ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
26.03.2025Справа № 910/14840/24
Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська обласна енергопостачальна компанія»
до Державного підприємства «Гарантований покупець»
про стягнення 11.051.867,77 грн.
Представники сторін:
від позивача: Андрієвська О.В.;
від відповідача: Подобєд О.В.
02.12.204 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська обласна енергопостачальна компанія» з вимогами до Державного підприємства «Гарантований покупець» про стягнення 11.051.867,77 грн, з яких 3.652.672,49 грн інфляційних втрат та 7.399.195,28 грн. 3% річних.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідачем в порушення умов укладеного між сторонами Договору №2301/02/21 від 15.09.2021 було прострочено виконання оплати за січень-березень 2023 року, у зв'язку з чим позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 11.051.867,77 грн, з яких 3.652.672,49 грн інфляційних втрат та 7.399.195,28 грн. 3% річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 відкрито провадження у справі №910/14840/24, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 18.12.2024, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
У підготовчому засіданні 18.12.2024 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадочї кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 24.01.2025.
06.01.2025 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач повідомив, що у відповідності до підпункту 2 пункту 8 Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженого постановою КМУ від 05.06.2019 №483 Гарантований покупець зобов'язаний оплачувати своєчасно та у повному обсязі постачальникам універсальних послуг вартість надання постачальниками універсальних послуг гарантованому покупцю послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів за умови відсутності у постачальника універсальних послуг заборгованості перед державним підприємством «НАЕК «Енергоатом» за поставлену електричну енергію згідно з пунктом 5 цього Положення. Відтак, на думку відповідача, оскільки у позивача наявна заборгованість перед ДП «НАЕК «Енергоатом», то наявна відкладальна обставина для сплати відповідачем за поставлену електричну енергію.
Крім того, відповідач вказав на неправильність розрахунків 3% річних та інфляційних втрат, послався на існування обставин форс-мажору та заявив про зменшення 3% річних та інфляційних втрат.
08.01.2025 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.
13.01.2025 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, які суд долучив до матеріалів справи.
13.01.2025 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.
24.01.2025 відповідачем подано клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/1197/23, в задоволенні якого судоми було відмовлено у підготовчому засіданні 24.01.2025 у зв'язку з необгрунтованістю, про що зазначено у протоколі судового засідання від 24.01.2025.
У підготовчому засіданні 24.01.2025 відповідачем було заявлено усне клопотання про залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору (Кабінету Міністрів України, Міністерства економіки України та Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг), в задоволенні якого судоми було відмовлено у підготовчому засіданні 24.01.2025 у зв'язку з необгрунтованістю (так як рішення у справ не вплине на права та обов'язки заявлених відповідачем осіб), про що зазначено у протоколі судового засідання від 24.01.2025.
У підготовчому засіданні 24.01.2025 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 19.02.2025.
У судовому засіданні 19.02.2025 судом було відкладено розгляд справи на 26.03.2025.
20.03.2025 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.
У судовому засіданні 26.03.2025 представник відповідача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи, яке обгрунтовано відсутністю повного тексту постанови Північного апеляційного господарського суду у справі №910/1197/23.
Судом було відмовлено у задоволенні вказаного клопотання відповідача, так як наведені обставини не перешкоджають вирішення спору по суті у даній справі.
Представник позивача у судовому засіданні 26.03.2025 надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні 26.03.2025 надав усні пояснення по справі, проти задоволення позову заперечив.
У судовому засіданні 26.03.2025 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
15.09.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Київська обласна енергопостачальна компанія» (постачальник) та Державним підприємством «Гарантований покупець» (замовник) укладено Договір №2301/02/21 про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується надавати замовнику послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів (далі - послуги), а замовник зобов'язується отримувати надані постачальником послуги та оплачувати їх вартість на умовах та в порядку, визначеному цим договором та Положенням про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05 червня 2019 р. №483 (зі змінами).
Відповідно до п. 3 Договору №2301/02/21 від 15.09.2021 строк надання послуг - з 01.10.2021 по 31.03.2023 (з урахуванням Додаткової угоди №2233/02/22 від 31.10.2022).
Згідно з п. 4 Договору №2301/02/21 від 15.09.2021 загальна вартість послуг за цим договором визначається як сумарна вартість послуг, які надаються постачальником кожного розрахункового періоду протягом строку дії цього договору, крім того - податок на додану вартість. Розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.
Відповідно до п. 8 Договору №2301/02/21 від 15.09.2021 фактична вартість послуг у відповідному місяці розраховується постачальником відповідно до додатка 5 Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії на підставі фактичних даних.
Згідно з п. 10 Договору №2301/02/21 від 15.09.2021 факт надання та отримання послуг підтверджується актом приймання-передачі послуг. Постачальник надсилає не пізніше 11 числа місяця, що настає за розрахунковим періодом, замовнику з накладенням кваліфікованого електронного підпису уповноваженої особи акт приймання-передачі послуг, складений на підставі фактичної вартості наданих послуг у розрахунковому періоді. Замовник розглядає акт приймання-передачі послуг та у разі відсутності зауважень підписує його кваліфікованим електронним підписом уповноваженої особи протягом двох робочих днів з дня отримання акта приймання-передачі послуг або надсилає постачальнику обґрунтовану відмову в його підписанні із зазначенням причин відмови, які повинні бути усунені. Постачальник надсилає не пізніше 12 числа місяця, що настає за розрахунковим періодом, замовнику поштою або передає через уповноваженого представника постачальника два примірники підписаних із своєї сторони акта приймання-передачі послуг. Замовник протягом трьох робочих днів після отримання оригіналів акта приймання-передачі послуг підписує їх та повертає один оригінал на адресу постачальника.
Відповідно до п. 34 Договору №2301/02/21 від 15.09.2021 строк його дії встановлено з 15.09.2021 по 31.03.2023 (з урахуванням Додаткової угоди №2233/02/22 від 31.10.2022).
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідачем було прострочено виконання оплати за січень-березень 2023 року, у зв'язку з чим позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 11.051.867,77 грн, з яких 3.652.672,49 грн інфляційних втрат та 7.399.195,28 грн. 3% річних.
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач повідомив, що у відповідності до підпункту 2 пункту 8 Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженого постановою КМУ від 05.06.2019 №483 Гарантований покупець зобов'язаний оплачувати своєчасно та у повному обсязі постачальникам універсальних послуг вартість надання постачальниками універсальних послуг гарантованому покупцю послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів за умови відсутності у постачальника універсальних послуг заборгованості перед державним підприємством «НАЕК «Енергоатом» за поставлену електричну енергію згідно з пунктом 5 цього Положення. Відтак, на думку відповідача, оскільки у позивача наявна заборгованість перед ДП «НАЕК «Енергоатом», то наявна відкладальна обставина для сплати відповідачем за поставлену електричну енергію.
Крім того, відповідач вказав на неправильність розрахунків 3% річних та інфляційних втрат, послався на існування обставин форс-мажору та заявив про зменшення 3% річних та інфляційних втрат.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).
Як вбачається з матеріалів справи, у січні 2023 року позивачем на умовах Договору №2301/02/21 від 15.09.2021 були надані послуги на суму 1.245.484.168,21 грн, що підтверджується Актом від 31.01.2023, у лютому 2023 року - послуги на суму 1.387.247.736,52 грн, що підтверджується Актом від 28.02.2023, у березні 2023 року - послуги на суму 1.314.986.958,86 грн, що підтверджується Актом від 31.03.2023 (акти підписані обома сторонами).
Відповідно до ч. 1ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як визначено у п. 7 Договору №2301/02/21 від 15.09.2021, оплата постачальнику вартості послуг здійснюється замовником шляхом перерахування на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника таким чином:
перший платіж - за три банківські дні до розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);
другий платіж - до 3 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);
третій платіж - до 9 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);
четвертий платіж - до 15 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);
п'ятий платіж - до 21 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);
шостий платіж - до 14 (включно) числа місяця, що настає за розрахунковим періодом у розмірі, який визначається як різниця між вартістю послуг (з податком на додану вартість) за розрахунковий місяць відповідно до акта приймання-передачі послуг за розрахунковий місяць за формою, наведеною у додатку 6 до цього договору, та сумою перших п'яти платежів. У разі, якщо дата платежу припадає на вихідний/святковий день, такий платіж здійснюється на наступний робочий день після такого вихідного/святкового дня. Якщо сумарна сплата замовником постачальнику прогнозної вартості за розрахунковий місяць (сума перших п'яти платежів) перевищує вартість послуги, що зазначена в акті приймання-передачі послуг, постачальник здійснює повернення замовнику різниці до 15 (включно) числа місяця, що настає за розрахунковим періодом.
Як вбачається з матеріалів справи (відповідно до розрахунку заборгованості, копій платіжних доручень, копій актів зарахування зустрічних однорідних вимог та копій актів звірки), відповідачем було повністю оплачено надані позивачем послуги, однак, за твердженням позивача, відповідач допустив прострочення з виконання вказаного обов'язку.
В свою чергу, відповідач повідомив, що у відповідності до підпункту 2 пункту 8 Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженого постановою КМУ від 05.06.2019 №483 Гарантований покупець зобов'язаний оплачувати своєчасно та у повному обсязі постачальникам універсальних послуг вартість надання постачальниками універсальних послуг гарантованому покупцю послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів за умови відсутності у постачальника універсальних послуг заборгованості перед державним підприємством «НАЕК «Енергоатом» за поставлену електричну енергію згідно з пунктом 5 цього Положення. Відтак, на думку відповідача, оскільки у позивача наявна заборгованість перед ДП «НАЕК «Енергоатом», то наявна відкладальна обставина для сплати відповідачем за поставлену електричну енергію.
Суд зазначає, що підпунктом 2 п. 8 Положення про ПСО передбачено, що Гарантований покупець зобов'язаний оплачувати своєчасно та у повному обсязі постачальникам універсальних послуг вартість надання постачальниками універсальних послуг гарантованому покупцю послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів за умови відсутності у постачальника універсальних послуг заборгованості перед ДП «НАЕК «Енергоатом» за поставлену електричну енергію згідно з пунктом 5 цього Положення.
У відповідності до вимог п. 5 Положення про ПСО, до спеціальних обов'язків належить придбання постачальниками універсальних послуг, що діють в торговій зоні «об'єднаної енергосистеми України», за результатами проведення електронних аукціонів у ДП «НАЕК «Енергоатом» стандартних продуктів BASE_M для постачання побутовим споживачам таких постачальників універсальних послуг в обсязі їх мінімального споживання електричної енергії в торговій зоні «об'єднаної енергосистеми України» за годину в аналогічному місяці попереднього року за ціною індекс РДН BASE в торговій зоні «об'єднаної енергосистеми України» («бази») за період M-3, де M-розрахунковий місяць.
З аналізу зазначених норм вбачається, що відкладальна обставина, на яку посилається відповідач, може бути застосована виключно у разі наявності у постачальника універсальних послуг заборгованості перед ДП «НАЕК «Енергоатом» за результатами проведення електронних аукціонів.
Така позиція неодноразово підтверджувалась Верховним Судом, зокрема, у справах №910/1294/23, №910/1597/23, №910/18075/23.
Зокрема, у постанові від 25.01.2024 у справі №910/1294/23 Верховний Суд зазначив, що «вказана норма носить визначений, недвозначний характер і її не можливо тлумачити без урахування її дійсного змісту (ширше, ніж буквальний текст), так як відповідне може призвести до безпідставного та довільного пристосування норми права до поточних фактичних правовідносин та відходу від її дійсного змісту. При цьому зміст положень наказу Міністерства енергетики України №114 від 13.03.2022 «Про забезпечення продажу електричної енергії операторам системи розподілу та постачальникам універсальних послуг» не можна розглядати як такий, що сам по собі скасовує, змінює чи відміняє дію норм Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженого постановою КМУ від 05.06.2019 №483 (в редакції постанови КМУ від 11.08.2021 №859), враховуючи ієрархію правових актів між собою, зокрема, за суб'єктами нормотворення. Отже, висновки скаржника про те що, дією наказу Міністерства енергетики України №114 від 13.03.2022 не скасовується підп. 2 п. 8 Положення, є правильними, але при цьому він не врахував, що у спірних правовідносинах, врегульованих Положенням, також відсутні і підстави для зміни п. 5 того самого Положення відповідним наказом, що було враховано судами попередніх інстанцій у прийнятті рішення».
Відтак, оскільки матеріали справи не містять доказів, що позивач має перед ДП «НАЕК «Енергоатом» заборгованість за електричну енергію, закуплену за результатами проведення електронних аукціонів, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах у цій справі пп. 2 п. 8 Положення про ПСО.
За таких обставин суд відхиляє заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву.
Що стосується посилання відповідача на військовий стан як обставину, що підтверджує існування форс-мажору, суд зазначає, що у пункті 1 частини першої статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.
За змістом частини другої статті 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.
Так, норма частини другої статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
В статті 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні» вказано, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за таких умов здійснення господарської діяльності.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.
Втім, відповідачем не надано доказів існування форс-мажорних обставин (зокрема, відповідного Сертифікату ТППУ) саме у конкретному випадку - за Договором №2301/02/21 від 15.09.2021.
При цьому, судом враховано, що в провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/1197/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська обласна енергопостачальна компанія» до Державного підприємства «Гарантований покупець» про стягнення 2263455891,07 грн., який виник у період з 01.01.2023 по 16.03.2023, пеню у розмірі 11347174,68 грн., 3% річних у розмірі 42355871,38 грн. та інфляційні втрати у розмірі 80403489,53 грн. (первісний позов).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.06.2023 у справі №910/1197/23 відмовлено у задоволенні первісного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська обласна енергопостачальна компанія».
Однак, постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.03.2025 рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2023 у справі №910/1197/23 скасоване.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У зв'язку з простроченням виконання відповідачем зобов'язання з оплати послуг у січні-березні 2023 року за Договором №2301/02/21 від 15.09.2021, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у загальному розмірі 7399195,28 (за січень 2023 року - 48697,57 грн, за лютий 2023 року - 2300713,24 грн, за березень 2023 року - 5049784,47 грн) та інфляційні втрати у загальному розмірі 3652672,49 грн (за лютий 2023 року - 1433478,83 грн, за березень 2023 року - 2219193,66 грн).
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.
Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв'язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов'язання.
Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Частиною п'ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.
Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).
Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.
Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз'яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Суд перевірив розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, які долучені позивачем до позовної заяви, та дійшов висновку в їх обгрунтованості, так як розрахунки є арифметично правильними, виконані з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат, у зв'язку з чим суд відхиляє заперечення відповідача про неправильність розрахунку позовних вимог.
Що стосується заяви відповідача про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає, що згідно із ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому належить взяти до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
При цьому, інфляційні втрати та відсотки річні не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, у зв'язку з знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та користування цими коштами (правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, від 22.02.2022 у справі № 924/441/20).
Так, у постанові Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, зокрема зазначено, що стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди. А тому судами правильно враховано вказаний правовий висновок Верховного Суду у справі № 910/4590/19.
Водночас, у постанові Верховного Суду від 22.02.2022 у справі № 924/441/20 суд звертав увагу на необхідність врахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та зазначав, що "виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання."
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.2019 у справі № 912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17).
Таким чином, вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (аналогічний висновок викладено і у постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).
Стосовно посилань скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, суд зазначає наступне.
У справі №902/417/18 сторони у договорі погодили зміну розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, і встановили її у розмірі 40% річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96% річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев'яноста календарних днів до дня повної оплати. Велика Палата Верховного Суду встановила, що фактично визначені договором 96% річних є саме способом отримання кредитором доходу. З метою запобігання такому безпідставному збагаченню розмір належної до стягнення суми відсотків річних був обмежений судом.
У постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду також вказала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.
Водночас у зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду, зменшуючи розмір неустойки, штрафу, процентів річних, не позбавила кредитора можливості захистити власні інтереси шляхом стягнення процентів річних у тому розмірі, який відповідно до обставин справи одночасно виконує компенсаційну функцію для кредитора, але не є надмірним для боржника.
Наведене у сукупності свідчить, що у справі №902/417/18 питання можливості зменшення неустойки та інших нарахувань вирішувалось за результатами аналізу конкретної ситуації, на підставі наданих сторонами доказів згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України і ситуація у справі №902/417/18 не є тотожною тій, що склалась у справі, що розглядається.
У даній справі позивачем заявлено до стягнення 3% річних, тобто розмір передбачений законодавством (ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України), то в даному випадку відсутні підстави для зменшення заявленого до стягнення розміру 3% річних, і тим паче інфляційних втрат (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі № 921/94/21).
Таким чином, суд вважає помилковими доводи відповідача щодо наявності підстав для зменшення розміру 3% річних та інфляційних нарахувань з урахуванням критеріїв розумності, справедливості та пропорційності, оскільки, обставини очевидної неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних відсутні, розмір заявлених до стягнення відсотків річних відповідає розміру, встановленому законом.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18.01.2024 у справі №914/2994/22, від 31.05.2023 у справі №914/2453/21, від 20.02.2023 у справі №910/15411/21, від 07.03.2023 у справі №910/17556/21.
Таким чином, суд дійшов висновку повністю задовольнити позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська обласна енергопостачальна компанія» та стягнути з Державного підприємства «Гарантований покупець» 3.652.672,49 грн інфляційних втрат та 7.399.195,28 грн. 3% річних.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Судовий збір покладається на відповідача у зв'язку із задоволенням позову у повному обсязі (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного підприємства «Гарантований покупець» (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 27; ідентифікаційний код: 43068454) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська обласна енергопостачальна компанія» (08132, Київська обл, Бучанський р-н, м. Вишневе, вул. Київська, буд. 8-В; ідентифікаційний код: 42094646) 3% річних у розмірі 7.399.195 (сім мільйонів триста дев'яносто дев'ять тисяч сто дев'яносто п'ять) грн 28 коп., інфляційні втрати у розмірі 3.652.672 (три мільйони шістсот п'ятдесят дві тисячі шістсот сімдесят дві) грн 49 коп. та судовий збір у розмірі 132622 (сто тридцять дві тисячі шістсот двадцять дві) грн 41 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 03.04.2025.
Суддя О.М. Спичак