31 березня 2025 року №640/17584/22
Суддя Київського окружного адміністративного суду Марич Є.В., розглянувши у загальному провадженні з призначенням судового засідання адміністративну справу №640/17584/22 за позовом ОСОБА_1 до Відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування рішення та наказу,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом Відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження (далі - відповідач-1), Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач-2) про визнання протиправним та скасування рішення Відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження від 15.09.2022р. за №146дп-22 та наказу Генерального прокурора від 28.09.2022р. за №6-дц.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.10.2022р. відкрито спрощене позовне провадження у справі №640/17584/22 за наведеним позовом.
Законом України від 13.12.2022р. №2825-IX "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" (далі - Закон №2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних Закону №2825-IX, з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
На адресу Київського окружного адміністративного суду надійшла адміністративна вказана справа, яку відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, було передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Маричу Є.В.
Ухвалою суду справу прийнято до провадження суддею Маричем Є.В., вирішено здійснювати її розгляд у порядку загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання.
Згідно наявних у справі відзивів на позовну заяву, відповідачі проти задоволення позову заперечують, наголошують на необґрунтованості заявлених позовних вимог та законності оскаржуваних рішення та наказу.
В подальшому ухвалою суду закрито підготовче провадження з призначенням справи до судового розгляду по суті.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Наказом Генерального прокурора від 28.09.2022р. №6-дц за неналежне виконання службових обов'язків, вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності у чесності та непідкупності органів прокуратури/одноразове грубе порушення правил прокурорської етики до ОСОБА_1 (позивач) застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді заборони на строк шість місяців на призначення на вищу посаду в орган прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду (пункти 1, 5, 6 частини 1 статті 43 Закону України «Про прокуратуру»).
Підставою видачі вказаного наказу послугувало рішення Відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження (далі - Комісія) від 15.09.2022р. №146дп-22.
Згідно встановлених під час здійснення дисциплінарного провадження у рішенні Комісії обставин, Генеральною інспекцією Офісу Генерального прокурора під час моніторингу відомостей Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) виявлено факт можливого порушення .начальником відділу Спеціалізованої екологічної прокуратури Офісу Генерального прокурора ОСОБА_2 вимог пункту 2 частини 1 статті 28 Закону України «Про запобігання корупції».
Встановлено, що Офісом Генерального прокурора здійснюється процесуальне керівництво досудовим розслідуванням в об'єднаному кримінальному провадженні №42021000000001592 за частиною другою статті 364 Кримінального кодексу України (далі - КК України) та частиною другою статті 240 КК України.
Постановою ОСОБА_3 від 06.08.2021р. для забезпечення здійснення процесуального керівництва досудовим розслідуванням у зазначеному кримінальному провадженні призначено групу прокурорів, старшим якої визначено прокурора ОСОБА_2 . До складу групи прокурорів включено, зокрема, прокурора відділу Спеціалізованої екологічної прокуратури Засовенко Н.М., яка є дружиною ОСОБА_2
ОСОБА_1 , будучи старшим групи прокурорів, уповноваженим керувати діями інших прокурорів при здійсненні процесуального керівництва під час здійснення досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні, заходів щодо своєчасного повідомлення про потенційний конфлікт інтересів не вжив.
Після проведення Генеральною інспекцією перевірки з цього приводу ОСОБА_2 14.06.2022р. подано безпосередньому керівнику (начальнику управління Спеціалізованої екологічної прокуратури) повідомлення про усунення конфлікту інтересів-відповідно до вимог статті 28 Закону України «Про запобігання корупції».
За результатами його розгляду постановою ОСОБА_3 від 15.06.2022р. прокурора ОСОБА_4 виключено зі складу групи прокурорів у вищезазначеному кримінальному проваджені.
Тобто, під час здійснення нагляду за додержанням законів у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №420210000001592 прокурор ОСОБА_2 зобов'язаний вжити заходів щодо недопущення та подальшого врегулювання конфлікту інтересів, який виник при виконанні ним функцій процесуального керівника (старшого групи прокурорів). Не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли прокурор ОСОБА_2 , вийшовши з відпустки, повинен був дізнатися про наявність у нього конфлікту інтересів, він не повідомив про це свого безпосереднього керівника. Не ознайомлюючись тривалий період часу з відомостями щодо складу групи прокурорів, старшим якої його визначено, ОСОБА_2 неналежно виконував свої обов'язки, як прокурора та вчиняв процесуальні дії, перебуваючи в умовах такого конфлікту.
Установлено факт неповідомлення ОСОБА_2 про наявність потенційного конфлікту інтересів, оскільки після призначення його з 06.08.2021р. старшим групи прокурорів у кримінальному провадженні ним упродовж тривалого часу - до 15.06.2022р. не вчинено дій щодо запобігання створенню конфлікту інтересів між його службовими повноваженнями, як старшого груп прокурорів та повноваженнями прокурора групи прокурорів у цьому ж кримінальному провадженні - його дружини ОСОБА_4 .
Таким чином, ОСОБА_2 не дотримано вимоги статей 9, 77, 80 КПК України, статті 28 Закону України «Про запобігання корупції», статті 19 Закону №1697-VIІ, статей 5, 14, 19 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, а також пунктів 9.5, 11.1, 11.11, 11.12, 17 та 22 Наказу №309.
У своїй сукупності зазначені порушення, вчинені ОСОБА_2 , отримують правову оцінку, як неналежне виконання службових обов'язків - одноразове грубе порушення правил прокурорської етики, а також вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури тобто, як дисциплінарні проступки, передбачені пунктами 1, 5, 6 частини першої статті 43 Закону №1697-VIІ, які є підставами для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності.
Комісія вважає, що вчинене ОСОБА_2 правопорушення є триваючим. Воно розпочато не пізніше 17.08.2021р., тобто у день його виходу на роботу після відпустки й виникнення юридичного обов'язку вчинити дії, спрямовані на усунення конфлікту інтересів, а припинено 15.06.2022р., коли він надіслав повідомлення своєму безпосередньому керівнику з метою усунення конфлікту інтересів.
Позивач вважає висновки Комісії необґрунтованими, а спірні рішення та наказ - протиправними, що послугувало підставою для його звернення до суду із даним позовом за захистом своїх прав.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з таких приписів законодавства.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зокрема, в силу частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі; 5) обов'язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.
За частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22 квітня 2021 року у справі № 826/15741/18, з метою безумовного дотримання конституційного принципу, визначеного у статті 129 Конституції України, в частині третій статті 2 та статті 9 КАС України закріплено, що до основних засад (принципів) адміністративного судочинства належить, зокрема, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі; суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Загалом принцип змагальності прийнято розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та ефективної участі.
Принцип змагальності судового провадження охоплює собою право особи, крім можливості подавати власні докази, знати про існування всіх представлених доказів та пояснень іншими учасниками справи, оскільки вони можуть вплинути на рішення суду, мати можливість знайомитись з матеріалами справи та робити з них копії, а також володіти відповідними знаннями (залучати професійного представника) та змогу коментувати представлені докази та пояснення у належній формі та у встановлений час.
Таким чином, принцип змагальності спільно з принципом рівності є одним з основних елементів поняття "право на справедливий суд", що гарантоване Конвенцією.
Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частина 3 статті 3 КАС України).
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вказана норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
«На підставі» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
«У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.
«У спосіб» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.
Право засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, загальні права i обов'язки визначено Законом України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII)
Цим же Законом врегульовано порядок дисциплінарного провадження щодо прокурора.
Згідно із статтями 44, 73, 77 Закону № 1697-VII тільки за КДКП закріплені повноваження здійснювати дисциплінарне провадження стосовно прокурора.
Відповідно до частин першої та другої статті 45 цього Закону дисциплінарне провадження це процедура розгляду відповідним органом, що здійснює дисциплінарне провадження дисциплінарної скарги, в якій містяться відомості про вчинення прокурором дисциплінарного проступку. Право на звернення до Комісії з дисциплінарною скаргою про вчинення прокурором дисциплінарного проступку має кожен, кому відомі такі факти.
Дисциплінарне провадження включає такі етапи: 1) відкриття дисциплінарного провадження; 2) проведення перевірки дисциплінарної скарги; 3) розгляд висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора; 4) прийняття рішення у дисциплінарному провадженні стосовно прокурора; 5) оскарження рішення, прийнятого за результатами дисциплінарного провадження; 6) застосування до прокурора дисциплінарного стягнення.
Згідно із пунктами 5 та 6 частини першої статті 43 Закону № 1697-VII прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з підстав: вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури; систематичне (два і більше разів протягом одного року) або одноразове грубе порушення правил прокурорської етики.
Відповідно до частин четвертої та десятої статті 46 цього Закону після відкриття дисциплінарного провадження член відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження проводить перевірку в межах обставин, повідомлених у дисциплінарній скарзі. У разі виявлення під час перевірки інших обставин, що можуть бути підставою для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності, інформація про це включається у висновок члена відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження за результатами перевірки.
Член відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, за результатами перевірки готує висновок, який повинен містити інформацію про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора та виклад обставин, якими це підтверджується.
Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1697-VII розгляд висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора відбувається на засіданні органу. На засідання запрошуються особа, яка подала дисциплінарну скаргу, прокурор, стосовно якого відкрито дисциплінарне провадження, їхні представники, а у разі необхідності й інші особи. Повідомлення про час та місце проведення засідання органу, має бути надіслано не пізніше як за десять днів до дня проведення засідання.
Згідно із частиною третьою цієї статті висновок про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора розглядається за його участю і може бути розглянутий без нього лише у випадках, коли належним чином повідомлений прокурор: 1) повідомив про згоду на розгляд висновку за його відсутності; 2) не з'явився на засідання, не повідомивши про причини неявки; 3) не з'явився на засідання повторно. Рішення про можливість розгляду висновку за відсутності відповідного прокурора приймає Комісія.
Розгляд висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора відбувається на засадах змагальності. На засіданні КДКП, заслуховуються пояснення члена відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, який проводив перевірку, пояснення прокурора, стосовно якого здійснюється дисциплінарне провадження, та/або його представника і в разі необхідності інших осіб (частина п'ятою статті 47 Закону № 1697-VII).
Прокурор, стосовно якого здійснюється дисциплінарне провадження, та/або його представник мають право давати пояснення, відмовитися від їх надання, ставити питання учасникам провадження, висловлювати заперечення, заявляти клопотання, а також за наявності сумнівів у неупередженості та об'єктивності члена Комісії подавати заяву про його відвід (частина шоста статті 47 Закону № 1697-VII).
Рішення в дисциплінарному провадженні органом приймає більшістю голосів від свого загального складу. Перед прийняттям рішення органом за відсутності прокурора, стосовно якого здійснюється провадження, і запрошених осіб обговорює результати розгляду висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора (частина перша статті 48 Закону № 1697-VII).
При прийнятті рішення у дисциплінарному провадженні враховуються характер проступку, його наслідки, особа прокурора, ступінь його вини, обставини, що впливають на обрання виду дисциплінарного стягнення (частина третя вказаної статті).
Відповідно до частини першої статті 49 Закону № 1697-VII на прокурора може бути накладено такі дисциплінарні стягнення: 1) догана; 2) заборона на строк до одного року на переведення до органу прокуратури вищого рівня чи на призначення на вищу посаду в органі прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду (крім Генерального прокурора); 3) звільнення з посади в органах прокуратури.
Застосування до прокурора дисциплінарного стягнення відповідно до статей 9 та 11 Закону № 1697-VII здійснюється Генеральним прокурором та керівниками обласних прокуратур на підставі рішення КДКП.
Порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурора також регламентується Положенням про порядок роботи відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, прийнятий 27 квітня 2017 року всеукраїнською конференцією прокурорів (далі - Положення КДКП).
За правилами пунктів 61-63 Положення орган має право приймати рішення, якщо на його засіданні присутні не менше дев'яти членів органу. Рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість від загального складу органу, передбаченого Законом. Рішення органу викладаються в письмовій формі.
Орган не може приймати рішення на підставі припущень, неперевіреної чи недостовірної інформації.
У рішенні органу зазначаються дата і місце його прийняття, члени органу, які брали участь у засіданні, питання, що розглядалися, мотиви прийнятого рішення, а також порядок і строк оскарження рішення, в тому числі дозвіл особі, яка подала дисциплінарну скаргу, на оскарження рішення, якщо він наданий.
Рішення підписується головуючим та членами органу, які брали участь у засіданні.
Професійна діяльність прокурора має ґрунтуватися на неухильному дотриманні конституційних принципів верховенства права та законності.
Статтею 3 Закон № 1697-VII діяльність прокуратури ґрунтується на засадах законності, справедливості, неупередженості, об'єктивності та неухильного дотримання вимог професійної етики та поведінки.
Частиною другою статті 16 Закону № 1697-VII визначено, що здійснюючи функції прокуратури, прокурор є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску, втручання і керується у своїй діяльності лише Конституцією та законами України.
Згідно з пунктами 3, 4 частини четвертої статті 19 Закону № 1697-VII прокурор зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, а також додержуватися правил прокурорської етики, зокрема, не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури.
Згідно з Нормами професійної відповідальності та переліком необхідних прав та обов'язків прокурорів, прийнятих 23 квітня 1999 року Міжнародною Асоціацією прокурорів, прокурори зобов'язані завжди підтримувати честь та гідність професії, вести себе професійно, відповідно до закону, правил та етики їх професії, в будь-який час дотримуватись найбільш високих норм чесності.
Відповідно до пунктів 1, 3 Керівних принципів, що стосуються державних обвинувачів, які прийняті восьмим конгресом Організації об'єднаних націй з попередження злочинності та поводженню з правопорушниками (Гавана, Куба, 27 серпня 07 вересня 1990 року) особи, відібрані для здійснення судового переслідування, повинні мати високі моральні якості та здібності, а також відповідну підготовку та кваліфікацію.
Особи, які здійснюють судове переслідування, будучи найважливішими представниками системи відправлення кримінального правосуддя, завжди зберігають честь та гідність своєї професії.
Частиною першою статті 37 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) визначено, що у разі необхідності керівник органу прокуратури може визначити групу прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, а також старшого прокурора такої групи, який керуватиме діями інших прокурорів.
Згідно з пунктом 5 розділу V Порядку організації діяльності прокурорів і слідчих органів прокуратури у кримінальному провадженні, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 28 березня 2019 року № 51 старші групи прокурорів відповідно до вимог законодавства: організовують участь прокурорів групи в усіх судових засіданнях; особисто беруть участь у судових засіданнях; під час судового провадження координують діяльність прокурорів групи та узгоджують їх процесуальні позиції; підписують процесуальні документи прокурорів про зміну або відмову від обвинувачення, висунення додаткового обвинувачення, а також погоджують такі рішення з прокурором вищого рівня, укладають угоди про визнання винуватості.
Відповідно до статті 9 КПК України, під час кримінального провадження прокурор зобов'язаний неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
Статтею 1 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII «Про запобігання корупції» до членів сім'ї віднесено особу, яка перебуває у шлюбі із суб'єктом, зазначеним у частині першій статті 3 цього Закону, та діти зазначеного суб'єкта до досягнення ними повноліття незалежно від спільного проживання із суб'єктом.
Основні принципи, моральні норми та правила прокурорської етики, якими повинні керуватися прокурори при виконанні своїх службових обов'язків та поза службою, визначені Кодексом професійної етики та поведінки прокурорів, затвердженим Всеукраїнською конференцією прокурорів 27 квітня 2017 року (далі - Кодекс етики).
Правову основу регулювання відносин у сфері професійної етики та поведінки прокурорів становлять: Конституція України, Закони України «Про прокуратуру», «;Про захист суспільної моралі», «;Про запобігання корупції», «;Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» та інше законодавство, що стосується діяльності органів прокуратури, накази Генерального прокурора та цей Кодекс (стаття 3 Кодексу етики).
Відповідно до статті 5 Кодексу етики, професійна діяльність прокурора має ґрунтуватися на неухильному дотриманні конституційних принципів верховенства права та законності.
При здійсненні повноважень прокурор зобов'язаний діяти відповідно до закону, своєчасно вживати вичерпних заходів для їх належного виконання. Він повинен вживати всіх можливих заходів щодо недопущення виникнення реального чи потенційного конфлікту інтересів, повідомляти не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли він дізнався чи повинен був дізнатися про наявність у нього реального чи потенційного конфлікту інтересів, безпосереднього керівника.
Згідно із статтею 14 Кодексу етики, у разі виникнення конфлікту інтересів прокурор зобов'язаний діяти відповідно до вимог законодавства. Прокурор має суворо дотримуватись обмежень, передбачених антикорупційним законодавством, не допускати будь-яких проявів корупції (стаття 19 Кодексу етики).
Статтею 1 Закону України «Про запобігання корупції» потенційний конфлікт інтересів визначено як наявність у особи приватного інтересу у сфері, в якій вона виконує свої службові чи представницькі повноваження, що може вплинути на об'єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, або вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень.
Приватний інтерес згідно із вказаним Законом не будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, зокрема, зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами, а також ті, що виникають у зв'язку з членством або діяльністю в громадських, політичних, релігійних чи інших організаціях.
Потенційний конфлікт інтересів - наявність у особи приватного інтересу у сфері, в якій вона виконує свої службові чи представницькі повноваження, що може вплинути на об'єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень
Реальний конфлікт інтересів - суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень
Підпунктом «е» пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» посадових та службових осіб органів прокуратури визнано суб'єктами, на яких поширюється дія цього Закону (посадові та службові особи органів прокуратури, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань, Національного антикорупційного бюро України, Бюро економічної безпеки України, Рахункової палати, дипломатичної служби, державної лісової охорони, державної охорони природно-заповідного фонду, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, і центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про запобігання корупції» правопорушення, пов'язане з корупцією це діяння, що не містить ознак корупції, але порушує встановлені цим Законом вимоги, заборони та обмеження, за яке законом встановлено кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність.
Пунктом 6 частини першої статті 11 Закону України «Про запобігання корупції» встановлено, що до повноважень Національного агентства, серед іншого, належать надання роз'яснень, методичної та консультаційної допомоги з питань застосування актів законодавства з питань етичної поведінки, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у діяльності осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та прирівняних до них осіб, застосування інших положень цього Закону та прийнятих на його виконання нормативно-правових актів, захисту викривачів.
Статтею 28 Закону України «Про запобігання корупції» на осіб, зазначених у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, покладено обов'язок: вживати заходів щодо недопущення виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів; повідомляти не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про наявність у неї реального чи потенційного конфлікту інтересів безпосереднього керівника; не вчиняти дій та не приймати рішень в умовах реального конфлікту інтересів; вжити заходів щодо врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів.
Безпосередній керівник особи або керівник органу, до повноважень якого належить звільнення/ініціювання звільнення з посади протягом двох робочих днів після отримання повідомлення про наявність у підлеглої йому особи реального чи потенційного конфлікту інтересів приймає рішення щодо врегулювання конфлікту інтересів, про що повідомляє відповідну особу.
Національне агентство у випадку одержання від особи повідомлення про наявність у неї реального, потенційного конфлікту інтересів упродовж семи робочих днів роз'яснює такій особі порядок її дій щодо врегулювання конфлікту інтересів.
Безпосередній керівник або керівник органу, до повноважень якого належить звільнення/ініціювання звільнення з посади, якому стало відомо про конфлікт інтересів підлеглої йому особи, зобов'язаний вжити передбачені цим Законом заходи для запобігання та врегулювання конфлікту інтересів такої особи.
У разі існування в особи сумнівів щодо наявності в неї конфлікту інтересів вона зобов'язана звернутися за роз'ясненнями до територіального органу Національного агентства. У разі якщо особа не отримала підтвердження про відсутність конфлікту інтересів, вона діє відповідно до вимог, передбачених у цьому розділі Закону.
Частиною другою статті 29 Закону України «Про запобігання корупції» встановлено, що особи, зазначені у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, у яких наявний реальний чи потенційний конфлікт інтересів, можуть самостійно вжити заходів щодо його врегулювання шляхом позбавлення відповідного приватного інтересу з наданням підтверджуючих це документів безпосередньому керівнику або керівнику органу, до повноважень якого належить звільнення/ініціювання звільнення з посади. Позбавлення приватного інтересу має виключати будь-яку можливість його приховування.
Згідно із частиною другою статті 30 Закону України «Про запобігання корупції» усунення особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняної до неї особи від виконання завдання, вчинення дій, прийняття рішення чи участі в його прийнятті в умовах реального чи потенційного конфлікту інтересів, а також залучення до прийняття такого рішення або вчинення відповідних дій інших працівників відповідного органу, підприємства, установи, організації здійснюється за рішенням керівника органу або відповідного структурного підрозділу, в якому працює особа.
Згідно з пунктом 2 розділу 1 Порядку організації роботи з питань внутрішньої безпеки в органах прокуратури України, затвердженого наказом Генерального прокурора України 13 квітня 2017 року № 111, порушення прокурором вимог, заборон та обмежень, встановлених Законами України «Про запобігання корупції», «;Про прокуратуру» віднесено до дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури.
Статтею 172-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність за неповідомлення особою у встановлених законом випадках та порядку про наявність у неї реального конфлікту інтересів.
Відповідно до пункту 7-1 частини дев'ятої статті 71 Закону України «Про прокуратуру». Рада прокурорів надає роз'яснення щодо додержання вимог законодавства щодо врегулювання конфлікту інтересів у діяльності прокурорів, голови та членів відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження.
Згідно статті 50 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може оскаржити рішення, прийняте за результатами дисциплінарного провадження, до адміністративного суду або до Вищої ради правосуддя протягом одного місяця з дня вручення йому чи отримання ним поштою копії рішення.
Суд враховує та зазначає, що згідно правових висновків Верховного Суду сформовані в рішеннях від 12.04.2018 у справі №9901/424/18, від 19.08.2019 у справі №9901/55/18 судовий контроль за реалізацією дискреційних повноважень КДКП полягають у перевірці наявності законних підстав для прийняття оскаржуваного рішення, додержання КДКП процедури дисциплінарного провадження а також оцінці об'єктивності дослідження доказів у справі, якості викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття, суд не наділений повноваженнями заміняти відповідний дисциплінарний орган і змінювати в тому числі підстави притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності, міру покарання на більш м'яке або скасовувати його з підстав недоведеності вини особи. Суд лише надає оцінку з позиції чи діяв відповідач на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Щодо встановлення наявності дисциплінарного проступку.
Дисциплінарний проступок - це винне, протиправне діяння (бездіяльність), яке порушує трудову дисципліну у відповідному організованому колективі шляхом невиконання чи неналежного виконання своїх трудових обов'язків, за яке передбачено застосування дисциплінарних санкцій, визначених у чинному законодавстві.
Під час дисциплінарного провадження Комісія повинна надати правову оцінку обставинам наявності або відсутності складу дисциплінарного проступку, якому, як і. будь-якому протиправному діянню, притаманна визначена єдність об'єктивних і суб'єктивних ознак, сукупність яких утворює склад правопорушення. Об'єктивну сторону дисциплінарного проступку характеризують такі елементи, як протиправне діяння (дій чи бездіяльність), шкідливі наслідки, причинний зв'язок між діянням і шкідливими наслідками, а також час, місце, обставини вчинення діяння. Суб'єктивну сторону дисциплінарного проступку характеризує вина.
Верховний Суд у постанові від 22.07.2020р. у справі №554/9493/17 вказав, що ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника. Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов'язків.
Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов'язків; вина працівника, наявність причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов'язків.
Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.
Водночас, суд зауважує на тому, що Комісією не встановлено і в оскаржуваному рішенні не зазначено, яке саме одноразове грубе порушення правил прокурорської етики позивачем вчинене, у чому саме полягає невиконання чи неналежне виконання позивачем службових обов'язків, які дії позивачем вчинено, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 03.07.2018 у справі №800/549/17, від 11.09.2018 у справі №П/9901/14/17, від 13.11.2018 у справі №П/901/19/17 дійшла висновку, що для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності за такий дисциплінарний проступок як одноразове грубе порушення правил прокурорської етики КДКП має установити, зокрема, факт поведінки, що скомпрометувала звання працівника прокуратури, зашкодила репутації працівника прокуратури та авторитету прокуратури, викликала негативний громадський резонанс.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 04.10.2019р. у справі №805/1235/17-a (К/9901/24269/18), рішенні Верховного Суду від 17.12.2019р. (справа №9901/413/19).
Натомість, з матеріалів дисциплінарного провадження вбачається, що позивач характеризується позитивно, дисциплінарних стягнень не має, відповідає займаній посаді.
Разом з тим, Комісією не встановлено умислу в діях позивача, негативних наслідків його дій/бездіяльності, а також інших ознак проступку.
Окрім того, суд критично сприймає ту обставину, що в оскаржуваному рішенні вказані різні дати щодо часу початку вчинення правопорушення, а саме: « 1. Не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли прокурор ОСОБА_2 , вийшовши з відпустки, повинен був дізнатися... 2. Ним упродовж тривалого часу - до 15 червня 2022 року.... 3. Розпочато не пізніше 17 серпня 2021 року....".
Тобто, зі спірного рішення слідує, що Комісією не встановлено, ані часу коли позивач дізнався про можливий конфлікт інтересів, ані часу коли він повинен був його усунути.
Суд вважає неприпустимим арґументування висновків Комісії припущеннями, що містяться у спірному рішення, таких як: «не пізніше наступного», «розпочато не пізніше», які при цьому не узгоджуються між собою.
Водночас, суд критично сприймає те, що в основу спірного рішення покладено суперечливі висновки, згідно яких ОСОБА_1 з одного боку знав про склад групи прокурорів, що вважається конфліктом інтересів, а з іншого - ОСОБА_1 не знайомився зі складом групи прокурорів, що є неналежним виконанням службових обов'язків.
Суд зауважує, що Закон України «Про прокуратуру» не визначає, що є доказами в дисциплінарному провадженні та з яких джерел вони можуть походити. У статті 6 вказаного Закону йдеться про те, що під час здійснення перевірки член комісії може ознайомлюватися з документами, які стосуються предмета перевірки, одержувати їх копії, опитувати прокурорів та інших осіб, яким відомі обставини проступку, отримувати за письмовим запитом інформацію, необхідну для проведення перевірки, від посадовців і громадян.
Водночас, обов'язок перевірки інформації та обставин, на яких ґрунтується рішення Комісії, покладений саме на суб'єкта владних повноважень (ч. 6 ст. 46 ЗУ «Про прокуратуру», п. 62 Положення), тоді як надання пояснень та участь у засіданні є правом прокурора, а не обов'язком, що випливає з аналізу положень ст. 47-ЗУ «Про прокуратуру».
Розгляд висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора відбувається на засадах змагальності (ч. 5 ст. 47 ЗУ «Про прокуратуру»).
В силу положень п. 119 Положення про порядок роботи відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, прийнятого всеукраїнською конференцією прокурорів 27.04.2017р. (далі - Положення), Комісія має право відкласти розгляд питання у разі необхідності проведення додаткової перевірки, виклику свідків у засідання чи витребування додаткових матеріалів щодо прокурора, стосовно якого розглядається висновок.
Суд зазначає, що Комісією, всупереч приписам п. 62 Положення, не надано належної оцінки поясненням позивача (як усним, так і письмовим), згідно яких:
- він дізнався про те, що до складу комісії групи прокурорів у кримінальному провадженні №42021000000001592 включено прокурора Засовенко Н.М. від працівників Генеральної прокуратури 14.06.2022р.;
- при перегляді відомостей про зазначене кримінальне провадження у Єдиному реєстрі досудових розслідувань ПІБ ОСОБА_4 не відображалося, у тому числі на вкладці «основні відомості», що підтверджується долученими позивачем скріншотами з указаного сайту. Статистичні картки на кримінальне правопорушення позивач не скачував, витяг з ЄРДР - не робив, що підтверджується також матеріалами. Комісії;
- наглядове провадження по вказаному кримінальному провадженні позивач безпосередньо отримав у червні 2022р., про що свідчить долучена ним копія картки обліку руху наглядового провадження.
Наведені доводи позивача Комісією спростовані не були.
Докази на спростування наведеного висновку суду в матеріалах справи - відсутні.
Відтак, Комісія не дотрималась обов'язку щодо наведення обставин, встановлених під час здійснення провадження, та мотивів, на підставі, яких ухвалила рішення, що прямо передбачено частиною шостою статті 48 Закону України «Про прокуратуру», а також пунктами 631 120, 121 Положення.
Разом з тим, суд враховує, що у дисциплінарному провадженні не встановлено належними та достатніми доказами конкретних фактів, які безсумнівно б свідчили про вчинення позивачем порушень п. 2 ч. 1 ст. 28 ЗУ "Про запобігання корупції" чи інших нпа.
Водночас, докази, що вказані у спірному рішенні на підтвердження обґрунтованості висновку Комісії, вказують лише про обставини готування і підписання відповідних документів про групу прокурорів під час перебування позивача у відпустці.
З огляду на викладене, оскаржуване рішення Комісії не відповідає критерію обґрунтованості, оскільки в ході дисциплінарного провадження не перевірено всіх обставин, на яких ґрунтується ії рішення, не надано оцінку моїм доводам, не враховано всіх обставин, що мали значення для прийняття оскаржуваного рішення.
Враховуючи викладене у сукупності, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та накладення на нього дисциплінарного стягнення.
Відтак, суд доходить висновку про протиправність оскаржуваного рішення Відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження від 15.09.2022р. за №146дп-22, а тому і похідного від такого рішення наказу Генерального прокурора від 28.09.2022р. за №6-дц, у зв'язку із чим такі рішення та наказ підлягають скасуванню.
Інші доводи сторін висновків суду по суті спору не змінюють.
Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так у пункті 23 Рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За наведених обставин у сукупності, зважаючи на наведені вище норми законодавства та встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку наявність підстав для задоволення позову.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем під час розгляду справи було сплачено судовий збір на суму 1984,80 грн.
Враховуючи висновки суду про задоволення позовних вимог, сума сплаченого судового збору у розмірі 1984,80 грн. підлягає присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів у солідарному порядку (по 992,40 грн. з кожного відповідача).
Керуючись статтями 2-10, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_1 ) до Відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження (місцезнаходження: 04050, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, 81-б; код ЄДРПОУ 41356563), Офісу Генерального прокурора (місцезнаходження: 01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15; код ЄДРПОУ 00034051) про визнання протиправними та скасування рішення та наказу, - задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження (місцезнаходження: 04050, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, 81-б; код ЄДРПОУ 41356563) від 15.09.2022р. за №146дп-22.
3. Визнати протиправним та скасувати наказ Офісу Генерального прокурора (місцезнаходження: 01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15; код ЄДРПОУ 00034051) від 28.09.2022р. за №6-дц.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 992,40 грн. (дев'ятсот дев'яносто дві гривні, сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань, призначених для Відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження (місцезнаходження: 04050, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, 81-б; код ЄДРПОУ 41356563).
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 992,40 грн. (дев'ятсот дев'яносто дві гривні, сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань, призначених для Офісу Генерального прокурора (місцезнаходження: 01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15; код ЄДРПОУ 00034051).
6. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Марич Є.В.