Справа № 457/288/25
провадження №2-а/457/7/25
27 березня 2025 року м. Трускавець
Трускавецький міський суд Львівської області
в складі : головуючого судді Грицьківа В.Т.
з участю секретаря Ринди О.О.
розглянувши у відкритому судовому засiданнi в залі суду в м. Трускавцi адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (представник - адвокат Колісник А.І.) до поліцейського ВП №2 Дрогобицького РВП ГУ НП у Львівській області Глов"яка Романа Романовича, Дрогобицького РВП №2 ГУНП у Львівській області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності та стягнення моральної шкоди,
Позивач звернувся в суд з позовом до поліцейського ВП №2 Дрогобицького РВП ГУ НП у Львівській області Глов"яка Романа Романовича, Дрогобицького РВП №2 ГУНП у Львівській області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності та стягнення моральної шкоди. Свої позовні вимоги мотивує тим, що 04.02.2025 він, разом із своїм сином ОСОБА_2 перебували в 150-200 метрів від автомобіля Nissan Leaf, д.н.з. НОМЕР_1 о 00.15 на вулиці Стебницька, 43 в місті Трускавець.
До них під'їхала патрульна поліція, повідомила, що вже комендантська година та заборонено перебувати на вулиці в такий час, і почали стверджувати, що він передав право керування своєму сину ОСОБА_2 , який нібито в подальшому керував цим транспортним засобом, вимагаючи зізнатись в цьому.
Він повідомив поліцейським, що ОСОБА_2 цим автомобілем не керував, а поліцією даний факт не був зафіксований у встановлений законом спосіб.
В подальшому, він та його син ОСОБА_2 були відвезенні до відділу поліції №2, який знаходиться по вулиці Івана Мазепи, 19а в м.Трускавці для нібито складання протоколу/постанови за порушення комендантської години, де утримувались три години.
Однак, о 01.48 04.02.2025 року в приміщенні відділу поліції №2 Дрогобицької РВП ГУНП у Львівській області було складено відносно нього постанову серії ЕНА №4000307від 04.02.2025 року за частиною 2 статті 126 КУпАП за те, що він нібито передав право керування транспортним засобом своєму сину ОСОБА_2 та відносно ОСОБА_2 складено протокол серії ЕПР1 №237922 від 04.02.2025 року за частиною 2 статті 126 КУпАП, який нібито керував транспортним засобом не маючи посвідчення водія.
Позивач себе вважає не винним, а оскаржувану постанову незаконною, просить її скасувати, стягнути з відповідачів 5000,00 грн моральної шкоди та судові витрати.
Представник відповідача - Дрогобицького РВП №2 ГУНП у Львівській області подав суду відзив на позовну заяву, в якому позову не визнав та зазначив, що 04.02.2025 о 01:48 поліцейським ВП № 2 Дрогобицького РВП ГУНП у Львівській області старшим сержантом поліції Глов'яком Р. Р. складено постанову серії ЕНА №4000307 щодо ОСОБА_1 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП у зв'язку з тим, що о 00:15 04.02.2025 у м. Трускавець по вул. Стебницькій, 43 ОСОБА_1 , користуючись транспортним засобом передав право керування своєму синові ОСОБА_2 , який в подальшому здійснював керування транспортним засобом, не маючи посвідчення водія відповідної категорії, чим порушив п.2.2 ПДР - передача керування транспортного засобу особі, яка не має права керування таким транспортним засобом.
З метою отримання матеріалів вчиненого адміністративного правопорушення ОСОБА_1 , уповноваженим представником ГУНП у Львівській області скеровано запит до ВП № 2 Дрогобицького РВП, у відповідь на який, отримано лист № 39106-2025 від 07.03.2025 про те, що відеозаписи події з нагрудних відеореєстраторів працівників поліції відсутні, оскільки термін зберігання таких завершився.
Просить суд звернути увагу на постанову Трускавецького міського суду Львівської області від 03 березня 2025 року у справі №457/295/25, за матеріалами, які надійшли від ВП № 2 Дрогобицького РВП ГУНП у Львівській області, про притягнення до адміністративної ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 126 КУпАП.
Постановою суду встановлено, що вина ОСОБА_2 , підтверджується сукупністю доказів, що містяться в матеріалах справи, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 237922 від 04.02.2025 року (який складено у присутності неповнолітнього, де йому роз'яснено його права та обов'язки, передбачені ст.63 Конституції України та ст.268 КУпАП, викладено суть правопорушення, з яким ОСОБА_2 був ознайомлений, про що свідчить його підпис), рапортом поліцейського СРПП ВП № 2 Дрогобицького РВП ГУНП у Львівській області Глов'яка Р. від 04.02.2025 року, відеозаписом правопорушення, що знаходяться у матеріалах справи.
Відтак, судом встановлено факт вини ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення за ч. 2 ст. 126 КУпАП, що в свою чергу підтверджує факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення за ч. 2 ст. 126 КУпАП, оскільки останнім було передано право керування транспортним засобом особі, яка не має права на таке керування.
Крім того, представник відповідача зазначає, що позивач повинен довести, що внаслідок протиправних дій працівників патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення йому була заподіяна моральна шкода, зазначити, у чому вона проявлялася, а також обґрунтувати розмір її відшкодування. Третім обов'язковим елементом для покладення на державу відповідальності за відшкодування особі шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, є причинно-наслідковий зв'язок між протиправними (неправомірними) діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою.
Вимога про стягнення моральної шкоди за притягнення до адміністративної відповідальності не підлягає задоволенню, у зв'язку з тим, що постанова станом на момент розгляду цієї справи не визнана скасованою, а провадження у даній справі не є закритим, що свідчить про передчасність такої позовної вимоги.
Відтак, представник відповідача вважає, що винесення постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №4000307 було здійснено в межах повноважень і на підставі чинного законодавства. Беручи до уваги вищенаведене, підстав вважати оскаржувану постанову незаконною немає.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги. просив задовольнити позов.
Представник відповідача - Дрогобицького РВП №2 ГУНП у Львівській області в судове засідання не з"явився, хоча про час та місце розгляду справи належно повідомлений
Відповідач - поліцейський ВП №2 Дрогобицького РВП ГУ НП у Львівській області Глов"як Р.Р. в судовому засіданні позову не визнав, просив відмовити в його задоволенні.
Заслухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.
В судовому засіданні встановлено, що 04.02.2025 о 01:48 поліцейським ВП № 2 Дрогобицького РВП ГУНП у Львівській області старшим сержантом поліції Глов'яком Р. Р. складено постанову серії ЕНА №4000307 щодо ОСОБА_1 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП у зв'язку з тим, що о 00:15 04.02.2025 у м. Трускавець по вул. Стебницькій, 43 ОСОБА_1 , користуючись транспортним засобом передав право керування своєму синові ОСОБА_2 , який в подальшому здійснював керування транспортним засобом, не маючи посвідчення водія відповідної категорії, чим порушив п.2.2 ПДР - передача керування транспортного засобу особі, яка не має права керування таким транспортним засобом.
В судовому засіданні оглянуто відеозапис події адміністративного правопорушення, з якого не вбачається, що позивач передав право керування транспортним засобом Nissan Leaf, д.н.з. НОМЕР_1 своєму синові ОСОБА_2 , а також, що останній керував даним транспортним засобом.
Крім того, судом встановлено, що транспортний засіб Nissan Leaf, д.н.з. НОМЕР_1 належить ОСОБА_3 , про що зазначено в оскаржуваній постанові.
Згідно відповіді начальника ВП №2 Дрогобицького РВП ГУНП у Львівській області №39106-2025 від 07.03.2025, у відділенні поліції №2 Дрогобицького РВП ГУНП у Львівській області не зберігаються інші матеріали, на підставі яких було складено протокол та оскаржувану постанову, в тому числі і відеозаписи правопорушення з нагрудних відеореєстраторів працівників поліції, термін зберігання яких завершився.
Постанова Трускавецького міського суду Львівської області від 03 березня 2025 року у справі №457/295/25 про притягнення до адміністративної ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 126 КУпАП на момент розгляду оскаржена до Львівського апеляційного суду, куди і скеровані матеріали справи. Крім того, суду не надано копій доказів вчинення адміністративного правопорушення позивачем ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 126 КУпАП, які знаходяться у вищевказаній справі та на які покликається представник відповідача у відзиві на позовну заяву.
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точності відповідно з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до частини 1 статті 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових, доказів, висновків експертів.
Так, єдиним доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення є оскаржувана постанова по справі про адміністративне правопорушення, в якій зафіксовано порушення водієм правил дорожнього руху без посилання на докази вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
З наведених обставин суд вважає, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП не доведена, прийняте рішення про притягнення його до адміністративної відповідальності є необґрунтованим та передчасним, за відсутності достатніх даних про вчинення правопорушення, тому постанова від 04.02.2025 серії ЕНА №4000307 підлягає скасуванню, а провадження у справі про адміністративне правопорушення - закриттю.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;
2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);
3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Що стосується позовної вимоги про стягнення з відповідачів в користь позивача моральної шкоди в розмірі 5000,00 грн, то суд приходить до наступного висновку.
Позивач вважає, що беручи до уваги стан його здоров'я, похилий вік та другу групу інвалідності, позивачеві завдано моральної шкоди, яку має бути стягнуто з відповідача. При цьому відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, має на меті як компенсацію потерпілому завданих збитків, так і запобігання вчиненню суб'єктом владних повноважень такого у майбутньому, зокрема, шляхом здійснення превентивних заходів для удосконалення виконання своїх функцій, спрямованих на захист прав та інтересів людини, у розмірі 5 000 (п'ять тисяч) гривень, за утримання ОСОБА_1 та його сина три години у відділку поліції безпідставно.
Відповідно до положень ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Саттею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Саттею 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Так, правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначені Законом України «Про Національну поліцію».
Згідно зі ст. 19 Закону, у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом. Держава відповідно до закону відшкодовує шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рішеннями, дією чи бездіяльністю органу або підрозділу поліції, поліцейським під час здійснення ними своїх повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач не навів належних та допустимих доказів внаслідок чого йому була заподіяна моральна шкода, а також доказів того, що поліцейські вийшли за межі наданих їм повноважень або діяли у непередбачений законом спосіб.
Визначення моральної шкоди міститься зокрема у ст. 23 ЦК України та у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», згідно з якими під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Як передбачено абз.2 п.5 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з'ясувати чим підтверджується факт завдання потерпілому моральних чи фізичних страждань, за яких обставин і якими діями (бездіяльністю) вони завдані, ступінь вини заподіювача, яких моральних чи фізичних страждань зазнав потерпілий, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі він оцінює пов'язані з ними витрати та з чого при цьому виходить.
В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Таким чином, позивач має довести не лише протиправність поведінки відповідача, але й наявність самої моральної шкоди та причинний зв'язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.
Проте, позивачем до суду не надано належних доказів на підтвердження заподіяння йому відповідачами моральної шкоди у вигляді моральних чи фізичних страждань, погіршення стану здоров'я, порушення нормальних життєвих зв'язків та стосунків з оточуючими людьми тощо, а також не зазначено з яких саме міркувань моральна шкода визначена у сумі 5000,00гривень.
Моральна шкодаполягає:1) у фізичномуболю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутаці їфізичної або юридичної особи (частина 2статті 23 ЦК України). Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина 3 статті 23 ЦК України).
Так, згідно із правовою позицією Пленуму Верховного Суду України, викладеною у постанові від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», моральною шкодою є втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Крім того, Верховний Суд України у вищевказаній постанові Пленуму зазначає, що в позовній заяві про відшкодування моральної шкоди повинні бути зазначені обставини того, у чому полягає моральна шкода, якими діями, рішеннями вона завдана та якими доказами вона підтверджена. Факт заподіяння шкоди доводить позивач.
Зокрема, потрібно з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04.07.2018 по справі № 614/2328/17 обов'язковим доказом для визначення наявності факту завдання позивачу моральної шкоди має бути судовий документ про визнання протиправності дій органу, яким її завдано.
До позовної заяви не надано належних доказів, які б підтверджували факт заподіяння позивачу моральних страждань, втрат немайнового характеру, доказів необхідності застосування додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв'язків і відновлення стосунків з оточуючими людьми, як і доказів втрати чи погіршення таких зв'язків через діяльність або бездіяльність посадових осіб органу державної влади при здійсненні ними своїх повноважень, про те, що завдана шкода його діловій репутації.
Оскільки позивачем не підтверджено доказами заподіяння йому моральної шкоди, то підстави для її відшкодування відсутні.
У постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 464/9789/17, вказано, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір, а суд, оцінивши обставини справи, повинен встановити чи мали дії (рішення ,бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричине ним негативним наслідкам.
Факт скасування оскаржуваної постанови та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення не тягне обов'язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії відповідачів заподіяли позивачу моральної шкоди.
Так, не притягнення до адміністративної відповідальності позивача в справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.126 КУпАП не є підставою для стягнення моральної шкоди.
Отже, жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про факт заподіяння позивачу моральних страждань чи втрат немайнового характеру, наявність причино-наслідкового зв'язку заподіяної моральної шкоди діями працівника поліції та наявність такої шкоди, позивачем надано не було, що свідчить про необґрунтованість вказаної позовної вимоги.
За таких обставин по справі, на підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовна вимога про стягнення моральної шкоди не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи, а тому задоволенні позовної вимоги про стягнення 5000,00 грн моральної шкоди слід відмовити за безпідставністю та недоведеністю.
Щодо позовної вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, то судом встановлено, що позивач поніс 3000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, що підтверджується належними письмовими доказами, які знаходяться в матеріалах справи, а саме: копією ордера, копією акту виконаних робіт, копією квитанції до прибуткового касового ордеру від 11.02.2025
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Тому, враховуючи часткове задоволення позову, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 605,60 грн сплаченого ним судового збору.
Керуючись ст. ст. 2, 9, 241, 243, 246, 255 КАС України, суд,-
Позов задовольнити частково.
Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 04.02.2025 серія ЕНА №4000307, винесену сержантом відділення поліції №2 Дрогобицького районного відділу поліції ГУНП у Львівській області Голов'яком Р.Р. відносно ОСОБА_1 за частиною 2 статті 126 КУпАП - визнати протиправною та скасувати.
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.126 КУпАП - закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Львівській області в користь ОСОБА_1 605,60 грн судового збору.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Львівській області в користь ОСОБА_1 3000,00 грн витрат на надання професійної правничої допомоги.
Повний текст рішення виготовлено 01.04.2025.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ВП №2 Дрогобицького РВП ГУНП у Львівській області, м.Трускавець, вул. Мазепи, 19А.
Суддя: В. Т. Грицьків