Справа № 143/251/24
Провадження № 22-ц/801/755/2025
Категорія:
Головуючий у суді 1-ї інстанції Бойко А. В.
Доповідач:Матківська М. В.
02 квітня 2025 рокуСправа № 143/251/24м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі:
Головуючого: Матківської М. В.
Суддів: Міхасішина І. В., Стадника І. М.
Секретар: Пантелеймонова А. І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 22 січня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі Служби у справах дітей Погребищенської міської ради, про надання дозволу на реєстрацію місця проживання малолітньої дитини, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участі Служби у справах дітей Погребищенської міської ради, про визначення місця проживання дитини,
Рішення ухвалив суддя Бойко А. В.
Рішення ухвалено о 14 год 53 хв у м. Погребище Вінницької області
Повний текст судового рішення складено 31 січня 2025 року,
Встановив:
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про надання дозволу на реєстрацію місця проживання малолітньої дитини.
Заява мотивована тим, що він із ОСОБА_2 перебував в зареєстрованому шлюбі з 11 вересня 2018 року, який рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області від 30 листопада 2023 року (справа № 127/29077/23) розірвано. У шлюбі в них народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу донька залишилась проживати з матір'ю, згідно їхньої домовленості.
Не зважаючи на розірвання шлюбу ОСОБА_2 продовжує бути зареєстрованою разом з ним у будинку його матері за адресою: АДРЕСА_1 .
Їх малолітня дитина не має досі реєстрації місця проживання. Від свого народження - ІНФОРМАЦІЯ_2 , вона разом із матір'ю знаходилася в Польщі до 03 липня 2023 року. Повторно повернулися в Україну з Польщі 29 серпня 2023 року. Він пропонував відповідачу зареєструвати місце проживання їх дитини, проти чого вона заперечувала без пояснення причини.
Таким чином відповідач чинить перешкоди у реєстрації місця проживання їх малолітньої дитини, не надаючи такого дозволу та не надаючи йому ні оригіналу свідоцтва про народження дитини, ні нотаріально завіреної його копії, які необхідні для реєстрації місця проживання дитини, чим порушує його права як батька. Крім цього відповідач говорила про те, що колись зареєструє місце проживання дитини і своє у будинку своєї матері ОСОБА_4 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Однак, за словами відповідача у тому будинку вже багато років ніхто не проживає, будинок старий (йому близько 60 років), без ремонту. Тому він вважає за недоцільне і неможливе зареєструвати місце проживання дитини у такому непридатному для проживання будинку.
У квітні 2024 року відповідач ОСОБА_2 подала зустрічний позов, заявивши вимоги до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини.
У позові вказала, що позивач ОСОБА_1 не надав жодного доказу щодо перешкод з її боку у реєстрації місця проживання дитини чи проти такої реєстрації. Заперечує проти твердження ОСОБА_1 про відсутність згоди щодо того, з ким із них проживатиме їх дитина, оскільки 18 вересня 2023 року ними укладено договір про визначення місця проживання їх дитини, про сплату аліментів на дитину та порядок здійснення батьківських прав, який нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Кметюк С. А. Цей договір укладений у зв'язку з прийняттям спільного рішення стосовно подання до суду заяви про розірвання шлюбу у порядку, визначеному статтею 109 СК України.
Пунктом 2 договору визначено, що батьки досягли згоди і його підписанням засвідчують своє волевиявлення щодо того, що після розірвання шлюбу між подружжям, ОСОБА_3 , яка на момент підписання цього договору є малолітньою дитиною, буде проживати разом із матір'ю за адресою: АДРЕСА_3 . У разі зміни місця проживання дитини мати зобов'язується попередити батька письмово із вказанням точного місця проживання дитини не пізніше одного місяця з моменту зміни місця проживання.
Згідно умов договору батько сплачує аліменти на утримання малолітньої доньки у розмірі 3000,00 грн.
З моменту народження дитини місце її проживання не було зареєстроване, оскільки вона народилася у Республіці Польща. Вона - ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 .
На даний час вона інвестувала в будівництво власного житла, про що укладено договір про спільну участь у будівництві об'єкта від 02 березня 2024 року, строк завершення якого - 30 вересня 2024 року.
З моменту здачі в експлуатацію об'єкта нерухомості вона планує там проживати та зареєструвати місце проживання доньки і своє.
Оскільки згідно договору про визначення місця проживання дитини від 18 вересня 2023 року, що укладений між сторонами, малолітня ОСОБА_3 проживає разом із нею, тому реєстрація місця її проживання має бути разом із нею - матір'ю дитини, за адресою: АДРЕСА_4 .
За таких обставин вона просила відмовити у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 і задовольнити її зустрічний позов - надати їй дозвіл на реєстрацію місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за її місцем реєстрації: АДРЕСА_4 , без згоди батька дитини.
Ухвалою Погребищенського районного суду Вінницької області від 03 травня 2024 року прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участю Служби у справах дітей Погребищенської міської ради, про визначення місця проживання дитини.
Рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області від 22 січня 2025 року відмовлено в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі Служби у справах дітей Погребищенської міської ради, про надання дозволу на реєстрацію місця проживання малолітньої дитини.
Відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , за участю Служби у справах дітей Погребищенської міської ради, про визначення місця проживання дитини.
Позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій, пославшись на необ'єктивність та необґрунтованість рішення суду, ухваленого із порушенням матеріального та процесуального законодавства, на неповне дослідження матеріалів справи і ситуацію, що між сторонами склалася, просить його скасувати і прийняти нове рішення в частині відмови у задоволенні первісного позову, згідно якого задовольнити позовну заяву ОСОБА_1 та надати дозвіл на реєстрацію місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 та відмовити у задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини.
В апеляційній скарзі позивач вказав на те, що дійсно ним і відповідачем ОСОБА_2 18 вересня 2023 року укладений договір про визначення місця проживання дитини, про сплату аліментів та порядок здійснення батьківських прав. Він не заперечує щодо реєстрації дитини разом із ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_3 . Проте ОСОБА_2 порушує такі умови договору, створюючи йому штучні перешкоди у спілкуванні з дитиною, зокрема, його не було попереджено про те, що відповідач разом із донькою мають намір змінити місце реєстрації та проживати у м. Києві, а також зареєструвати місце проживання дитини за адресою: АДРЕСА_4 , яка невідомо кому належить, невідомо, які житлові умови створені у цій квартирі для проживання дитини та чи буде забезпечено права їх дитини. Наразі не можна проаналізувати та не можна встановити чи будуть забезпечені належні, безпечні та достатні умови для проживання дитини. Тому є необхідність у встановленні власника квартири, у якій відповідач без його згоди має намір зареєструвати місце проживання їх дитини, а також встановити чи створені належні та достатні умови для проживання дитини у цій квартирі, що може бути здійснено лише за умови проведення обстеження умов проживання Службою у справах дітей. Зазначене може бути встановлене із пояснень особисто ОСОБА_2 у судових засіданнях, про визнання явки якої обов'язковою ним було подано заяву до суду.
Крім цього в апеляційній скарзі зазначені міркування позивача з приводу інвестування ОСОБА_2 у будівництві, згідно договору про спільну участь у будівництві об'єкта від 02 березня 2024 року. І лише у разі, коли будуть створені для дитини всі умови для проживання у квартирі, у нього не буде сумнівів та заперечень щодо реєстрації місця проживання дитини у даній квартирі. Оскільки наразі такого встановити неможливо, тому відсутні підстави для задоволення вимог зустрічного позову ОСОБА_2 .
В апеляційній скарзі позивач стверджує про порушення зі сторони ОСОБА_2 його батьківських прав і чинного законодавства України. ОСОБА_2 не надає йому права бачитись із дитиною і брати участь у її житті, не повідомляє його щодо обставин життя дитини, не радиться з ним щодо дитини, зокрема щодо вибору місця проживання тощо. А з урахуванням викладених у зустрічній позовній заяві вимог, вона взагалі має намір відібрати дитину на постійне проживання до міста Києва, порушивши положення укладеного ними договору і позбавити дитину батьківського піклування, оскільки наразі ОСОБА_2 систематично порушує положення чинного законодавства та не дозволяє йому, як батьку дитини, бачитись із нею.
В іншій частині доводи апеляційної скарги дублюють обґрунтування заявленого ОСОБА_1 первісного позову.
У встановлений судом строк відзив на апеляційну скаргу від відповідача ОСОБА_2 не надходив.
В судове засідання позивач ОСОБА_1 і його представник - адвокат Покоєвич А. О., будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, не з'явилися. Адвокат Покоєвич А. О. надіслав заяву, якою повідомив про те, що він, як представник позивача ОСОБА_1 у справі № 143/251/24, слухання якої призначено на 02 квітня 2025 року на 09:50 год, не може бути присутнім, оскільки в цей час він прийматиме участь у судовому засіданні Вінницького місцевого суду Вінницької області.
Відповідач ОСОБА_2 і її представник - адвокат Маковій В. В. у судове засідання не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи. Адвокат Маковій В. В. надіслав заяву, якою просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду просить залишити без змін і провести розгляд справи без участі ОСОБА_2 та її представника.
Представник Служби у справах дітей Погребищенської міської ради у судове засідання не з'явився.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.
Судом встановлено, що згідно рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 30 листопада 2023 року, яке набрало законної сили 02 січня 2024 року, у справі № 127/29077/23, задоволено спільну заяву подружжя ОСОБА_2 і ОСОБА_1 про розірвання шлюбу. Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 11 вересня 2018 року у Вінницькому міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, актовий запис № 2422, розірваний (а. с. 11-12).
Із завіреного перекладу з польської мови свідоцтва про народження: 0202021/00/AU/2022/674678, дата оформлення: 07 червня 2022 року, місце оформлення: Дзержонюв, держава народження: Польща, ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , її батьками є: батько - ОСОБА_6 , мати - ОСОБА_2 (а. с. 13-14, 15-17).
Згідно витягу № 781 від 04 березня 2024 року про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, виданий уповноваженому власнику (співвласнику) житлового приміщення/будинку ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , усього 5 осіб (а. с. 18).
Згідно витягу з реєстру територіальної громади - Київської територіальної громади, № 2024/003166707 від 29 березня 2024 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , із 29 березня 2024 року зареєстрована за місцем проживання: АДРЕСА_4 (а. с. 37).
02 березня 2024 року між стороною 1 - ОСОБА_10 , від імені якого діє ОСОБА_11 та стороною 2 - ОСОБА_2 укладено договір про спільну участь у будівництві об'єкта - квартири з метою отримання її у майбутньому у власність на умовах цього договору. Згідно пункту 1 цього договору його предметом є квартира АДРЕСА_5 область Бучанський район (колишня назва - Києво-Святошинський район), село Святопетрівськ, кадастровий номер 3222485801:01:015:5445, будинок АДРЕСА_6 . Дата завершення будівництва - 30 вересня 2024 року (а. с. 39-40).
Згідно договору між батьками про визначення місця проживання дитини, про сплату аліментів на дитину та порядок здійснення батьківських прав, укладеного 18 вересня 2023 року та посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Кметюк С. А., батько ОСОБА_1 та мати ОСОБА_2 , маючи намір урегулювати на майбутнє відносини між собою, що стосуються питання участі у вихованні їх спільної дитини ОСОБА_3 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про народження від 07 червня 2022 року серії НОМЕР_1 ), домовилися та уклали цей договір, у тому числі і про наступне:
- цей договір укладений батьками у зв'язку з прийняттям спільного рішення стосовно подання до суду заяви про розірвання шлюбу в порядку, передбаченому статтею 109 СК України;
- батьки досягли згоди і підписанням цього договору засвідчують своє волевиявлення щодо того, що після розірвання шлюбу між ними, ОСОБА_3 , яка на момент підписання цього договору є малолітньою дитиною, буде проживати разом з матір'ю за адресою: АДРЕСА_3 . У разі зміни місця проживання дитини мати зобов'язується попередити батька письмово із вказанням точного місця проживання дитини не пізніше одного місяця з моменту зміни місця проживання;
- батько після розірвання шлюбу буде проживати окремо від матері дитини, що за домовленістю батьків не може вважатися перешкодою для виконання батьком прав і обов'язків з виховання та утримання дитини;
- після припинення між батьками шлюбних відносин батько зобов'язується приймати спільну і однакому за обсягом із матір'ю участь у забезпечення життя дитини;
- мати гарантує батькові право вільно відвідувати і спілкуватися з дитиною за попередньою домовленістю у будь-який час, а також брати участь у вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини. Батьки також не чинитимуть перешкод у спілкування дитини з дідусями, бабусями, іншими членами сім'ї та родичами;
- даним договором встановлюється обов'язок батька сплачувати на утримання дитини аліменти в розмірі 3000,00 грн., які повинні бути сплачені батьком не пізніше 15 числа кожного поточного місяця за наступний місяць шляхом перерахування суми аліментів на відкритий на ім'я матері рахунок. Додатково батько зобов'язується оплачувати дитячий садок або у разі виникнення потреби, послуги няні (а. с. 41-42).
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову первісного і зустрічного, суд першої інстанції виходив із того, що сторонами невірно обраний спосіб захисту порушеного права, оскільки ними укладений договір, умови якого вони визначили на свій розсуд, у якому засвідчили, що він не має характеру удаваного правочину і відповідає дійсним намірам сторін, а нотаріусом роз'яснено сторонам положення статтей 141, 142, 150-162, 171 СК України. Цим договором, який є чинним, визначено питання місця проживання малолітньої дитини. Відмова одного з батьків від виконання своїх батьківських обов'язків, взятих на себе щодо малолітньої дитини, на підставі договору, є істотним порушенням його умов, що є підставою для зміни чи розірвання такого договору, проте таких вимог ні у первісному позові, ані у зустрічному позивачі не заявляли.
Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції правильним.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно з положеннями статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
За змістом частин першої і четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
За статтею 157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.
Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою (стаття 160 СК України).
Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом (частина перша статті 161 СК України).
У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
Відповідно до принципу 6 Декларації про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові та розуміння. Вона повинна, коли це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучатися зі своєю матір'ю.
Відповідно до статей 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Пунктом 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) викладено правовий висновок про те, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону України «Про міжнародні договори України», а також не містить положень щодо набрання нею чинності.
У зв'язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов'язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим, положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
Рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.
Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що для дітей розлучення батьків - це завжди тяжке психологічне навантаження, пов'язане, зокрема, з кардинальними змінами в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо.
Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об'єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюб, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які стосуються застосування статті 8 Конвенції.
У рішенні ЄСПЛ «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
У рішенні ЄСПЛ «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року зазначено, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків з сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи з об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
У зв'язку з зазначеним при визначенні місця проживання дитини судам необхідно, крізь призму врахування найкращих інтересів дитини, встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Крім цього Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в України» № 1871-ІХ від 05 листопада 2021 року, який набрав чинності з 01 грудня 2021 року, виключено статтю 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», на яку позивач посилається у своєму позові (а. с. 1-5).
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 2 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в України», декларування місця проживання особи - повідомлення особою органу реєстрації адреси свого місця проживання шляхом надання декларації про місце проживання в електронній формі з використанням Єдиного державного веб-порталу електронних послуг з подальшим внесенням такої інформації до реєстру територіальної громади.
Згідно частин 2 і 3 статті 5 та частин 4, 5, 6 статті 7 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в України» батьки або інші законні представники зобов'язані задекларувати або зареєструвати місце проживання (перебування) новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження (ч. 2). Задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) дитини віком до 10 років є задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) її батьків або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає дитина, за згодою іншого з батьків або законних представників (ч. 3). Декларування місця проживання дитини віком до 14 років здійснюється одним із її батьків або інших законних представників за згодою іншого з батьків або законних представників дитини (ч. 4). Згода іншого з батьків або законних представників дитини підтверджується електронним підписом, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису відповідно до Закону України "Про особливості надання публічних (електронних публічних) послуг", або засвідчується електронним підписом, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису нотаріуса. У разі якщо місце проживання батьків або інших законних представників дитини зареєстровано/задекларовано за однією адресою, згода іншого з батьків або законних представників не надається (ч. 5). За бажанням батьків чи одного з них відомості для декларування місця проживання новонародженої дитини можуть бути подані до органу державної реєстрації актів цивільного стану під час проведення державної реєстрації народження дитини. Органи державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, направляють такі відомості до органів реєстрації для внесення інформації до реєстру територіальної громади (ч. 6).
З огляду на зазначені вимоги закону реєстрація місця проживання особи у житлі, підтверджує право на проживання цієї особи в такому житлі.
Статтею 19 СК України передбачена участь органу опіки та піклування у захисті сімейних прав та інтересів.
Згідно частини четвертої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частини 5 і 6 статті 19 СК України).
Як вбачається зі змісту первісної позовної заяви та зі змісту зустрічного позову, між сторонами існує спір щодо визначення місця проживання малолітньої дитини, з урахуванням того, що дозвіл на реєстрацію малолітньої дитини за місцем реєстрації її батька - позивача ОСОБА_1 має наслідком і проживання малолітньої дитини саме за цією адресою реєстрації дитини.
Отже, між сторонами існує спір щодо місця проживання дитини. При вирішенні судом такого спору обов'язковою є участь органу опіки та піклування, який зобов'язаний надати суду свій письмовий висновок щодо розв'язання даного спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання малолітньої дитини, кожного із батьків та на підставі інших документів, які стосуються вирішення даного спору.
Таким документом також є договір між батьками про визначення місця проживання дитини, про сплату аліментів на дитину та порядок здійснення батьківських прав, укладений 18 вересня 2023 року та посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Кметюк С. А., згідно умов якого батько ОСОБА_1 та мати ОСОБА_2 , маючи намір урегулювати на майбутнє відносини між собою, що стосується питання участі у вихованні їх спільної дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , домовилися та уклали цей договір, у якому погодили цілий ряд питань, у тому числі щодо визначення місця проживання малолітньої дитини.
Таким документом також є мирова угода, укладена 17 грудня 2024 року сторонами: ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в рамках цивільної справи № 752/17439/24 (провадження № 2/752/6589/24) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи Служби у справах дітей Вінницької міської ради, Органу опіки та піклування в особі Вінницької міської ради, про визначення місця проживання дитини та встановлення графіка відвідування і участі у вихованні дитини, яка затверджена ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 26 грудня 2024 року, що набрала законної сили, та закрито провадження у цивільній справі.
Проте, як вбачається із матеріалів справи сторонами не надано до суду такого письмового висновку органу опіки та піклування щодо розв'язання даного спору, а судом першої інстанції такий висновок не витребуваний, в порушення вимог частини 2 статті 13 ЦПК України, згідно якої збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд, зокрема, має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх дітей.
Письмовий висновок органу опіки та піклування є доказом у даній справі, що стосується предмета спору - визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто дитини, що має вік неповних три роки на час ухвалення оскаржуваного рішення суду, і такий доказ необхідний для захисту інтересів малолітньої дитини.
З огляду на викладене, заявлений ОСОБА_12 первісний позов та заявлений ОСОБА_2 зустрічний позов як необґрунтовані та не доведені належними доказами, до задоволення не підлягають, тому кінцевий висновок суду першої інстанції про відмову у задоволені цих позовів є правильним.
Апеляційним судом скептично сприймаються доводи апеляційної скарги, оскільки спростовуються наведеним у даній постанові.
Крім того, позивач за первісним позовом ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду за первісним і зустрічним позовом, та відмовити у задоволенні зустрічної позовної заяви в повному обсязі. Проте оскаржуваним рішенням суду першої інстанції і так відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 і апеляційна скарга не містить доводів щодо незаконності судового рішення в цій частині відмови у задоволенні зустрічного позову.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).
За наведених обставин апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні як первісного так і зустрічного позову є правильним, в зв'язку з чим не підлягає до скасування, а апеляційна скарга не підлягає до задоволення, оскільки наведені в ній доводи правильність висновків суду не спростовують.
На підставі викладеного і керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд
Постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 22 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
ГоловуючийМ. В. Матківська
СуддіІ. В. Міхасішин
І. М. Стадник
Повний текст судового рішення складено 02 квітня 2025 року