вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"19" березня 2025 р. Справа№ 910/3664/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гончарова С.А.
суддів: Сибіги О.М.
Тищенко О.В.
за участю секретаря судового засідання Кузьмінської О.Р.,
за участю представника (-ів) згідно протоколу судового засідання від 19.03.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунальної установи "Одесреклама" Одеської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "БІГБОРД"
на рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2024(повний текст складено 16.09.2024)
у справі № 910/3664/24(суддя - Щербаков С.О.)
за позовом Комунальної установи "Одесреклама" Одеської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "БІГБОРД"
про стягнення 9 384 638, 32 грн,
Комунальна установа "Одесреклама" Одеської міської ради (далі-позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БІГБОРД" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 9 384 638, 32 грн, з яких: 5 613 759, 82 грн - основний борг, 3 422 504, 63 грн - пеня та 348 373, 87 грн - плата за розміщення незаповнених сюжетом рекламних засобів (відповідно до заяви позивача про зміну предмету позову від 13.06.2024).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.08.2024 провадження у справі № 910/3664/24 в частині стягнення 800 247, 75 грн основного боргу закрито на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, за відсутністю предмету спору. Позовні вимоги Комунальної установи "Одесреклама" Одеської міської ради задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "БІГБОРД" на користь Комунальної установи "Одесреклама" Одеської міської ради 4 813 512, 07 грн - основного боргу, 348 373, 87 грн - плата за розміщення незаповнених сюжетом рекламних засобів, 3 350 883, 36 грн - пені та 111 756, 20 грн - судового збору. В іншій частині позову відмовлено. Повернуто Комунальній установі "Одесреклама" Одеської міської ради з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 10 211, 28 грн, сплачений відповідно до платіжної інструкції № 993 від 20.03.2024.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, 08.10.2024 (згідно дати звернення до системи "Електронний суд") Комунальна установа "Одесреклама" Одеської міської ради звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2024 у справі № 910/3664/24 в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2024 у справі № 910/3664/24 змінити, яким позовні вимоги Комунальної установи "Одесреклама" Одеської міської ради задовольнити у повному обсязі.
Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що КУ «Одесреклама» не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в позові про стягнення 71 621,27 грн пені.
Апелянт вказує, що , у ТОВ "БІГБОРД" існувала заборгованість в тому числі в період з 01.01.2020 року до 28.05.2022 року, яка на момент звернення до суду з даним позовом була погашена відповідачем, з порушенням строків оплати, тобто несвоєчасно, що є підставою для нарахування та стягнення пені згідно договору.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.10.2024, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Гончаров С.А., судді ОСОБА_1., Тищенко О.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.10.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/3664/24 та відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Комунальної установи "Одесреклама" Одеської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2024 у справі № 910/3664/24 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.
Також, не погоджуючись з вказаним рішенням, 04.10.2024 (згідно дати звернення до засобів поштового зв'язку) Товариство з обмеженою відповідальністю "БІГБОРД" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2024 у справі № 910/3664/24 в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2024 у справі № 910/3664/24 скасувати повністю і ухвалити нове рішення, яким: закрити провадження у справі в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "БІГБОРД" основного боргу у сумі 4 813 512, 07 грн. В задоволенні позову Комунальної установи "Одесреклама" Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "БІГБОРД" в частині стягнення 348 373, 87 грн - плата за розміщення незаповнених сюжетом рекламних засобів, 3 350 883, 36 грн пені - відмовити.
Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що факт настання форс-мажорних обставин, які унеможливили виконання умов
договору також підтверджений Висновком Торгово-промислової Палати України - єдиним органом який уповноважений засвідчувати настання форс-мажорних обставин на території України.
Апелянт вказує, що згідно ч. 1 ст. 130 ГПК України, п. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову».
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу скаржник вказує, що станом на 03.10.2024 відповідачем в повному обсязі сплачена сума основного боргу за користування місцями для розміщення зовнішньої реклами (копії платіжних доручень додаються) і, відповідно, відсутній предмет спору стосовно стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю основного боргу в сумі 4 813 512 (чотири мільйона вісімсот тринадцять тисяч п?ятсот дванадцять) грн 07 коп. і, відповідно, відсутній предмет спору стосовно стягнення з Відповідача основного боргу.
Згідно з протоколом передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (складу суду) від 10.10.2024, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Гончаров С.А., судді ОСОБА_1., Тищенко О.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.10.2024 відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "БІГБОРД" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2024 у справі № 910/3664/24 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.
24.10.2024 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/3664/24.
Головуючий суддя Гончаров С.А. з 23.10.2024 по 26.10.2024 перебував у відрядженні, а з 22.11.2024 по 27.11.2024 перебував у відпустці.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2024 поновлено Комунальній установі "Одесреклама" Одеської міської ради пропущений строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2024 у справі № 910/3664/24. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунальної установи "Одесреклама" Одеської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2024 у справі № 910/3664/24. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Комунальної установи "Одесреклама" Одеської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2024 у справі № 910/3664/24 у судовому засіданні 15.01.2025. Зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2024 у справі № 910/3664/24.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БІГБОРД" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2024 у справі № 910/3664/24 залишено без руху. Роз'яснено Товариству з обмеженою відповідальністю "БІГБОРД", що протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали особа має право усунути недоліки, надавши суду апеляційної інстанції докази, що підтверджують доплату судового збору у встановленому законодавством розмірі.
02.12.2024 (згідно дати звернення до засобів поштового зв'язку) від Товариства з обмеженою відповідальністю "БІГБОРД" до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків на виконання вимог ухвали Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2024, а саме докази доплати судового збору на суму 23 903, 01 грн.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "БІГБОРД" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2024 у справі № 910/3664/24. Об'єднано апеляційні скарги Комунальної установи "Одесреклама" Одеської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "БІГБОРД" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2024 у справі № 910/3664/24 в одне апеляційне провадження. Призначено до розгляду апеляційні скарги Комунальної установи "Одесреклама" Одеської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "БІГБОРД" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2024 у справі № 910/3664/24 у судовому засіданні 15.01.2025.
24.12.2024 (згідно дати звернення до системи «Електронний суд») від Комунальної установи "Одесреклама" надійшов відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БІГБОРД", який обґрунтовано тим, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження повідомлення Товариством з обмеженою відповідальністю "БІГБОРД" позивача про настання форс - мажорних обставин у строк, визначений п.7.3 Договору, як і не містять доказів укладення сторонами додаткової угоди, якою продовжено виконання сторонами своїх зобов'язань за договором внаслідок дії обставин непереборної сили.
КУ "Одесреклама" підтверджує, що відповідач під час розгляду справи, після винесення рішення судом першої інстанції протягом вересня 2024 року погасив заборгованість з основного боргу та сплатив кошти у сумі 4 813 512,07 грн. (докази додаються).
15.01.2025 розгляд справи не відбувся, у зв'язку з перебуванням головуючого судді Гончарова С.А. з 06.01.2025 по 20.01.2025 у відпустці.
Суддя Тищенко О.В. 21.01.2025 перебувала у відпустці.
Суддя ОСОБА_1. з 22.01.2025 по 16.02.2025 перебував на лікарняному.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2025 призначено до розгляду у судовому засіданні справу №910/3664/24 за апеляційними скаргами Комунальної установи "Одесреклама" Одеської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "БІГБОРД" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2024 на 19.03.2025.
У зв'язку із Рішенням Вищої ради правосуддя від 25.02.2025 суддю Північного апеляційного господарського суду ОСОБА_1 звільнено у відставку.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.03.2025, для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Гончаров С.А., судді Тищенко О.В., Сибіга О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.03.2025 прийнято справу № 910/3664/24 до провадження за апеляційними скаргами Комунальної установи "Одесреклама" Одеської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "БІГБОРД" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2024 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Гончаров С.А., судді Тищенко О.В., Сибіга О.М.
У судове засідання, що відбулось 05.03.2025 з'явився представник відповідача, надав свої пояснення щодо суті спору та просив задовольнити вимоги викладені в його процесуальних документах. Позивач в судове засідання не з'явився, своїх представників не направив, про час, дату та місце судового засідання повідомлений належним чином відповідно до інформації з системи «Електронний суд».
Суд апеляційної інстанції зазначає, що Товариством з обмеженою відповідальністю "БІГБОРД" до суду апеляційної інстанції подано докази сплати основного боргу в сумі 4 813 512,07 грн після прийняття рішення Господарським судом міста Києва від (22.08.2024).
Суд апеляційної інстанції не приймає вказані докази (платіжні доручення про часткове погашення боргу) та залишає клопотання про доєднання до матеріалів справи під час апеляційного провадження вказаних доказів без розгляду з огляду на наступне.
Статтею 231 Господарського процесуального кодексу України визначено підстави для закриття провадження у справі. Так, відповідно до пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення по суті спору у зв'язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Поняття "юридичного спору" має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття "спір про право" (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття "спору про право" має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Від підстав позову слід відрізняти правові підстави позову (правове обґрунтування позову) - правову кваліфікацію обставин, якими позивач обґрунтовує свої позиції (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 95)).
З урахуванням наведеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.
Отже, суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору існував на момент виникнення останнього, але припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції судового рішення.
При цьому протилежне, зокрема скасування рішення суду з тих підстав, що сторона спору на стадії апеляційного перегляду рішення вчинила дії, які направлені, по суті, на вирішення питання шляхом фактично позапримусового виконання зобов'язання, хоча і за наслідками встановлення судом першої інстанції обставин та ухвалення рішення про зобов'язання вчинення дій на користь позивача, означало б скасування законного та обґрунтованого рішення, яке ухвалене за результатами встановлення фактичних обставин справи, надання оцінки доказам, правильного застосування норм матеріального і процесуального права.
За суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право:
1) залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення;
2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення;
3) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині;
4) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково;
5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю;
6) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції;
7) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених у пунктах 1-6 частини першої цієї статті.
Статтею 278 Господарського процесуального кодексу України визначені підстави для скасування судового рішення повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині. Відповідно до наведеної статті судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу.
Разом з тим статтею 276 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, у розумінні статті 278 Господарського процесуального кодексу України підставою для зміни або скасування рішення суду першої інстанції із закриттям провадження у справі є порушення судом процесуального законодавства, зокрема, й коли суд першої інстанції не врахував обставини того, що предмет спору припинив існувати до ухвалення рішення.
Коли порушення Господарського процесуального кодексу України судом першої інстанції не допущено та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, встановлення апеляційним судом обставин припинення існування предмету спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, саме по собі не може бути підставою для скасування судового рішення згідно зі статтею 278 ГПК України та закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України.
ГПК України передбачає спеціальні процесуальні механізми та процедуру для випадку припинення існування предмета спору, які виникли після ухвалення рішення судом першої інстанції.
Так, у разі, коли боржник добровільно виконав рішення суду (повністю чи частково), яке підлягає виконанню на підставі виконавчого документа (наказу), то боржник відповідно до частини другої Господарського процесуального кодексу України наділений правом звернутися до суду із відповідною заявою про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково (якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою).
Судове рішення також може бути переглянуто за правилами глави 3 Господарського процесуального кодексу України за наявності для цього відповідних підстав.
Суд закриває провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору існував на момент виникнення останнього, але припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції рішення по суті спору. У випадку виникнення обставин припинення існування предмета спору на стадії апеляційного (касаційного) перегляду справи, відсутні підстави для застосування пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України та скасування судового рішення по суті спору лише з мотивів виникнення зазначених обставин, якщо законність та обґрунтованість судового рішення не спростована за наслідками апеляційного (касаційного) розгляду справи.
Отже, при застосуванні пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України слід враховувати, що закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми процесуального законодавства можливе у разі, коли:
- предмет спору існував на момент порушення провадження у справі та припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції судового рішення і ці обставини не були взяті до уваги судом першої інстанції при ухваленні судового рішення;
- при апеляційному перегляді судового рішення першої інстанції встановлено, що судове рішення підлягає скасуванню, оскільки є незаконним і необґрунтованим то, у разі встановлення також і обставин припинення існування предмета спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, таке рішення підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України .
У тому разі, коли суд першої інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, то встановлені апеляційним судом обставини припинення існування предмету спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, не можуть бути підставою для скасування судового рішення згідно зі статтею 278 Господарського процесуального кодексу України та закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України .
Наведені правові висновки викладені у постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 30.08.2024 у справі № 916/3006/23.
Враховуючи викладене, колегія суддів не приймає до уваги посилання скаржника на те, що станом на 03.10.2024 відповідачем в повному обсязі сплачена сума основного боргу за користування місцями для розміщення зовнішньої реклами (копії платіжних доручень додаються) і, відповідно, відсутній предмет спору стосовно стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю основного боргу в сумі 4 813 512 (чотири мільйона вісімсот тринадцять тисяч п?ятсот дванадцять) грн 07 коп. і, відповідно, відсутності предмету спору стосовно стягнення з відповідача основного боргу.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Комунальна установа «Одесреклама» Одеської міської ради (далі- КУ «Одесреклама», позивач) відповідно до Статуту створена шляхом перетворення Комунального підприємства «Одесреклама» Одеської міської ради (далі- КП «Одесреклама) відповідно до чинного законодавства України. З 11.05.2018 КУ «Одесреклама» є правонаступником прав та обов'язків КП «Одесреклама».
У відповідності до п. 1.5. Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі, затверджених рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради № 434 від 22.04.2008 (із змінами і доповненнями, в редакції чинній на момент укладання спірного договору) (далі Правила № 434) КП «Одесреклама» - комунальне підприємство «Одесреклама», створене для реалізації господарської компетенції органів місцевого самоврядування у сфері зовнішньої реклами, виконання інших завдань та функцій, визначених цими Правилами, іншими актами органів місцевого самоврядування та міського голови.
Такі самі функції перейшли до позивача. Так, відповідно п. 1.5. Правил № 434 у діючій редакції, КУ «Одесреклама» - Комунальна установа «Одесреклама» Одеської міської ради, створена для реалізації господарської компетенції органів місцевого самоврядування у сфері зовнішньої реклами, виконання інших завдань та функцій, визначених цими Правилами, іншими актами органів місцевого самоврядування та міського голови. Комунальна установа «Одесреклама» Одеської міської ради є уповноваженою особою власника місць розміщення рекламних засобів комунальної власності територіальної громади м. Одеси у сфері укладання договорів на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів.
Згідно п. 4.1. Правил № 434 (у редакції, чинній на момент укладання спірного договору) КП «Одесреклама» було наділено завданнями із забезпечення економічно ефективного використання місць, що перебувають у комунальній власності, для розміщення зовнішньої реклами; забезпечення повноти надходжень до бюджету міста Одеси плати за користування вказаними місцями; укладання договорів з розповсюджувачами зовнішньої реклами на право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів у випадках, передбачених цими Правилами.
Чинною редакцією п. 4.1. Правил № 434 передбачено, що КУ «Одесреклама» на виконання своїх завдань і функцій, зокрема, забезпечує повноту надходжень до бюджету міста Одеси плати за тимчасове користування місцями для розміщення рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Одеси; укладає договори з розповсюджувачами зовнішньої реклами на право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів у випадках, передбачених цими Правилами.
Статутом КУ «Одесреклама» передбачено, що основною метою установи є задоволення міських, суспільних потреб шляхом реалізації господарської компетенції органів місцевого самоврядування в галузі формування сучасного міського дизайну, у тому числі у сфері зовнішньої реклами.
У відповідності до п. 2.2. Статуту завданнями установи є, зокрема:
- забезпечення економічно ефективного використання місць, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Одеси, для розміщення засобів зовнішньої реклами, а також повноти надходжень до бюджету міста плати за користування вказаними місцями (пп. 2.2.1.);
- укладання договорів з розповсюджувачами зовнішньої реклами на право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів, які перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Одеси, для внесення плати суб'єктами господарювання за вказаними договорами відповідно до визначеного порядку (пп. 2.2.6.).
25.11.2019 між Комунальною установою "Одесреклама" Одеської міської ради (далі - установа) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БІГБОРД" (далі - користувач) укладено договір № 524-рд на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів, умовами якого передбачено, що установа надає користувачу право за плату тимчасово використовувати для розташування рекламних засобів місця на територіях, будівлях, спорудах, що є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси, або інших об'єктах, що перебувають на утриманні органів, підприємств, установ та/або організацій Одеської міської ради та не передані у власність іншим особам.
Місця для розташування рекламних засобів та розрахунок плати за їх використання визначаються у відповідних додатках до цього Договору (п. 2.2. договору).
Користувач використовує надані йому місця виключно за цільовим призначенням з дня укладання сторонами цього договору та відповідного додатку до нього, сплачує вартість користування цими місцями в порядку та на умовах, визначених цим договором (п. 2.3. договору).
У відповідності до пп. 4.2.4. договору, користувач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати кошти за цим договором.
Відповідно до п.п. 5.1. та 5.2. договору, плата за цим договором визначається на підставі пункту 14.6 Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі у новій редакції. Користувач вносить плату за цим договором щомісячно не пізніше 27 числа місяця, за який вноситься плата, шляхом перерахунку відповідних коштів до бюджету міста Одеса на відповідний рахунок, відкритий в органах Державної казначейської служби України, зазначений в цьому договорі.
Згідно п. 6.2. договору, у випадку прострочення платежів, передбачених п.п. 5.1., 5.2. цього договору, Користувач сплачує на користь установи пеню від суми простроченого платежу за кожен день прострочення в розмірі подвійної ставки Національного банку України.
За умовами п. 6.3. договору, нарахування пені не припиняється через шість місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 6.4. договору сторони визначили, що позовна давність щодо стягнення плати за цим договором та пені, передбачених п.п. 5.1., 6.1. договору, встановлюється строком в 4 (чотири) роки.
Договір укладений з 25.11.2019 по 02.06.2024 (п. 8.3. договору).
Так, додатком № 24 від 14.07.2021 до договору № 524-р від 25.11.2019, сторони узгодили «Перелік рекламних засобів, їх кількість та місця розташування» та «Бухгалтерський розрахунок плати за право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів». У відповідності до бухгалтерського розрахунку розмір щомісячної плати за тимчасове користування складає 393 032, 23 гривень.
Як зазначає позивач, відповідач користується місцями для розташування рекламних засобів, проте оплату за таке користування здійснює не у повному обсязі.
Тож, за розміщення відповідачем сюжетів соціальної реклами та незаповнених сюжетом рекламних засобів, за Товариством з обмеженою відповідальністю "БІГБОРД" утворилась заборгованість у розмірі 5 613 759, 82 грн за розміщення рекламних засобів за період з 01.05.2022 по 29.02.2024 та у сумі 348 373, 87 грн за розміщення незаповнених сюжетом рекламних засобів.
Позивачем було виставлено відповідачу на оплату наступні рахунки за розміщення незаповнених сюжетом рекламних засобів: № 269 від 31.07.2022 на суму 383, 23 грн, № 275 від 31.08.2022 на суму 2 299, 35 грн, № 289 від 30.09.2022 на суму 6 228, 00 грн, № 311 від 31.10.2022 на суму 6 480, 00 грн, № 335 від 30.11.2022 на суму 6 840, 00 грн, № 354 від 31.12.2022 на суму 13 624, 02 грн, № 19 від 31.01.2023 на суму 21 621, 58 грн, № 57 від 28.02.2023 на суму 24 861, 60 грн, № 86 від 31.03.2023 на суму 24 861, 60 грн, № 108 від 28.04.2023 на суму 25 113, 50 грн, № 167 від 31.05.2023 на суму 26 638, 38 грн, № 276 від 30.06.2023 на суму 25 941, 60 грн, № 312 від 31.07.2023 на суму 25 941, 60 грн, № 471 від 31.08.2023 на суму 24 729, 91 грн, № 699 від 30.09.2023 на суму 24 563, 52 грн, № 895 від 31.10.2023 на суму 24 607, 28 грн, № 1178 від 30.11.2023 на суму 27 696, 60 грн, № 1290 від 31.12.2023 на суму 26 817, 10 грн, № 9 від 31.01.2024 на суму 27 519, 78 грн та № 57 від 29.02.2024 на суму 24 331, 58 грн.
Також, позивачем на адресу відповідача направлялась вимога № 1138/01-27 від 14.12.2023 про сплату заборгованості за договором № 524-рд на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів від 25.11.2019, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Відповідач на вищезазначену претензію відповідь не надав.
Таким чином, позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 524-рд на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів від 25.11.2019.
Відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання щодо оплати наданих послуг, зокрема, щодо погашення заборгованості, у зв'язку з чим просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 5 613 759, 82 грн за розміщення рекламних засобів за період з 01.05.2022 по 29.02.2024 та у сумі 348 373, 87 грн за розміщення незаповнених сюжетом рекламних засобів.
Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 3 422 504, 63 грн - пені з період з 01.01.2020 о 29.02.2024.
Розглянувши апеляційні скарги Комунальної установи "Одесреклама" Одеської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "БІГБОРД", колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Правовідносини, пов'язані з розміщенням зовнішньої реклами регулюются, зокрема Законом України "Про рекламу", Типовими правилами з розміщення зовнішньої реклами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 2067 від 29.12.2003 р. та розробленими відповідно до них Правилами розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі, затвердженими рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради № 434 від 22.04.2008 р. (зі змінами та доповненнями).
У відповідності до статті 1, частини першої статті 16 Закону України "Про рекламу" зовнішня реклама - реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях - рекламоносіях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг.
Відповідно до п. 1.5 Правил № 434, договір на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів - двосторонній договір, укладений між розповсюджувачем зовнішньої реклами та КУ "Одесреклама" Одеської міської ради, що визначає їх взаємні права та обов'язки щодо користування місцями для розміщення зовнішньої реклами, які перебувають у комунальній власності.
Згідно п. 4.11. Правил № 434 розмір плати за тимчасове користування місцями, які перебувають у комунальній власності міста, для розташування рекламних засобів встановлюється виконавчим комітетом Одеської міської ради, а місцями, що перебувають у державній або приватній власності, - на договірних засадах з його власником або уповноваженим ним органом (особою).
Згідно частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно ст. 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Судом встановлено, що між Комунальною установою "Одесреклама" Одеської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "БІГБОРД" було укладено договір № 524-рд на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів від 25.11.2019.
Додатком № 24 від 14.07.2021 до договору № 524-р від 25.11.2019, сторони узгодили «Перелік рекламних засобів, їх кількість та місця розташування» та «Бухгалтерський розрахунок плати за право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів». У відповідності до бухгалтерського розрахунку розмір щомісячної плати за тимчасове користування складає 393 032, 23 гривень.
Тож, відповідач користується місцями для розміщення рекламних засобів на підставі договору укладеного з позивачем.
Згідно п. 32 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування, а місцем, що перебуває у державній або приватній власності, - на договірних засадах з його власником або уповноваженим ним органом (особою). При цьому площа місця розташування рекламного засобу визначається як сума площі горизонтальної проекції рекламного засобу на це місце та прилеглої ділянки завширшки 0,5 метра за периметром горизонтальної проекції цього засобу. Для неназемного та недахового рекламного засобу площа місця дорівнює площі вертикальної проекції цього засобу на уявну паралельну їй площину.
Відповідно до п. 14.1 Правил № 434, розмір плати за тимчасове користування місцями, які перебувають у комунальній власності міста, для розташування рекламних засобів встановлюється виконавчим комітетом Одеської міської ради, а місцями, що перебувають у державній або приватній власності, - на договірних засадах з його власником або уповноваженим ним органом (особою).
З дати прийняття виконавчим органом рішення про надання дозволу на розміщення зовнішньої реклами розмір плати за тимчасове користування місцем, що перебуває у комунальній власності, становить 100 відсотків, згідно із затвердженими базовими платами, та справляється з розповсюджувача зовнішньої реклами у встановленому порядку. Підставою для нарахування та внесення розповсюджувачем реклами відповідної плати є договір на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів, що укладається відповідно до порядку, встановленого підпунктом 7.5 цих Правил - п. 14.2 Правил № 434.
Відповідно до п.п. 5.1. та 5.2. договору, плата за цим договором визначається на підставі пункту 14.6 Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі у новій редакції. Користувач вносить плату за цим договором щомісячно не пізніше 27 числа місяця, за який вноситься плата, шляхом перерахунку відповідних коштів до бюджету міста Одеса на відповідний рахунок, відкритий в органах Державної казначейської служби України, зазначений в цьому договорі.
Так, згідно п. 14.6. Правил № 434, площа місця розміщення рекламного засобу визначається як сума площі горизонтальної проекції рекламного засобу на це місце та прилеглої ділянки (завширшки 0,5 м) за периметром горизонтальної проекції цього засобу.
Розмір плати за право тимчасового користування місцями, які перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Одеси, визначається на основі площі місця розміщення рекламного засобу, розміру базової плати, співвідношення розміру площі рекламної площини до площі місця розміщення рекламного засобу, зонального коефіцієнту та коефіцієнту типу конструкції за формулою:
Рп = Sмр * Sрп / Sмр * Бп * kз * kт, де
Рп - розмір плати (у гривнях за місяць);
Sмр - розмір площі місця розміщення;
Sрп - розмір площі рекламної площини, яка визначається шляхом множення довжини рекламної площини на її ширину;
Бп - базова плата за 1 кв. м площі рекламної площини, що визначається виконавчим органом Одеської міської ради (додаток 2);
kз - зональний коефіцієнт, що враховує територіальну прив'язку рекламного засобу, яка визначається цими Правилами;
kт - коефіцієнт типу конструкції (використовується для окремих типів рекламних конструкцій, таких як «тривіжн», «скролер», «сіті-лайт», дахова конструкція, навісна відеореклама, наземна одностороння відеореклама) або на основі розміру базової плати за одиницю чи адресу.
Для рекламоносіїв типу «сіті-лайт», дахова конструкція, навісна відеореклама, наземна одностороння відеореклама розмір kт = 2.
Для неназемного та недахового рекламного засобу площа місця дорівнює площі вертикальної проекції цього рекламного засобу на уявну паралельну їй площину.
При підрахунку площі рекламоносія плата за неповний квадратний метр береться за фактичну площу.
Відповідно до п. 14.12 Правил № 434, до незаповненого сюжетом рекламного засобу незалежно від типу (пуста площина) застосовується коефіцієнт - 2.
Проте, відповідач оплату за користування місцями для розміщення рекламних засобів у повному обсязі не провів, внаслідок чого за розміщення відповідачем сюжетів соціальної реклами та незаповнених сюжетом рекламних засобів, за Товариством з обмеженою відповідальністю "БІГБОРД" утворилась заборгованість у розмірі 5 613 759, 82 грн - за розміщення рекламних засобів за період з 01.05.2022 по 29.02.2024 та у сумі 348 373, 87 грн - за розміщення незаповнених сюжетом рекламних засобів.
Крім того, позивачем було виставлено відповідачу на оплату рахунки за розміщення незаповнених сюжетом рекламних засобів.
Скаржник, як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції зазначає про неможливість виконання своїх зобов'язань за договором в повному обсязі, з огляду на настання форс-мажорних обставин, а саме введення в Україні воєнного стану з 24.02.2022.
Відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
У пункті 1 частини 1 статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.
За змістом частини другої статті 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.
Так, частина 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання згідно зі статтями 617 ЦК України, 218 ГК України особа, яка порушила зобов'язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв'язок між цими обставинами і понесеними збитками (постанова Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 904/6463/14 (3-216гс15)).
Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі №908/2287/17, зазначив, що сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб'єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати (пункт 75).
Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов'язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних (пункт 76).
Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (пункт 77).
Таких саме висновків дотримуються колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 та у постанові від 09.11.2021 у справі №913/20/21.
Отже, для звільнення від відповідальності внаслідок настання форс-мажорних обставин (обставинами непереборної сили) відповідач зобов'язаний надати не лише сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а й довести, що такі обставини об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору, зокрема, підтвердити нездійснення господарської діяльності у спірний період.
Відповідно до ч. 4 ст. 219 ГК України сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.
Суд зазначає, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався.
Сторона, яка посилається на вищезгадані обставини, повинна довести, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов'язань за договором.
Так, відповідно до частини 1 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
Наразі Торгово-промислова палата України ухвалила рішення спростити процедуру засвідчення форс-мажорних обставин та з метою позбавлення обов'язкового звернення до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП і підготовки пакету документів у період дії воєнного стану, на сайті Торгово-промислової палати України розміщено загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин.
Зокрема, листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет, та адресований «Всім кого це стосується», Торгово-промислова палата України на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 №671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Разом з цим, незважаючи на те, що такий загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин стосується невизначеного кола осіб, це не означає, що такий лист звільняє від цивільно-правової відповідальності сторону договору. Зокрема, у будь-якому разі стороні необхідно буде довести, що зобов'язання невиконане саме у зв'язку з воєнними діями.
13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що в період дії воєнного стану у разі порушення зобов'язань згаданий вище лист від 28.02.2022 можна роздрукувати із сайту ТПП України та долучати до повідомлення про форс-мажорні обставини, які унеможливили виконання договірних зобов'язань у встановлений термін, для спроможності обґрунтованого перенесення строків виконання зобов'язань та вирішення спірних питань мирним шляхом. Також вказується, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов'язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ПП України від 18.12.2014, за кожним зобов'язанням окремо.
З огляду на це, загальний лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зумовлених військовою агресією російської федерації проти України, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов'язання (а доведення причинно-наслідкового зв'язку в такому випадку є обов'язковим).
Суд відзначає, що ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв'язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов'язання. Іншими словами, сама по собі військова агресія російської федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов'язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні.
Воєнний стан як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов'язаних із ним обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов'язання.
Враховуючи викладене, форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі №922/2475/21.
Тож, доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Так, відповідно до п. 7.1. договору, сторони погодилися, що у випадку виникнення форс-мажорних обставин (дія непереборної сили, що не залежить від волі Сторін), що роблять неможливим виконання Сторонами передбачених даним договором зобов?язань, а також пожеж, повеней, іншого стихійного лиха чи сезонних природних явищ, Сторони звільняються від відповідальності за несвоєчасне, повне або часткове невиконання своїх зобов?язань на час дії зазначених обставин та приймають зобов'язання виконати свої зобов?язання після подолання перешкод у строк, який продовжується на період вказаних обставин.
Згідно п. 7.2 договору, обставинами непереборної сили вважаються: війна чи воєнні дії, повстання, мобілізація, блокади, ембарго, інших міжнародних санкцій, валютних обмежень, епідемії, пожежі, вибухи, дорожні та природні катастрофи, а також інші події, котрі визнані такими, компетентними державними органами.
Сторона, яка не в змозі виконати свої зобов?язання за Договором в силу причин, зазначенних пп. 7.1. цього Договору, протягом 20 (двадцяти) діб інформує іншу Сторону про наявність, виникнення і припинення дії форс-мажорних обставин з обов?язковим офіційним підтвердженням, виданим Торгово-промисловою палатою України або іншим уповноваженим на це державним органом (п. 7.3. договору).
В свою чергу, матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження повідомлення Товариством з обмеженою відповідальністю "БІГБОРД" позивача про настання форс - мажорних обставин у строк, визначений п.7.3 договору, як і не містять доказів укладення сторонами додаткової угоди, якою продовжено виконання сторонами своїх зобов'язань за договором внаслідок дії обставин непереборної сили, а тому суд не приймає до уваги доводи відповідача в цій частині.
Доводи скаржника, що висновок Торгово-промислової палати № 1470/15-71 від 18.06.2024, судом апеляційної інстанції відхиляються, як безпідставні та необґрунтовані, оскільки останній був наданий відповідачем поза межами строку визначеного у п. 7.3. договору, а саме після звернення позивача до суду з вказаним позовом.
З огляду на викладене вище, Товариством з обмеженою відповідальністю "БІГБОРД" не надано доказів неможливості виконання ним свого зобов'язання з оплати місць для розташування рекламних засобів у визначений договором № 524-рд від 25.11.2019 строк внаслідок настання форс-мажорних обставин та внесення плати за розміщення незаповнених сюжетом рекламних засобів згідно п. 14.12 Правил № 434.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно приписів ст.ст. 598, 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Таким чином, враховуючи п 5.2. договору та приписи ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, суд зазначає, що відповідач зобов'язаний був здійснити оплату не пізніше 27 числа місяця, за який вноситься плата, тож починаючи з 28 числа кожного місяця, за який вноситься плата відбувалося прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
З матеріалів справи вбачається, що після відкриття провадження у справі відповідачем здійснено оплату заборгованості за договором № 524-рд на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів від 25.11.2019, а саме перераховано позивачу кошти у загальному розмірі 800 247, 75 грн за тимчасове користування місцями для розташування рекламних засобів, що підтверджується платіжними інструкціями № 20115 від 20.06.2024 на суму 200 000, 00 грн, № 20646 від 24.07.2024 на суму 315 441, 75 грн та № 20948 від 09.08.2024 на суму 284 806, 00 грн.
Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі № 910/3664/24 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України в частині стягнення основного боргу у розмірі 800 247, 75 грн., які були сплачені відповідачем в рахунок погашення заборгованості після відкриття провадження у справі, за відсутністю предмету спору.
Таким чином, на день прийняття оскаржуваного рішення у справі несплаченою залишалась заборгованість за тимчасове користування місцями для розташування рекламних засобів у розмірі 4 813 512, 07 грн.
Відповідач не надав суду доказів належного виконання свого зобов'язання щодо оплати у повному обсязі за тимчасове користування місцями для розташування рекламних засобів та внесення плати за розміщення незаповнених сюжетом рекламних засобів, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що відповідачем було порушено умови договору № 524-рд на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів від 25.11.2019, Правил № 434 та положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 4 813 512, 07 грн за користування місцями для розташування рекламних засобів за період з 01.05.2022 по 29.02.2024 та заборгованості у розмірі 348 373, 87 грн - плата за розміщення незаповнених сюжетом рекламних засобів.
Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 3 422 504, 63 грн - пені з період з 01.01.2020 о 29.02.2024.
Згідно п. 6.2. договору, у випадку прострочення платежів, передбачених п.п. 5.1., 5.2. цього договору, Користувач сплачує на користь установи пеню від суми простроченого платежу за кожен день прострочення в розмірі подвійної ставки Національного банку України.
За умовами п. 6.3. договору, нарахування пені не припиняється через шість місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 6.4. договору сторони визначили, що позовна давність щодо стягнення плати за цим договором та пені, передбачених п.п. 5.1., 6.1. договору, встановлюється строком в 4 (чотири) роки.
Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.
При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань №14 від 17.12.2013 року)
Оскільки положення договору містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій не припиняється зі спливом 6 місяців.
Перевіривши наданий позивачем до суду першої інстанції розрахунок пені та встановив, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в останньому допущено помилки у визначенні періоду та, відповідно, розміру нарахування пені, оскільки позивачем здійснено нарахування пені починаючи з 01.01.2020.
Проте, позивачем заявлено до стягнення у даній справі заборгованість, яка виникла починаючи з 01.05.2022.
При цьому, в матеріалах справи відсутні докази наявності заборгованості у відповідача перед позивачем до травня 2022.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи КУ «Одесреклама» щодо неправомірної відмови судом першої інстанції у стягненні 71 621,27 грн пені.
Перевіривши розрахунок суду першої інстанції, колегія суддів погоджується, що обґрунтованою до стягнення є сума пені у розмірі 3 350 883, 36 грн, яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 28.05.2022 по 29.02.2024, а тому позовні вимоги в цій частині правомірно задоволені частково.
Щодо заяви відповідача про розстрочення виконання рішення суду, в якій відповідач просить суд у разі задоволення судом позовних вимог розстрочити виконання судового рішення в частини сплати основного боргу 4 813 512, 07 грн на 12 місяців із сплатою щомісячно рівними частинами до 28 числа кожного місяця починаючи з місяця набуття законної сили рішенням суду, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 239 Господарського процесуального кодексу України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Згідно ч. 1 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Частиною 3 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Згідно ч. 4 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. При відстроченні або розстроченні виконання судового рішення суд може вжити заходів щодо забезпечення позову (ч.ч. 5-6 Господарського процесуального кодексу України).
Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Можливість розстрочення або відстрочення виконання рішення суду залежить виключно від винятковості обставин, які виникли у процесі виконання рішення суду.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду".
Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. До того ж, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер. Обставини, які зумовлюють надання відстрочки виконання рішення суду повинні бути об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
Із підстав, умов та меж надання розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) зазначено, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені у статті 6 Конвенції.
Питання щодо надання розстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі. Господарські суди повинні досліджувати та оцінювати не тільки доводи боржника, а і заперечення кредитора, зокрема, щодо і його фінансового стану. При цьому, суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але, перш за все, повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.
Подібна за своїм змістом правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.01.2020 у справі №910/1180/19 та від 03.09.2020 у справі №905/30/16.
Товариством з обмеженою відповідальністю "БІГБОРД" у відзиві на позовну заяву не наведено існування виняткових обставин, які перешкоджають виконанню рішення суду у даній справі, як і не надано доказів на підтвердження скрутного фінансового становища - відсутності грошових коштів на банківських рахунках, в матеріалах справи відсутні відповідні банківські виписки по рахунках відповідача.
При цьому, судом враховано, що Європейський суд з прав людини, рішення якого відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовуються судом як джерело права, неодноразово наголошував щодо недопустимості невиконання або затягування виконання рішення національного суду в порушення прав іншої сторони, якою у даному випадку є позивач - Комунальна установа "Одесреклама" Одеської міської ради.
Як передбачено ст. 42 Господарського кодексу України, підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Відповідно до п. 1, абз. 4 ст. 44 Господарського кодексу України, підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.02.2018 р. у справі № 910/15430/16, від 27.04.2018 р. у справі № 910/313/17 та від 02.05.2018 р. у справі № 910/3816/16.
Суд також звертає увагу на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 21.01.2020 р. у справі № 910/1180/19 та від 03.09.2020 р. у справі № 905/30/16.
Так, касаційним судом зазначено, що питання про розстрочення виконання рішення суду господарські суди мають вирішувати із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку відстрочення.
Підставою для встановлення розстрочки виконання рішення суду може бути доведена належними та допустимими доказами обставина, яка робить виконання такого рішення неможливим. Більше того, заявник має довести повну відсутність грошових коштів та майна, за рахунок якого можливо задовольнити вимоги.
Господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.
У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту скрутного економічного становища відповідача, зокрема звіт про рух грошових коштів, банківських виписки, оскільки з наданих позивачем фінансових звітів суд не може дійти до беззаперечного висновку про скрутне фінансове становище відповідача за відсутності банківських виписок по рахунках відповідача.
У даному випадку, відповідачем не надано суду жодного доказу, який би підтверджував складний фінансовий стан відповідача.
Доказів відсутності у відповідача коштів для виконання рішення суду у даній справі також не надано.
Отже, відповідач не довів належними та допустимими доказами наявність виключних обставин, які можуть бути підставою для надання розстрочки.
Враховуючи матеріальні інтереси обох сторін та приймаючи до уваги що відповідачем всупереч приписам частини 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України не надано належних доказів неможливості чи утруднення на даний час виконання рішення суду, відсутності коштів та винятковості випадку, з наявністю якого процесуальний закон пов'язує можливість надання розстрочення виконання судового рішення, суд першої інстанції приходить до висновку, що заявлене у відзиві клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "БІГБОРД" про розстрочення виконання рішення суду у даній справі в частині основного боргу не підлягає задоволенню.
Згідно ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Судом першої інстанції витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а в частині закриття провадження - на відповідача, оскільки спір у даній справі виник внаслідок неправильних дій відповідача.
Суд першої інстанції зазначав, що при подачі позову до Господарського суду міста Києва позивачем було сплачено судовий збір в сумі 122 823, 94 грн, однак враховуючи зменшення розміру позовних вимог, судовий збір у розмірі 10 211, 28 грн. підлягає поверненню позивачу.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; повернення заяви або скарги; відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі; залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням); закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Таким чином, приймаючи до уваги положення ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", враховуючи що позивачем заявлено клопотання про повернення зайво сплаченої суми судового збору, суд першої інстанції повернув Комунальній установі "Одесреклама" Одеської міської ради з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 10 211, 28 грн, сплачений відповідно до платіжної інструкції № 993 від 20.03.2024.
Стосовно доводів згідно ч. 1 ст. 130 ГПК України, п. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову», колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідачем у відзиві на позовну заяву, поданим до суду першої інстанції 24.04.2024, визнано позовні вимоги в частині основної заборгованості 5 666 381,41 грн, тоді як, п. 4 ухвалою господарського суду міста Києва від 01.04.2024 про відкриття провадження по справі зобов'язано відповідача надати суду в строк не пізніше п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі відзив на позовну заяву у порядку, передбаченому ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, з нормативно обґрунтованими поясненнями по суті заявлених вимог та доданням оригіналів для огляду та належним чином завірених копій підтверджуючих документів, на які міститься посилання у відзиві. Звернути увагу відповідача, що відзив повинен містити мотиви повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на законодавство, згідно довідки про доставлення процесуального документа до електронного кабінету Товариства з обмеженою відповідальністю "БІГБОРД" вказану ухвалу отримано відповідачем 04.04.2024 о 10:12.
Таким чином, строк встановлений судом першої для подання Товариством з обмеженою відповідальністю "БІГБОРД" відзиву сплив 19.02.2024. В свою чергу, відзив не містить клопотання відповідача про поновлення строку на подання відзиву.
Приписами ч. 2 ст. 207 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.
Відповідно до ч. 2 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України, заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Враховуючи викладене, відзив поданий суду першої інстанції підлягав залишенню без розгляду на підставі ст. 118 207 ГПК України, однак помилково був врахований судом першої інстанції під час розгляду.
Вказане процесуальне порушення не є обов'язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції у розумінні ч. 3 ст. 277 ГПК України та не призвело до ухвалення неправильного за своєю суттю рішення.
Однак, така обставина врахована судом апеляційної інстанції під час відхилення доводів апелянта про неправильне здійснення розподілу судового збору судом першої інстанції (через неврахування визнання позову відповідачем).
А тому висновки суду першої інстанції на підставі ч. 9 ст. 129 ГПК України про покладення судових витрат на відповідача внаслідок його неправильних дій є правомірним та обґрунтованим.
Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позову.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Судом враховується, що Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про закриття провадження в частині стягнення 800 247, 75 грн основного боргу та задоволення позовних вимог Комунальної установи "Одесреклама" Одеської міської ради в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "БІГБОРД" 4 813 512, 07 грн - основного боргу, 348 373, 87 грн - плата за розміщення незаповнених сюжетом рекламних засобів, 3 350 883, 36 грн - пені та 111 756, 20 грн - судового збору. В іншій частині позову судом першої інстанції правомірно відмовлено та повернуто Комунальній установі "Одесреклама" Одеської міської ради з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 10 211, 28 грн, сплачений відповідно до платіжної інструкції № 993 від 20.03.2024.
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "БІГБОРД" та Комунальної установи "Одесреклама" Одеської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2024 у справі № 910/3664/24 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281 - 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БІГБОРД" - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Комунальної установи "Одесреклама" Одеської міської ради - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2024 у справі № 910/3664/24 - залишити без змін.
Судові витрати, за перегляд рішення у суді апеляційної інстанції, покласти на скаржників.
Матеріали справи повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбаченому ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено 02.04.2025
Головуючий суддя С.А. Гончаров
Судді О.М. Сибіга
О.В. Тищенко