Справа № 136/210/25
Провадження №11-кп/801/456/2025
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
02 квітня 2025 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - ОСОБА_2 (суддя-доповідач),
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12025025060000013, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань 20 січня 2025 року, за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Липовецького районного суду Вінницької області від 30 січня 2025 року по обвинуваченню
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Новодружеськ Луганської області, українця, громадянина України, з базовою середньою освітою, не працюючого, одруженого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 3901 КК України,
Зміст оскарженого судового рішення та встановлені судом обставини
Вироком Липовецького районного суду Вінницької області від 30 січня 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ст. 3901 КК України та призначено йому покарання у виді обмеження волі на строк один рік.
Вирішено строк відбуття покарання рахувати з дня прибуття і постановлення на облік засудженого у виправному центрі.
Судом установлено, що постановою Липовецького районного суду Вінницької області від 04 листопада 2024 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 1732 КУпАП та окрім накладення адміністративного стягнення у виді штрафу, відповідно до ст. 391 КУпАП, направлено на проходження програми для кривдників, передбаченої Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» строком на три місяці.
Із указаним рішенням суду ОСОБА_7 ознайомлений у встановленому законом порядку.
03 грудня 2024 року працівниками КЗ «Центр надання соціальних послуг» Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області ОСОБА_7 під розписку вручено направлення на проходження корекційної програми для кривдників та попереджено про кримінальну відповідальність за ст. 3901 КК України.
Однак, 10 січня 2025 року та 17 січня 2025 року ОСОБА_7 у визначений час не з'явився до КЗ «Центр надання соціальних послуг» Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області. Про причини неявки уповноважених осіб не повідомив.
Відтак ОСОБА_7 не виконав обов'язок, покладений на нього постановою Липовецького районного суду Вінницької області від 04 листопада 2024 року та умисно ухилився від проходження програми для кривдників.
Дії обвинуваченого ОСОБА_7 суд кваліфікував за ст. 3901 КК України, як умисне ухилення від проходження програм для кривдників особою щодо якої такі заходи застосовані судом.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 просить вирок Липовецького районного суду Вінницької області від 30 січня 2025 року скасувати в частині призначеного покарання через невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок суворості, та ухвалити у цій частині новий вирок, яким призначити обвинуваченому покарання у виді пробаційного нагляду строком два роки. У решті вирок залишити без змін.
Апеляційна скарга мотивована тим, що:
місцевий суд не у повній мірі урахував загальні підстави призначення покарання, унаслідок чого призначив надто суворе покарання;
суд під час ухвалення обвинувального вироку не виконав вимоги щодо належного мотивування прийнятого рішення в частині призначення покарання;
суд не урахував особу винного, який раніше не судимий, визнав свою вину, щиро розкаявся у вчиненому, має постійне місце реєстрації та проживання, працює, протягом 5 тижнів з'являвся до КЗ «Центр надання соціальних послуг» Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області» для проходження програми для кривдників, зробив для себе висновки щодо виправлення та недопущення насильства в сім'ї;
судом допущено описки у вироку, зокрема, описки щодо дати нез'явлення обвинуваченого до КЗ «Центр надання соціальних послуг» Липовецької міської ради Вінницької області та номера постанови, якою ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 1732 КУпАП, що є підставою для його скасування.
Позиції учасників судового провадження
Обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник - адвокат ОСОБА_8 підтримали доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній та просили її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_6 заперечив проти задоволення апеляційної скарги захисника, указав, що оскаржуваний вирок є законним і обґрунтованим.
Мотиви суду
Заслухавши доповідача, виступи учасників провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
З оскаржуваного вироку слідує, що суд розглянув обвинувальний акт відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України без дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясував правильність розуміння обвинуваченим змісту цих обставин, відсутність сумнівів у добровільності його позиції, а також роз'яснив, що у такому випадку він буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Доводи апеляційної скарги захисника в частині призначення покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок суворості (є явно несправедливим) апеляційний суд вважає необґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Покарання - це захід державного примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому кримінальним законом обмеженні прав і свобод засудженого.
Особа зобов'язана перетерпіти ті позбавлення й обмеження, які пов'язані з застосуванням до неї покарання. При цьому, держава має забезпечити належний захист законних прав та свобод особи, їх обмеження повинно бути належним чином обґрунтовано.
Згідно з ч. 2 ст. 52 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобіганню вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Частиною другою статті 8 КПК України встановлено, що принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі -ЄСПЛ).
ЄСПЛ у справах «Бакланов проти росії» (рішення від 09 червня 2005 року) та «Фрізан проти росії» (рішення від 24 березня2005 року) указав, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним.
У справі «Ізмайлов проти росії» (рішення від 15 жовтня 2008 року) ЄСПЛ установив, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи», чого суд першої інстанції не дотримав.
Отже, кримінальне покарання повинно бути справедливим балансом з однієї сторони між необхідністю застосування заходів примусу внаслідок вчиненого кримінального правопорушення та усвідомлення винною особою необхідності її понести, та з іншої сторони такі заходи примусу мають бути достатніми для перевиховання особи та попередження нових злочинів.
У п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 роз'яснено, що, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди зобов'язані враховувати ступінь тяжкості злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують та обтяжують покарання.
У постанові Верховного Суду від 01 лютого 2018 року у справі № 634/609/15-к (провадження 51-658км17) визначено поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві, яка за визначенням охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між законними альтернативами та діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК) визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.
Дискреційні повноваження суду визнаються і ЄСПЛ (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, ураховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК України розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України поняття «особа винного».
У постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2018 року у справі 756/4830/17-к зроблено висновок, що:
«термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання».
Згідно з ч. 1 ст. 65 КК України суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Санкція ст. 3901 КК України передбачає покарання у виді пробаційного нагляду на строк до двох років або обмеженням волі на той самий строк.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , суд першої інстанції, на виконання приписів указаної норми кримінального закону та положень судової практики, урахував: характер і ступінь суспільної небезпеки скоєного обвинуваченим кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 належить до категорії кримінальних проступків; характеристику особи обвинуваченого, який раніше не судимий, не працює, нейтрально характеризується за місцем проживання, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває; відсутність обставин, що пом'якшують чи обтяжують покарання.
На підставі указаних даних суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 покарання в межах санкції ст. 3901 КК України, у виді обмеження волі на строк один рік.
На переконання апеляційного суду вид та розмір призначеного покарання є таким, що відповідає загальним засадам призначення покарання, буде необхідним та достатнім для мети його призначення.
Доводи апеляційної скарги про можливість призначення обвинуваченому ОСОБА_7 покарання у виді пробаційного нагляду, апеляційний суд вважає безпідставними з огляду на те, що останній ігноруючи можливість отримати кримінальне покарання, умисно ухилися від проходження програми для кривдників, застосованої судом, унаслідок чого обов'язкове для виконання індивідуальне судове рішення виконано не було.
Указане свідчить про недоцільність призначення пробаційного нагляду, оскільки навіть покладення на обвинуваченого обов'язків, які передбачають комплекс заходів, спрямованих на корекцію соціальної поведінки або її окремих проявів, формування соціально сприятливих змін особистості, які можливо об'єктивно перевірити, у цьому випадку не здатні забезпечити виправлення і перевиховання обвинуваченого без відбування покарання.
Твердження захисника ОСОБА_8 щодо скасування оскаржуваного вироку з підстав допущених місцевим судом описок у тексті вироку є безпідставними з огляду на те, що відповідно до ч. 1 ст. 379 КПК України суд має право за власною ініціативою або за заявою учасника кримінального провадження чи іншої заінтересованої особи виправити допущені в судовому рішенні цього суду описки, очевидні арифметичні помилки незалежно від того, набрало судове рішення законної сили чи ні.
Ураховуючи викладене, апеляційний суд не вбачає підстав для скасування чи зміни вироку суду в частині призначеного покарання.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, що тягнуть за собою скасування чи зміну вироку суду першої інстанції, при апеляційному розгляді справи не установлено.
Ураховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу захисника слід залишити без задоволення, а оскаржуваний вирок суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 403, 404, 405, 407, 419 КПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Вирок Липовецького районного суду Вінницької області від 30 січня 2025 року щодо ОСОБА_7 за ст. 3901 КК України залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4