Дата документу 26.03.2025 Справа № 335/3164/24
Єдиний унікальний №335/3164/24 Головуючий у 1 інстанції Рибалко Н.І.
Провадження № 22-ц/807/640/25 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.
26 березня 2025 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Онищенка Е.А.
суддів: Кухаря С.В.,
Трофимової Д.А.
за участю секретаря судового засідання Книш С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Пологівської міської ради Пологівського району Запорізької області про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,-
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Пологівської міської ради Пологівського району Запорізької області, як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначила, що проживала з відповідачем як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу. За час спільного проживання у них народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після початку повномасштабного вторгнення РФ на територію України та початку війни позивач разом з дітьми вимушена була евакуюватися з міста Пологи до Ізраїлю. Відповідач залишився у місті Пологи, яке на теперішній час є окупованою територією. На даний час відповідач на зв'язок не виходить, жодним чином не турбується про долю своїх дітей, не забезпечує їх усім необхідним та не приймає участі у їх вихованні.
Просила суд:
-позбавити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав по відношенню до її неповнолітніх дітей, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
-стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини зі всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня звернення до суду і до повноліття дітей.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13 січня 2025 року задоволено частково позовні вимоги.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини зі всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня звернення до суду, з 21.03.2024 року, і до досягнення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повноліття.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_3 судовий збір в дохід держави у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, в якій посилаючись на незаконність, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення суду скасувати в частині відмови в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав та прийняти в цій частині нове, яким позбавити ОСОБА_3 батьківських прав у відношенні дітей - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не враховано при винесенні оскаржуваного рішення довідки з навчальних закладів дітей, що підтверджують не виконання відповідачем батьківських обов'язків, а також проігноровано твердження позивачки, що з початку 2022 року відповідач не намагався встановити сімейні взаємовідносини з дітьми та з позивачкою.
Відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило, що згідно з частиною 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
За вимогами п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Рішення оскаржується в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав у відношенні дітей - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ..
Зазначеним вимогам закону рішення в оскаржуваній частині відповідає повною мірою.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей.
Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав у відношенні дітей - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надала належних та достатніх доказів умисної й винної поведінки відповідача ОСОБА_3 щодо ухилення від виконання батьківських обов'язків, які б давали підстави для застосування до відповідача крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення його батьківських прав.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що відповідно підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданого 19.07.2011 відділом державної реєстрації актів цивільного стану Пологівського районного управління юстиції Запорізької області, актовий запис № 10, та свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданого 11.06.2014 відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Пологівського районного управління юстиції у Запорізькій області, актовий запис № 93.
До 2022 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 разом з дітьми: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , мешкали за адресою: АДРЕСА_1 .
З відповіді УДМС України в Запорізької області вбачається, що відповідач ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , на обліку як внутрішньо-переміщена особа не перебуває, про що свідчить відповідь Міністерства соціальної політики від 20.05.2024.
Після початку повномасштабного вторгнення РФ на територію України та початку війни позивач разом з дітьми вимушена була евакуюватися з міста Пологи до Ізраїлю.
На цей час позивач разом з дітьми та своїм чоловіком ОСОБА_6 проживає в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується договором про незахищену оренду від 01.09.2023, укладеним між орендодавцем ОСОБА_7 та орендарями ОСОБА_6 та ОСОБА_8 .
Відповідно до характеристики КУ «Пологівський ліцей «Основа» Пологівської міської ради Запорізької області від 21.11.2023: « ОСОБА_4 навчається в Пологівському ліцеї «Основа» з 1 класу. За період навчання зарекомендував себе, як дисциплінований учень. Має навчальні досягнення середнього рівня. Загалом виявляє інтерес до навчання, намагається старанно та зосереджено виконувати навчальні завдання. Користується повагою серед однокласників та інших учнів навчального закладу. Добре й у призначений термін виконує будь-яку доручену йому роботу. Навчається не в повну міру своїх сил. Має довільну зорову та слухову пам'ять. Виявляє логічне та образне мислення. З певними труднощами даються предмети математичного та гуманітарного циклів. Має достатній загальний розвиток. Скромний, розсудливий, дисциплінований, самостійний. Тактовний, вихований, чемний. Користується повагою серед вчителів. Батько ОСОБА_3 не цікавився навчанням сина, зв'язок з класним керівником не підтримує. Мати ОСОБА_1 відповідально ставиться до виконання батьківських обов'язків, приділяє багато уваги навчанню і вихованню сина. Систематично відвідує батьківські збори, з розумінням ставиться до рекомендацій вчительки, реалізує поради у відносинах з дитиною. На даний час навчання в ліцеї відбувається дистанційно».
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , одночасно стаціонарно навчається у класі 7-4 Багатогалузевій школі «Амірім Офакім» місто Офакім, Ізраїль, що підтверджується відповідною довідкою від 20.06.2023.
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , дистанційно навчається у 4-Б класу комунальної установи «Пологівський ліцей «Основа» Пологівської міської ради Запорізької області.
Відповідно до характеристики КУ «Пологівський ліцей «Основа» Пологівської міської ради Запорізької області від 21.11.2023: « ОСОБА_5 навчається в Пологівському ліцеї «Основа» з 1 класу. За період навчання зарекомендувала себе, як дисциплінована учениця. Має навчальні досягнення середнього рівня. Загалом виявляє інтерес до навчання, намагається старанно та зосереджено виконувати навчальні завдання. На заняттях працює достатньо активно, співпрацює з однокласниками, вміє домовлятися. Керує своїми емоціями та може пояснити їх вплив на свою поведінку. Дотримується правил поведінки під час уроків, гри та відпочинку. Навчається не в повну міру своїх сил. Має довільну зорову та слухову пам'ять. Виявляє логічне та образне мислення. З певними труднощами даються предмети математичного та гуманітарного циклів. Має достатній загальний розвиток. Мати ОСОБА_5 відповідально ставиться до виконання батьківських обов'язків, приділяє багато уваги навчанню і вихованню доньки. Систематично відвідує батьківські збори, з розумінням ставиться до рекомендацій вчительки, реалізує поради у відносинах з дитиною».
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , одночасно стаціонарно навчається у класі четвертому класі Державної школи Га-Гіва, місто Офакім, Ізраїль, що підтверджується відповідною довідкою від 15.11.2023.
З висновку органу опіки і піклування про недоцільність позбавлення батьківських прав громадянина ОСОБА_3 , стосовно неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітньої доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вбачається, що можливість обстеження органом опіки та піклування умов проживання громадянина ОСОБА_3 відсутня та спілкування з ним неможливе, оскільки його теперішнє місце проживання, ймовірно, на тимчасово окупованій РФ території України.
За відсутності можливості обстеження умов проживання відповідача, з'ясування його думки (чи думки інших осіб) стосовно судової справи, неможливо розцінювати поведінку громадянина ОСОБА_3 , як свідоме нехтування своїми батьківськими обов'язками стосовно неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітньої доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що й було зазначено в ході розгляду цього питання 29.10.2024 на засіданні комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Пологівської міської ради Пологівського району Запорізької області.
Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Україною 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосованого закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучаться з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (пункти 1 і 3 статті 9 Конвенції).
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд із такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров'я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.
Забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на батьків покладається відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки зобов'язані виховувати дітей, піклуватися про їх здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини.
У відповідності до ст. 150 Сімейного Кодексу України батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Визначальним принципом регулювання сімейних відносин за участю дитини є максимально можливе урахування інтересів дитини (частина восьма статті 7 СК України, стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до частини другої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Питання справедливої рівноваги між інтересами батьків та інтересами дитини неодноразово аналізувалося Європейським судом з прав людини, практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» і частини четвертої статті 10 ЦПК України застосовується судом як джерело права.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини ( рішення ЄСПЛ у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року).
Отже, положення про рівність прав та обов'язків батьків у вихованні дитини не може тлумачиться на шкоду інтересам дитини.
Відповідно до частин четвертої-шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Позивачка як на підставу для позбавлення батьківських прав зазначає п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України.
Пунктом 2 частини 164 Сімейного Кодексу України передбачено, що підставою для позбавлення батьків або одного з них батьківських прав, може бути ухилення останніх від виконання своїх обов'язків по вихованню дітей, засудження за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно ч.1, 2 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно ч.1, 2, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.
Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Проте, матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження того, що відповідач свідомо ухиляється від виконання батьківських обов'язків.
Звертаючись до суду із даним позовом, позивач на підтвердження своїх вимог надала довідки з закладу освіти, які відвідують діти, з яких вбачається, що батько не цікавиться навчанням сина, зв'язок з класним керівником не підтримує, мати ОСОБА_1 відповідально ставиться до виконання батьківських обов'язків, систематично відвідує батьківські збори дітей.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначені довідки не можуть свідчити про свідоме ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків, оскільки не відображають ставлення батька до виконання батьківських обов'язків.
Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці.
Пленум Верховного Суду України у пунктах 15, 16 постанови від 30 березня 2007 року N 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз'яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
У рішенні Європейського суду від 18 грудня 2008 р. по справі «Савіни проти України» зазначається, що хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини.
Відповідно до ч. ч. 4,5,6 ст. 19 Сімейного кодексу України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер.
Аналогічний висновок висловлено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 липня 2021 року, справа № 758/5545/18 (провадження № 61-466св20).
Матеріали справи містять висновок Виконавчого комітету Пологівської міської ради, як органу опіки та піклування від 30.10.2024 року №1007/05-13, про недоцільність позбавлення батьківських прав громадянина ОСОБА_3 , стосовно неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітньої доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вбачається, що можливість обстеження органом опіки та піклування умов проживання громадянина ОСОБА_3 відсутня та спілкування з ним неможливе, оскільки його теперішнє місце проживання, ймовірно, на тимчасово окупованій РФ території України.
Посилання скаржника на необґрунтованість висновку Виконавчого комітету Пологівської міської ради, як органу опіки та піклування від 30.10.2024 року №1007/05-13, про недоцільність позбавлення батьківських прав громадянина ОСОБА_3 , оскільки служба у справах дітей не з'ясувала всіх обставин по справі, а саме - не провела спілкування та не зясувала думки ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , дітйе ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , колегія суддів взнає безпідставними, оскільки в обґрунтування зазначеного висновку, в тому числі зазначено, що опіки і піклування не вдалось встановити зв'язок з відповідачем, тому й з'ясувати його думку з приводу порушення у суді питання про позбавлення його батьківських прав стосовно неповнолітнього сина та малолітньої дочки неможливо.
Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що при розгляді даної справи судом не встановлено, що ОСОБА_3 ухиляється від виконання батьківських обов'язків свідомо, тобто, що він систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами.
Сімейним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для позбавлення батьків батьківських прав щодо дітей.
Положеннями статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини й протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов'язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов'язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьком обов'язків по вихованню, а також встановити, що батько ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що він систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки.
Позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними, змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Колегія суддів зазначає, що жодної з вищезазначених обставин на час розгляду справи судом першої та апеляційної інстанції не встановлено.
Окрім цього, колегія суддів звертає увагу, що відповідач не є особою, яка злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків.
При позбавленні батьківських прав суду слід не тільки встановити ухилення батька від виконання батьківських обов'язків, а також чи попереджувався батько офіційно про необхідність змінити ставлення до дитини.
Умовою по ухиленню від обов'язків по вихованню дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена п. 2. ч.1 ст.164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов'язками. Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідача відносно своєї дитини в матеріалах справи відсутні.
Таким чином, позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Вказаний висновок суду першої інстанції узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року по справі № 631/2406/15-ц.
Таким чином, колегія суддів, виходячи із особливостей правовідносин, що склалися між сторонами обставини, на які посилається позивачка в апеляційній скарзі, дійшла висновку про те, що відсутні правові підстави для позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав.
В матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності, у зв'язку із неналежним поводженням щодо дитини, вчиняв насильство по відношенню до неї, відповідачу ніколи раніше не виносились попередження про неналежне виконання батьківських обов'язків і його поведінка не була предметом розгляду компетентних органів і сам відповідач в судовому засіданні висловив бажання приймати участь у вихованні дитини, що в сукупності з іншими обставинами переконує суд, що відповідача не потрібно позбавляти батьківських прав.
При цьому, позивачкою не доведено, що поведінка відповідача відносно сина є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов'язками. Позивачка не обґрунтувала та не довела, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення батька по відношенню до сина батьківських прав і яким чином позбавлення відповідача батьківських прав сприятиме захисту інтересів дитини, не надала доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов'язків відносно дитини.
Колегія суддів зазначає, що не можуть бути беззаперечними доказами для позбавлення батьківських прав довідки з дитячих, навчальних закладів та довідки з місця проживання, які містять загальні фрази, оскільки вони не розкривають всіх аспектів та змісту такої складної категорії, як участь у вихованні дитини. Вони в сукупності з іншими доказами не є достатніми для позбавлення відповідача батьківських прав.
Судом першої інстанції надано належну оцінку вищевказаним довідкам та вірно встановлено, що обставини, які викладені у вказаних довідках не свідчать про ухилення батьком від виконання батьківських обов'язків та що батько дитини особливо неблагонадійний та спілкування з ним суперечить інтересам дітей.
Крім того, колегія суддів бере до уваги, що відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 року, затвердженого Законом України №2102-ІХ від 24.02.2022 року, було введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року. В подальшому відповідними Указами Президента України та Законами України дію воєнного стану було продовжено. Таким чином, на даний час в Україні діє воєнний стан.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 .
Згідно з наказом Міністерства розвитку громад та територій України «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» від 28.02.2025 р. № 376, місто Пологи, Пологівської міської територіальної громади Запорізької області з 03.03.2022 р. і до сьогодні віднесена до територій, тимчасово окупованих російською федерацією.
На обліку як внутрішньо-переміщена особа ОСОБА_3 не перебуває, про що свідчить відповідь Міністерства соціальної політики від 20.05.2024 року.
Таким чином, наявні підстави вважати, що ОСОБА_3 перебуває на тимчасово окупованій російською федерацією території, що об'єктивно може ускладнити виконання батьківських обовязків.
Зазначене, на думку колегії суддів, спростовує доводи апеляційної скарги, що з початку 2022 року відповідач не намагався встановити сімейні взаємовідносини з дітьми та з позивачкою.
Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаної позовної вимоги та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник.
Таким чином, апеляційний суд перевірив доводи апелянта та дійшов висновку, що вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим, апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 слід залишити без задоволення, а рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13 січня 2025 року в оскаржуваній частині - без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13 січня 2025 року у цій справі в оскаржуваній частині залишити без змін.
В іншій частині рішення суду не оскаржувалось та переглядалось.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 03 квітня 2025 року.
Головуючий
Судді: