01 квітня 2025 року м. Дніпросправа № 334/5080/24
Суддя І інстанції Ісаков Д.О.
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач),
суддів: Сафронової С.В., Коршуна А.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Запорізькій області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив:
- визнати неправомірною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксовано не в автоматичному режимі, серії БАВ №282492 від 07.05.2024 року відносно ОСОБА_1 щодо скоєння останнім правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 122 КУпАП, накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 510 гривень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10 жовтня 2024 року відмовлено у задоволенні адміністративного позову.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та задовольнити позов.
Апеляційна скарга обґрунтована протиправністю винесеної патрульним поліцейським про притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Вказує на те, що рухаючись на власному автомобілі по проспекту Соборному, з метою здійснення лівого повороту в районі площі Запорізької перестроївся у крайній лівий ряд, рух по якому врегульовано знаком 5.18 «Напрямок руху по смузі» (наліво) не увімкнув покажчика лівого повороту, керуючись приписами п.9.4 ПДР, де вказано, що сигнал забороняється подавати, якщо він може бути не зрозумілим для інших учасників руху.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 07.05.2024 року інспектором взводу №1 роти №1 батальйону №3 УПП в Запорізькій області лейтенантом поліції Доценком Олегом Івановичем відносно ОСОБА_1 було складено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАВ № 282492.
Відповідно до оскаржуваної постанови, 20.03.2024 о 16 год. 12 хв. в місті Запоріжжя, бульвар Парковий, біля будинку №4, Бобильов керував транспортним засобом марки ВАЗ модель 21114 125 51, номерний знак НОМЕР_1 , та перед поворотом не подав сигнал світловим покажчиком повороту відповідного напрямку руху, чим порушив вимоги пункту 9.2 «б» та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП.
На позивача накладене адміністративне стягнення у вигляді штрафу в дохід держави у розмірі 510,00 гривень.
Правомірність та обґрунтованість вказаної постанови є предметом спору, який передано на вирішення суду.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, виходить з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Положеннями ч.2 ст.222 КУпАП встановлено, що органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту та до їх компетенції відповідно до підвідомчості відноситься ч.1 ст.126 КУпАП.
В свою чергу, згідно з п.1 ст.247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Згідно з положеннями п.8 ч.1 ст.23 Закону України Про Національну поліцію, поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Положеннями пункту 11 ч.1 ст.23 Закону України Про Національну поліцію визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Відповідно до ч.5 ст.14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані знати та неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Правилами дорожнього руху України (далі - ПДР України) визначається порядок дорожнього руху на всій території України, за порушення якого особи несуть відповідальність передбачену законодавством.
Згідно з п.1.3 ПДР України, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Пунктом 1.9 ПДР України передбачено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до пп.а п.9.1 ПДР України попереджувальними сигналами є сигнали, що подаються світловими покажчиками повороту або рукою.
Згідно з п.9.2 ПДР України, водій повинен подавати сигнали світловими покажчиками повороту відповідного напрямку:
а) перед початком руху і зупинкою;
б) перед перестроюванням, поворотом або розворотом.
Відповідно до п.9.3 ПДР України у разі відсутності або несправності світлових покажчиків повороту сигнали початку руху від правого краю проїзної частини, зупинки зліва, повороту ліворуч, розвороту або перестроювання на смугу руху ліворуч подаються лівою рукою, витягнутою вбік, або правою рукою, витягнутою вбік і зігнутою у лікті під прямим кутом угору.
Сигнали початку руху від лівого краю проїзної частини, зупинки справа, повороту праворуч, перестроювання на смугу руху праворуч подаються правою рукою, витягнутою вбік, або лівою рукою, витягнутою вбік і зігнутою у лікті під прямим кутом угору.
З наведених норм вбачається, що водій ТЗ здійснюючи будь-які маневри на проїзній частині, буть то початок руху від будь якого краю проїзної частини, зупинка, поворот ліворуч або праворуч, та інше, зобов'язаний подати відповідний сигнал світловими покажчиками повороту, а за їх відсутності або несправності, подати такий сигнал правою або лівою рукою.
Відповідно до ст.245 КУпАП України завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
При цьому, відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Згідно зі ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 40 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Положення цього Закону надають право поліції використовувати інформацію відеозапису в якості речового доказу наявності або відсутності факту правопорушення.
Згідно з матеріалами справи на підтвердження вчиненого позивачем адміністративного правопорушення відповідачем надано диск з файлами відеозапису з відеореєстратора, розміщеного в салоні патрульної машини (а.с.21).
Дослідивши наданий відповідачем відеозапис, судом встановлено, що позивач на перехресті здійснює поворот ліворуч без подання світлового покажчика повороту відповідного напрямку.
На вказаний відеозапис з автомобільного реєстратора міститься посилання у графі №7 оскаржуваної постанови.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що позивач керуючи 20.03.2024 о 16 год. 12 хв. в місті Запоріжжя, бульвар Парковий, біля будинку №4 транспортним засобом марки ВАЗ модель 21114 125 51, номерний знак НОМЕР_1 , та перед поворотом не подав сигнал світловим покажчиком повороту відповідного напрямку руху, чим порушив вимоги пункту 9.2 «б».
Відповідно ч.2 ст.122 КУпАП порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що порушення позивачем пп.б п.9.2 ПДР України, відповідальність за яке передбачена ч.2 ст.122 КУпАП, підтверджується відеозаписом з відеореєстратора наданого відповідачем до суду.
Водночас, з приводу посилання скаржника на те, що рухаючись на власному автомобілі по проспекту Соборному, з метою здійснення лівого повороту в районі площі Запорізької перестроївся у крайній лівий ряд, рух по якому врегульовано знаком 5.18 «Напрямок руху по смузі» (наліво) не увімкнув покажчика лівого повороту, керуючись приписами п.9.4 ПДР, яким вказано, що сигнал забороняється подавати, якщо він може бути не зрозумілим для інших учасників руху, колегія суддів зазначає, що в цій ситуації, подача позивачем сигналу світловим покажчиком лівого повороту є зрозумілою для інших учасників руху.
Враховуючи викладене вище, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.
Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321,322 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10 жовтня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
В повному обсязі постанову складено 01 квітня 2025 року.
Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов
суддя С.В. Сафронова
суддя А.О. Коршун