03 квітня 2025 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/8858/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних: справ Євграфової Є. П. (суддя - доповідач), Гаращенка Д. Р., Писаної Т. О.,
вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва
від 11 листопада 2024 року
та ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва
від 10 лютого 2025 року
у цивільній справі № 761/20123/22 Шевченківського районного суду міста Києва
за позовом ОСОБА_2
до ОСОБА_1
про стягнення боргу за договором позики,
Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 11 листопада 2024 року позов задоволено. Ухвалою від 10 лютого 2025 року заяву про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 , 05 березня 2025 року безпосередньо до Київського апеляційного суду через засоби поштового зв'язку подав апеляційну скаргу, яку зареєстровано 06 березня 2025 року.
Дослідивши зміст апеляційної скарги, апеляційний суд робить такий висновок.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15 лютого 2000 року зазначено, що спосіб, у який стаття 6 застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.
ЄСПЛ зазначає, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом першим статтею 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права (рішення ЄСПЛ від 12 липня 2001 року у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини").
Обмеженням права на доступ до суду в даному випадку є визначений нормами ЦПК України перелік ухвал суду першої інстанції, що можуть бути предметом апеляційного оскарження окремо від рішення суду.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 43 ЦПК України учасники справи мають право оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо апеляційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню.
З оскаржуваної ухвали убачається, що постановлено залишити без задоволення заяву відповідача про перегляд заочного рішення суду.
Статтею 353 ЦПК України встановлений вичерпний перелік ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
При цьому, перелік ухвал, які підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду, наведений у статті 353 ЦПК України, є вичерпним.
Обмеження в оскарженні певної категорії судових рішень є передбачуваним заходом, що застосовується з метою спрямування судового процесу у належну процесуальну послідовність відповідно до встановлених правил і недопущення необґрунтованого затягування строків розгляду справи у зв'язку із поданням скарг на судові рішення, які не впливають на права, свободи та інтереси учасників справи та на дотримання процесуального порядку.
Отже, враховуючи те, що оскаржувана ухвала районного суду про залишення без задоволення заяви відповідача про перегляд заочного рішення суду не передбачена переліком, наведеним у статті 353 ЦПК України, відтак така не може бути оскаржена окремо від рішення суду.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 346/5011/18 (провадження № 61-2235св19).
При цьому, заперечення на ухвали, які не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина 2 статті 353 ЦПК України).
Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до 4 статті 287 ЦПК України у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення. Тобто оскаржувати в апеляційному порядку у цій справі можливо лише заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 листопада 2024 року.
Відповідно до пункту 4 частини 5 статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
Отже, подана ОСОБА_1 апеляційна скарга в частинні оскарження ухвали Шевченківського районного суду міста Києвавід 10 лютого 2025 рокупідлягає поверненню.
Керуючись статтею 357 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в частині оскарження ухвали Шевченківського районного суду міста Києвавід 10 лютого 2025 рокуповернути особі, що її подала.
Копію ухвали про повернення апеляційної скарги надіслати скаржнику та учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Суддя Є. П. Євграфова
Д. Р. Гаращенко
Т. О. Писана