Рішення від 31.03.2025 по справі 420/1165/25

Справа № 420/1165/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2025 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скупінської О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДУНАЙСЬКА ІМПОРТНА КОМПАНІЯ» до Львівської митниці про визнання протиправним та скасування рішення та визнання противоправною та скасувати картку відмови

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду 14.01.2025 надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «Дунайська імпортна компанія» до Львівської митниці в якій позивач просить суд:

1. Визнати противоправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів № UA209000/2024/900929/2 від 06.12.2024;

2. Визнати противоправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209170/2024/003395 від 06.12.2024.

В обґрунтування позову зазначив, що 06.12.2024 ТОВ «ОТОМАН», діючи в інтересах ТОВ «ДУНАЙСЬКА ІМПОРТНА КОМПАНІЯ» на підставі Договору № 11/06-20 від 11.06.2020, звернулось до Львівської митниці, у зв'язку із імпортуванням на територію України товару (митна декларація 24UA209170104299U1 від 06.12.2024), а саме банан свіжий, вагою 20 620,00 кг (нетто), країна виробництва - Коста-Ріка. У відповідь на повідомлення митного органу Декларантом надіслано лист № 06/12-1 від 06.12.2024, разом з яким було надано додаткові документи на підтвердження заявленої митної вартості:прейскурант (прайс-лист) виробника товару № б/н від 23.11.2024, висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією № 20-19/12-2024 від 06.12.2024; розрахунок ціни (калькуляція) № б/н від 23.11.2024, копія митної декларації країни відправлення № 24BE000000540503B7 від 03.12.2024, та в якому викладено аргументи щодо безпідставності зауважень та вимоги надати додаткові документи. 06.12.2024 Декларантом було спочатку отримано від Відповідача рішення про коригування митної вартості товарів UA209000/2024/900929/2 від 06.12.2024, а згодом - картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209170/2024/003395 від 06.12.2024. Рішенням про коригування, митна вартість Товару була відкоригована Відповідачем в бік збільшення її розміру, а саме: митну вартість Товару збільшено до EUR 19 576,63, у порівнянні із заявленою Декларантом митною вартістю - EUR 14 017,64. Таке коригування митної вартості Товару в бік збільшення спричинило необхідність для Позивача сплатити митні платежі в більшому розмірі, ніж це було передбачено виходячи із заявленої Декларантом митної вартості, а саме було доплачено за Товар ПДВ в розмірі 48 712,96 грн. Відповідачем було прийнято Картку відмови, відповідно до якої причини відмови у митному оформленні полягали у наступному: «Неможливість завершення м/о по причині необхідності внесення змін у гр. 12, 45, 46, 43, 44 ЕМД (у зв'язку із прийняттям рішення про коригування митної вартості товару від 06.12.2024 № UA209000/2024/900929/2 ст. 54 п.6, ст. 55 МКУ. Постанова Кабінету міністрів від 21.05.2012 № 450 «Питання, пов'язані із застосуванням митних декларацій», Наказ Міністерства фінансів від 30.05.2012 № 631 «Про затвердження Порядку виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа», Наказ Міністерства фінансів від 30.05.2012 № 651 «Про затвердження Порядку заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа»).

16.01.2025 ухвалою судді позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків шляхом надання до суду належним чином (нотаріально) засвідчених перекладів на державну мову всіх документів, доданих до позовної заяви, що складені іноземною мовою, надання доказів доплати судового збору у розмірі 2422,40 грн.

27.01.2025 до суду надійшла заява (вхід. №7749/25) представника позивача - адвоката Ситника О.П. на виконання ухвали суду від 16.01.2025 з долученням перекладів письмових доказів та доказів доплати судового збору.

29.01.2025 ухвалою судді прийнято до розгляду позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Дунайська імпортна компанія» та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

07.02.2025 до суду від представника позивача ТОВ «ДУНАЙСЬКА ІМПОРТНА КОМПАНІЯ» - Ситника О.П. надійшла заява (вхід. №ЕС/12016/25), в якому просить компенсувати понесені позивачем судові витрати на підготовку нотаріально завіреного перекладу на українську мову іншомовних документів, поданих разом з позовом, а саме 2856 грн, шляхом стягнення вказаних витрат з відповідача.

На підтвердження зазначив, що переклад документів здійснювався товариством з обмеженою відповідальністю «Максворд», з яким було укладено договір про надання послуг письмового перекладу № 60/271 від 19.05.2021. Переклад вищезазначених документів здійснювався на підставі замовлення № 420/1165/25 від 16.01.2025, що було надіслано Позивачем на адресу Бюро перекладів. Відповідно до рахунку-фактури № 60/28-П від 22.01.2025, виписаного Бюро перекладів на ім'я Позивача, вартість послуг письмового перекладу склала 2856,00 грн. На підтвердження факту надання вищезазначених послуг між Позивачем та Бюро перекладів було складено акт надання послуг № 60/28-П від 22.01.2025. Рахунок № 60/28-П від 22.01.2025 був оплачений в повному обсязі 24.01.2025, на підтвердження чого додається платіжна інструкція № 4741 від 24.01.2025.

12.02.2025 до суду від представника відповідача Львівської митниці - Тістечка Ю.Я. надійшов відзив (вхід. №ЕС/13526/25), в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість. Рішення про коригування митної вартості № UA209000/2024/900929/2 від 06.12.2024 (митна декларація, за якою відмовлено у митному оформленні від 06.12.2024 № 24UA209170104299U1), виносилось на товари:

«Банан зелений свіжий, у картонних коробках 1080 штук, на 20 дерев'яних палетах, врожай 2024 року. Призначений для громадського харчування. Торгова марка: MAZAI. Виробник: AGROBANA AGB COSTA RICA S.A. Країна виробництва: Коста Ріка (CR).»

Львівською митницею були встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом. Таким чином, відомості щодо складових митної вартості не підтверджено документально та не піддаються перевірці, що є порушенням вимог положень частини 21 статті 58 Митного кодексу. На вимогу декларантом додатково надіслано: калькуляційний лист, прайс-лист, копія митної декларації країни відправлення. Надіслані на вимогу митного органу документи не усувають вищезазначені невідповідності, а висновком експерта, як зазначається у такому, надано послугу виключно інформаційного характеру. Інших документів на вимогу не надано. Слід відзначити, що до митного оформлення наданий інвойс, що підписаний лише зі сторони постачальника (продавця). Наданий до митного оформлення інвойс № 224446 від 27.11.2024 не відповідає вимогам п. 11.2 Контракту. Такий інвойс, є невід'ємною частиною Контракту (п.1.2), а відтак і додатком до даного Контракту, однак такий підписаний лише стороною постачальника, та як наслідок, такий документ не може підтверджувати відомості про числові значення складових митної вартості. А за відсутності замовлення відсутня можливість перевірити інформацію, у тому числі, умови поставки, форму оплати, та вартість товару, що вказується в інвойсі. Щодо твердження представника позивача, що зауваження митного органу до висновку експерта є необґрунтованим, слід відзначити, що висновок експерта № 20-19/12-2024 від 06.12.2024 містить аналіз зовнішнього ринку по продажу бананів без врахування витрат на доставку до митного кордону України, які повинні включатись до митної вартості. Таким чином даний висновок не підтверджує заявленого рівня митної вартості експортну МД. Документи, що були подані до митного оформлення містили розбіжності та відсутність всіх відомостей щодо обставин купівлі-продажу товару, у зв'язку з чим у митного органу виникли обґрунтовані сумніви у правильності визначеної декларантом митної вартості, про що зазначено безпосередньо і в рішенні про коригування митної вартості. Крім того, необхідність витребування документів є передусім способом упевнитися в тому, що декларант правильно визначив митну вартість.

Картка відмови лише містить інформацію про причини відмови та роз'яснення вимог, виконання яких забезпечує здійснення митного оформлення, не є за своєю природою рішенням контролюючого органу та не породжує жодних правових наслідків. 3. Необхідно також зазначити, що обов'язок доведення ціни товару лежить на декларанті, і саме декларант має довести, що ним правильно здійснено розрахунки митної вартості, в т.ч. обрано метод визначення митної вартості товарів. Натомість митний орган має довести обґрунтованість сумнівів.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн то представник відповідача зазначив, що сума, яку представник позивача просить відшкодувати як витрати позивача на професійну правничу допомогу взагалі неспівмірні із даною категорією спору, оскільки справа є справою незначної складності, обсяг матеріалів опрацьованих адвокатом, а саме документів, що подавалися декларантом позивача до митного оформлення є незначним. Враховуючи наведене, вважають, що сума витрат на надання правничої допомоги, яку заявляє представник позивача у позовній заяві до відшкодування, є завищеною, а отже не відповідає критерію справедливої сатисфакції.

13.02.2025 до суду від представника відповідача Львівської митниці - Тістечка Ю.Я. надійшли заперечення (вхід. №ЕС/13840/25) щодо компенсації судових витрат пов'язаних із залученням перекладача, посилаючись що такі витрати не підлягають відшкодуванню, оскільки підстави для стягнення витрат, пов'язаних із користуванням послуг перекладача відсутні, так як ст.254 МК України передбачає обов'язок декларанта подавати до митного оформлення разом з оригіналами документів, складених іноземною мовою, також і їх належним чином засвідчений переклад, крім того вкотре наголошуємо, що залучення перекладача у ході судового розгляду цієї справи судом не вирішувалося. Поряд з тим, не можливо встановити, що саме ці документи слугували для розгляду справи (ті, що вказані в рахунку №60/28-П від 22.01.2025). Так, згідно наданого рахунку №60/28-П від 22.01.2025 вбачається, що позивач сплатив 2856,00 грн. за надання послуг перекладу документів. Однак, з цього рахунку неможливо визначити чи ці самі документи слугували для розгляду справи, оскільки не зазначено номерів цих документів.

Станом на дату вирішення даної справи, інших заяв по суті справи на адресу суду не надходило.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позов і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено таке.

21.03.2022 між позивачем ТОВ ДУНАЙСЬКА ІМПОРТНА КОМПАНІЯ (як покупцем) та компанією DASHTRADE B.V. (як постачальник) укладено контракт на поставку №22/22 пунктом 1.1. якого визначено, що постачальник зобов'язується поставити, а Покупець прийняти та оплатити товар (далі - Товар), зазначений в Замовленні Покупця та у виставлених на його підставі Інвойсах, що е невід'ємною частиною цього Контракту, в порядку та на умовах, обумовлених у Контракті.

Згідно з п.1.2. контракту на поставку №22/22 поставка Товару здійснюється партіями. Кількість кожної партії Товару узгоджується Сторонами і визначається в Замовленнях, наданих Покупцем на кожну партію Товару. Загальна кількість поставленого Товару складається 3 кількості, зазначеної в інвойсі по кожній парти Товару.

Пунктами 2.1 - 2.3 контракту на поставку №22/22 визначено, що загальна сума контракту складається із сум всіх Інвойсів, що будуть виставлені Постачальником на підставі Замовлень Покупця протягом усього строку дії цього контракту.

Покупець зобов'язаний оплатити вартість тільки тієї кількості Товару, яку він замовив відповідне до узгоджених Замовлень.

Ціна Товару вказується в інвойсах на оплату по кожній окремій партії Товару.

Відповідно до п.4.6 контракту на поставку №22/22 Товар поставляється окремими партіями на підставі і відповідно до Замовлень Покупця, які направляється Покупцем електронною поштою Постачальнику.

Згідно з п.4.7 контракту на поставку №22/22 замовлення має містити в собі такі відомості:

- умови поставки та порт / місце поставки;

- реквізити цього Контракту;

- номер і дата Замовлення;

- найменування Постачальника і Покупця;

- найменування Товару;

- кількість Товару;

- вага Товару.

Пунктом 4.8 контракту на поставку №22/22 визначено, що Постачальник розглядає Замовлення Покупця і виставляє Інвойс протягом 3 діб з моменту отримання Замовлення. Замовлення вважається отриманим Постачальником з моменту його відправки Покупцем по електронній пошті Постачальнику за реквізитами, вказаними у п.12.2. Контракту.

Виставлений за результатами розгляду Замовлення Інвойс слугує підтвердженням Замовлення і має бути направлений на електронну пошту Покупця протягом 5 діб з моменту отримання Замовлення від Покупця.

Інвойс, що містить розбіжності із Замовленням Покупця, вважається таким, що не підтверджує умови поставки, зазначені у такому Замовленні, а отже, позбавляє Постачальника права на отримання оплати за поставлений за таким Інвойсом Товар.

На виконання умов Контракту № 22/22 було виставлено Інвойс № 224437 від 23.11.2024, яким сторони узгодили номенклатуру, ціну та кількість Товару. Так, загальна маса нетто товару складає 19980,00 кг; загальна вартість товару становить 12420,00 євро. Визначено умови поставки - FCA Meep за яким компанією DASHTRADE B.V. поставлено позивачу партію товару (банани мазай).

06.12.2024 уповноважена позивачем особа (ТОВ ОТОМАН) діючи в інтересах товариством з обмеженою відповідальністю «ДУНАЙСЬКА ІМПОРТНА КОМПАНІЯ», звернулась до Львівської митниці, у зв'язку із імпортуванням та ввезенням на територію України товару (митна декларація № 24UA209170104299U1).

Для підтвердження вказаних у митній декларації № 24UA209170104299U1 від 06.12.2024 відомостей, до митної декларації, зокрема, було надано, зокрема, нижченаведений перелік документів:

- Рахунок-фактура (iнвойс) (Commercial invoice) 224437 23.11.202;

- Автотранспортна накладна (Road consignment note) B LD 81517754 03.12.2024;

- Сертифiкат про походження товару (Certificate of origin) 99 2024 122342 03.12.2024;

- Рахунок-фактура про надання транспортноекспедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги 179 06.12.2024;

- Зовнішньоекономічний договір (контракт) купівліпродажу товарів (крім позначеного кодом 4104), подання якого для митного оформлення не супроводжується поданням пов'язаних з ним посередницьких (зовнішньоекономічних та/або внутрішніх) договорів 22/22 21.03.2022;

- Доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) 2 24.02.2023;

- Доповнення до внутрішнього договору (контракту) 1 09.02.2022;

- Доповнення до внутрішнього договору (контракту) 2 01.03.2022;

- Договір про надання послуг митного брокера 11/06-20 11.06.2020;

- Договір (контракт) про перевезення 0101-22/ФЛ 01.01.2022;

- Інформація про позитивні результати державних видів контролю при застосуванні Порядку інформаційного обміну між органами доходів і зборів, іншими державними органами та підприємствами за принципом «єдиного вікна» з використанням електронних засобів передачі інформації (в якості відомостей про документ зазначається ідентифікатор справи, зґенерований інформаційною системою та переданий декларанту в автоматичному режимі) 12226510 06.12.2024;

- Інші некласифіковані документи Заявка №179 23.11.2024;

- Інші некласифіковані документи Перепустка №E311777 06.12.2024;

- Інші некласифіковані документи Фото 06.12.2024;

- Акт про невідповідність товарів відомостям, зазначеним у документах, необхідних для здійснення їх митного контролю, про пошкодження товарів, їх упаковки чи маркування або про їх втрату Акт № 1 06.12.2024;

- Митна декларація, за якою було відмовлено у випуску товарів 24UA209170104299U1 06.12.2024.

Львівською митницею відповідно до ст. 53 Митного кодексу України декларанту надіслана вимога про надання додаткових документів для підтвердження митної вартості, а саме: зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; якщо рахунок сплачено, банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 30 наявності інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; якщо здійснювалося страхування, страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів (рахунок на перевезення, договір на перевезення); виписку з бухгалтерської документації; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.

На вимогу декларантом додатково надіслано: Прейскурант (прайс-лист) виробника товару № б/н від 23.11.2024; Лист-калькуляція № б/н від 23.11.2024; Висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією № 20-19/12-2024 від 30.11.2024; Копія митної декларації країни відправлення № 24BE00000054050387 від 03.12.2024.

Львівська митниця за результатами розгляду поданих документів своїм рішенням № UA209000/2024/900929/2 від 06.12.2024 здійснила коригування заявленої позивачем митної вартості товару у сторону збільшення.

Також, Львівська митниця склала картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209170/2024/003395.

Так, у рішенні № UA209000/2024/900929/2 від 06.12.2024 відповідачем було вказано таке:

«Відповідно до п.1 ч.4 ст.54 МКУ здійснено контроль наявності в поданих документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів. Під час здійснення митного контролю опрацьовано інформацію, що міститься у наданих до митного оформлення товаросупровідних документах та встановлено, що декларантом здійснюючи декларування оцінюваного товару самостійно визначено митну вартість таких товарів за основним методом тобто - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції). Відповідно до ч.2 ст.58 МКУ, метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні. Слід зазначити, що з урахування наданих до митної декларації документів у тому числі додатково наданих на вимогу митного органу, встановлено наступне:

- поставка оцінюваного товару здійснювалась на підставі Контракту на поставку № 22/22 від 21.03.2022 р. (надалі - Контракт). Відповідно до п.1.1 Контракту постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити товар зазначений у замовлені покупця та у виставлених на його підставі інвойсах, що є невід'ємною частиною цього Контракту, в порядку та на умовах обумовлених в Контракті. Згідно з п.1.2 Контракту, поставка товару здійснюється партіями. Кількість кожної партії товару узгоджуються сторонами і визначається в Замовленнях наданих покупцем на кожну партію товару. Відповідно до п. 4.3. Контракту, умови поставки кожної партії товару вказується окремо в замовленні і в інвойсі на неї. Також п.4.7 Контракту, передбачено, що Замовлення має містити у собі такі відомості: умови поставки та порт/місце поставки, реквізити контракту, номер і дата замовлення, найменування постачальника і покупця, найменування товару, кількість товару, вага товару. При цьому, п.2.2. Контракту, передбачено що покупець зобов'язаний оплатити вартість тієї кількості товару, яку він замовив відповідно до узгоджених Замовлень. Натомість, відповідно до п.4.8 Контракту, інвойс, що містить розбіжності із Замовленнями покупця, вважається таким, що не підтверджує умови поставки, зазначені у такому Замовленні, а отже позбавляє постачальника права на отримання оплати за поставлений за таким інвойсом товар. Здійснюючи аналіз вищевказаних положень Контракту, який регулює процедуру погодження поставки товару, у тому числі і вартість товару, вбачається, що такі документи як інвойс та замовлення є взаємозалежними документи та такі необхідно розглядати в сукупності. Однак, замовлення до митного оформлення не надавалось, що позбавляє можливості у повній мірі перевірити числові значення вартості товару, що містяться у поданих документах. Як зазначалося в п. 1.1. Контракту, виставлений на підставі замовлення інвойс є невід'ємною частиною цього контракту. До митного оформлення наданий інвойс № 224437 від 23.11.2024 р. При цьому, згідно п. 11.2 Контракту, всі додатки, доповнення та зміни до контракту дійсні та становлять невід'ємну його частину лише у тому випадку, якщо вони викладені в письмовій формі та підписані сторонами. Слід зазначити, що до митного оформлення наданий інвойс який підписаний лише зі сторони постачальника (продавця). Наданий до митного оформлення інвойс № 224446 від 27.11.2024 р. не відповідає вимогам п. 11.2 Контракту. Такий інвойс, є невід'ємною частиною Контракту (п.1.1), а відтак і додатком до даного Контракту, однак підписаний лише стороною постачальника та як наслідок, такий документ не може підтверджувати відомості про числові значення складових митної вартості. А за відсутності замовлення відсутня можливість перевірити інформацію, у тому числі, умови поставки, форму оплати, та вартість товару, що вказується в інвойсі;

- у гр. 5 та гр.15 наданої декларантом до митного оформлення CMR №B LD 81517754 від 03.12.2024 року наявні штампи перевізника «ALEGO LOGISTIC» LLC. Однак, документи, які визначають договірні відносини з «ALEGO LOGISTIC» LLC та передбачають факт погодження вартості, маршруту та способів розрахунку відсутні. Натомість, рахунок-фактура на оплату транспортних послуг № 179 від 06.12.2024 р. виставлений ФОП ОСОБА_1 , Крім того, заявка на перевезення вантажів № 179 від 23.11.2024 р. не містить інформації про третю особу перевізника та погодження із такою особою вартості перевезення;

- для підтвердження транспортних витрат, декларантом долучено, рахунок-фактура на оплату транспортних послуг № 179 від 06.12.2024 р. виставлений на підставі договору № 0101-22/ФЛ від 01.01.2022 р. Такий договір укладений між ТОВ «Дунайська імпортна компанія» та ФОП ОСОБА_1 . Із даного рахунку не вбачається понесення додаткових витрат на надання брокерських послух за межами території України щодо обов'язкового оформлення транзитної декларації Т1 по території Євросоюзу. Також не надано іншого документу який містить числові значення необхідні для розрахунку таких витрат у повному обсязі. За умовами поставки FCA покупець за власний рахунок та на власний ризик одержує імпортну ліцензію або інший дозвільний документ, виконує усі митні формальності для імпорту товару та його транзитного перевезення через будь-яку країну. Також із даного рахунку не вбачається понесення витрат на завантаження товару у місці призначення. За умовами FCA місце поставки впливає на зобов'язання щодо завантаження й розвантаження товару у такому місці. Якщо поставка здійснюється на площах продавця, то продавець несе відповідальність за завантаження. Однак, як вбачається із наданих документів поставка не здійснювалась на площах продавця».

Не погоджуючись з вищевказаним рішенням про коригування митної вартості товару та карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Перевіряючи правомірність оскаржуваного рішення, суд дійшов до таких висновків.

Згідно ст. 49 Митного кодексу України (далі - МК України) встановлено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно положень МК України, митний орган здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів, якою є відповідно до ст.49 МК України, їх вартість, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до статті 50 МК України, відомості про митну вартість товарів використовуються для нарахування митних платежів; застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; ведення митної статистики; розрахунку податкового зобов'язання, визначеного за результатами документальної перевірки.

Згідно з частиною 1 статті 51 МК України, митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Частинами 1, 2, 3 статті 52 МК України передбачено, що заявлення 5 митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, мають право: 1) надавати митному органу (за наявності) додаткові відомості у разі потреби уточнення інформації; 2) на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі визнання митним органом заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю; у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої статті 55 цього Кодексу; 3) проводити цінову експертизу договору (контракту) шляхом залучення експертів за власні кошти; 4) оскаржувати у порядку, визначеному главою 4 цього Кодексу, рішення митного органу щодо коригування митної вартості оцінюваних товарів та бездіяльність митного органу щодо неприйняття протягом строків, встановлених статтею 255 цього Кодексу для завершення митного оформлення, рішення про визнання митної вартості оцінюваних товарів; 5) приймати самостійне рішення про необхідність коригування митної вартості після випуску товарів; 6) отримувати від митного органу інформацію щодо підстав, з яких митний орган вважає, що взаємозв'язок продавця і покупця вплинув на ціну, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари; 7) у випадках та в порядку, визначених цим Кодексом, вимагати від митного органу надання письмової інформації про причини, за яких заявлена ними митна вартість не може бути визнана; 8) у випадках та в порядку, визначених цим Кодексом, вимагати від митного органу надання письмової інформації щодо порядку і методу визначення митної вартості, застосованих при коригуванні заявленої митної вартості, а також щодо підстав для здійснення такого коригування.

Відповідно до ч.1 ст. 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Згідно ч. 2 ст. 53 МК України, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Згідно із ч.3 ст.53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Тобто, вимоги вказаних норм дають змогу відокремити наступні обставини, за наявності яких митний орган має право зобов'язати декларанта подати додаткові документи для підтвердження митної вартості:

1) наявність розбіжностей між окремими документами;

2) наявність ознак підробки певних документів;

3) відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Таким чином, висновок митного органу щодо наявності даних обставин повинен бути обґрунтованим та підтверджений відповідними доказами. Так, встановивши розбіжність між документами чи відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих декларантом документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Відповідно до ч.3 ст.54 МК України, за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Відповідно до частин 2, 3 статті 57 МК України, основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Частиною 8 статті 57 МК України встановлено, що у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Таким чином, митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом та визначення митної вартості.

Частинами 1, 2 ст. 59 МК України, які встановлюють порядок визначення митної вартості з використанням методу за ціною договору щодо ідентичних товарів, передбачено, що у разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статті 58 цього Кодексу, за основу для її визначення береться вартість операції з ідентичними товарами, що продаються на експорт в Україну з тієї ж країни і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього. При застосуванні цього методу визначення митної вартості за основу береться прийнята митним органом вартість операції з ідентичними товарами з дотриманням умов, зазначених у цій статті. При цьому під ідентичними розуміються товари, однакові за всіма ознаками з оцінюваними товарами, у тому числі за такими, як: 1) фізичні характеристики; 2) якість та репутація на ринку; 3) країна виробництва; 4) виробник.

Так, судом встановлено, що оскільки митну вартість товарів не можна було визначити шляхом використання методу, зазначеного у ст.58 МК України (метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції) та за результатом проведеної консультації між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості, було обрано метод визначення митної вартості другорядний: резервний метод.

В той же час, суд не погоджується з такими висновками відповідача, з огляду на таке.

Так, щодо покликань відповідача на те, що позивачем до митного оформлення не було надано замовлення на товар згідно контракту №22/22, суд зазначає таке.

Як вже встановлено судом, відповідно до п.4.6 контракту на поставку №22/22 Товар поставляється окремими партіями на підставі і відповідно до Замовлень Покупця, які направляється Покупцем електронною поштою Постачальнику.

Згідно з п.4.7 контракту на поставку №22/22 замовлення має містити в собі такі відомості:

- умови поставки та порт / місце поставки;

- реквізити цього Контракту;

- номер і дата Замовлення;

- найменування Постачальника і Покупця;

- Найменування Товару;

- кількість Товару;

- вага Товару.

Як стверджує позивач, замовлення не складаються у вигляді окремого документу, замовлення це текстове повідомлення, яке надсилається електронною поштою, в якому узгоджуються умови та номенклатура поставки, та за підсумками такого листування, відповідно до п. 4.8 Контракту, складається інвойс, який підтверджує замовлення та відображає усі необхідні дані стосовно певної поставки товару.

Так, до митного оформлення позивачем було надано рахунок-фактура (iнвойс) №224437 від 23.11.2024 наявність якого відповідно до умов контракту №22/22 є фактичним підтвердженням направлення у визначений вказаним контрактом спосіб відповідного замовлення.

Суд зазначає, що відповідно до ч.2 ст.53 Митного кодексу України замовлення не є документом, що підтверджує митну вартість товарів.

Отже, суд відхиляє як необґрунтовані покликання відповідача як на підставу доля прийняття оскаржуваного рішення ненадання до митного оформлення замовлення на товар згідно контракту №22/22.

Щодо покликань відповідача на те, що інвойс підписаний лише стороною постачальника, то суд зазначає, що згідно загальносвітової практики, інвойс має містити: 1) дату складання; 2) найменування та реквізити продавця; 3) найменування та реквізити покупця; 4) найменування товарів; 5) ціну товарів; 6) загальну вартість рахунку; 7) валюту оплати; 8) ставки та розмір податку.

Також, в інвойсі можуть зазначатись: 1) реквізити зовнішньоекономічної угоди, відповідно до якого здійснюється поставка, 2) реквізити відвантажувального документа, 3) платіжні реквізити та інші відомості, у разі якщо їх наявність в інвойсі передбачена умовами договору, такі як умови поставки, умови оплати, місце завантаження, розмір та підстави надання знижок.

Інвойс це документ, у якому зазначаються товари та послуги, які компанія надає клієнту, та зазначається зобов'язання клієнта на оплату цих послуг.

В інвойсі вказується, які саме послуги чи товару надаються клієнту, та яку оплату він зобов'язаний здійснити за виконані послуги чи надані товари.

У даному разі, позивачем було надано рахунок-фактуру (інвойс), що містив всю необхідну інформацію для підтвердження числових даних, заявленої митної вартості. А необхідність підпису отримувача товару не є обов'язковою умовою для заповнення комерційного інвойсу і не дає причини сумніватись в його справжності.

Щодо покликань відповідача на відсутність документів щодо договірних відносин з «ALEGO LOGISTIC» LLC, суд зазначає таке.

Так, судом встановлено, що до митного оформлення позивачем було, зокрема, надано договір № 0101-22/ФЛ від 01.01.2022 на перевезення вантажів автомобільним транспортом, що укладений між Позивачем ТОВ «ДУНАЙСЬКА ІМПОРТНА КОМПАНІЯ» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ), а також додаткова угода №2 від 01.03.2022 до даного договору.

Відповідно до Додаткової угоди №2 до договору поставки №0101-22/ФЛ від 01.01.2022 від 01.03.2022 розділ 2 сторони вирішили сформулювати доданий відповідно до цієї Додаткової угоди пункт 1.3 наступним чином:

« 1.3. Перевізник має право залучати третіх осіб до перевезення вантажу Замовника, проте повну відповідальність за порушення умов цього Договору третьою особою несе Перевізник».

Як стверджує позивач, перевізник залучив до перевезення на підставі п.2 Додаткової угоди до Договору № 0101-22/ФЛ від 01.01.2022 третю особу - «ALEGO LOGISTIC» LLC.

Разом з цим судом встановлено, що договором № 0101-22/ФЛ від 01.01.2022 визначено, що позивач не має жодних зобов'язань перед третіми особами, що залучені перевізником, а має лише зобов'язання перед самим перевізником.

Протягом усього строку розгляду даної справи відповідачем не наведено обґрунтованих доводів щодо того, яким чином залученням перевізника позивача третіх особі для виконання договору № 0101-22/ФЛ від 01.01.2022 за вказаних умов мало вплив на митну вартість товару.

Щодо покликань відповідача на ненадання документів на підтвердження понесення додаткових витрат на надання брокерських послуг за межами території України щодо обов'язкового оформлення транзитної декларації Т1 по території Євросоюзу, суд зазначає таке.

Згідно з пп. а) п. 1 ч. 10 ст.58 МК України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті витрати, понесені покупцем комісійні та брокерська винагорода, за винятком комісійних за закупівлю, що є платою покупця своєму агентові за надання послуг, пов'язаних із представництвом його інтересів за кордоном для закупівлі оцінюваних товарів.

Так, відповідно до п. 4.15 контракту№22/22 податки, митні збори, гербові збори та інші витрати, що виникають у зв'язку з виконанням цього Контракту, які оплачуються в країні Постачальника, оплачує постачальник.

Як стверджує позивач, експортна та транзитна декларації були оформлені в країні Постачальника.

Судом встановлено, що під час митного оформлення позивачем (Декларантом), було надано Калькуляцію б/н від 23.11.2024, де зазначені витрати, пов'язані з митним оформлення.

Калькуляція це документ, який складається постачальником, та позивач не має впливу на його зміст. Тобто постачальник самостійно вирішую, які саме витрати включити до Калькуляції виходячи з фактично понесених ним видатків у зв'язку з поставкою Товару Позивачу.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до п. 4.16 контракту №22/22 обов'язок проходження експортних формальностей в країні постачальника покладається на Постачальника та такі витрати самостійно закладаються постачальником до ціни Товару та додатковому відшкодуванню з боку Покупця не підлягають.

Відповідно до Інкотермс (редакція 2020 року), що регулюють питання, яка зі сторін договору купівлі-продажу повинна здійснити необхідні для перевезення і страхування дії, коли продавець передає товар покупцю, і які витрати несе кожна із сторін, термін FCA (FREE CARRIER (... named place) франко-перевізник (... назва місця) означає, що продавець здійснює поставку товару, який пройшов митне очищення для експорту, шляхом передання призначеному покупцем перевізнику у названому місці. Слід зазначити, що вибір місця поставки впливає на зобов'язання щодо завантаження й розвантаження товару у такому місці. Якщо поставка здійснюється на площах продавця, продавець відповідає за завантаження. Якщо ж поставка здійснюється в іншому місці, продавець не несе відповідальності за розвантаження товару. Цей термін може бути застосований незалежно від виду транспорту, включаючи змішані (мультимодальні) перевезення. Під словом "перевізник" розуміється будь-яка особа, що на підставі договору перевезення зобов'язується здійснити або забезпечити здійснення перевезення товару залізницею, автомобільним, повітряним, морським, внутрішнім водним транспортом або комбінацією цих видів транспорту. Якщо покупець призначає іншу особу, ніж перевізник, прийняти товар для перевезення, то продавець вважається таким, що виконав свої обов'язки щодо поставки товару з моменту його передання такій особі.

Разом з тим, відповідно до п. А.4. Правил Інкотермс-2020, продавець за правилами FCA зобов'язаний надати товар перевізнику або іншій особі, призначеній покупцем або обраній продавцем у відповідності зі статтею А.3 "а", у названому місці у день чи в межах періоду, що узгоджені сторонами для здійснення поставки. Поставка вважається здійсненою, зокрема, якщо названим місцем поставки є площі продавця: коли товар завантажений на транспортний засіб, наданий перевізником, що призначений покупцем, чи іншою особою, що діє від імені останнього.

Продавець зобов'язаний, з урахуванням положень статті Б.6: нести всі витрати, пов'язані з товаром, до моменту здійснення його поставки у відповідності з статтею А.4; сплатити, коли це належить, витрати митних процедур, а також усі мита, податки та інші збори, що підлягають сплаті при експорті товару (п. А.6. правил Інкотермс - 2020).

Відтак, враховуючи, що поставка (завантаження) згідно МД № 24UA209170104299U1 від 06.12.2024 здійснювалась на умовах FCA BE MEER (Бельгія), тобто за місцем продавця Бельгія (BE MEER), то витрати, пов'язані з товаром, до моменту здійснення його поставки, в тому числі завантаження належать продавцю та не можуть вимагатися митним органом від позивача.

Щодо доводів відповідача щодо ненадання документів на підтвердження понесення витрат на завантаження товару у місці призначення, а також, що з документів не вбачається понесення витрат на завантаження товару у місці призначення та що поставка не здійснювалась на площах продавця, то суд зазначає, що відповідно до п. 4.5 контракту №22/22 обов'язок та витрати з навантаження / вивантаження Товару, що пов'язані з транспортуванням такого Товару до порту або іншого місця ввезення на митну територію України покладаються на постачальника та такі витрати самостійно закладаються постачальником до ціни Товару та додатковому відшкодуванню з боку покупця не підлягають.

Як стверджує позивач, товар постачався на умовах FCA MEER (Бельгія) з площ постачальника та позивачем не було понесено жодних витрат на навантажувально-розвантажувальні роботи та будь-яких інших витрат, окрім вартості самого товару та вартості його транспортування до митного кордону України.

Згідно наданих до суду та митного оформлення рахунку-фактури №179 від 06.12.2024 виставлений на підставі договору №0101-22/ФЛ від 01.01.2022 та замовлення №179 на перевезення вантажів, то маршрут такого перевезення був MEER (Бельгія) м/п Краківець-Корчова - с.Черляни, Львівська обл.

Відповідачем не доведено, а судом не встановлено понесення позивачем додаткових витрат на навантаження товару.

Твердження митного органу стосовно того, що надані позивачем (декларантом) разом з МД документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, є спростованими та не знайшли свого підтвердження.

Більш того, самі по собі припущення відповідача про подання декларантом невідповідних документів чи наявності в них розбіжностей не є достатніми для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом.

За висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 826/7411/15, однієї лише вказівки на наявність розбіжностей та недоліків у поданих документах, без роз'яснення, в чому такі розбіжності полягають, який їхній вплив на митну вартість оцінюваного товару і чому без їх усунення заявлена митна вартість не може бути визнана, недостатньо для висновку про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості. Не наведення митницею в рішенні про коригування митної вартості товарів обставин, про які зазначено вище, свідчить про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний, методу визначення митної вартості оцінюваного товару.

Так, надані позивачем документи кореспондуються між собою та містять чітку, недвозначну і зрозумілу інформацію про товар та його ціну, а отже у сукупності ті відомості, які підтверджують числові значення митної вартості (її складових), й не дають підстав для сумніву щодо повноти та правильності її визначення декларантом.

Львівською митницею при прийнятті оскаржуваного рішення не було надано жодних доказів недостовірності заявленої позивачем вартості товару, а саме по собі припущення митного органу про подання декларантом невідповідних документів чи наявності в них розбіжностей, відмінність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, не є достатнім для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом, або беззаперечною підставою для незастосування обраного ним методу визначення митної вартості.

При цьому розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, може бути лише підставою для сумніву у правильності визначення митної вартості, проте не є достатньою підставою для висновку про недостовірність даних щодо заявленої декларантом митної вартості товару. В цьому випадку митниця повинна здійснити дослідження документів щодо поставки товару з метою встановлення доказів, які підтверджують або спростовують цей сумнів.

На переконання суду правильність визначення позивачем митної вартості товару за ціною договору, а також об'єктивна можливість застосування першого методу повинні були бути належним чином спростовані відповідачем.

Так, принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень полягає в тому, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, на оцінці всіх фактів та обставин, що мають значення. В рішенні №37801/97 від 1 липня 2003 року по справі Суомінен проти Фінляндії Європейський суд вказав, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень, а в рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України Європейський суд відзначив, що у рішеннях судів та органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (Лелас проти Хорватії і Тошкуце та інші проти Румунії) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (Онер'їлдіз проти Туреччини).

За встановлених обставин, митний орган фактично залишив поза увагою документи, надані представником позивача для митного оформлення товару. При цьому досліджені судом документи, які містяться в матеріалах справи, є належними та у повній мірі відповідають вимогам МК України до документів, які підтверджують митну вартість товарів.

Суд зазначає, що встановивши розбіжність між документами чи відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих декларантом документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки за наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, і таке інше. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти такі дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.02.2018 у справі №809/1884/16.

В ході розгляду справи позивач довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог, а відповідач не надав суду належні докази на підтвердження своїх заперечень проти позову.

Відтак, наявність в оскаржуваному рішенні припущень митного органу свідчить про його невмотивованість.

З огляду на викладене, митним органом не наведено достатнього обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визначено та не визначено інформацію, яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом.

При обґрунтуванні неможливості застосування певних другорядних методів митний орган повинен конкретизувати підстави незастосування цих методів.

Митний орган зобов'язаний навести у рішенні про коригування митної вартості товарів порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод.

Формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості Рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися лише на інформації ЄАІС, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб'єктами господарських відносин під час здійснення ними зовнішньоекономічної діяльності МК України не передбачено. Також необхідно врахувати, що в ЄАІС відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також Інформація щодо судових рішень із питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв'язку з чим така інформаційна база не містить всіх об'єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №820/17417/14 та від 04.09.2018 у справі №818/1186/17.

Таким чином, на підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про те, що оскаржуване рішення є необґрунтованим, а відтак позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Дунайська імпортна компанія» є такими, що підлягають задоволенню.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Необхідно зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Згідно з ч. 1 ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та докази, надані позивачем, суд приходить до висновку про задоволення адміністративного позову.

Щодо стягнення судових витрат пов'язаних із сплатою судового збору та витрат понесених на професійну правничу допомогу та витрат пов'язаних із залученням перекладача.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подання даного адміністративного позову сплачений судовий збір всього в розмірі 4485,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 4573 від 24.12.2024 на суму 2422,40 грн, а також платіжною інструкцією № 4692 від 16.01.2025 на суму 2422,40 грн.

Враховуючи, що адміністративний позов підлягає задоволенню, з Львівської митниці за рахунок її бюджетних асигнувань на користь товариства з обмеженою відповідальністю Дунайська імпортна компанія необхідно стягнути суму сплаченого судового збору у розмірі 4485,00 грн.

Крім того, в позовній заяві товариства з обмеженою відповідальністю «ДУНАЙСЬКА ІМПОРТНА КОМПАНІЯ» адвокат Ситник О.П. зазначив, що витрати на професійну правничу допомогу на момент подання позову - 5000 грн (розмір витрат розраховується відповідно до договору про надання юридичних послуг № 0104-24/ДІК від 01.04.2024 з додатками, що укладений між позивачем та представником позивача Ситником О.П.). На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу до позову додається: договір про надання юридичних послуг № 0104-24/ДІК від 01.04.2024 року, замовлення № 24UA209170104605U3/166 від 24.12.2024, додаткова угода № 24UA209170104605U3/166 від 24.12.2024 (в документі міститься розрахунок винагороди за підготовку позову), акт наданих послуг № 24UA209170104605U3/166 від 24.12.2024. Керуючись ст. 29 МКУ, ст.ст. 5, 9, 19, 73, 90, 160, 241, 242, 246 КАС України

В поданому до суду відзиві (вхід. № ЕС/13526/25) представник відповідача Львівської митниці - Тістечко Ю.Я., виклав свої заперечення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомог у розмірі 5000 грн. в яких просили зменшити суму витрат на правничу допомогу посилаючись на те, що вказана справа є незначної складності, розглядається судом за правилами спрощеного позовного провадження, предметом оскарження є лише одне рішення про коригування митної вартості товарів. Враховуючи викладене, вважають розмір гонорару на представництво інтересів позивача у даній справі є завищеними та не відповідають критеріям розумності їхнього розміру, не відповідає критерію співмірності із складністю справи.

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

У частині третій статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до статті 16 КАС, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

На підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвокатом Ситником О.П. додано наступні докази:

- договір про надання юридичних послуг №0104-24/ДІК від 01.04.2024;

- додаток №1 до договору про надання юридичних послуг №0104-24/ДІК від 01.04.2024;

- замовлення № 24UA209170104605U3/166 від 24.12.2024,

- додаткова угода № 24UA209170104605U3/166 від 24.12.2024;

- акт наданих послуг № 24UA209170104605U3/166 від 24.12.2024.

Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п'ятої статті 134 КАС України, має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п. 269).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що склад та розмір судових витрат, зокрема, на професійну правничу допомогу, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, документи, що свідчать про оплату експертизи, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження судових витрат, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення «гонорару успіху» у справі яка розглядається є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат.

Згідно з п.5 Договору про надання правової допомоги від 01.04.2024, визначає, що розрахунки Клієнта з Адвокатом здійснюються в національній валюті України за кожне замовлення послуг. У разі обрання Сторонами такої умови оплати, як «гонорар успіху», про це укладається додаткова угода. Набрання законної сили рішенням, що ухвалене на користь Клієнта, є відкладальною обставиною в розумінні частини 1 статті 212 Цивільного кодексу України, після настання якої в Клієнта з'являється обов'язок сплатити винагороду Адвокату за надані ним послуги, які стосуються розгляду певної судової справи. «Гонорар успіху» включає в себе сплату винагороди за послуги з підготовки позовної заяви/апеляційної скарги касаційної скарги, представництва у відповідному суді, підготовки заяв, клопотань, відзивів, відповідей на відзив та інших процесуальних документів/заяв по суті справи, та інші юридичні послуги, що стосуються розгляду певної справи судом.

Пункт 1 Додаткової угоди від 24.12.2024 визначає, що сторони вирішили встановити окремий порядок сплати винагороди Адвокату за такі послуги:

- підготувати та подати позовну заяву про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості № UA209000/2024/900929/2 від 06.12.2024 та картки відмови в прийнятті митної декларації або митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення UA209170/2024/003395 від 06.12.2024;

- представляти за необхідності ТОВ «Дунайська Імпортна Компанія» в суді першої інстанції під час розгляду судової справи, відкритої за позовом, що зазначений в п. 1 цього замовлення; 1.3. інші юридичні послуги, що передбачені Договором та безпосередньо стосуються судового розгляду Позову.

Сторонами погоджено, що винагорода за послуги, передбачені п. 1 цієї Додаткової угоди, буде сплачена Адвокату відповідно до п. 5.4 Договору. Тобто Сторонами обрано таку умову оплати винагороди, як «гонорар успіху», яка передбачає сплату такої винагороди після набрання законної сили рішенням, ухваленим судом на користь Клієнта в справі, ведення якої здійснював Адвокат. 3. Сторонами погоджено, що сума винагороди Адвокату за підготовку Позову встановлюється виходячи з нижченаведеного розрахунку: Відповідно до пп. 4, п. 1 додатку № 1 до Договору вартість послуги з підготовки позовної заяви, яка містить вимоги як майнового, так і немайнового характеру становить 5% від ціни такого позову, але не менше 5000,00 грн. Таким чином, вартість послуги з підготовки та подання Позову становить: 48 712,96 грн. (ціна позову) х 5% 2 435,65 грн, а оскільки добуток менше 5 000 грн, то вартість послуги округляється до 5.000,00 грн. 4. Розмір винагороди за надання інших юридичних послуг, що стосуються розгляду судом справи, відкритої за вищезазначеним Позовом, розраховується відповідно до додатку №1 (прайс) до Договору.

Згідно з Актом наданих послуг від 24.12.2024 Сторони закріплюють факт надання Адвокатом та прийняття Клієнтом таких послуг:

- підготовка та подання позовної заяви про визнання протиправними та скасування рішень про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості № UA209000/2024/900929/1 від 06.12.2024 та картки відмови в прийнятті митної декларації або митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209170/2024/003395 від 06.12.2024 - 5000,00 грн.

Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Досліджуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу на предмет їх обґрунтованості та пропорційності, суд звертає увагу на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 30.09.2020 у справі №360/3764/18, за якою при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв'язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.

Підсумовуючи викладене, суд звертає увагу позивача на те, що понесені ним судові витрати повинні бути не лише фактично сплаченими та неминучими, а і обґрунтованими, тобто не завищеними та співмірними з критерієм складності справи.

Таким чином враховуючи, що рішення у справі ухвалене на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ДУНАЙСЬКА ІМПОРТНА КОМПАНІЯ», нескладність справи, наявність визначеної судової практики, розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та кількість підготовлених і поданих представником позивача заяв до суду (позовна заява), їх складність та об'ємність, витрачений час суд вважає, що сума витрат у розмірі 5000,00 грн є завищеною.

Відтак, на засадах співмірності та справедливості на користь позивача підлягає стягненню 3000,00 грн понесених судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката Ситника Олега Петровича.

Вказані висновки також узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 21.01.2021 у справі №280/2635/20.

Щодо витрат пов'язаних на залучення перекладача.

Так, позивачем були понесені витрати у зв'язку із залученням перекладача у загальному розмірі 2856,00 грн.

Суд зазначає, що склад та розмір витрат, пов'язаних із залученням перекладача, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані документи, що свідчать про оплату витрат, пов'язаних із залученням перекладача, оформлені у встановленому законом порядку. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на залучення перекладача, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

- акт №60/28-П надання послуг від 22 січня 2025 року на загальну вартість наданих послуг з ПДВ - 2856 грн;

- рахунок-фактура №60/28-П від 22 січня 2025 року про надання послуг письмового перекладу (Англійська мова - Українська мова) на суму 880 грн; послуги звірки на суму 1500 грн;

- замовлення на здійснення письмового перекладу документів (з нотаріальним завіренням) від 16.01.2025;

- платіжну інструкцію №4741 від 24.01.2025 на суму 2856 грн. Призначення платежу: За послуги письмового перекладу згідно рах.№60/28-П від 22.01.2025 у т.ч. ПДВ 20% - 476 грн.

Представника відповідача Львівської митниці - Тістечка Ю.Я. виклав свої заперечення (вхід. №ЕС/13840/25 від 13.02.2025) щодо компенсації судових витрат пов'язаних із залученням перекладача, посилаючись що такі витрати не підлягають відшкодуванню, оскільки підстави для стягнення витрат, пов'язаних із користуванням послуг перекладача відсутні, так як ст.254 МК України передбачає обов'язок декларанта подавати до митного оформлення разом з оригіналами документів, складених іноземною мовою, також і їх належним чином засвідчений переклад, крім того вкотре наголошуємо, що залучення перекладача у ході судового розгляду цієї справи судом не вирішувалося.

З матеріалів справи вбачається, що переклад документів замовлений позивачем вже під час розгляду справи в суді першої інстанції та наданий до суду з метою доведення своєї позиції, а понесені позивачем витрати безпосередньо пов'язані з розглядом цієї справи.

Отже, суд вважає, що пов'язані з перекладом документів є судовими витратами у розумінні ст. 132 КАС України.

Таким чином, враховуючи надані позивачем докази понесення витрат на залучення перекладача, вимоги позивача в частині стягнення з Одеської митниці на користь позивача витрат, пов'язаних із залученням перекладача, у розмірі 2856 грн, підлягають задоволенню в повному обсязі.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про стягнення з Львівської митниці на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ДУНАЙСЬКА ІМПОРТНА КОМПАНІЯ» відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн та витрат пов'язаних із залученням перекладача у розмірі 2856 грн.

Керуючись ст.ст. 8, 9, 72, 77, 80, 134, 142, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «ДУНАЙСЬКА ІМПОРТНА КОМПАНІЯ» до Львівської митниці про визнання протиправним та скасування рішення та визнання противоправною та скасувати картку відмови - задовольнити.

Визнати противоправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів № UA209000/2024/900929/2 від 06.12.2024.

Визнати противоправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Львівської митниці № UA209170/2024/003395 від 06.12.2024.

Стягнути з Львівської митниці за рахунок бюджетних асигнувань на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ДУНАЙСЬКА ІМПОРТНА КОМПАНІЯ» суму сплаченого судового збору у розмірі 4844,40 грн.

Стягнути з Львівської митниці за рахунок бюджетних асигнувань на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ДУНАЙСЬКА ІМПОРТНА КОМПАНІЯ» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.

Стягнути з Львівської митниці за рахунок бюджетних асигнувань на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ДУНАЙСЬКА ІМПОРТНА КОМПАНІЯ» витрати пов'язані із залученням перекладача у розмірі 2856,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «ДУНАЙСЬКА ІМПОРТНА КОМПАНІЯ» (68094, Одеська область, м. Чорноморськ, с. Бурлача Балка, вул. Центральна, 1, код ЄДРПОУ 40017905);

Відповідач - Львівська митниця (79000, м. Львів, вул. Костюшка Т., 1, код ЄДРПОУ 43971343).

Суддя Олена СКУПІНСЬКА

Попередній документ

126301816

Наступний документ

126301818

Інформація про рішення:

№ рішення:	126301817
№ справи:	420/1165/25
Дата рішення:	31.03.2025
Дата публікації:	04.04.2025
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Адміністративне
Суд:	Одеський окружний адміністративний суд
Категорія справи:	Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо; митної справи (крім охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності); зовнішньоекономічної діяльності; спеціальних заходів щодо демпінгового та іншого імпорту, у тому числі щодо

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Виконання рішення (15.05.2025)
Дата надходження:	14.01.2025
Предмет позову:	про визнання протиправним та скасування рішення

Учасники справи:

суддя-доповідач:

СКУПІНСЬКА О В

відповідач (боржник):

Львівська митниця

позивач (заявник):

ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ДУНАЙСЬКА ІМПОРТНА КОМПАНІЯ"

представник позивача:

Ситник Олег Петрович