номер провадження справи 4/6/25
20.03.2025 Справа № 908/154/25
м.Запоріжжя Запорізької області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЄЛЄС-МК», (49000, м. Дніпро, вул. Панікахи, буд. 2, корп. 11), представник позивача адвокат Воронов Юрій Вікторович, (52005, Дніпропетровська область, Дніпровський район, смт. Слобожанське, вул. Василя Сухомлинського, буд. 78Б)
до відповідача Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3) в особі філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція», (71503, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, буд. 133)
про стягнення 811 997,19 грн.
Суддя Зінченко Н.Г.
при секретарі судового засідання Батрак М.В.
За участю представників сторін:
від позивача - Воронов Ю.В., на підставі Ордеру на надання правничої допомоги серія АЕ № 1349832 від 12.01.2025 (в режимі відеконференції);
від відповідача - Гриценко В.С., на підставі виписки з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (в режимі відеконференції);
16.01.2025 до служби діловодства господарського суду Запорізької області надійшла позовна вих. б/н від 15.01.2025, (вх. № 170/08-07/25 від 16.01.2025) Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЄЛЄС-МК», м. Дніпро до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», м. Київ в особі філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція», м. Енергодар Запорізької області про стягнення 811 997,19 грн. заборгованості за договором поставки товару № 408(1)20УК./53-121-01-20-09905 від 24.11.2020, в тому числі 89 312,00 грн. 3 % річних та 722 685,19 грн. інфляційних втрат.
Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.01.2025 справу № 908/154/25 за вищевказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 21.01.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/154/25 та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, присвоєно справі номер провадження 4/6/25, підготовче засідання призначено на 24.02.2025.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 24.02.2025 закрито підготовче провадження у справі № 908/154/25, справу призначено до розгляду по суті в судовому засіданні на 20.03.2025.
В судове засідання 20.03.2025 з'явилися представники позивача і відповідача, судове засідання проводилося в режимі відеоконференції з використанням системи відеоконференцзв'язку vkz.court.gov.ua.
До системи відеоконференцзв'язку 20.03.2025 приєдналися представники позивача і відповідача.
В судовому засіданні 20.03.2025 справу розглянуто, на підставі ст. 240 ГПК України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та долучених судом до матеріалів справи.
Заявлені позивачем вимоги обґрунтовані посиланням на ст., ст. 598, 610, 625 ЦК України. Мотивуючи заявлені вимоги позивач зазначає, що сторонами у справі укладено договір поставки товару № 408(1)20УК./53-121-01-20-09905 від 24.11.2020, за умовами якого позивач зобов'язався поставляти відповідачу товар, а відповідач зобов'язався приймати цей товар та оплачувати його. Неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки товару № 408(1)20УК./53-121-01-20-09905 від 24.11.2020 призвело до утворення у останнього заборгованості за договором в розмірі 703 695,60 грн. Рішенням господарського суду Запорізької області від 08.02.2024 у справі № 908/3499/23, яке у встановленому порядку набрало законної сили, задоволено позовні вимоги. Стягнуто з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЄЛЄС-МК» суму 960 886,56 грн. заборгованості за договорами поставки, в тому числі 703 695,60 грн. основного боргу за договором поставки товару № 408(1)20УК./53-121-01-20-09905 від 24.11.2020, а також стягнуто 14 413,30 грн. витрат зі сплати судового збору та 10 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу. У зв'язку із порушенням відповідачем грошових зобов'язань щодо оплати отриманого товару за договором поставки товару № 408(1)20УК./53-121-01-20-09905 від 24.11.2020, відповідно до вимог чинного законодавства позивачем відповідачу нараховані 89 312,00 грн. 3 % річних та 722 685,19 грн. інфляційних втрат, які позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь. Також позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь витрати зі сплати судового збору.
Відповідачем на підставі ст. 165 ГПК України через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС подано суду Відзив на позовну заяву (вх. № 2134/08-08/25 від 30.01.2025), в якому відповідач проти позову заперечив. Заперечуючи проти заявлених вимог, відповідач вважає помилковим наведений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань за період з 15.05.2022 по 15.07.2022. При вирішенні спору у даній справі відповідач просить суд прийняти до уваги, що у зв'язку із окупацією військами РФ Запорізької АЕС, яка є філією «Відокремлений підрозділ» АТ «НАЕК «Енергоатом», Компанією втрачено контроль над виробничими об'єктами, а також вся первинна бухгалтерська документація, якою можливо було б підтвердити факт здійснення господарських операцій за спірним договором залишилася на окупованій території та у відповідача відсутній доступ до цих документів. Також відповідач просить суд зменшити розмір 3 % річних, заявлених позивачем до стягнення, що мотивує важким фінансово-господарським станом підприємства, що зумовлено негативними наслідками від ведення на території України воєнних дій у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, окупацією військами Російської Федерації м. Енергодар Запорозької області де знаходяться виробничі потужності відвідача. Таким чином, фактично філія «ВП «Запорізька АЕС» позбавлена можливості ведення господарської діяльності. Кім того, У зв'язку із окупацією військами РФ Запорізької АЕС, яка є філією «Відокремлений підрозділ» АТ «НАЕК «Енергоатом», Компанією втрачено виробничі потужності, що забезпечували майже половину його доходу від реалізації електроенергії. В структурі електроенергії, виробленої відокремленими підрозділами НАЕК «Енергоатом», до моменту окупації військовими РФ, найбільшу частку складала електроенергія, вироблена саме Запорізькою АЕС, оскільки з 15 діючих атомних енергоблоків енергосистеми України - 6 енергоблоків належать ВП ЗАЕС. Поряд з цим, «НАЕК «Енергоатом» продовжує нести витрати з утримання об'єктів і персоналу ЗАЕС, не одержуючи від діяльності цього відокремленого підрозділу жодного доходу. Зазначені втрати вкрай негативно вплинули на фінансовий стан Компанії. За 2022 рік «НАЕК «Енергоатом» отримані збитки в розмірі 12,4 млрд. грн. (чистий фінансовий збиток відповідно до Звіту про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2022 рік). За перше півріччя 2023 року «НАЕК «Енергоатом» отримані збитки в розмірі 9 048 641 тис. грн. (чистий фінансовий збиток відповідно до Звіту про фінансові результати за півріччя 2023), за перше півріччя 2024 року - збитки в розмірі 9,02 млрд. грн. (чистий фінансовий збиток відповідно до Звіту про фінансові результати за півріччя 2024). Поряд з цим, постійні ракетні атаки РФ на енергетичну інфраструктуру України безпосередньо та значно впливають на роботу інших атомних електростанцій України. Через зниження частоти в енергосистемі України на енергоблоках спрацьовує система аварійного захисту, внаслідок чого енергоблоки автоматично відключаються та працюють у проектному режимі, без генерації у вітчизняну енергосистему. Виконуючи функції експлуатуючої організації (оператора) атомних електростанцій, «НАЕК «Енергоатом», відповідно до Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», зобов'язане першочергово забезпечувати безпечну експлуатацію ядерних установок. Відповідно, наявні ресурси, в тому числі грошові кошти, «НАЕК «Енергоатом» спрямовує в першу чергу на задоволення потреб безпеки експлуатації АЕС. В розумінні норм статті 614 ЦК України підставою відповідальності за порушення зобов'язання є вина (особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини). У діях відповідача відсутня вина, оскільки своєчасному виконанню грошового зобов'язання за договором перешкодило настання вище наведених форс-мажорних обставин.
Позивач на підставі ст. 166 ГПК України надав Відповідь на відзив (вх. № 2347/08-08/25 від 03.02.2025), в якій підтримав заявлені позовні вимоги з раніше наведених у позові фактичні обставини справи та нормативних посилань. Також позивач просить суд зауважити, що наведені відповідачем заперечення на позовну заяву є суперечливими та не є підставою для відмови в задоволенні позову. За таких обставин, позивач наполягає на задоволенні позову.
Відповідачем на підстав ст. 167 ГПК України надані Заперечення на відповідь на відзив (вх. № 2710/08-08/25 від 06.02.2025), в яких відповідач наполягає на доводах, які наведені ним у відзиві на позовну заяву. При вирішенні спору у даній справі відповідач просить суд зменшити розмір 3 % річних, заявлених позивачем до стягнення, що мотивує важким фінансово-господарським станом підприємства, яке зумовлено негативними наслідками від ведення на території України воєнних дій у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, окупацією військами Російської Федерації м. Енергодар Запорозької області де знаходяться виробничі потужності відвідача.
Розглянувши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, суд
Господарським судом Запорізької області розглядалася справа № 908/3499/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЄЛЄС-МК» до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» про стягнення 960 886,56 грн. основного боргу.
Підставою для звернення до суду з позовом у справі № 908/3499/23 ТОВ «ВЄЛЄС-МК» зазначено порушенням відповідачем (ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі ВП «Запорізька атомна електрична станція») грошових зобов'язань в частині несвоєчасної оплати за поставлений позивачем товар в загальній сумі 960 886,56 грн. за договорами поставки товару, в тому числі: за договором № 408(1)20УК/53-121-01-20-09905 від 24.11.2020 703 695,60 грн. основного боргу; за договором № 53-121-13-21-10601 від 26.08.2021 236 331,60 грн. основного боргу та за договором № 53-121-01-21-11040 від 30.12.2021 20 859,36 грн. основного боргу.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 08.02.2024 у справі № 908/3499/23 позовні вимоги задоволені повністю. Стягнуто з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЄЛЄС-МК» суму 960 886,56 грн. заборгованості за договорами поставки, в тому числі 703 695,60 грн. основного боргу за договором поставки товару № 408(1)20УК./53-121-01-20-09905 від 24.11.2020, а також стягнуто 14 413,30 грн. витрат зі сплати судового збору та 10 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 08.02.2024 у справі № 908/3499/23 сторонами не оскаржувалося та 29.02.2024 у встановленому порядку набрало законної сили.
На виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 08.02.2024 у справі № 908/3499/23, яке набрало законної сили 29.02.2024, судом видано відповідні накази від 11.03.2024.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 23.04.2024 у справі № 908/3499/23 здійснено заміну боржника за судовими наказами Господарського суду Запорізької області від 11.03.2024 у справі № 908/3499/23 його правонаступником, а саме: Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3, код ЄДРПОУ 24584661) в особі відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (71503, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, буд. 133, код ЄДРГТОУ 19355964) замінено на його правонаступника - Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3, код ЄДРПОУ 24584661) в особі філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (код ЄДРПОУ ВП: 19355964, 71503, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, буд. 133).
В рішенні Господарського суду Запорізької області від 08.02.2024 у справі № 908/3499/23 судом встановлено, що 09.11.2020 між Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЄЛЄС-МК» (Постачальник) укладений Договір поставки товару № 408(1)20УК/53-121-01-20-09905 від 24.11.2020 (далі - Договір) з урахуванням Додаткових угод №, № 1, 2, 3 і 4 до нього, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язався поставити, а Покупець прийняти та оплатити товар, загальною вартістю 4 727 350,20 грн. (з яких: 3 939 458,50 грн. - обсяг постачання без ПДВ, 787 891,70 грн. - сума ПДВ), найменування, кількість та вартість якого наведені у п.1.1 Договору.
Строк поставки товару: грудень 2020 року - грудень 2021 року. (п. 1.2 Договору).
Судом також встановлено, що ТОВ «ВЄЛЄС-МК» на виконання своїх зобов'язань за Договором здійснило поставку товару ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі ВП «Запорізька атомна електрична станція» на загальну суму 4 727 350,20 грн., в т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковими накладними: № 27 від 30.11.2020 на суму 107 827,20 грн., № 28 від 09.12.2020 на суму 144 770,28 грн., № 30 від 10.12.2020 на суму 19 353,60 грн., № 34 від 14.12.2020 на суму 174 082,80 грн., № 36 від 21.12.2020 на суму 59 088,00 грн., № 3 від 20.01.2021 на суму 116 121,60 грн., № 4 від 28.01.2021 на суму 313 992,00 грн., № 5 від 28.01.2021 на суму 313 992,00 грн., № 37 від 20.08.2021 на суму 270 950,40 грн., № 38 від 20.08.2021 на суму 154 828,80 грн., № 43 від 29.09.2021 на суму 198 260,40 грн., № 44 від 29.09.2021 на суму 198 260,40 грн., № 48 від 27.10.2021 на суму 157 140,48 грн., № 50 від 16.11.2021 на суму 211 674,24 грн., № 51 від 02.12.2021 на суму 234 565,20 грн., № 52 від 02.12.2021 на суму 234 565,20 грн., № 53 від 02.12.2021 на суму 234 565,20 грн., № 54 від 09.12.2021 на суму 234 565,20 грн., № 55 від 09.12.2021 на суму 234 565,20 грн., № 56 від 09.12.2021 на суму 234 565,20 грн., № 57 від 09.12.2021 на суму 175 921,20 грн., № 59 від 16.12.2021 на суму 234 565,20 грн., № 60 від 16.12.2021 на суму 234 565,20 грн., № 61 від 16.12.2021 на суму 234 565,20 грн.
Зазначені вище видаткові накладні підписані представниками Постачальника і Покупця, підписи представників скріплені печатками товариств.
На підставі вказаних поставок ТОВ «ВЄЛЄС-МК» оформлені податкові накладні № 6 від 30.11.2020, № 1 від 09.12.2020, № 3 від 10.12.2020, № 7 від 14.12.2020, № 9 від 21.12.2020, № 3 від 20.01.2021, № 4 від 28.01.2021, № 5 від 28.01.2021, № 2 від 20.08.2021, № 3 від 20.08.2021, № 3 від 29.09.2021, № 4 від 29.09.2021, № 4 від 27.10.2021, № 2 від 16.11.2021, № 1 від 02.12.2021, № 2 від 02.12.2021, № 3 від 02.12.2021, № 4 від 09.12.2021, № 5 від 09.12.2021, № 6 від 09.12.2021, № 7 від 09.12.2021, № 9 від 16.12.2021, № 10 від 16.12.2021, № 11 від 16.12.2021, які зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується квитанціями (копія містяться в матеріалах справи).
ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі ВП «Запорізька атомна електрична станція» факт отримання від ТОВ «ВЄЛЄС-МК» товару за вищевказаними видатковими накладними на загальну суму 4 727 350,20 грн. не заперечило.
Отже, матеріалами справи № 908/3499/23 факт поставки ТОВ «ВЄЛЄС-МК» ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі ВП «Запорізька атомна електрична станція» товару згідно умов Договору № 408(1)20УК/53-121-01-20-09905 від 24.11.2020 на суму 4 727 350,20 грн. є доведеним.
ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі ВП «Запорізька атомна електрична станція» частково виконало зобов'язання щодо оплати отриманого товару, сплативши 4 023 654,60 грн. на користь ТОВ «ВЄЛЄС-МК».
Матеріали справи № 908/3499/23 свідчать також, що Покупцем оплата отриманого товару у повному обсязі та передбачені Договором строки не здійснена.
При вирішення спору у справі № 908/3499/23 суд дійшов висновку, що враховуючи встановлений п. 3.2 Договору строк оплати, кінцевим терміном сплати за весь поставлений обсяг товару за Договором № 408(1)20УК/53-121-01-20-09905 від 24.11.2020 є 14.02.2022.
На момент ухвалення господарським судом рішення у справі № 908/3499/23 заборгованість за Договором № 408(1)20УК/53-121-01-20-09905 від 24.11.2020 становила 703 695,60 грн. з ПДВ.
Таким чином, рішенням Господарського суду Запорізької області від 08.02.2024 у справі № 908/3499/23, яке набрало законної сили, встановлено факт неналежного виконання ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі ВП «Запорізька атомна електрична станція» (правонаступником якого є Акціонерним товариством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» (відповідач у даній справі)) своїх грошових зобов'язань перед ТОВ «ВЄЛЄС-МК» за Договором № 408(1)20УК/53-121-01-20-09905 від 24.11.2020 та обґрунтованість стягнення з відповідача суми основної заборгованості за вказаним Договором в розмірі 703 695,60 грн.
Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду, а згідно з ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
При цьому, будь-яких виключень або делегування регулювання даних правовідносин іншим нормам законодавства Конституція України не містить.
До того ж, наведені приписи ст. 124 та 129 Конституції України були розглянуті Конституційним Судом України, який у своєму рішенні № 18-рп/2012 від 13.12.2012 вказав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.
Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Частинами 1, 2 ст. 18 ГПК України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Отже, оскільки рішенням Господарського суду Запорізької області від 08.02.2024 у справі № 908/3499/23, яке набрало законної сили, встановлено факт наявності у АТ «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» заборгованості у розмірі 703 695,00 грн., відтак наявні правові підстави для нарахування за вказаний позивачем у даній справі період 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Як зазначає позивач, з моменту постановлення судом рішення у справі № 908/3499/23 по дату звернення до суду з позовом у цій справі відповідачем погашення заборгованості за Договором № 408(1)20УК/53-121-01-20-09905 від 24.11.2020 ні частко, ні повністю не здійснено.
Відповідачем не надано суд належних і допустимих доказів, в розумінні ст., ст. 76, 77 ГПК України, на спростування цього факту.
Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу. Дана правова позиція узгоджується з позицією, викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18.
Фактом є те, що стягувач (позивач у даній справі) не може користуватися коштами до їх фактичного одержання.
Відтак, правомірним є нарахування позивачем 3 % річних та інфляційних втрат на суму основного боргу, стягнуту за рішенням суду у справі № 908/3499/23.
З наявних у цій справі письмових доказів вбачається, що в рамках Договору № 408(1)20УК/53-121-01-20-09905 від 24.11.2020 відповідачем здійснено часткову оплату в сумі 4 023 654, 60 грн. за наступними платіжними інструкціями:
- № 3037 від 18.02.2021 на суму 107 827,20 грн.;
- № 6091 від 14.04.2021 на суму 1 320,00 грн.;
- № 6121 від 14.04.2021 на суму 756,00 грн.;
- № 6123 від 14.04.2021 на суму 10 200,00 грн.;
- № 6126 від 14.04.2021 на суму 480,00 грн.;
- № 6129 від 14.04.2021 на суму 38 880,00 грн.;
- № 6132 від 14.04.2021 на суму 19 318,20 грн.;
- № 6135 від 14.04.2021 на суму 60 598,08 грн.;
- № 6139 від 14.04.2021 на суму 13 620,00 грн.;
- № 6142 від 14.04.2021 на суму 918,00 грн.;
- № 6144 від 14.04.2021 на суму 19 353,60 грн.;
- № 6207 від 14.04.2021 на суму 174 082,80 грн.;
- № 6208 від 14.04.2021 на суму 648,00 грн.;
- № 6210 від 14.04.2021 на суму 42 900,00 грн.;
- № 6220 від 14.04.2021 на суму 9 900,00 грн.;
- № 6221 від 14.04.2021 на суму 4 320,00 грн.;
- № 15953 від 28.09.2021 на суму 313 992,00 грн.;
- № 15954 від 28.09.2021 на суму 186 008,00 грн.;
- № 20299 від 23.11.2021 на суму 100 000,00 грн.;
- № 20546 від 30.11.2021 на суму 116 121,60 грн.;
- № 20565 від 30.11.2021 на суму 27 984,00 грн.;
- № 7865 від 04.05.2022 на суму 29 049,60 грн.;
- № 7866 від 04.05.2022 на суму 270 950,40 грн.;
- № 6507 від 18.07.2022 на суму 175 921,20 грн.;
- № 6543 від 18.07.2022 на суму 157140,48 грн.;
- № 6547 від 18.07.2022 на суму 198 260,40 грн.;
- № 6548 від 18.07.2022 на суму 198 260,40 грн.;
- № 6581 від 18.07.2022 на суму 125 779,20 грн.;
- № 6622 від 18.07.2022 на суму 234 565,20 грн.;
- № 6623 від 18.07.2022 на суму 234 565,20 грн.;
- № 6624 від 18.07.2022 на суму 234 565,20 грн.;
- № 6625 від 18.07.2022 на суму 234 565,20 грн.
- № 6627 від 18.07.2022 на суму 234 565,20 грн.
- № 6630 від 18.07.2022 на суму 234 565,20 грн.
- № 6640 від 18.07.2022 на суму 37 578,24 грн.;
- № 6643 від 18.07.2022 на суму 174 096,00 грн.
Виходячи із положень ч. 2 ст. 625 ЦК України наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Встановлення законодавцем права кредитора на одержання коштів з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зумовлене тим, що грошовим коштам притаманна властивість знецінюватись в більшій мірі ніж всім іншим видам майна (нерухомості, дорогоцінним металам, автомобілям тощо), що призводить до зниження їхньої купівельної спроможності, дисбалансу попиту і пропозиції.
Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 09.11.2016 у справі № 9/5014/969/2012(5/65/2011) за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано або виконано з простроченням, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та відсотків річних аж до повного виконання боржником грошового зобов'язання.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Позивачем заявлена вимога про стягнення 3 % річних в загальному розмірі 89 312,00 грн., які розраховані наступним чином: 21 440,00 грн. за період з 15.02.2022 по 01.05.2022, 15 934,00 грн. за період з 15.05.2022 по 15.07.2022 і 51 938,00 грн. за період з 01.08.2022 по 15.01.2025.
Відповідач проти наведеного позивачем розрахунку 3 % річних не заперечив, свого контррозрахунку не навів.
Судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» наданий позивачем розрахунок 3 % річних та встановлено, що даний розрахунок позивачем виконаний неправильно, оскілки при розрахунку річних відсотків за період з 01.08.2022 по 15.01.2025 позивачем допущено арифметичну помилку при здійсненні підрахунку.
Згідно здійсненого судом перерахунку стягненню з відповідача за період з 01.08.2022 по 15.01.2025 підлягають 3 % річних в розмірі 51 880,64 грн., які нараховані на суму основного боргу в розмірі 703 695,00 грн.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних є законними, доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково в розмірі 89 254,64 грн. В іншій частині вимог про стягнення річних відсотків суд відмовляє в позові.
Що стосується інфляційних втрат, слід зазначити наступне.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Згідно рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.
У постанові Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/1307/19 викладений правовий висновок, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Таким чином, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція). При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.
З наданого позивачем до матеріалів справи розрахунку вбачається, що позивачем заявлені до стягнення інфляційні втрати в загальному розмірі 722 685,19 грн., які розраховані наступним чином: 329 146,23 грн. за період лютий - квітень 2022 року, 210 546,96 грн. за період травень - липень 2022 року та 182 992,00 грн. за період серпень 2022 - грудень 2024.
Відповідач проти наведеного позивачем розрахунку інфляційних втрат заперечив, вважає помилковим наведений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань за період з 15.05.2022 по 15.07.2022, навів свій контррозрахунок інфляційних нарахувань за цей період та вважає, що сума інфляційних нарахувань за спірний період має становити 186 991,16 грн.
Судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» розрахунок інфляційних втрат, наданий позивачем, та встановлено, що даний розрахунок позивачем виконаний неправильно.
Так, згідно проведеного судом перерахунку у періоді з 15.05.2022 по 15.07.2022 з урахуванням вищенаведених вимог законодавства щодо порядку розрахунку інфляційних нарахувань сукупній індекс інфляції має братися за період травень - червень 2022 року включно, а тому розмір інфляційних нарахувань за цей період становить 186 991,16 грн. Крім того, при розрахунку інфляційного збільшення за період з серпня 2022 року по грудень 2024 року позивачем допущена арифметична помилка і розмір інфляційних нарахувань за цей період становить 182 990,57 грн.
З урахуванням викладеного, вимога про стягнення з відповідача інфляційних втрат заявлена обґрунтовано та підлягає задоволенню судом частково в розмірі 699 127,96 грн. В іншій частині вимог про стягнення інфляційних нарахувань суд відмовляє в позові.
Розглядаючи клопотання відповідача щодо зменшення розміру річних відсотків, суд виходить з наступного.
Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у отриманні компенсації від боржника.
Подібна за змістом правова позиція є сталою та викладена у численних постановах Верховного Суду, зокрема, від 14.05.2018 у справі № 904/4593/17, від 13.06.2018 у справі № 912/2708/17, від 22.11.2018 у справі № 903/962/17, від 23.05.2018 у справі № 908/660/17, від 05.08.2020 у справі № 757/12160/17-ц, від 02.09.2020 у справі № 802/1349/17-а, від 22.04.2020 у справі № 922/795/19, від 19.12.2019 у справі № 911/2845/18.
Отже, норми ст. 625 ЦК України спрямовані в першу чергу на те, щоб внаслідок неправомірних дій боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов'язань, буде значно меншим, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.
У постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Із цього випливає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення.
Велика Палата Верховного Суду також вказала, що пеня, відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.
Разом з тим, суд зазначає, що відповідне зменшення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи № 902/417/18, а саме: встановлення відсотків річних на рівні 40 % та 96 % та їх явну невідповідність принципу справедливості, тоді як у даній справі позивачем розраховані відсотки річних в розмірі, встановленому законом - ст.625 ЦК України, тобто 3 %.
Згідно з правовим висновком, що сформульований у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, щодо можливості зменшення (відмови у стягненні) судом загального розміру процентів річних, виходячи із принципів розумності, справедливості та пропорційності, Велика Палати Верховного Суду зазначила наступне:
- справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин (пункт 8.20);
- закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах (пункт 8.26);
- господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань (пункт 8.32);
- якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (пункт 8.33);
- відповідно до положень статті 611, частини 3 статті 692, статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов'язання, стягувана сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання (пункт 8.34);
- звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов'язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру (пункт 8.36);
- з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених у статті 233 ГК України, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання (пункти 8.37 -8.38).
В даній справі відповідачем не визначено до якого розміру він просить суд зменшити розмір нарахованих річних відсотків, розмір заявлених до стягнення відсотків річних в цій справі відповідає розміру, встановленому законом (3 %) та є мінімальними гарантіями позивача захистити свої майнові інтереси, відповідачем не доведено, що належні до сплати 3 % є надмірно великі, що відповідач знаходиться в тяжкому майновому стані або що існують будь-які інші обґрунтовані обставини, які обумовлюють необхідність втручання суду щодо розміру встановленої відповідальності за порушення відповідачем зобов'язання, а тому суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення відсотків річних.
Стосовно доводів відповідача, що належне та вчасне виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором № 408(1)20УК/53-121-01-20-09905 від 24.11.2020 виявилось неможливим внаслідок дії непереборної сили, а саме надзвичайних і невідворотних обставин, пов'язаних з військовою агресією Російської Федерації проти України та введенням воєнного стану, що, на думку відповідача, є підставою для зменшення розміру нарахованих позивачем 3 % річних суд зауважує наступне.
Суд ставиться критично до даних тверджень відповідача, оскільки заборгованості АТ «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» за Договором № 408(1)20УК/53-121-01-20-09905 від 24.11.2020, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційні втрати, виникла фактично до введення на території України воєнного стану, що підтверджено судовим рішенням у справі № 908/3499/22.
Крім того, вимагати сплату суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу і є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити такі інтереси, а отже відповідні компенсаційні виплати нараховуються незалежно від вини боржника.
Також суд звертає увагу, що, введення на території України режиму воєнного стану є загальновідомою обставиною, проте всі громадяни та підприємства, установи та організації України знаходяться в однаковому становищі, тому позивач у справі (Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЄЛЄС-МК») також знаходиться в несприятливому економічному становищі, а отже правомірно очікує на сплату йому відповідачем боргу за Договором № 408(1)20УК/53-121-01-20-09905 від 24.11.2020.
Стосовно доводів відповідача, що первинні документи бухгалтерського обліку ВП «Запорізька АЕС» перебувають на тимчасово окупованій території, то суд зауважує, що посилання на такі обставини як на підставу для звільнення від виконання обов'язку, в тому числі грошового зобов'язання, є безпідставним і необґрунтованим, оскільки втрата первинних документів підприємством не звільняє його від зобов'язання здійснювати розрахунки зі своїми контрагентами.
В даному контексті суд зауважує, що факт підписання сторонами видаткових накладних за Договором № 408(1)20УК/53-121-01-20-09905 від 24.11.2020 у зазначені в цих видаткових накладних дати підтверджують надані до матеріалів справи податкові накладні, які складені позивачем в день проведення відповідної господарської операції.
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.
За змістом ст. 13 ГПК України встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.
Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18).
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.
Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.
Доводи відповідача, надані в обґрунтування заперечень на позов, частково враховані судом при вирішенні спору, а частково не знайшли свого підтвердження матеріалами справи та визнанні судом безпідставними і необґрунтованими.
Усі доводи та міркування сторін взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, доведеними, законними та такими, що підлягають задоволенню судом частково в частині стягнення з відповідача 89 254,64 грн. 3 % річних та 699 127,96 грн. інфляційних нарахувань. В задоволенні решти позовних вимог в позові відмовляється.
Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, оскільки спір доведено до суду з його вини.
Керуючись ст., ст. 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЄЛЄС-МК», м. Дніпро до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», м. Київ в особі філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція», м. Енергодар Запорізької області про стягнення 811 997,19 грн. заборгованості (річних відсотків та інфляційних нарахувань) за договором поставки товару № 408(1)20УК./53-121-01-20-09905 від 24.11.2020 задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3, ідентифікаційний код юридичної особи 24584661) в особі філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція», (71503, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, буд. 133, код ЄДРПОУ ВП 19355964) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЄЛЄС-МК», (49000, м. Дніпро, вул. Панікахи, буд. 2, корп. 11, ідентифікаційний код юридичної особи 38753952) 89 254 (вісімдесят дев'ять тисяч двісті п'ятдесят чотири) грн. 64 коп. 3 % річних, 699 127 (шістсот дев'яносто дев'ять тисяч сто двадцять сім) грн. 96 коп. інфляційних витрат та витрати на сплату судового збору в розмірі 11 825 (одинадцять тисяч вісімсот двадцять п'ять) грн. 74 коп. Видати наказ.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст. ст. 240, 241 ГПК України « 03» квітня 2025 р.
Суддя Н. Г. Зінченко
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.