Справа № 753/21314/23 Головуючий у 1 інстанції: Осіпенко Л.М.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
01 квітня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Аліменка В.О.
Ключковича В.Ю.
За участю секретаря Заміхановської Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м.Києва від 19 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -
Позивач - ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції, в якому просила скасувати постанову інспектора роти №1 батальйону № 4 Управління патрульної поліції в м. Києві, капітаном поліції Кривда Людмила Володимирівна про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАТ № 8104775 від 09.11.2023, якою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 255 грн. за ч. 1 ст. 127 КУпАП.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 19 вересня 2024 року адміністративний позов залишено без задоволення.
Не погодившись з рішенням суду, позивач - ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що, вийшовши з автомобіля, вона не створювала небезпеку, оскільки, знаходилася біля припаркованого автомобіля, іншим учасникам дорожнього руху не заважала, попереду був припаркований інший автомобіль, збоку було узбіччя.
У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, інспектором 1 роти 4 батальйону управління патрульної поліції в місті Києві Департаменту патрульної поліції капітаном поліції Кривдою Л.В. було винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовано не в автоматичному режимі серії ЕАТ № 8104775 від 09.11.2023 року, якою ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 127 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 255 грн.
Згідно оскаржуваної постанови, ОСОБА_1 , будучи пасажиром транспортного засобу Гольф №325-02 КТ, неодноразово виходила на проїзну частину та наражала на небезпеку себе та інших учасників дорожнього руху, чим порушила вимоги п.п. 4.14 Правил дорожнього руху - порушення заборони пішоходами.
Не погоджуючись із постановою про накладення адміністративного стягнення, позивач звернулась до суду з вищевказаним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 245 КУпАП передбачено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до пункту 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII), поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
За приписами пункту 8 частини 1 статті 23 Закону № 580-VIII, у випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Статтею 222 КУпАП визначено, що органи Національної поліції розглядають справи, зокрема, про порушення правил дорожнього руху (частини перша, друга і третя статті 127 КУпАП). Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Положеннями ч. 1 ст. 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 затверджено Правила дорожнього руху.
Пунктом 1.1 Правил дорожнього руху закріплено, що ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні грунтуватися на вимогах цих Правил.
Відповідно до пункту 4.14 Правил дорожнього руху, пішоходам забороняється:
а) виходити на проїзну частину, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху;
б) раптово виходити, вибігати на проїзну частину, в тому числі на пішохідний перехід;
в) допускати самостійний, без нагляду дорослих, вихід дітей дошкільного віку на проїзну частину;
г) переходити проїзну частину поза пішохідним переходом, якщо є розділювальна смуга або дорога має чотири і більше смуг для руху в обох напрямках, а також у місцях, де встановлено огородження;
ґ) затримуватися і зупинятися на проїзній частині, якщо це не пов'язано із забезпеченням безпеки дорожнього руху;
д) рухатися по автомагістралі чи дорозі для автомобілів, за винятком пішохідних доріжок, місць стоянки і відпочинку.
Згідно частини 1 статті 127 КУпАП, непокора пішоходів сигналам регулювання дорожнього руху, перехід ними проїзної частини у невстановлених місцях або безпосередньо перед транспортними засобами, що наближаються, невиконання інших правил дорожнього руху - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваною постановою відповідача серії ЕАТ № 8104775 від 09.11.2023 ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 127 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 255 грн.
У даній постанові вказано, що позивач неодноразово виходила на проїзну частину та наражала на небезпеку себе та інших учасників дорожнього руху, чим порушила вимоги п.п. 4.14 Правил дорожнього руху - порушення заборони пішоходами.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, побачивши ситуацію на дорозі за участі зупиненого автомобіля та автомобіля патрульної поліції, вийшла з транспортного засобу для з'ясування обставин та здійснення фото та/або відеозапису автомобіля патрульної поліції, на зауваження інспектора поліції не реагувала. При цьому, позивач перебувала на проїзній частині під час руху інших транспортних засобів.
В свою чергу, апелянт наголошує, що, вийшовши з автомобіля, вона не створювала небезпеку, оскільки, знаходилася біля припаркованого автомобіля, іншим учасникам дорожнього руху не заважала, попереду був припаркований інший автомобіль, збоку було узбіччя.
З даного приводу, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.
Отже, наявність події адміністративного правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
За приписами статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Положеннями статті 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справ про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Враховуючи викладене, висновки про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення повинні ґрунтуватися на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи та наданих доказів.
Матеріали справи свідчать, що на підтвердження вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідачем надано до суду першої інстанції відеозапис з нагрудної камери поліцейського.
З наданого відповідачем відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 була пасажиром автомобіля, щодо водія якого працівниками патрульної поліції здійснювався розгляд справи про адміністративне правопорушення. Позивач на власний мобільний телефон здійснювала відеофіксацію дій працівників патрульної поліції, спочатку з салону автомобіля, потім на вулиці. Автомобіль, пасажиром якого була позивач, знаходився біля правого краю дороги, ліворуч від нього із задньої його частини був розміщений патрульний автомобіль із увімкненими проблисковими маячками. Фактично патрульний автомобіль на дорозі був розташований другим рядом по відношенню до автомобіля, пасажиром якого була позивач.
Також, з наданого відповідачем відеозапису слідує, що позивач, коли здійснювала відеофіксацію дій працівників патрульної поліції, підходила до переднього лівого краю автомобіля, пасажиром якого вона була. Однак, ОСОБА_1 не виходила за межі габаритів розташованого на дорозі автомобіля працівників патрульної поліції.
Колегія суддів звертає увагу, що порушенням підпункту «а» пункту 4.14 Правил дорожнього руху вважається вихід пішоходів на проїзну частину, у випадку, коли пішохід не впевнився у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху.
Разом з тим, дослідивши наданий відповідачем відеозапис, колегія судів дійшла висновку, що при виході ОСОБА_1 на проїзну частину, вона не створювала будь-яку небезпеку ні для себе, ні для інших учасників руху.
На підставі викладеного, колегія суддів зазначає, що при розгляді справи не знайшов свого підтвердження факт порушення позивачем підпункту «а» пункту 4.14 Правил дорожнього руху, та, як наслідок, вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 127 КУпАП.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 08 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а зазначив наступне: «…У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи».
Отже, згідно принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-ІV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 р. у справі "Аллене де Рібермон проти Франції" підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що факт вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 127 КУпАП, є недоведеним.
Таким чином, постанова інспектора роти №1 батальйону № 4 Управління патрульної поліції в м. Києві Кривди Людмили Володимирівни про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАТ № 8104775 від 09 листопада 2023 року є протиправною та підлягає скасуванню.
Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Отже, справа про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 127 КУпАП підлягає закриттю.
Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , а тому рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення адміністративного позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи викладені в апеляційній скарзі спростовують висновки суду першої інстанції та знайшли своє належне підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 286, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Дарницького районного суду м.Києва від 19 вересня 2024 року скасувати та прийняти нове рішення.
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову інспектора роти №1 батальйону № 4 Управління патрульної поліції в м. Києві Кривди Людмили Володимирівни про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАТ № 8104775 від 09 листопада 2023 року.
Справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 127 КУпАП - закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції (03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3, ЄДРПОУ 40108646) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 1342 (одна тисяча триста сорок дві) грн. 00 коп.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Аліменко В.О.
Ключкович В.Ю.