Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
01 квітня 2025 р. №520/4335/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитра Волошина, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком;
- скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком від 20.12.2024 №046050022972;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з моменту настання пенсійного віку, тобто з 20.10.2024, врахувавши до її страхового стажу період її роботи з 09.08.1989 по 18.03.1993 та з 19.03.1993 по 01.07.1997.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що відповідачем прийнято протиправне рішення від 20.12.2024 № 046050022972 про відмову в призначенні їй пенсії за віком та протиправно не зараховано до її страхового стажу періоди її роботи з 09.08.1989 по 18.03.1993 та з 19.03.1993 по 01.07.1997, у зв'язку з чим позивач звернулася до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 03.03.2025 відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України, та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження доставлена відповідачу до електронного кабінету через систему "Електронний суд", що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Відповідач подав до суду через систему "Електронний Суд" відзив на позовну заяву, згідно якого виклав свої заперечення проти позову, зазначивши, що ОСОБА_1 звернулася до територіальних органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком. Згідно принципу екстериторіальності засобами програмного забезпечення заяву позивача та надані нею документи розподілено на Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області для опрацювання. Рішенням про відмову в призначенні пенсії відділу призначення пенсій управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 20.12.2024 № 046050022972 відмовлено в призначенні пенсії ОСОБА_1 , у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого частиною 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Необхідний пенсійний вік визначений частиною першою статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та становить 60 років. На день звернення за призначенням пенсії, вік позивача становить 60 років. Для призначення пенсії позивач згідно статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" повинен становити не менше 31 року з 01 січня 2024 по 31 грудня 2024 року. Згідно наданих до заяви документів до страхового стажу позивачу не зараховано періоди роботи відповідно трудової книжки НОМЕР_1 від 25.07.1984: з 09.08.1989 по 18.03.1993, оскільки рік в наказі на звільнення містить виправлення, та з 19.03.1993 по 01.07.1997, оскільки печатка нечитабельна. Відповідач вважає оскаржуване рішення правомірним та просить відмовити в задоволенні позову.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України), суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, судом встановлено наступне.
Позивач звернулася до територіального управління Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком. (а.с. 10)
За принципом екстериторіальності заяву позивача про призначення пенсії за віком було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області та за результатом розгляду було прийнято рішення від 20.12.2024 (номер справи 046050022972), яким позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу (а.с. 12).
У рішенні пенсійного органу було зазначено, що вік заявника становить - 60 років, страховий стаж заявника - 27 років 7 місяців 16 днів, а необхідний страховий стаж для призначення пенсії становить 31 рік.
Також, у рішенні зазначено, що за наданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи відповідно трудової книжки НОМЕР_1 :
- з 09.08.1989 по 18.03.1993, оскільки рік у наказі про звільнення містить виправлення;
- з 19.03.1993 по 01.07.1997, оскільки печатка нечитабельна.
Позивач, не погодившись із вищевказаним рішенням, звернулася до суду з даним позовом.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України).
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Частина 3 статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
У частині 1 статті 8 вказаного Закону зазначено, зокрема, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Згідно частини першої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також: будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків (пункт а частини 3 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення»).
Так, судом встановлено, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 20.12.2024 (номер справи 046050022972) позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу (а.с. 12).
У рішенні пенсійного органу зазначено, що страховий стаж заявника - 27 років 7 місяців 16 днів, а необхідний страховий стаж для призначення пенсії становить 31 рік. Зазначено, що за наданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи відповідно трудової книжки НОМЕР_1 : з 09.08.1989 по 18.03.1993, оскільки рік у наказі про звільнення містить виправлення; з 19.03.1993 по 01.07.1997, оскільки печатка нечитабельна.
З трудової книжки серії НОМЕР_1 судом встановлено, зокрема, наступні періоди трудової діяльності позивача:
- запис № 5: 09.08.1989 - прийнята на роботу учнем швачки-мотористки П'ятихатської швейної фабрики (наказ № 54 від 08.08.1989);
- запис № 7: 18.03.1993 - у зв'язку з ліквідацією ДВШО "Славутич" переведена на Дніпропетровську виробничо-торговельну фірму "Славутич" (наказ № 65 від 18.03.1993);
- запис № 8: 19.03.1993 - прийнята на роботу в порядку переведення швачкою - мотористкою 2 розряду (наказ № 1 від 19.03.1993);
- запис № 9: 01.07.1997 - звільнена за власним бажанням.
Суд зазначає, що в трудовій книжці позивача містяться номери та дати наказів щодо спірних періодів роботи позивача з 09.08.1989 по 18.03.1993 та з 19.03.1993 по 01.07.1997, та відповідна печатка підприємства.
Суд зазначає, відповідно до п.1 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з п. 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Із аналізу вказаних вище положень Порядку №637 слідує, що подання інших документів, окрім трудової книжки, для підтвердження трудового стажу з метою призначення пенсії здійснюється виключно у випадку, якщо в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.
Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 04.09.2018 у справі №423/1881/17 та від 30.11.2018 у справі №235/4179/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Також, відповідно до висновку, викладеного Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства; вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист при вирішенні питань з призначення пенсії за віком.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Щодо спірного періоду роботи позивача з 09.08.1989 по 18.03.1993, суд зазначає, що запис № 7 трудової книжки серії НОМЕР_1 про переведення позивача на Дніпропетровську виробничо-торговельну фірму "Славутич" з 18.03.1993 у зв'язку з ліквідацією ДВШО "Славутич" фактично містить не виправлення, а наведення цифри "3" в році наказу №65 від 18.03.1993, на підставі якого вчинено запис про переведення, що й стало підставою для незарахування відповідачем зазначеного періоду При цьому, судом не встановлено, що зазначений запис містить будь-які виправлення. З запису № 7 трудової книжки позивача можливо чітко встановити дату наказу про переведення - 18.03.1993, що співпадає з датою самого переведення.
Так само записи про період роботи позивача з 19.03.1993 по 01.07.1997 не містять будь-яких виправлень, такі записи виконані акуратно, містять номери та дати відповідних наказів.
Суд вважає, що недолік оформлення трудової книжки, виявлений відповідачем при вирішенні питання щодо зарахування до страхового стажу позивача зазначеного періоду, такий як нечитабельна печатка підприємства, не може вважатися достатньою та самостійною підставою для відмови позивачу в зарахуванні періоду роботи до загального страхового стажу на підставі трудової книжки, оскільки вина позивача в тому, що трудова книжка заповнена роботодавцем із порушенням встановленого порядку (проставлена нечитабельна печатка), відсутня.
Так, суд зазначає, що ГУ ПФУ в Харківській області не врахувало, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці, зокрема, якості проставленої печатки підприємства чи акуратності відповідального працівника при заповненні трудової книжки.
Вказана позиція кореспондується з нормами постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 «Про трудові книжки працівників», згідно якої відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17, провадження №К/9901/1298/17.
Вищезазначені відомості з трудової книжки підтверджують трудову діяльність позивача в спірні періоди. Інших підстав для незарахування спірних періодів роботи до стажу позивача відповідачем в оскаржуваному рішенні не зазначено.
З огляду на зміст записів трудової книжки позивача (щодо періодів роботи позивача з 09.08.1989 по 18.03.1993 та з 19.03.1993 по 01.07.1997) зазначені відповідачем в оскаржуваному рішенні недоліки трудової книжки є несуттєвими недоліками та наявність таких недоліків не позбавляє можливості чітко встановити трудовий стаж позивача за періоди з 09.08.1989 по 18.03.1993 та з 19.03.1993 по 01.07.1997.
Крім того, суд звертає увагу, що виправлення у трудовій книжці не спростовує наявність у позивача стажу роботи, а отже юридичний факт роботи позивача протягом спірних періодів часу є підтвердженим належними та допустимими доказами.
Більш того, трудова діяльність позивача з 1989 по 1997 роки підтверджується архівною довідкою від 29.10.2024 № 1129, наявною в матеріалах справи.
За даних обставин пенсійний орган фактично переклав відповідальність за належне та правильне оформлення трудової книжки та інших документів щодо відомостей про періоди роботи на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження періодів роботи позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.
Так, зважаючи на вищевикладені висновки Верховного Суду, суд зазначає, що позивач не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на включення періодів роботи до страхового стажу за порушення, вчинені підприємствами, на яких він працював.
Таким чином, відповідачем не доведено правомірність прийняття рішення щодо відмови в зарахуванні до страхового стажу спірних періодів роботи позивача, тому оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 20.12.2024 (номер справи 046050022972) є протиправним та підлягає скасуванню.
Суд зазначає, що належними та допустимими доказами, а саме трудовою книжкою позивача, підтверджується, що позивач має право на включення до страхового стажу періодів роботи з 19.08.1989 по 18.03.1993 та з 19.03.1993 по 01.07.1997.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи викладене, з метою ефективного захисту прав позивача суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги, зобов'язавши Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 09.08.1989 по 18.03.1993 та з 19.03.1993 по 01.07.1997 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 .
Також, враховуючи зміст оскаржуваного в даній справі рішення, згідно якого позивачу було відмовлено в призначенні пенсії за віком лише у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу (наявні 27 років 7 місяців 16 днів страхового стажу при необхідних 31 року), а також вищевикладені висновки суду щодо необхідності зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 09.08.1989 по 18.03.1993 та з 19.03.1993 по 01.07.1997, при зарахуванні яких страховий стаж позивача буде становити більше 31 року, необхідного для призначення позивачу пенсії за віком, суд дійшов висновку, з метою ефективного захисту прав позивача необхідно зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до її заяви від 16.12.2024.
Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, суд зазначає, що в даному випадку, як встановлено судом, позивачу було відмовлено в призначенні пенсії за віком шляхом прийняття ГУ ПФУ в Харківській області відповідного рішення, що оскаржується позивачем у межах даної справи. Суд зазначає, що достатнім та ефективним способом захисту прав позивача в даному випадку буде саме визнання протиправним та скасування відповідного рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії за віком позивачу та зобов'язання відповідача вчинити певні дії щодо призначення пенсії.
Отже, в цій частині позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо дати, з якої позивачу має бути призначена пенсія за віком, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 1.9 розділу I Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" особам, які одержують пенсію, призначену за іншими законами, або допомогу, призначену органами соціального захисту населення, пенсія призначається з дати виникнення права на неї з урахуванням пункту 1.8 цього розділу.
Відповідно до абз. 6 п. 1.8 розділу I зазначеного Порядку при надходженні документів про страховий стаж протягом трьох місяців з дня досягнення застрахованою особою пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 Закону, пенсія призначається у строк, визначений абзацом другим пункту 1 частини першої статті 45 Закону. Якщо документи не будуть подані у зазначений строк, вважається, що особа виявила бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.
Відповідно до абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія за віком, що призначається автоматично (без звернення особи), - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, крім випадків відсутності в системі персоніфікованого обліку відомостей про страховий стаж застрахованої особи, необхідний для призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону. У разі якщо документи про страховий стаж не подані протягом трьох місяців з дня досягнення застрахованою особою пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, вважається, що застрахована особа виявила бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.
Отже, оскільки позивач досягла пенсійного віку (60 років) ІНФОРМАЦІЯ_1 (дата народження позивача - ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та в межах трьохмісячного строку (16.12.2024) після досягнення пенсійного віку подала заяву про призначення пенсії за віком та відповідні документи, то позивач має право на призначення їй пенсії за віком саме з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, тобто з 21.10.2024. При цьому, суд не приймає до уваги доводи позивача про необхідність призначення їй пенсії з 20.10.2024, оскільки пенсія за віком призначається саме з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку (абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування").
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Що стосується вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 12000,00 грн суд зазначає таке.
Позивачем на підтвердження витрат з оплати правничої допомоги, понесених нею при розгляді позовної заяви в суді, подано копії наступних документів: договору про надання правничої допомоги № 21/01/25-3 від 21.01.2025; акту прийому-передачі наданих послуг до Договору про надання правничої допомоги № 21/01/25-3 від 21.01.2025; квитанції № 01 від 14.02.2025, ордеру на представництво інтересів ОСОБА_1 адвокатом Трофименко Мариною Володимирівною, виданого Адвокатським об'єднанням "Приват юрист", свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю адвоката Трофименко Марини Володимирівни. (а.с. 27-32)
У зв'язку з наведеними обставинами суд зауважує, що відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п'ятої статті 134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).
Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв'язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
При цьому, незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду щодо вирішення питань з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року (справа №815/1479/18), від 15 липня 2020 року (справа №640/10548/19), від 21 січня 2021 року (справа №280/2635/20).
Також, у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі №200/9888/19-а Верховний Суд виклав висновок щодо застосування статей 134, 139 КАС України в контексті ролі суду під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.
Верховний Суд у вказаній постанові зазначив, що відповідно до частини шостої статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до КАС України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду при вирішенні питання розподілу судових витрат, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами, та не може діяти на користь будь-якої із сторін.
Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.
Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов'язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат, керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.
Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі №640/15803/19, від 30 червня 2022 року у справі №640/1175/20, від 11серпня 2022 року у справі №300/2050/19.
З урахуванням викладеного суд зазначає наступне.
Так, дослідивши договір про надання правничої допомоги № 21/01/25-3 від 21.01.2025, судом встановлено, що за даним договором представник позивача приймає на себе зобов'язання про надання правничої допомоги ОСОБА_1 .
З акту прийому прийому-передачі наданих послуг до Договору про надання правничої допомоги № 21/01/25-3 від 21.01.2025 вбачається, що Адвокатським об'єднанням "Приват юрист" надано ОСОБА_1 послуги щодо підготовки та подання до Харківського окружного адміністративного суду адміністративного позову про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії (визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 046050022972 від 20.12.2024 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком), вартість зазначеної послуги становить - 12 000,00 грн, затрата часу - 4 години.
Згідно копії квитанції № 01 від 14.02.2025 вбачається, що ОСОБА_1 сплатила Адвокатському об'єднанню "Приват юрист" суму в розмірі 12 000,00 грн згідно договору про надання правової допомоги № 21/01/25-3 від 21.01.2025.
Вивчивши подані представником позивача докази суд встановив, що спір у даній справі не є складним як за обсягом доказів, так і за природою суджень суб'єкта владних повноважень, котрі були покладені в основу оскаржуваних рішень; причина виникнення спору, предмет спору, обсяг предмету доказування об'єктивно не вимагали вжиття значних зусиль для з'ясування справжніх обставин фактичної дійсності, вивчення змісту належних норм права, спростування мотивів суб'єкта владних повноважень.
Справа слухалась в порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін. Представником позивача було подано до суду позовну заяву. Інших дій не вчинялося.
Відтак, суд доходить до переконання про те, що обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт на 12 000,00 грн є неспівмірним з обставинами даного конкретного спору та у даному конкретному випадку справедливим і співмірним відшкодуванням витрат заявника на професійну правничу допомогу буде сума в розмірі - 3 000,00 грн.
Стосовно розподілу витрат зі сплати судового збору, суд зазначає, що згідно з ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, п. 3, пов. 2, м. Харків, 61022, ЄДРПОУ 14099344) про визнання дій протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 20.12.2024 (номер справи 046050022972) про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 09.08.1989 по 18.03.1993 та з 19.03.1993 по 01.07.1997 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до її заяви від 16.12.2024, починаючи з 21.10.2024.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області суму сплаченого судового збору в розмірі 605,60 грн (шістсот п'ять гривень 60 копійок) та суму витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000,00 (три тисячі гривень 00 копійок).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Дмитро ВОЛОШИН