03 квітня 2025 року м.Суми
Справа №576/3695/23
Номер провадження 22-ц/816/361/25
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),
суддів - Криворотенка В. І. , Рунова В. Ю.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 10 квітня 2024 року у складі судді Сапона О.В., ухвалене в м. Глухів Сумської області,
в цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У грудні 2023 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі по тексту - ТОВ «Споживчий центр») звернулося до суду з вищевказаним позовом.
Свої вимоги мотивувало тим, що 03 вересня 2022 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 03.09.2022-100000169, за умовами якого товариство надало відповідачу грошові кошти у розмірі 6000 грн, строком на 42 дні. 03 вересня 2022 року відповідачем отримано кредитні кошти у розмірі 6000 грн.
Отже, ТОВ «Споживчий центр» свої зобов'язання за договором виконало в повному обсязі. У свою чергу ОСОБА_1 свої зобов'язання за договором належним чином не виконує, у зв'язку з чим, станом на 14 жовтня 2022 року, утворилась заборгованість у розмірі 7700 грн, з яких: 6000 грн - заборгованість за тілом кредиту; 1700 грн - заборгованість за відсотками, чим порушив права та інтереси ТОВ «Споживчий центр».
Посилаючись на вказані обставини, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість у розмірі 7700,00 грн та судові витрати.
Рішенням Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 10 квітня 2024 року позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором на загальну суму 7700 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» 2147,20 грн витрат по сплаті судового збору.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, у зв'язку з тим, що правочин недійсний.
В доводах апеляційної скарги зазначає, що відповідно до електронної таблиці обчислення загальної вартості за кредитним договором заплановано кредит у сумі 6000 грн та визначено дати та суми сплати відсотків, проте стягнута судом сума відсотків за користування кредитом не відповідає таблиці погашення кредиту та відсотків.
Вказує, що кредитний договір було укладено в електронній формі, шляхом поданням відповідачем заявки про отримання кредиту, але враховуючи одностороннє рішення позивача щодо визначення терміну користування грошима та недотримання істотних умов договору, що свідчить про недійсність правочину. Крім того стверджує, що споживач не був повністю ознайомлений з умовами запропонованого йому договору кредитування.
Звертає увагу суду на те, що укладений кредитний договір є таким, що порушує ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків і фінансових послуг» та ч. 3 ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування», оскільки позивачем при видачі кредиту позичальника не ознайомлено з можливими ризиками, клієнт, здійснюючи оформлення кредиту через інтернет, не має можливості оцінити усі можливі збитки та ризики.
Від ТОВ «Споживчий кредит» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити.
Відповідно до ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
З матеріалів справи вбачається, що 03 вересня 2022 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 , шляхом акцептування запропонованих товариством умов кредитного договору, був укладений кредитний договір № 03.09.2022-100000169, відповідно до умов якого товариство надало відповідачу кредит у розмірі 6000 грн, строком на 42 дні (а.с. 7-13).
У заявці, яка є невід'ємною частиною пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), вказано: первинний період користування кредитом 14 днів з дня його надання (надалі - «первинний період»); черговий період користування кредитом кожні наступні 14 днів з дня закінчення первинного періоду (надалі «черговий період»). Період користування ставкою «Економ» - період фактичного користування кредитом, протягом якого застосовується фіксована процентна ставка «Економ», який розпочинається в день, наступний за днем сплати позичальником повністю всіх процентів, нарахованих на дату платежу, та закінчується через 14 днів (надалі період «Економ»).
Ставка «Економ» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 2% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом первинного періоду та протягом періоду «Економ». Ставка «Стандарт» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 3% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом усього строку, на який надається кредит, окрім первинного періоду та періоду «Економ».
Квитанцією від 03 вересня 2022 року підтверджується перерахування на картковий рахунок № НОМЕР_1 *15 6000 грн 00 коп. (а.с. 17, на звороті).
З розрахунку заборгованості за кредитним договором № 03.09.2022-100000169 від 03 вересня 2022 року, вбачається, що заборгованість становить 7700 грн, що складається з заборгованості за тілом кредиту в розмірі 6000 грн, за процентами в розмірі 1700 грн (а.с. 17).
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не було виконано взятих на себе зобов'язань щодо своєчасного повернення кредитних коштів та нарахованих відсотків за користування кредитними коштами, а тому права позивача порушені і підлягають захисту.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що такі висновки суду першої інстанції узгоджуються з матеріалами справи та вимогами закону.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України.
Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України.)
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).
Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону).
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції(оферти)у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом ч. 8 ст. 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Як убачається з матеріалів справи, згідно з пропозицією про укладення кредитного договору (оферта) ТОВ «Споживчий центр» пропонує укласти кредитний договір на умовах, встановлених товариством. Кредитний договір складається з наступних електронних документів, які містять всі його істотні умови: дана пропозиція про укладення договору (оферта), розміщена на сайті кредитора заявка; заявка, сформована на сайті кредитодавця після ідентифікації позичальника, обрання ним конкретних умов та їх схвалення кредитодавцем; відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), сформована на сайті кредитора, та підписана позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (коду), отриманого позичальником в смс-повідомленні на номер телефону, вказаний при його ідентифікації на сайті.
Відповідач підтвердив, що ознайомлений і приймає умови кредитного договору (оферти), а також підтверджує, що однозначно та безумовно приймає (акцептує) пропозицію про укладення кредитного договору (оферти), невід'ємною частиною якої є заявка до кредитного договору від 03 вересня 2022 року № 03.09.2022-100000169, з якими він попередньо ознайомився. Акцептовані ним умови кредитного договору містяться у вказаних заявці та оферті.
Крім того, відповідач розумів, що підписує та укладає кредитний договір на вищевказаних умовах, підписуючи даний акцепт одноразовим ідентифікатором (код смс-повідомлення).
Таким чином, між сторонами досягнуто згоду щодо всіх істотних умов договору, який оформлений сторонами в електронній формі та підписано одноразовим ідентифікатором.
03 вересня 2022 року 6000 грн кредиту було перераховано товариством відповідачу на його платіжну картку, що підтверджується відповідним платіжним документом.
Однак, отримавши кредитні кошти за вказаним договором, відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання, не повернув у передбачений договором строк тіло кредиту та проценти за користування кредитними коштами, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 7700 грн.
Відповідачем розрахунок заборгованості за кредитним договором, наданий позивачем, не спростований.
Не заслуговують на увагу колегії суддів доводи апеляційної скарги про недійсність кредитного договору, так як недотримано істотні умови договору, оскільки договір та його умови в судовому порядку не визнавалися недійсними, а тому є такими, що відповідають волевиявленню сторін.
За встановлених обставин справи та вимог закону колегія суддів колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитом та процентами.
Відтак, на думку колегії суддів, суд першої інстанції, розглядаючи спір, правильно визначив характер спірних правовідносин та норми права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку і ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Отже, посилання та доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, не знайшли свого підтвердження в якості підстав скасування оскаржуваного судового рішення під час апеляційного провадження.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява №4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 6 ст. 19, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судове рішення у даній справі, як малозначній, не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст.ст. 367, 374 ч. 1 п. 1, 375, 381-382, 389 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 10 квітня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий - О. І. Собина
Судді: В. І. Криворотенко
В. Ю. Рунов