Провадження № 22-ц/803/2169/25 Справа № 205/4889/24 Суддя у 1-й інстанції - Приходченко О. С. Суддя у 2-й інстанції - Єлізаренко І. А.
01 квітня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді Єлізаренко І.А.
суддів Макарова М.О., Свистунової О.В.
за участю секретаря Лопакової А.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Власенкової Дар'ї Петрівни на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа Орган опіки та піклування адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради про визнання майна особистою приватною власністю,-
У квітні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа Орган опіки та піклування адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради про визнання майна особистою приватною власністю.
В обґрунтування позовних вимог, які уточнювалися в ході судового розгляду справи, ОСОБА_2 посилався на те, що з 04 червня 1994 року по 04 лютого 1997 року та з 30 квітня 2003 року по 02 серпня 2006 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 , від якого у них ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_3 . До реєстрації шлюбу з ОСОБА_6 , 28 березня 1994 року, на підставі договору купівлі-продажу він придбав квартиру АДРЕСА_1 . За час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 , у травні 2003 року, він продав вказану належну йому на праві особистої приватної власності квартиру, а на отримані від її продажу кошти, у травні 2003 року придбав квартиру АДРЕСА_2 . Після розірвання шлюбу ОСОБА_6 зареєструвала шлюб з ОСОБА_7 , від якого у них народилася дитина - донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_8 померла. На час відкриття спадщини після її смерті питання щодо поділу майна подружжя ОСОБА_2 і ОСОБА_9 вирішено не було. Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_8 є відповідачі, які звернулися до нотаріальної контори та нотаріусом заведено спадкову справу. Позивач зазначає, що спірна квартира була придбана у період перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_10 , однак, ця квартира не може вважатися спільним майном подружжя, оскільки була придбана за грошові кошти, отримані ОСОБА_2 від продажу належної йому на праві особистої приватної власності, та не може входити до складу спадщини після смерті ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . На підставі викладеного ОСОБА_2 просив суд визнати за ним право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_2 .
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 жовтня 2024 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 . Визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 63,5 кв.м, житловою 43,1 кв.м. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Власенкова Д.П. просить рішення суду від 23 жовтня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з»ясування судом обставин у справі, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального права.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Маркова Ю.В. просить рішення суду від 23 жовтня 2024 року залишити без змін, апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Власенкової Д.П. залишити без задоволення, посилаючись на безпідставність її вимог.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Спірне нерухоме майно було придбано ОСОБА_2 26 травня 2003 року.
Відповідно до пункту 1 розділу VII “Прикінцевих положень» Сімейного кодексу України зазначений кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності Цивільним кодексом України, тобто з 01 січня 2004 року. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України), норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року.
До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набуття ним чинності.
З огляду на вищевказані правові норми порядок набуття спільного майна та його правовий режим у цій справі повинен визначатися КпШС України, який був чинним на час набуття спірного нерухомого майна.
Відповідно до статті 22 КпШС України, який був чинним на час виникнення правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку (аналогічні положення містить стаття 60 СК України).
Згідно зі статтею 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.
Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована.
Якщо ж заява одного з подружжя про те, що річ була куплена на її особисті кошти, не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.
Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Така правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
У справі встановлено, на підставі договору купівлі-продажу від 28 березня 1994 року, посвідченого Другою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою і зареєстрованого в реєстрі за № 2-1995, ОСОБА_2 належала квартира АДРЕСА_1 , право власності на яку у встановленому законом порядку було зареєстровано за ОСОБА_2 в ДБТІ в реєстру книгу № 123п за реєстровим № 95 (т.1 а.с. 12, 13).
04 червня 1994 року ОСОБА_2 зареєстрував шлюб із ОСОБА_6 (т.1 а.с. 7).
Від шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_6 мають повнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (т.1 а.с. 8).
04 лютого 1997 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 було розірвано (т.1 а.с. 7).
30 квітня 2003 року ОСОБА_2 та ОСОБА_6 вдруге зареєстрували шлюб (т.1 а.с. 9).
24 травня 2003 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_11 було укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Базилєвим С.П. і зареєстрований в реєстрі за № 1878, відповідно до умов якого ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_11 придбала квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджено відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Вартість квартири зазначена 15 079 грн.( т.1 а.с. 22).
26 травня 2003 року на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Базилєвим С.П. і зареєстрований в реєстрі за № 1904, ОСОБА_2 належить квартира АДРЕСА_2 , право власності на яку у встановленому законом порядку зареєстровано в КП «ДМБТІ» Вартість вказаної квартири - 11 435 грн. (т.1 а.с. 16, 17).
02 серпня 2006 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 було розірвано (т.1 а.с. 189).
07 січня 2009 року ОСОБА_6 зареєструвала шлюб із ОСОБА_7 і змінила прізвище на - ОСОБА_12 (т.1 а.с. 190).
Від шлюбу у ОСОБА_7 та ОСОБА_8 народилася донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1 а.с. 216).
ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_7 помер (т.1 а.с.192, 193).
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_8 померла (т.1 а.с. 34).
Після смерті ОСОБА_8 відкрилася спадщина на належне їй майно.
Із спадкової справи №7/2024, заведеної приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Медяник В.А., після смерті ОСОБА_8 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , вбачається, із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , до нотаріальної контори звернулися відповідачі ОСОБА_3 - син померлої, та ОСОБА_4 - мати померлої (т.1 а.с. 184, 202).
Також із спадкової справи №7/2024, заведеної приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Медяник В.А. після смерті ОСОБА_8 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , вбачається, ОСОБА_8 на час смерті була зареєстрована у квартирі АДРЕСА_2 (т.1 а.с.185).
Неповнолітня донька ОСОБА_8 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 09 грудня 2009 року зареєстрована у квартирі АДРЕСА_2 (т.1 а.с.217).
Розпорядженням Голови адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради №50-р від 12 лютого 2024 року “Про встановлення піклування та призначення піклувальника над дитиною ОСОБА_5 » встановлено піклування над дитиною ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Призначено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , піклувальником над дитиною ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1 а.с.218, 219).
Слід зазначити, квартира АДРЕСА_1 , власником якої на підставі договору купівлі-продажу від 28 березня 1994 року був позивач, була продана позивачем 24 травня 2003 року у період шлюбу із ОСОБА_6 .
Згідно із відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майна загальна вартість нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , становить 15 079 грн. (т.1 а.с.20).
Квартира АДРЕСА_2 , яка є предметом спору у цій справі, була придбана позивачем 26 травня 2003 року, тобто через два дні після продажу належної позивачу квартира АДРЕСА_1 , за 11 435 грн., що відповідає вартості придбаного нерухомого майна (п.3 договору купівлі-продажу квартири) (т.1 а.с.16, 20).
Таким чином, позивач, 24 травня 2003 року продав за 15 079 грн. належну особисто йому квартиру АДРЕСА_1 , власником якої він був на підставі договору купівлі-продажу від 28 березня 1994 року, тобто до укладення шлюбу з ОСОБА_6 - 04 червня 1994 року, та через два дні після відчуження вказаної квартири, що була його особистою власністю, 26 травня 2003 року придбав квартиру АДРЕСА_2 , за 11 435 грн.
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що квартира АДРЕСА_2 , хоча і була придбана ОСОБА_2 за час перебування його в зареєстрованому шлюбі вдруге з ОСОБА_10 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , є особистою приватною власністю ОСОБА_2 , оскільки грошові кошти, отримані за відчуження належної особисто позивачу квартири, які він витратив на придбання спірної квартири, є особистою приватною власністю позивача ОСОБА_2 .
Твердження відповідача ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про те, що ОСОБА_9 надавала у 2003 році грошові кошти на придбання спірної квартири є необґрунтованими належними доказами у справі, суду не надано належних доказів на підтвердження зазначеного.
Суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що реєстрація місця проживання відповідачів ОСОБА_3 та неповнолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у спірній квартирі жодним чином не може свідчити про визнання позивачем права власності померлої ОСОБА_8 на спірне нерухоме майно або наявність між ними спору щодо поділу цього майна.
Стосовно строків позовної давності у цій справі слід зазначити наступне.
Згідно ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідач ОСОБА_1 , який є піклувальником та діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , просив про застосування строків позовної давності до позовних вимог ОСОБА_2 про визнання майна особистим майном (т.1 а.с.154, 155).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) вказано, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що суди дійшли правильного висновку, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтями 32-38 ГПК України (в редакції, чинній на час винесення оскаржуваних судових рішень), про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.
Встановлено, між сторонами не виникало жодних питань з приводу користування спірної квартирою та її поділу до моменту відкриття спадщини після смерті ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , коли позивачеві стало відомо, що із заявами про прийняття спадщини після її смерті за законом звернулися спадкоємці.
Із цим позовом до відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та неповнолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , піклувальником якої є ОСОБА_1 , позивач ОСОБА_2 звернувся 18 квітня 2024 року, тобто у межах трирічного строку позовної давності, який у цій справ має відраховуватися з 21 жовтня 2023 року.
Посилання в апеляційній скарзі на пропуск позивачем строків позовної давності є необґрунтованими.
Посилання в апеляційній скарзі на рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 13 квітня 2012 року у справі №2-1270/11 за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_2 , ОСОБА_13 про усунення перешкод в користуванні власністю, стягнення матеріальної та моральної шкоди, яким було частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_8 , вселено ОСОБА_8 в кв. АДРЕСА_2 , в іншій частині позову - відмовлено, і вказане рішення суду ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2012 року залишено без змін, та посилання на те, що вказаними рішеннями судів було встановлено, що спірна квартира належить ОСОБА_8 і ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності - є безпідставними, оскільки у цивільній справі №2-1270/11 за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_2 , ОСОБА_13 про усунення перешкод в користуванні власністю, стягнення матеріальної та моральної шкоди, вимоги щодо визнання спірної квартири спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_9 і ОСОБА_2 позивачем у справі не взагалі заявлялися та рішення у цій справі про визнання права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_9 і ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_2 , поділу цього майна судом не ухвалювалося.
Посилання в апеляційній скарзі на недоведеність позовних вимог є безпідставними та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Доводи апеляційної скарги про неповне з'ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального права є необґрунтованими належними доказами у справі.
Приведені в апеляційній скарзі інші доводи зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду, переоцінки висновків рішення суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції.
Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Власенкової Дар'ї Петрівни - залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 жовтня 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Вступна та резолютивна частини постанови
проголошена у судовому засіданні 01 квітня 2025 року.
Повний текст постанови складено 02 квітня 2025 року.
Головуючий суддя І.А.Єлізаренко
Судді М.О.Макаров
О.В.Свистунова