Україна
Донецький окружний адміністративний суд
02 квітня 2025 року Справа№200/70/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Дмитрієва В.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в письмовому провадженні справу за позовом адвоката Власкіної Тетяни Яківни в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язати вчинити певні дії, -
06.01.2025 до Донецького окружного адміністративного суду, через систему «Електронний суд», надійшов адміністративний позов адвоката Власкіної Тетяни Яківни в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 з вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ) щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 05.11.2024 про оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації;
- зобов'язати комісію ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ) розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.11.2024 про оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та прийняти рішення про оформлення відстрочки від мобілізації і видати довідку про надання відстрочки.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач має право на відстрочку від мобілізації оскільки самостійно виховує двох неповнолітніх дітей, що підтверджується належними доказами. Позивачем 05.11.2024 на ім'я Голови комісії на адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з документами, що підтверджують його право на відстрочку, було направлено засобами поштового зв'язку заяву про надання відстрочки за встановленою формою. 19 грудня 2024 адвокатом отримано відповідь від адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 , яким повідомлено, що позивачу у випадку наявності підстав для надання відстрочки від призову громадян на військову службу під час мобілізації відповідно до п.58 Постанови КМУ «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» від 16 травня 2024 р. № 560 необхідно особисто прибути до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач вважає таку бездіяльність протиправною та такою, що порушує право на належне оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Відповідач позов не визнав, надав відзив на позовну заяву, в якому вказав, що про наявність права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні особисто повідомляти органи, в яких вони перебувають на військовому обліку, що передбачено чинним законодавством.
Представник позивача надав відповідь на відзив у якій вказав, що відповідач у відзиві не заперечує, що заява на оформлення відстрочки була направлена ним особисто. Тобто даний факт відповідачем під сумнів не ставиться. До того ж разом з позовом позивач надав письмові докази, які підтверджують, що заява та документи на відстрочку були направлені Укрпоштою ним особисто
Ухвалою судді Донецького окружного адміністративного суду від 10.01.2025 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано у відповідача докази у справі.
Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив на нього, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорту громадянина України серії НОМЕР_1 .
Згідно з витягом електронного сервісу РЕЗЕРВ+ ОСОБА_1 28.10.1999 перебуває на обліку ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнаний непридатним до військової служби у мирний час, обмежено здатним у воєнний час.
Відповідно до свідоцтва серії НОМЕР_2 від 15.10.2007 року про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьками є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Відповідно до свідоцтва серії НОМЕР_3 від 13.02.2013 року про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , батьками є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Згідно свідоцтва про смерть НОМЕР_4 від 22.11.2021, ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Як вбачається із довідок ВПО позивач разом із синами проживає за однією адресою: АДРЕСА_2 .
05.11.2024 позивач направив до ІНФОРМАЦІЯ_2 засобами поштового зв'язку заяву про надання відстрочки від мобілізації на підставі пункту 4 частини 1 ст. 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», додавши копії: паспорта громадянина України, картки РНОКПП, свідоцтва про народження дітей, свідоцтва про смерть матері дітей, довідки ВПО, військово-обліковий документ (електронний), що підтверджується описом вкладення до поштового відправлення та поштовою накладною №5010603310407 від 05.11.2024.
Поштове відправлення із заявою та документами отримані ІНФОРМАЦІЯ_2 - 07.11.2024, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.
У відповідь на адвокатський запит позивач отримав повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_2 від 18.12.2024, з якого слідує, що ОСОБА_1 , у випадку наявності підстав для надання відстрочки від призову під час мобілізації необхідно особисто прибути до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вважаючи протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо не розгляду заяви про наданні відстрочки від призову на військову службу, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд зазначає наступне.
Статтею 65 Конституції України визначено, що Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
У зв'язку з військовою агресією Російською Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому продовжено та триває дотепер.
Відповідно до вимог ст. 1 Закону України "Про оборону України" особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій; воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Статтею 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" визначає правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Згідно з ч. 10 ст. 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані: прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів; проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-XII.
Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Мобілізаційна підготовка та мобілізація є складовими частинами комплексу заходів, які здійснюються з метою забезпечення оборони держави, за винятком цільової мобілізації. (ч. 1 ст. 3 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію")
За приписами ч. 8 ст. 4 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється.
Статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" визначені категорії осіб, які мають право отримати відстрочку під час мобілізації та підстави такої відстрочки.
Так, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.
Згідно п. 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі - Положення №154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Пунктом 11 Положення № 154 передбачено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов'язаних.
Таким чином, обов'язки щодо мобілізації на військову службу за призовом, встановлення відстрочок покладені, в тому числі на відповідача.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок № 560, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Так, пунктом 56 Порядку № 560 визначено, що відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Відповідно до пункту 57 Порядку № 560 для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:
голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);
члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
Відповідно до абзацу 1 пункту 58 Порядку № 560 передбачено, що за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
За правилами п. 60 Порядку № 560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7.
Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
Отже, рішення про надання відстрочки від призову під час мобілізації приймається комісією, створеною при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах), за наслідками розгляду відповідних документів військовозобов'язаних.
Суд зазначає, що Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487 також не визначає конкретних способів надання документів, що підтверджують саме право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації (особисто, поштою, тощо).
Також, ані положеннями Закону №2232-ХІІ, ані Законом України №3543-XII, ані Порядком №560 не передбачено обов'язку особистого фізичного відвідування особою територіального центру комплектування та соціальної підтримки для подання заяви та документів на відстрочку. Обов'язок "особисто подати заяву", "особисто повідомити" не означає особисту фізичну присутність, особисто прибути.
При цьому, у спірних правовідносинах відповідач не ставив під сумнів факт, що заява про відстрочку була направлена засобами поштового зв'язку військовозобов'язаним особисто.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що позивач, надіславши засобами поштового зв'язку заяву та документи для вирішення питання про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, дотримався процедури особистого їх подання (направлення).
Заява позивача, незалежно від способу її подання, підлягала до розгляду по суті порушеного у ній питання (клопотання).
Отримавши таку заяву з додатками, відповідач, до компетенції якого належить вирішення питання щодо надання відстрочки, після отримання цієї заяви, повинен був прийняти відповідне рішення за наслідком її розгляду по суті щодо надання відстрочки або відмови у наданні відстрочки.
Суд зазначає, що згідно з повідомленням відповідача фактично відмовлено у розгляді заяви відстрочки, оскільки позивач особисто не прибув до ТЦК.
Отже, відповідачем не було прийнято мотивованого рішення на підставі ст. 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» і наданих позивачем документів.
Суд констатує, що поведінкою відповідача у спірних правовідносинах допущено протиправну бездіяльність щодо відмови у розгляді заяви від 5.11.2024 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та не прийняття відповідачем рішення по суті заяви.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
З огляду на вищевикладене, враховуючи, що відповідачем протиправно не було прийнято мотивоване та обґрунтоване рішення за результатами розгляду заяви позивача про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації від 05.11.2024, не досліджено та не надано оцінку документам, поданим позивачем на підтвердження його права на відстрочку, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги шляхом зобов'язання відповідача розглянути заяву від 05.11.2024 року про надання відстрочки від призову на підставі п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Стосовно вимог щодо прийняти рішення про оформлення відстрочки від мобілізації і видати довідку про надання відстрочки, суд вважає такі вимоги передчасні, оскільки відповідачам не прийнято рішення по суті за заявою позивача від 05.11.2024 року. Відтак у задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Ураховуючи викладене вище, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення позову.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Так, відповідно до ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Положеннями частини 2 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 3 ст.134 КАС України).
Частинами 4, 5, 6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Судовими витратами є лише оплата тих послуг, які надаються адвокатами, що відповідають вимогам ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та здійснюють свою діяльність у організаційних формах, зазначених у ст.ст. 4, 13, 14, 15 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Так, між адвокатом Власкіною Тетяною Яківною та ОСОБА_1 06.12.2024 укладено договір про надання правової допомоги №78, згідно з яким гонорар складається з суми вартості наданої правової допомоги, розмір якої узгоджується Сторонами та зазначені в Додатку №1.
Згідно з Додатком №2 до цього Договору гонорар складає 3000 грн.
Актом приймання - передачі наданих послуг від 05.01.2025 засвідчено надання адвокатських послуг за Договором №78 від 05.11.2024 щодо правової допомоги, а саме: складання та подання позовної заяви. Вартість наданих послуг складає 3000 грн.
Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року № 3477- IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).
Ураховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Оцінивши умови договору про надання правової допомоги, враховуючи предмет спору, обсяг адвокатських послуг, сталу практику в цій категорії справ, а також часткове задоволення позовних вимог, суд зазначає про наявність підстав для зменшення суми витрат, що підлягають відшкодуванню позивачу до 2500 грн, що відповідатиме вимогам співмірності, розумності та справедливості.
Згідно із частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Приймаючи до уваги те, що немайнові вимоги частково задоволено, тому сума судового збору, яка була сплачена позивачем при поданні цього позову 968,96 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 262, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 05.11.2024 про оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Зобов'язати комісію ІНФОРМАЦІЯ_1 розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.11.2024 про оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
У задоволенні іншої частини вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) судові витрати зі сплати судового збору та витрат на правничу допомоги в розмірі 3468,96 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя В.С. Дмитрієв