справа № 369/21223/24 головуючий у суді І інстанції Янченко А.В.
провадження № 22-ц/824/6883/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
02 квітня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Надточий К.О.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 грудня 2024 року у справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову до подачі позовної заяви ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укргаз», Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія по управлінню активами «Парламент» про визнання права власності, скасування державної реєстрації права власності та витребування майна, -
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про забезпечення позову, в якій просила суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2794131332080, право власності на який зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія по управлінню активами «Парламент» на підставі Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 72544570 від 11.04.2024 року 11:55:13, приватний нотаріус Шевельова Валентина Михайлівна.
Заява обґрунтована тим, що 03 березня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 214/П/99/2008-840, відповідно до умов якого надано грошові кошти у сумі 154672,01 доларів США на придбання цінних паперів - облігацій у бездокументарній формі випуску в кількості 11048 штук, емітованих Товариством з обмеженою відповідальністю «Укргаз» з метою фінансування будівництва/реконструкції житлової нерухомості, згідно Договору купівлі-продажу цінних паперів № Б-263/81-06-5/2008/001 від 13 березня 2008 року, що укладений між ОСОБА_1 та продавцем цінних паперів ВАТ КБ «Надра», що діє як повірений від імені і за дорученням Товариства з обмеженою відповідальністю «Ексінор», яке діє від свого імені та за рахунок Пайового венчурного інвестиційного фонду «Ексіонор 1» недиверсифікованого виду закритого типу та Договору про резервування/бронювання приміщення № 8/1/11/55/Ж від 03 березня 2008 року, що укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укргаз», на підставі якого за ОСОБА_1 резервується/бронюється об'єкт нерухомості, розташований за адресою: АДРЕСА_2 . 03 березня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укргаз» та ОСОБА_1 було укладено договір № 8/1/11/55/Ж бронювання об'єкта будівництва. У відповідності до даного договору Товариство з обмеженою відповідальністю «Укргаз» бронює за ОСОБА_1 об'єкт будівництва, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 . Рішенням виконавчого комітету Києво-Святошинського району Київської області № 5 від 18 січня 2008 року об'єкту будівництва, житлового будинку під будівельним номером 8 присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_3 . 15 травня 2023 року Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/5027/19 ухвалено рішення про задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Укргаз» до ОСОБА_1 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» Брайт Інвестмент», Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Ексінор» про розірвання договору бронювання. Постановою Київського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року було скасоване рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 травня 2023 року та відмовлено у задоволенні позову. Однак, ще до набрання законної сили рішення від 15 травня 2023 року було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія по управлінню активами «Парламент» на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 292, виданий 11.04.2024 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського МНО Шевельовою В.М. З огляду на зазначене, з метою захисту порушених прав, ОСОБА_1 має намір звернутись до суду з позовною заявою про визнання недійсним вказаного вище договору купівлі-продажу та скасування відповідної державної реєстрації права власності.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 грудня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову до подачі позовної заяви відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та ухвалити постанову, якою задовольнити заяву в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на аналогічні обставини викладенні нею у заяві про забезпечення позову.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Укргаз», вказує, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи та постановив законну та обґрунтовану ухвалу, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 грудня 2024 року без змін.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки договір бронювання об'єкту будівництва від 03 березня 2008 року укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укргаз», щодо квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , а забезпечити позов заявниця просить шляхом накладення арешту на квартиру за адресою: АДРЕСА_4 , у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.
Апеляційний суд по суті погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Європейський суд з прав людини нагадує, що стаття 13 Конвенції гарантує наявність на національному рівні засобу правового захисту для реалізації прав і свобод, визначених у Конвенції, у якій би формі вони не забезпечувались у національному правовому полі.
Сфера зобов'язань Договірних держав за ст. 13 Конвенції коливається в залежності від природи скарги заявника; проте засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути ефективним, як на практиці, так і за законом (Кудла проти Польщі, N 30210/96, п. 157, ECHR 2000-XI). Існування такого засобу повинно бути достатнім не тільки в теорії, але й на практиці, без чого йому бракуватиме необхідної доступності та ефективності (див., крім іншого, Міфсуд проти Франції [GC], N 57220/00, ECHR 2002-VIII) (Рішення від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України», заява N 11901/02 Страсбург).
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі (Дорани проти Ірландії) Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При цьому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів» ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Частиною 2 ст. 149 ЦПК України визначено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до частини 1 статті 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.
Положеннями частини 1 статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову, в тому числі, і накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; заборона вчиняти певні дії, іншими заходами у випадках, передбачених законом. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову (ч.2 ст. 150 ЦПК України).
Проте, за змістом ч. 3 ст. 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Пункт 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року зобов'язує суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, тільки пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, а також з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача та відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Тобто, вирішуючи дане питання суд повинен враховувати інтереси всіх учасників процесу, в тому числі позивача і відповідача.
Таким чином, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має переконатися, що між сторонами дійсно існує спір, та врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов'язаний з предметом позову, наскільки він співмірний позовним вимогам і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.
При цьому інститут забезпечення позову є особливим видом судової юрисдикції, яка має свою процесуальну форму, і з цих підстав забезпечення позову розглядається як вимога, яка характеризується своєю універсальністю, охоронною функцією, превентивністю, імперативністю та обов'язковістю.
Поняття забезпечення позову визначається, як встановлені законом тимчасові процесуальні дії примусового характеру у вигляді обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб, що застосовуються судом та гарантують або можуть гарантувати зацікавленій особі виконання ухваленого на її користь судового рішення або ефективний захист її прав.
Метою забезпечення позову є охорона матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку інших учасників з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, у випадку прийняття його на користь позивача, в тому числі для попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, доведеності і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду чи утруднення ефективного захисту прав позивача в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Крім цього, вирішуючи питання про забезпечення позову та виходячи з приписів ст. ст. 11,12,81 ЦПК України (змагальність сторін та пропорційність у цивільному судочинстві, обов'язок доказування і подання доказів), суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням, зокрема, того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову права відповідача, а відповідно чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав та чи спроможний позивач захистити їх в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Звертаючись із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру за адресою: АДРЕСА_4 , який буде подано, заявник зазначила, що має намір звернутися до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укргаз», Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія по управлінню активами «Парламент» про визнання права власності, скасування державної реєстрації права власності та витребування майна.
При цьому позивач не надала суду жодного доказу, що міг би свідчити про будь-який зв'язок позивача з квартирою АДРЕСА_1 , оскільки, як вірно зазначив суд першої інстанції договір бронювання об'єкту будівництва від 03 березня 2008 року укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРГАЗ», щодо квартири яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
Крім того, у відповідності до ч. 2 ст. 149 ЦПК України, на яку посилається позивач, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Разом з тим ч. 4 ст. 152 ЦПК України визначено, що у разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник повинен пред'явити позов протягом десяти днів.
Частиною 13 ст. 158 ЦПК України встановлено, що заходи забезпечення позову, вжиті судом до подання позовної заяви, скасовуються судом також у разі неподання заявником відповідної позовної заяви згідно з вимогами частини третьої статті 152 цього Кодексу.
З матеріалів справи та відкритих даних сайту судової влади вбачається, що на момент розгляду апеляційної скарги, позову, який позивач мала намір подати та у зв'язку з чим просила забезпечити його, подано не було.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав до задоволення заяви про забезпечення позову, яку подала позивач. Висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, ґрунтуються на наявних у справі доказах та доводами апеляційної скарги не спростовуються.
Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, N 303-A, § § 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland, N 49684/99, § 2)).
З урахуванням викладеного, розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що інші доводи апеляційної скарги, виходячи із загальних принципів розумності і справедливості, обґрунтованості, та з урахуванням наведеного в тексті постанови, не впливають на правильність висновку суду про відсутність підстав для забезпечення позову про визнання майна спільною сумісною власністю, витребування майна з чужого незаконного володіння і визнання права власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 374, 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.