іменем України
01 квітня 2025 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 750/3388/19
Головуючий у першій інстанції - Логвіна Т. В.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/640/25
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої - судді Мамонової О.Є.,
суддів - Онищенко О.І., Шитченко Н.В.,
із секретарем: Герасименко Ю.О.,
учасники справи:
заявник: ОСОБА_1 ,
боржник: ОСОБА_2 , -
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 лютого 2025 року про видачу дубліката судового наказу у справі №750/3388/19 за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення аліментів з ОСОБА_2 ,-
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу дубліката судового наказу Деснянського районного суду м. Чернігова від 04.04.2019 у цивільній справі №750/3388/19, провадження № 2-н/750/448/19, замість втраченого оригіналу, за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення із ОСОБА_2 аліментів.
В обґрунтування заяви зазначала, що судовий наказ Деснянського районного суду м. Чернігова від 04.04.2019 у цивільній справі №750/3388/19 для примусового виконання не був переданий.
Указувала, що внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України та введення воєнного стану, оригінал вищезазначеного судового наказу втрачений.
Зазначала, що боржник добровільно рішення суду не виконує, аліменти на дитину не сплачує, а вона у зв'язку із втратою виконавчого документа позбавлена права звернутися із заявою про відкриття виконавчого провадження та примусового виконання судового рішення.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 06.02.2025 заяву ОСОБА_1 про видачу дубліката судового наказу в справі №750/3388/19 за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення аліментів з ОСОБА_2 - задоволено.
Видано дублікат судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 27.03.2019 та до досягнення дитиною повноліття.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та відмовити у видачі дубліката судового наказу про стягнення аліментів, посилаючись її незаконність, прийняття з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що оскільки ОСОБА_2 проживав із дитиною та її матір'ю до 24.01.2025, то жодних підстав для стягнення аліментів з 2019 року не існувало. Факт спільного проживання підтверджує, що дитина отримувала необхідну матеріальну підтримку без необхідності примусового стягнення аліментів. Суд першої інстанції не взяв цей факт до уваги, не перевірив законність первинного стягнення аліментів і безпідставно видав дублікат судового наказу, який створює необґрунтовані фінансові зобов'язання.
Заявник зазначає, що дублікат судового наказу може бути видано лише у разі, якщо його оригінал було втрачено. Проте, відповідно до відповіді Новозаводського відділу державної виконавчої служби у м. Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на примусовому виконанні у відділі відсутній виконавчий документ про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .
Уважає, що так як ОСОБА_1 з 2019 року не зверталася за виконанням наказу, це свідчить про відсутність реальної потреби у його виконанні.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, стягнути з боржника на її користь всі понесені процесуальні витрати, в тому числі витрати на правничу допомогу за розгляд справи в Чернігівському апеляційному суді.
Уважає, що ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, в процесі розгляду справи суд не припустився порушень норм ні матеріального, ні процесуального права.
Зазначає, що предметом в даній справі не є факт стягнення аліментів або законність їх призначення, а саме процедура видачі дубліката судового наказу про стягнення аліментів, оскільки оригінал наказу втрачений.
Наголошує, що сам факт спільного проживання сторін та надання матеріальної допомоги не змінює того, що судовий наказ, який було втрачено, потребує відновлення шляхом видачі дубліката.
Указує, що твердження ОСОБА_2 щодо незаконного призначення у 2019 році аліментів, не мають жодного значення для розгляду питання про видачу дубліката судового наказу.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2 та його представника - адвоката Хайтова П.В., які підтримали апеляційну скаргу, представника ОСОБА_1 - адвоката Кушнеренко Є.Ю., який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та доводи відзиву на неї, апеляційний суд уважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Задовольняючи заяву ОСОБА_1 про видачу дубліката судового наказу, суд першої інстанції виходив з того, що стягувач оригіналу судового наказу не отримувала, на примусовому виконанні в органах виконавчої служби він не перебуває, отже його оригінал втрачено.
З такими висновками районного суду погоджується апеляційний суд.
Судом у справі встановлено, що судовим наказом Деснянського районного суду м. Чернігова від 04.04.2019 у справі №750/3388/19 (провадження № 2-н/750/448/19) стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Шабо, Одеської області, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , місце проживання якого зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 , місце проживання якої зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 27.03.2019 та до досягнення дитиною повноліття (а.с.17).
Відповідно до копії супровідного листа Деснянського районного суду м. Чернігова від 17.04.2019 №750/3388/19/11365/2019 судовий наказ було надіслано на адресу адвокатського об'єднання «Рябінін, Переверзєв і Партнери», вул. Коцюбинського, 49-А/101, м. Чернігів (а.с. 22).
Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу вищезазначений судовий наказ було вручено за вищевказаною адресою 23.04.2019 за довіреністю (а.с. 23).
26.08.2024 ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу судового наказу Деснянського районного суду м. Чернігова від 04.04.2019, справа №750/3388/19. Копію судового наказу отримала 02.09.2024, що підтверджується її підписом (а.с. 26).
Із відповіді Новозаводського відділу державної виконавчої служби у місті Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 17.01.2025 №150 вбачається, що на примусовому виконанні у відділі відсутній виконавчий документ про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 (а.с. 58).
Згідно з витягом з Автоматизованої системи виконавчого провадження від 06.02.2025 відкриті виконавчі провадження з виконання судового наказу про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відсутні (а.с. 60).
Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України зазначено, що до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Із наведеними конституційними положеннями кореспондується частина 1 ст. 18 ЦПК України, якою передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку врегульовані Законом України «Про виконавче провадження».
За приписами ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження.
Згідно з пунктом 1-1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню судові накази.
Відповідно до частини першої статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.
Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом (частина третя статті 160 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 431 ЦПК України виконавчий лист, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами. Виконавчий лист, судовий наказ, ухвала мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом.
Підпунктом 17.4. пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України установлено, що до дня початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів: у разі втрати виконавчого документа, суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Дублікат - це документ, що видається замість втраченого оригіналу та має силу первісного документу. Оригінал виконавчого листа вважається втраченим, коли його загублено, украдено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання.
Таким чином, дублікат виконавчого документа видається замість втраченого оригіналу за наявності достатніх доказів на підтвердження того, що виконавчий документ дійсно втрачено.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №2-836/11, у разі пропуску стягувачем строку на пред'явлення виконавчого документа до виконання, відсутні перешкоди для задоволення заяви такого стягувача про видачу дубліката втраченого виконавчого документа за умови, якщо суд задовольнив заяву стягувача про поновлення пропущеного строку для пред'явлення такого документа для виконання. Тобто, якщо строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання не сплив або суд його поновив, то заява про видачу дубліката цього документа, який втрачений, вважається поданою у межах строку, встановленого для пред'явлення його до виконання. Натомість, коли строк пред'явлення виконавчого документа до виконання сплив, і суд його не поновив, то за результатами розгляду заяви про видачу дубліката втраченого виконавчого документа, суд відмовляє у її задоволенні.
ЦПК України не надає права відмовити в задоволенні заяви про видачу дубліката виконавчого листа з мотивів її необґрунтованості та не зобов'язує стягувача або державного виконавця наводити причини втрати виконавчого листа.
За встановлення факту невиконання судового рішення видача дубліката виконавчого документу не порушує прав боржника та не покладає на нього додаткових зобов'язань, оскільки дублікат має повністю відтворювати втрачений виконавчий документ. Натомість відсутність виконавчого документа унеможливлює виконання рішення суду та порушує права стягувача.
Конституційний Суд України в рішенні від 27 січня 2010 року №3-рп/2010 у справі №1-7/2010 вказав, що необґрунтована відмова у видачі дубліката виконавчого листа фактично унеможливлює виконання прийнятого судового рішення, яке набрало законної сили.
Установивши, що судовий наказ №750/3388/19 від 04.04.2019 не перебуває на виконанні у відділі державної виконавчої служби, строк на пред'явлення судового наказу №750/3388/19 до виконання не пропущено, достовірні відомості про отримання ОСОБА_1 виконавчого документа у матеріалах справи відсутні, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що виконавчий документ №750/3388/19 від 04.04.2019 втрачено.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для видачі дубліката судового наказу, оскільки він був втрачений, судове рішення не виконано, строк пред'явлення його до виконання не пропущено.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 проживав із дитиною та її матір'ю до 24.01.2025, дитина отримувала необхідну матеріальну підтримку та про те, що суд першої інстанції не перевірив законність первинного стягнення аліментів фактично зводяться до заперечень проти судового рішення - судового наказу про стягнення з заявника аліментів, що не може бути предметом розгляду при вирішенні питання про видачу дублікату виконавчого документа, яким є судовий наказ.
Посилання боржника на те, що ОСОБА_1 з 2019 року не зверталася за виконанням наказу, що свідчить про відсутність реальної потреби у його виконанні, не заслуговують на увагу, так як заявниця має право звернутися за примусовим виконанням протягом усього строку на пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Отже, доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
За таких обставин, встановивши відсутність підстав для скасування ухвали Деснянського районного суду м. Чернігова від 06.02.2025, апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваної ухвали - без змін.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить стягнути з боржника на її користь всі понесені процесуальні витрати, в тому числі витрати на правничу допомогу за розгляд справи в Чернігівському апеляційному суді.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано ст. 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішенні від 30.09.2009 № 23-рп/2009, в якому зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, у числі інших, витрати на професійну правничу допомогу (ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частинами 2, 3, 8 статті 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону).
При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.
При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).
Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
Як зазначалось вище, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо), які подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Так, представництво інтересів ОСОБА_1 у суді апеляційної інстанції здійснював адвокат АО «Кушнеренко та партнери» Кушнеренко Є.Ю. згідно із ордером про надання правничої (правової) допомоги серії СВ №1118883 від 17.03.2025 (а.с. 96), виданим на підставі Договору про надання правової допомоги №62 від 14.03.2025 (а.с. 93).
Згідно з Договором №62 про надання правової допомоги від 14.03.2025 Адвокатське об'єднання «Кушнеренко та партнери» (сторона-1) та Гільєвич Л.В. (сторона-2) уклали цю угоду про те, що сторона-2 уповноважує сторону-1 представляти її інтереси в усіх органах державної влади, підприємствах, установах, організаціях незалежно від їх форми власності та підпорядкування, у судових органах України будь-якої ланки у зв'язку з представництвом та захистом сторони-2 у №750/3388/19 (за ведення справи в суді апеляційної інстанції).
Для здійснення представництва за цією угодою стороною-2 надаються стороні-1 усі права, які надані законодавством їй, як захиснику, представнику, стороні, третій особі чи іншій особі, що бере участь в цивільному, адміністративному та кримінальному процесі, у тому числі право подання позову, права повної або часткової відмови від позовних вимог, повного або часткового визнання позову, зміни предмета та підстав позову, укладання мирової угоди, одержання рішення, ухвали, постанови суду (далі в усіх випадках "суд" означає як загальні, так і спеціалізовані суди загальної юрисдикції усіх ланок та інстанцій), виконавчого листа або наказу суду, пред'явлення наказу суду до виконання, пред'явлення виконавчого листа до стягнення, оскарження рішень, ухвал, постанов суду у передбаченому чинним законодавством порядку, а також права подавати від імені сторони-2 заяви у відповідні органи, підприємства, установи та організації, одержувати необхідні довідки, документи та іншу інформацію у будь-яких державних або недержавних органах, підприємствах, установах, організаціях, ставити підпис від імені сторони-2 та вчиняти всі інші правочини, пов'язані з виконанням цієї угоди.
Сторона-2 за даною угодою бере на себе зобов'язання сплатити стороні-1 гонорар за дії по наданню правової допомоги. Гонорар (оплата) за надану правову допомогу (представництво, захист інтересів) сторони-2 за цією угодою, обчислюється виходячи з фактичних затрат робочого часу адвоката на надання правової допомоги в справі, участь у досудовому слідстві, підготовка та складання документів та складає 3 000 гривень. Гонорар сплачується стороною-2 стороні-1 безпосередньо після підписання даної угоди на рахунок в установі банку або готівкою.
Сторони підтвердили, що представляти інтереси Клієнта без додаткових повноважень мають право усі учасники Адвокатського об'єднання.
Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера №62 від 14.03.2025 АО «Кушнеренко та партнери» прийнято від ОСОБА_1 за надання правової допомоги за договором № 62 від 14.03.2025 3 000 грн (а.с. 98).
Згідно з актом виконаних робіт за Договором про надання правової допомоги від 14.03.2025 від 17.03.2025 об'єм виконаних АО «Кушнеренко та партнери» робіт становить:
- консультування сторони-2 щодо підстав та порядку подання відзиву на апеляційну скаргу у справі з приводу видачі дубліката судового наказу про стягнення аліментів - 1 година;
- вивчення судової практики - 1 година;
- написання та подання відзиву на апеляційну скаргу у справі з приводу видачі дубліката судового наказу про стягнення аліментів, в тому числі виготовлення копій документів - 2 години. Усього витрачено 4 години. Крім того, сторони враховують, що даний Акт стосується в тому числі участі адвоката у справі судом апеляційної інстанції включно до рішення суду (а.с.94).
Так, при розгляді даної справи у суді апеляційної інстанції адвокатом Кушнеренком Є.Ю. в інтересах ОСОБА_1 складено та подано відзив на апеляційну скаргу з додатками; адвокат Кушнеренко Є.Ю. брав участь у судовому засіданні 01.04.2025 тривалість 39 хвилини, що підтверджується протоколом судового засідання №4297260.
Розподіляючи понесені ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що заявлені до відшкодування витрати на правничу допомогу є розумними та такими, що відображають реальність адвокатських витрат (їх дійсність та необхідність), з урахуванням складності справи, необхідних процесуальних дій сторони, часу, витраченого адвокатом на надання правової допомоги.
Отже, аналізуючи обсяг правової допомоги адвоката у суді апеляційної інстанції та надані на його підтвердження належні, допустимі та достатні докази, у законодавчо встановлені спосіб та строки колегія суддів вважає, що вказані витрати є документально підтвердженими, а їх сума детально описана та обґрунтована адвокатом у наданих документах.
Ураховуючи викладене, зважаючи на характер виконаної адвокатом роботи (складання відзиву на апеляційну скаргу та участь у судовому засіданні тривалістю 39 хвилин), принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, враховуючи відсутність заперечень іншої сторони, апеляційний суд дійшов висновку про те, що витрати на професійну правничу допомогу адвоката Кушнеренка Є.Ю. у суді апеляційної інстанції підлягають відшкодуванню за рахунок боржника ОСОБА_2 .
Керуючись ст. 141, 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 лютого 2025 року - залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) 3 000 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 03 квітня 2025 року.
Головуюча О.Є. Мамонова
Судді: О.І. Онищенко
Н.В. Шитченко