Дата документу 26.03.2025 Справа № 317/4088/24
Єдиний унікальний №317/4088/24 Головуючий у 1 інстанції Нікітін В.В.
Провадження № 22-ц/807/437/25 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.
26 березня 2025 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Онищенка Е.А.
суддів: Кухаря С.В.,
Трофимової Д.А.
за участю секретаря судового засідання Книш С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Запоріжгаз» - Швайковського Анатолія Анатолійовича на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 10 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Запоріжгаз» про захист прав споживачів (визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди),-
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до АТ «Оператор газорозподільної системи «Запоріжгаз» про захист прав споживачів шляхом визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди.
Позов обґрунтований наступним.
Позивач є власницею житлового будинку АДРЕСА_1 .
З 11 березня 2020 року на вулиці, де проживає позивач, працівниками АТ «Запоріжгаз» проводились ремонтні роботи з частковим обмеженням газопостачання. 12 березня 2020 року до будинку позивачки зайшли двоє працівників відповідача та, зайшовши до кімнати, де знаходиться газова плита, виявили невідповідність системи газопостачання проектній та виконавчо-технічній документації - самовільна заміна газової плити. Акт про порушення не складався. Технічна документація, яка б підтверджувала невідповідність газової плити, не надавалась.
Під приводом наявності тріщини на газовому шлангу, працівниця зірвала верхній шар плівки з нього та зазначила, що шланг непридатний до використання та через нього відбувається витік газу. При цьому газ в системі був відсутній з минулої доби через проведення ремонтних робіт на вулиці працівниками АТ «Запоріжгаз».
В цей же день працівниками АТ «Запоріжгаз» було припинено газопостачання позивача з встановленням заглушки перед запірним пристроєм на вводі в будинок. Складено акт припинення газопостачання, де причиною такого припинення зазначено: «витік газу, несправна автоматика безпеки».
При цьому будь-які заміри витоку газу працівниками АТ «Запоріжгаз» не здійснювались. Внаслідок чого працівники відповідача дійшли до висновку про наявність таких витоків - невідомо, адже газу в системі не було з минулої доби.
Позивач неодноразово намагалась вирішити питання відновлення газопостачання з відповідачем, але це не дало результатів. Зазначила, що внаслідок незаконних та безпідставних дій відповідача вона була вимушена придбати електроплиту та інші прилади, щоб забезпечити себе опаленням та можливістю готувати їжу. З початком повномасштабного вторгнення РФ на територію України та пов'язаними з цим перебоями в електропостачанні, вона вимушена була суттєво змінити уклад свого життя та не мала змоги користуватись газовими приладами, оскільки її будинок був свавільно відключений працівниками Запоріжгазу.
Просила суд визнати дії відповідача по відключенню її будинку від газопостачання неправомірними; зобов'язати АТ «Запоріжгаз» відновити газопостачання її будинку та стягнути моральну шкоду, завдану неправомірними діями відповідача та стягнути з відповідача соральну шкоду у розмірі 50 000 гривень.
Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 10 грудня 2024 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано неправомірними дії Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Запоріжгаз» по відключенню від послуг газопостачання житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Зобов'язано Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Запоріжгаз» відновити газопостачання житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 .
Стягнуто з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Запоріжгаз» на користь ОСОБА_1 7000 (сім тисяч) гривень 00 копійок в рахунок відшкодування моральної шкоди.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду представник АТ «Оператор газорозподільної системи «Запоріжгаз» - Швайковський А.А. подав апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, в якій посилаючись на незаконність, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо порушення відповідачем норм Кодексу газорозподільних систем та Правил безпеки систем газопостачання, а також не враховано судову практику в аналогічних справах.
Відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило, що згідно з частиною 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
За вимогами п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення відповідає повною мірою.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей.
Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджено порушення відповідачем АТ «Запоріжгаз» прав позивача внаслідок протиправного припинення газопостачання його будинку.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що в матеріалах справи міститься копія договору купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 , згідно до якого позивач ОСОБА_1 придбала у громадянки ОСОБА_2 вказаний будинок (а.с. 15, 16).
Як вбачається з копії акту про припинення (обмеження) розподілу природного газу б/н від 12.03.2020 працівниками АТ «Запоріжгаз» було припинено розподіл природного газу. Підставами для такого припинення в акті зазначено: «наявність витоків газу» та «несправність автоматики безпеки» (а.с. 22).
Також судом оглянуто лист АТ «Запоріжгаз», який був направлений газопостачальником на адресу позивача ОСОБА_1 24.04.2020 за вих. № 69001.3-Лв-3576-0420. У вказаному листі відповідачем зазначено, що припинення газопостачання на будинок позивача було здійснено через «невідповідність системи газопостачання проектній та виконавчо-технічній документації, а саме: заміна газової плити» (а.с. 18).
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.
Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
У пункті 3.4 вказаного Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначено, що виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України, охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.
Одним з проявів верховенства права, - підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються.
З огляду на приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.
Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року).
У справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каванил'ес проти Іспанії").
ЄСПЛ зазначав, що право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (§ 22, рішення ЄСПЛ у справі "Мельник проти України" від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).
Згідно зі сталою практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.
ЄСПЛ розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Згідно з пунктом 6 статті 3 ЦК України справедливість, добросовісність та розумність належать до загальних засад цивільного законодавства.
Питання надання послуг розподілу природного газу побутовим споживачам врегульовано Кодексом газорозподільних систем, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2496 (далі- Кодекс ГРМ), Правилами безпеки систем газопостачання затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України 15.05.2015 №285 (далі- Правила безпеки систем газопостачання.
Правовідносини між АТ "Запоріжгаз" та Позивачем регулюються договором про розподіл природного газу. Типовий договір розподілу природного газу побутовим споживачам, є публічним. Зазначений договір укладається шляхом підписання заяви - приєднання побутового споживача до умов договору розподілу природного газу, підтвердженням такого приєднання до умов договору є вчинення споживачем певних дій, щодо укладення договору розподілу природного газу, в тому числі повернення підписаної заяви-приєднання, сплата рахунку Оператора ГРМ та/або споживання природного газу.
Згідно із частиною 1 статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Згідно пункту 4 частини 1статті 13 Закону України "Про ринок природного газу"споживач має право, зокрема, на отримання природного газу належної якості та кількості, фізико-хімічні показники якого відповідають встановленим нормам, відповідно до умов укладених договорів, крім випадків припинення (обмеження) постачання природного газу відповідно до вимог законодавства та умов договорів.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про захист прав споживачів", споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на: захист своїх прав державою; належну якість продукції та обслуговування; безпеку продукції; необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця); відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону; звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав; об'єднання в громадські організації споживачів (об'єднання споживачів).
Відповідно до глави 7 розділу VІ КГС оператор ГРМ в установленому законодавством порядку має право припинити/обмежити газопостачання (розподіл природного газу) на об'єкт споживача (у тому числі побутового споживача) з дотриманням Правил безпеки систем газопостачання та нормативних документів, що визначають порядок обмеження/припинення природного газу, у таких випадках: 1) несвоєчасна та/або неповна оплата послуг згідно з умовами договору розподілу природного газу; 2) відсутність підтвердженого обсягу природного газу по об'єкту споживача та/або його постачальнику; 3) подання споживачем або його постачальником (який уклав з Оператором ГРМ договір на виконання робіт, пов'язаних з припиненням/обмеженням газопостачання споживачам) письмової заяви про припинення газопостачання; 4) відмова споживача від встановлення лічильника газу, що здійснюється за ініціативи та за кошти Оператора ГРМ, з урахуванням Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу"; 5) розірвання договору розподілу природного газу; 6) несанкціонований відбір природного газу або втручання в роботу ЗВТ чи ГРМ; 7) несанкціоноване відновлення газоспоживання; 8) визнання в установленому порядку аварійним станом газорозподільної системи та/або ліквідація наслідків аварій, спричинених надзвичайними ситуаціями техногенного, природного або екологічного характеру, та проведення ремонтно-відновлювальних робіт; 9) наявність заборгованості за несанкціонований відбір природного газу з ГРМ; 10) необґрунтована відмова від підписання акта наданих послуг та/або акта приймання-передачі природного газу (норма застосовується по об'єкту споживача, що не є побутовим); 11) відмова представникам Оператора ГРМ в доступі на об'єкти або земельну ділянку Споживача, де розташована газорозподільна система та/або газове обладнання, та/або комерційний вузол обліку газу, для здійснення контролю відповідності встановленого газоспоживаючого обладнання проектній документації, обстеження газових мереж до ВОГ та/або газоспоживаючого обладнання; 12) в інших випадках, передбачених законодавством.
Якщо припинення газопостачання (розподілу природного газу) на об'єкт побутового споживача буде здійснюватися у випадках, визначених у підпунктах 1-5 (крім випадку подання споживачем письмової заяви про припинення газопостачання), 9 цього пункту, Оператор ГРМ має надіслати рекомендованим поштовим відправленням або надати з позначкою про вручення повідомлення про припинення газопостачання/розподілу природного газу побутовому споживачу не менше ніж за три доби до запланованої дати припинення газопостачання (розподілу природного газу). При цьому в повідомленні мають бути зазначені підстави та дата припинення газопостачання (розподілу природного газу) Оператором ГРМ. Споживач зобов'язаний допустити представників Оператора ГРМ на власні об'єкти та не протидіяти їм при здійсненні заходів з припинення (обмеження) розподілу природного газу. При отриманні від Оператора ГРМ письмової вимоги про самостійне обмеження або припинення споживання (відбору) природного газу споживач зобов'язаний виконати вимогу Оператора ГРМ та самостійно обмежити або припинити споживання (відбір) природного газу. При припиненні (відновленні) газопостачання (розподілу природного газу) складається акт у двох примірниках, один з яких залишається у споживача.
У разі відмови споживача від підписання акта про припинення газопостачання (розподілу природного газу) фіксація припинення газопостачання (розподілу природного газу) (крім випадків відключень при аварійних ситуаціях) повинна підтверджуватися відеозйомкою, про що зазначається в акті про припинення газопостачання (розподілу природного газу), та/або підписом акта про припинення газопостачання (розподілу природного газу) однією незаінтересованою особою (представник житлово-експлуатаційної організації, балансоутримувач або управитель будинку, виборна особа будинкового, вуличного, квартального чи іншого органу самоорганізації населення або представник органу місцевого самоврядування тощо) за умови посвідчення такої особи. Акт про припинення газопостачання (розподілу природного газу) у цьому випадку надсилається споживачу рекомендованим поштовим відправленням. Припинення (обмеження) газопостачання (розподілу природного газу) споживачу здійснюється, зокрема, шляхом перекриття запірних пристроїв або встановлення інвентарної заглушки та їх опломбування.
Відповідно до п.5.4. Правил безпеки систем газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості № 285 від 15 травня 2015 року, зареєстрованих в МЮ України 08 червня 2015 року за № 674/27119 (далі - ПБСГ), технічне обслуговування внутрішніх газопроводів і газового обладнання житлових і громадських будівель, комунально-побутових об'єктів невиробничого характеру здійснюється відповідно до вимог документації з експлуатації заводів-виробників газового обладнання на договірних засадах.
Відповідно до п.5.7. глави 5 Правил безпеки систем газопостачання підлягає відключенню від системи газопостачання обладнання житлових і громадських будинків із встановленням заглушки за умови: - наявності витоків газу; - несправної автоматики безпеки; - несправностей оголовків димових і вентиляційних каналів; - відсутності тяги в димових і вентиляційних каналах; -самовільного підключення газових приладів і пристроїв споживача до системи газопостачання; - не забезпечення власником (балансоутримувачем та/або орендарем (наймачем)) технічного обслуговування згідно з вимогами пункту 5.4 цієї глави; - не відповідності системи газопостачання житлового будинку проектній та виконавчо-технічній документації.
12 березня 2020 року будинок Позивача, який знаходиться за адресою: с. Володимирівське Запорізького району Запорізької області, було відключено газопостачання.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Підставами для припинення газопостачання будинку позивача згідно до акту від 12.03.2020 були витоки газу та несправність автоматики безпеки.
Як встановлено судом першої інстанції, матеріали справи не містять жодного доказу того, що працівниками АТ «Запоріжгаз» проводились будь-які заміри повітря для визначення наявності у ньому природного газу.
Акт про припинення газопостачання не містить примітки про те, що працівниками Запоріжгазу застосувались спеціальні прилади для аналізу повітря.
Окрім цього, в акті про припинення газопостачання не містить примітки про несправність автоматики.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази, з яких можна було б встановити, несправність якої саме автоматики мали на увазі працівники Запоріжгазу, зазначаючи це підставою для припинення газопостачання (автоматики, що запобігає подальшому поданню природного газу на пальник плити при згасанні полум'я, або автоматики, яка встановлена на газовому котлі тощо) та в чому полягала така несправність.
Колегія суддів, погоджується з висновком суду першої інстанції, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження факту наявності витоків газу; несправної автоматики безпеки.
Також колегія суддів враховує й те, що у листі від 24.04.2020, який направлений АТ «Запоріжгаз» позивачці ОСОБА_1 , зазначено зовсім іншу підставу для припинення газопостачання її будинку - невідповідність системі газопостачання проектній та виконавчо-технічній документації, що виразилась у заміні позивачкою газової плити.
Суд першої інстанції констатував, що ані з зазначеної відповіді, ані з доказів, що подані до справи, неможливо встановити, вимогам якої саме документації не відповідає система газопостачання позивачки.
Колегія суддів, зважаючи на зазначене, вважає встановленим, що причини відключення фактично не фіксувались у будь-якому документі, в тому числі й у самому акті припинення газопостачання від 12.03.2020 року та різняться в різних документах.
За таких обставин з огляду на встановлення судом факту недоведеності наявності підстав для відключення газопостачання, передбачених Правилами безпеки систем газопостачання, суд першої інстанції дійшов до вірних висновків про порушення прав позивача і необхідність їх захисту.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що, припиняючи газопостачання Позивачу, Відповідач діяв з порушенням норм законодавства, а тому позовні вимоги щодо визнання неправомірними дії АТ «Оператор газорозподільної системи «Запоріжгаз» по відключенню від послуг газопостачання житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 та зобов'язанню АТ «Оператор газорозподільної системи «Запоріжгаз» відновити газопостачання житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
До апеляційної скарги скаржником не додано доказів, які б могли спростувати зазначений висновок.
Вищевикладене також спростовує доводи апеляційної скарги щодо дотримання вимог Кодексу газорозподільних систем та Правил безпеки систем газопостачання затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України 15.05.2015 №285.
Безпідставними є посилання заявника апеляційної скарги на відповідну судову практику, оскільки висновки у зазначених справах, і у справі, яка переглядається, як і встановлені фактичні обставини, є різними, у кожній із цих справ суди виходили з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Колегія суддів також звертає увагу скаржника, що доводи апеляційної скарги є тотожними доводам викладеним у відзиві на позовну заяву та не містять нових засобів доказування.
Щодо вимоги про стягнення завданої моральної шкоди, колегія суддів зазначає наступне.
Встановлено, що Позивачу незаконним відключенням від газопостачання спричинено моральну шкоду, оскільки протиправні дії Відповідача призвели до необхідності застосування Позивачем додаткових зусиль для організації побуту та відновлення попереднього стану.
Відповідно достатті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема, тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку про те, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Практика ЄСПЛ з питання відшкодування моральної шкоди свідчить про те, що оцінка такої шкоди, за своїм характером, є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом. Цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності. При цьому судова практика має забезпечувати правову визначеність у питанні щодо компенсацій за вчинення аналогічних правопорушень.
Враховуючи тривалість протиправного відключення домоволодіння Позивача від газопостачання, що призвело до порушення звичайного для Позивача порядку користування належним їй житлом (відсутність опалення, неможливість приготувати їжу), і враховуючи глибину фізичних та душевних страждань, завданих Позивачу, та всіх обставин справи, керуючись принципами розумності, справедливості та співмірності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що співмірним відшокуванням такої шокди ббуде розмір сумі 7 000 гривень.
Колегія суддів критично оцінює доводи апеляційної скарги щодо не зрозумілості яку саме моральну шкоду завдано позивачці, оскільки сам факт відключення домоволодіння позивачки від газопостачання призвело до порушення звичайного для Позивача порядку користування належним їй житлом та завдало додаткових незручностей.
Таким чином, апеляційний суд перевірив доводи апелянта та дійшов висновку, що вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим, апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Запоріжгаз» - Швайковського Анатолія Анатолійовича слід залишити без задоволення, а рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 10 грудня 2024 року- без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Запоріжгаз» - Швайковського Анатолія Анатолійовича залишити без задоволення.
Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 10 грудня 2024 року у цій справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 03 квітня 2025 року.
Головуючий
Судді: