, зазначена сума підлягає стягненню з відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог (19,26%), а саме у розмірі 1 733,40 грн. (9000*19,26%).
При подачі позовної заяви ТОВ «Коллект Центр» сплатило судовий збір у розмірі 3 028,00 грн. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з відповідача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог (19,26%), а саме у розмірі 583,19 грн. (3028*19,26%).
При подачі апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 4 542,00 грн. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог апеляційної скарги, сплачений відповідачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з позивача пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги (80,74%), а саме у розмірі 3 667,21 грн. (4542*80,74%).
Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Враховуючи зазначене, суд вважає за можливе стягнути з ТОВ «Коллект Центр» на користь ОСОБА_1 різницю між сумою судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, та сумою, яку позивач має компенсувати відповідачу. Така різниця становить 3 084,02 грн. (3 667,21-583,19).
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 листопада 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр», місце знаходження: м. Київ, вул. Мечникова, 3, оф. 306, ідентифікаційний код 44276926, заборгованість по тілу кредиту у розмірі 5 605 (п'ять тисяч шістсот п'ять) гривень, заборгованість за відсотками у розмірі 1 106,25(одна тисяча сто шість) гривень та витрати на правову допомогу у розмірі 1 733,40 (одна тисяча сімсот тридцять три) гривні 40 копійок.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр», місце знаходження: м. Київ, вул. Мечникова, 3, оф. 306, ідентифікаційний код 44276926, на користь ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , судовий збір у розмірі 3 084,02 (три тисячі вісімдесят чотири) гривні 02 копійки.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Судді Фінагеєв В.О.
Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.