03 квітня 2025 року м.Суми
Справа №579/899/24
Номер провадження 22-ц/816/465/25
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),
суддів - Філонової Ю. О. , Рунова В. Ю.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Кролевецького районного суду Сумської області від 24 червня 2024 року у складі судді Кибець І.А., ухвалене в м. Кролевець Сумської області, повне судове рішення складено 03 липня 2024 року,
в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
Свої вимоги мотивував тим, що 20 лютого 2023 року та 20 квітня 2023 року він надав відповідачці позику в сумі 16 125,63 грн (7000 грн та 9125,63 грн відповідно). Враховуючи розмір позики, письмово договір позики не укладався. Домовленість була усна. ОСОБА_2 зобов'язалася повернути борг до кінця грудня 2023 року. Після спливу строку він нагадав відповідачці про необхідність повернення боргу, однак остання кошти не повернула, зобов'язання не виконала, не дивлячись на неодноразові претензії щодо повернення боргу.
Посилаючись на вказані обставини, позивач просить стягнути з ОСОБА_2 на його користь борг за договорами позики від 20 лютого 2023 року та від 20 квітня 2023 року у розмірі 16 125,63 грн; стягнути з відповідачки на його користь 1211,20 грн судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Рішенням Кролевецького районного суду Сумської області від 24 червня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне встановлення судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
В доводах апеляційної скарги зазначає, що суд розглянув справу не викликавши його в судове засідання для з'ясування обставин, які підлягають доказуванню у даній справі.
У відповіді на відзив на позовну заяву він вказував на те, що здійснює безпосередню участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, а тому не міг укласти письмовий договір позики. При цьому відповідачка у відзиві на позовну заяву підтвердила обставину отримання від нього вказаних коштів. Її посилання на те, що кошти були отримані нібито у зв'язку з відносинами між ними не відповідає дійсності.
Від відповідачки ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду - залишити без змін. Наголошує на тому, що в період часу, коли між нею та позивачем були близькі стосунки, останнім були перераховані кошти на загальну суму 16 125,63 грн, які були використані на їх спільні потреби. Жодних домовленостей про позику не було. Вона не брала на себе зобов'язання з повернення вказаних коштів. Надані позивачем платіжні інструкції АТ КБ «ПриватБанк» з призначенням платежу «Переказ власних коштів» не є доказом укладення між нею та позивачем договору позики, оскільки є доказом лише перерахування позивачем коштів на банківську карту, та не може свідчити про виникнення між ними правовідносин, які виникають з договору позики.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд першої інстанції встановив та з матеріалів справи вбачається, що 20 лютого 2023 року ОСОБА_1 перерахував грошові кошти ОСОБА_2 у сумі 9 125 грн 63 коп., призначення платежу - «Переказ власних коштів», що підтверджується платіжною інструкцією від 20 лютого 2023 року (а.с.5).
20 квітня 2023 року ОСОБА_1 перерахував грошові кошти ОСОБА_2 у сумі 7000 грн, призначення платежу - «Переказ власних коштів», що підтверджується платіжною інструкцією від 20 квітня 2023 року (а.с. 4).
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 стверджує, що вказані кошти були передані відповідачці в позику за усною домовленістю, а відповідачка зобов'язалася повернути суму позики у строк до кінця грудня 2023 року.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що факт укладення між сторонами договору позики не знайшов свого підтвердження під час судового розгляду, а тому дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що такі висновки місцевого суду узгоджуються з матеріалами справи та вимогами закону.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із частинами першою, другою статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до частини першої статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).
З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Такі правові висновки щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 і підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги.
Підставою позову ОСОБА_1 є існування боргу відповідачки за договором позики.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем на банківський рахунок відповідачки було перераховано 20 лютого 2023 року 9125,63 грн, а 20 квітня 2023 року - 7000 грн з призначенням платежу «переказ власних коштів». Договір позики між сторонами в письмовій формі не укладався. Відповідачка заперечила факт існування домовленості про передачу вказаних коштів в борг за договором позики, проте не заперечувала факту надходження грошових коштів на її рахунок, отримання нею цих коштів та їх використання, за її твердженням, на їх спільні потреби.
Надані позивачем платіжні інструкції про перерахування коштів не підтверджують домовленість про отримання грошей в позику та умови такої позики.
За таких обставин, встановивши, що позивачем не доведено факт укладення договору позики (єдиний документ, чи декілька документів, розписка чи інший документ), суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
Порушень судом норм процесуального права колегією суддів не встановлено.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не належать до тих підстав, із якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття судового рішення про скасування оскарженого рішення суду.
Відтак, на думку колегії суддів, суд першої інстанції, розглядаючи спір, правильно визначив характер спірних правовідносин та норми права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку і ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судове рішення у даній справі не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-382, 389 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Кролевецького районного суду Сумської області від 24 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий - О. І. Собина
Судді: Ю. О. Філонова
В. Ю. Рунов