Справа № 640/38274/21 Суддя (судді) першої інстанції: Колеснікова І.С.
02 квітня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Сорочка Є.О., Коротких А.Ю.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, -
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача, які полягають у присвоєнні листу Відділу організаційної роботи, документування та контролю Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 18.08.2021 № ПІ-Ч-11-13/474 за підписом в.о. начальника цього відділу Оксани Малежик в якості його вихідного реєстраційного індексу вхідного реєстраційного індексу іншого службового документа, а саме: запиту на інформацію позивача від 12.08.2021 № ПІ-Ч-11-13/474;
- визнати протиправними дії відповідача, які полягають у невнесені до документаційного фонду Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відповіді на запит позивача від 12.08.2021 № ПІ-Ч-11-13/474, яку оформлено листом Відділу організаційної роботи, документування та контролю Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 18.08.2021 № ПІ-Ч-11-13/474 за підписом в.о. начальника цього відділу Оксани Малежник;
- визнати протиправною відмову відповідача від 18.08.2021 № ПІ-Ч-11-13/474 у задоволенні пункту 2 запиту на інформацію позивача від 12.08.2021 № ПІ-Ч-11-13/474;
- зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) повторно розглянути запит на інформацію позивача від 12.08.2021 за № ПІ-Ч-11-13/474.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. У апеляційній скарзі позивач зазначив:
- рішення про передачу справи № 640/38274/21 з 6ААС до КОАС прийнято неуповноваженою на те особою, а саме начальником відділу опрацювання та відправки вихідної кореспонденції і судових справ 6ААС Качан Галиною Іванівною , а саму передачу цієї справи здійснено без дотримання вимог статті 29 КАС України;
- справа № 640/38274/21 надійшла до КОАС 27.04.2023 року, але у КОАС факт її надходження зафіксовано тільки 11 травня 2023 року, що суперечить вимогам частини другої статті 18, частині першої статті 31 КАС України та пункту 4 розділу Інструкції № 814;
- документ з назвою «Адміністративний позов» не містить обов'язкових реквізитів, які надавали б йому юридичної сили, та вказує, що справа № 640/38274/21 не зареєстрована в КОАС;
- 11.05.2023 о 20:18 год. до електронного кабінету ОСОБА_1. надійшов від АСДС документ з назвою «Протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями», який було створено в Київському окружному адміністративному суді 11.05.2023 року о 19:15:50 год. (далі - Протокол). Цей документ не містить реєстраційного індексу (б/н) та електронного підпису (КЕП), що підтверджують дані Протоколу створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису, сформованого в системі «Електронний суд» 03.10.2024 року о 13:19:15 год;
- у вступній частині спірного рішення, яке прийнято у письмовому провадженні, зазначено дату його ухвалення як 05 вересня 2024 року, що не відповідає дійсності та підтверджується мета-тегом (строка 187) його електронного примірника, у якому зафіксовані дата та час (06.09.2024 ) останніх змін, які були внесені до нього, коли він знаходився ще у стані «проект» (до накладення КЕП судді);
- у вступній частині рішенні суду не зазначено місце його ухвалення;
- рішення суду не ґрунтується на чітко сформульованих позиціях сторін;
- суддя Колеснікова І. С. мала залишити наданий суду відзив на позовну заяву без розгляду, оскільки такий подано з пропуском строку;
- суддя Колеснікова І. С. не повинна була брати до уваги докази (копії документів), додані до відзиву в якості додатків № 2, 3 та 8, оскільки вони засвідчені підписом особи, яка не є учасником справи - головним спеціалістом відділу документування Ольгою Кудєнцовою;
- щодо позовної вимоги №1 апелянт зазначив, що суд не застосував Правила № 1005;
- щодо позовної вимоги №2 апелянт вказав, що в спірному рішенні не встановлено, яка з трьох форм реєстрації документів - журнальна, карткова чи автоматизована (з використанням спеціальних комп'ютерних програм) застосовувалась відповідачем у серпні 2021 року. Відповідач в порушення вимог частини другої статті 77 КАС України не надав суду реєстраційну-контрольну картку, форму якої наведено в додатку 8 до Правил № 1005, із зазначенням обов'язкових реквізитів, що наведені в додатку 9 Правил № 1005, для підтвердження факту реєстрації Листа. В матеріалах справи відсутні належні, допустимі, достовірні та достатні докази на підтвердження обставин щодо внесення до документаційного фонду Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відповіді на запит ОСОБА_1 від 12 серпня 2021 року № ПІ-Ч-11- 13/474, яку оформлено листом Відділу організаційної роботи, документування та контролю Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 18 серпня 2021 року № ПІ-Ч-11-13/474 за підписом в. о. начальника цього відділу Оксани Малежик;
- щодо позовної вимоги №3 апелянт зазначив, що суддя КОАС Колеснікова І. С. взагалі не взяла до уваги, що позивач заявляв таку позовну вимогу та не розглянула аргументи позивача щодо неї, що вказує на порушення судом частини восьмої статті 262 КАС України, відповідно до якої при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного (в порядку письмового) позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду необхідно залишити без змін, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 12.08.2021 на адресу відповідача надійшов запит на інформацію ОСОБА_1 на підставі частини 2 статті 34 Конституції України та статей 5, 13, 19-22 Закону України "Про доступ до публічної інформації", з проханням надати засвідчені у порядку встановленому законодавством копії документів у паперовій та електронній формі: цей запит на інформацію з відміткою розпорядника інформації про його реєстрацію відповідно до вимог частини другої статті 16 Закону України "Про доступ до публічної інформації"; наказ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), яким визначено осіб, відповідальних за розгляд запитів розпорядником інформації.
Відділом організаційної роботи, документування та контролю Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) було розглянуто запит на інформацію від 12.08.2021, який зареєстровано 12.08.2021 за № ПІ-Ч-11-13/474; направлено позивачу належним чином засвідчену копію запиту на інформацію від 12.08.2021 та повідомлено, що у Центральному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Київ) наказ, яким визначено відповідальних осіб за розгляд запитів розпорядником інформації, відсутній.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону України від 02 жовтня 1992 року № 2657-XII «Про інформацію» (далі - Закон № 2657-XII) кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та до інформації, що становить суспільний інтерес, визначено Законом України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон № 2939-VI).
Згідно із статтею 1, пунктом 2 частини першої статті 5 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Доступ до інформації забезпечується шляхом, зокрема надання інформації за запитами на інформацію.
Відповідно до статті 12 вказаного Закону суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є:
1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень;
2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону;
3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.
Згідно з частиною першою та другою статті 19 Закону № 2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 вказаного Закону право на доступ до публічної інформації гарантується обов'язком розпорядників інформації надавати і оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.
З матеріалів справи вбачається, що на запит позивача відповідачем було надано відповідь (лист-відповідь за № ПІ-Ч-11-13/474 від 18.08.2021, підписаний в.о. начальника відділу Оксани Малежик, зареєстрований за умовним номером та датою фактичного підписання документа).
Доводи позивача наведені у позовній заяві та апеляційній скарзі фактично зводяться до того, що відповідачем було порушено порядок реєстрації та оформлення відповіді на запит. Так позивач вважає, що відповідач оформив лист без врахування Правил 1000/5.
Водночас, як пояснив відповідач, при наданні відповіді на запит він керувався положеннями Інструкції з діловодства у Центральному міжрегіональному управлінні Міністерстві юстиції (м. Київ), затвердженої наказом Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 25 вересня 2020 року № 1151/6, погодженої протоколом засідання експертної комісії Державного архіву м. Києва від 13 квітня 2021 року № 01-03.
Згідно вказаної інструкції при реєстрації вихідних документів,(листів-відповідей) реєстраційний індекс складається з вхідного індексу (який було присвоєно при реєстрації документа).
Судом встановлено, що 12.08.2021 в системі електронного документообігу «АСКОД» зареєстровано запит на інформацію позивача за № ПІ-Ч-11-13/474.
Відповідь на запит позивача також зареєстровано за номером № ПІ-Ч-11-13/474
Вказана відповідь у відповідності до вимог Інструкції з діловодства у Центральному міжрегіональному управлінні Міністерстві юстиції (м. Київ), містить ім'я та прізвище підписанта документа.
Вказані обставини, на переконання колегії суддів, свідчать про те, що при реєстрації та оформлені відповіді на запит відповідач діяв відповідно до норм Інструкції з діловодства у Центральному міжрегіональному управлінні Міністерстві юстиції (м. Київ), а тому доводи позивача в цій частині є необґрунтованими.
Щодо змісту відповіді на запит, колегія суддів зазначає наступне.
В листі-відповіді за № ПІ-Ч-11-13/474 від 18.08.2021 зазначено розпорядчий акт, яким визначено норму про те, що вхідний реєстраційний номер запиту на інформацію повинен збігатися з вихідним реєстраційним номером листа-відповіді на такий запит. А також повідомлено про відсутність у відповідача запитуваного наказу Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), яким визначено осіб, відповідальних за розгляд запитів розпорядником інформації.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що вказані обставини свідчать про те, що відповідачем було надано вичерпну відповідь за запит ОСОБА_1 .
Щодо питання невнесення до документаційного фонду Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відповіді на запит ОСОБА_1 від 12.08.2021 № ПІ-Ч-11-13/474, яку оформлено листом Відділу організаційної роботи, документування та контролю Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 18.08.2021 № ПІ- Ч-11-13/474 за підписом в.о. начальника цього відділу Оксани Малежик, слід зазначити наступне.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що всі документи що мають постійний або тривалий (понад 10 років) та тимчасовий термін зберігання і створюються під час діяльності в установі відносяться до документаційного фонду ЦМУ МЮ (м. Київ). Строки зберігання документів, зазначені у номенклатурі справ 2021 року затвердженої начальником Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 15.02.2021 № 11-54, яка схвалена протоколом засідання експертної комісії ЦМУ МЮ (м. Київ) від 17.02.2021 № 33/11-21 та погодженої Протоколом засідання експертно-перевірною комісією Державного архіву міста Києва від 13.04.2021 № 01-03.
Лист-відповідь було відскановано та прикріплено до реєстраційної картки запиту в СЕД АСКОД, та сформований у справу 11-13 "Звернення (запити) про отримання публічної інформації та відповіді на них" з терміном зберігання 5 років, відповідно до Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженим наказом Міністерства юстиції України 12.04.2012 № 578/5.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: (4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, процедурні гарантії, закріплені в ст. 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов'язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань. Кожен має право на подання до суду скарги, пов'язаної з його або її правами та обов'язками; на це право, що є одним з аспектів права на доступ до суду, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав є неправомірним (рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), серія А №18, п. 28- 36).
Згідно з п. 9 ч. 3 ст. 2 КАС України, до основних засад (принципів) адміністративного судочинства віднесено, зокрема, неприпустимість зловживання процесуальними правами. У свою чергу, ст. 45 Кодексу встановлює, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. З урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема, подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.
У рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення ч. 2 ст. 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом. Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов'язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви №17160/06 та №35548/06; п. 33).
Суд також враховує вже зазначену позицію Європейського суду з прав людини у справі «Голдер проти Сполученого Королівства», згідно з якою саме «небезпідставність» доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду. У п. 30- 32 рішення у справі «Наталія Михайленко проти України» (заява №49069/11) Суд повторює, що п. 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов'язаної з його або її правами та обов'язками цивільного характеру (див. рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), п. 36, Series A №18). На це «право на суд», в якому право на доступ до суду є одним з аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання в реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним, та скаржиться на те, що відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції йому не було надано жодних можливостей подати до суду скаргу (див. серед іншого (inter alia), рішення у справах «Рош проти Сполученого Королівства» (Roche v. the United Kingdom), заява №32555/96, п. 117, та «Салонтаджі-Дробняк проти Сербії» (Salontaji-Drobnjak v. Serbia), заява №36500/05, п. 132). Право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду «за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб» (див. рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ешингдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), п. 57, Series A №93). Встановлюючи такі правила, договірна держава користується певною свободою розсуду, однак обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Крім того, обмеження не відповідає п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (див. рішення у справі «Кордова проти Італії» (№1) (Cordova v. Italy (no. 1)), заява №40877/98, п. 54, та рішення у справі «Фаєд проти Сполученого Королівства» (Fayed v. the United Kingdom), п. 65, Series A № 294-B).
Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних. Це особливо стосується гарантій, закріплених ст. 6 Конвенції, з огляду на визначне місце, яке у демократичному суспільстві займають право на справедливий суд разом з усіма гарантіями за цією статтею (див. рішення у справі «Принц Ліхтенштейну Альберт-Адам ІІ проти Німеччини» (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany) [ВП], заява №42527/98, п. 45). У п. 54 рішення у справі «Креуз проти Польщі (Kreuz v. Poland, заява №28249/95) Суд також погодився, що можуть бути справи, в яких майбутній позивач повинен мати попередній дозвіл до того, як йому дозволять процедуру подання позову (див. рішення суду у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), серія A, №93, п. 59).
Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (висновок, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі №800/301/16).
Суд першої інстанції вірно зазначив, що зобов'язання суб'єктів владних повноважень вчинити певні дії є способом відновлення права особи, порушеного саме діями чи бездіяльністю таких осіб, які вона просить визнати протиправними.
В даному випадку позивачем не доведено порушення прав та інтересів саме оскаржуваною відповіддю від 18.08.2021.
Враховуючи наведені обставини у сукупності колегія суддів вважає, що в даному випадку відсутні підстави для задоволення позовних вимог позивача у повному обсязі.
Стосовно інших посилань апеляційної скарги, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: Є.О.Сорочко
А.Ю. Коротких