26 березня 2025 рокуСправа №160/3066/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправними дії ТУ ДСА України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати їй, суддівської винагороди за періоди: з 01.07.2024 р. по 31.12.2024 р., з 01.01.2025 р. по 31.01.2025 р. (за винятком днів відпустки), обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовувався для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.07.2024 р. по 31.01.2025 р., в розмірі 2 102 грн.;
- зобов?язати ТУ ДСА України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату їй суддівської винагороди на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2024 р. - 3 028 грн., на 01.01.2025 р. - 3 028 грн., з утриманням з цих сум, передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті періоди: з 01.07.2024 р. по 31.12.2024 р. включно: з 01.01.2025 р. по 31.01.2025 р. включно, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов?язати ДСА України здійснити фінансування ТУ ДСА України в Дніпропетровській області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення їй виплат недоплаченої суддівської винагороди за періоди: з 01.07.2024 року по 31.12.2024 року включно; з 01.01.2025 року по 31.01.2025 року включно, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2024 року в розмірі 3 028 грн., з 01.01.2025 року в розмірі 3028 грн., з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що на підставі Указу Президента України №358/2004 від 23.03.2024 р. її переведено на роботу на посаду суддів новоутворених місцевих суддів Дніпропетровської області з 23.03.2004 року до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області. При цьому, суддівська винагорода нарахована та виплачена відповідачем-1 за період з 01.07.2024 р. по 31.01.2025 р., виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2021 року, в розмірі 2102 грн. Водночас, позивач посилається на те, що відповідно до приписів Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" та Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб на 2024 рік у розмірі 3 028 грн., на 2025 рік у розмірі 3 028 грн. Таким чином, позивач вказує, що розмір виплаченої їй винагороди не відповідає розміру, встановленому спеціальним Законом, що в свою чергу призвело до зменшення розміру суддівської винагороди і, відповідно, порушення її прав та гарантій.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.02.2025 року клопотання позивача про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з позовом - задоволено. Визнано поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду та поновлено строк звернення до суду з позовом за період з 01.07.2024 року по 31.10.2024 року. Прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання.
На виконання вимог ухвали суду 12.02.2025 року від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що Законом № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" визначено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду, який становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. При цьому, норма частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду (30), але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього. Таким чином, нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" та Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік". Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" встановлено прожитковий мінімум, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня - 2 102 гривні. Зазначений розмір прожиткового мінімуму також був встановлений на 2025 рік Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік". Порівняльний аналіз змісту норм пункту 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII та статті 7 Закону №2710-ІХ, Закону №3460-ІХ (в частині встановлення розміру прожиткового мінімуму, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді) дає підстави для висновку, що норму пункту 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII та норму Закону №2710-ІХ, Закону №3460-ІХ (у вказаній частині) викладено в різному формулюванні, але при однаковому розумінні розміру прожиткового мінімуму, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, тобто за обома цими нормами базовий розмір посадового окладу судді визначається з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який встановлений станом на 01 січня 2024 року та також на 01 січня 2025 року. За таких обставин, наявність в статті 7 Закону №3460-ІХ, Закону №4059-ІХ формулювання "який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді" лише вказує на випадок застосування такого розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2024 року та 01 січня 2025 року, в контексті якого вжито це формулювання. Так, Законом № 1402-VIII врегульовано розмір суддівської винагороди, який передбачає кількісну складову прожиткових мінімумів. Також, вказує, що кількісна складова прожиткового мінімуму не зменшувалася, та не змінювалася ні в 2024 році, ні в 2025 році. Розрахунок фактичного розміру прожиткового мінімуму регулюється виключно Законом України "Про державний бюджет України" на відповідний рік.
Також відповідач-1 вказує, що Територіальне управління здійснює всі нарахування і виплати лише у межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом. Фінансування за КЕКВ 2113 "Суддівська винагорода" у 2024 році та також у 2025 році, здійснювалась згідно, затвердженого Державною судовою адміністрацією України кошторису (зі змінами) та плану асигнувань на 2024, 2025 роки. Кошторисом ТУ ДСА України в Дніпропетровській області на 2024 рік, та на 2025 рік, затвердженим ДСА України, видатки на оплату праці, у т.ч. суддівської винагороди, передбачені, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сумі 2 102 грн., з урахуванням ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" та Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік". Таким чином, Територіальне управління, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі на 2024 - 2025 роки. Із врахуванням вищевикладеного, ТУ ДСА в Дніпропетровській області - як розпорядник бюджетних коштів не могло виплачувати позивачу суддівську винагороду (протягом спірного періоду) понад виділені йому для цього бюджетні асигнування, на власний розсуд вирішуючи, який нормативно-правовий акт потрібно виконувати, адже є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня. Враховуючи викладене, відповідач-1 просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Відповідачу-2 позов з додатками та ухвала суду про відкриття провадження у справі доставлені до його електронного кабінету 31.01.2025 та 06.02.2025 року, що підтверджується відповідними довідками наявними матеріалах справи. Але відзиву на позовну заяву чи будь-яких документів, що стосуються даного предмету спору, відповідач-2 до теперішнього часу на адресу суду не надіслав.
В підготовче засідання позивач, представники відповідачів 05.03.2025 року не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Позивач у заявах від 21.01.2025 року та 20.03.2025 року просила підготовче судове засідання та подальший розгляд проводити за її відсутності.
Представник відповідача-1 у своєму відзиві на позов також просив суд проводити розгляд справи без участі його представника.
Протокольною ухвалою суду від 05.03.2025 року проведено і закрито підготовче засідання та призначено розгляд справи по суті на 19.03.2025 року.
В судове засідання призначене на 26.03.2026 року позивач, представники відповідачів також не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно із ч.4 ст.229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, позицію відповідача-1, викладену у відзиві на позовну заяву, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об'єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.
Відповідно до виписки з наказу від 13.03.1993 року у зв'язку з обранням суддів районних та міських судів області на підставі рішення 13-ї сесії Дніпропетровської обласної Ради народних депутатів ХХІ скликання №211-13/ХХІ від 11.03.1993 року наказано ОСОБА_1 зарахувати з 12.03.1993 року до штату Павлоградського міського суду на посаду судді.
Згідно із витягом з наказу від 09.07.2003 року №174-К відповідно до п.27 статті 85 Конституції України, ст.9 Закону України «Про статус суддів» та на підставі постанови Верховної Ради України «Про обрання суддів» від 19.06.2003 року №1016-ІV, обрані безстроково судді Дніпропетровської області, зараховано до штату районних та міських судів Дніпропетровської області з 19.06.2003 року ОСОБА_1 , суддею Павлоградського міського суду Дніпропетровської області.
Згідно із витягом з наказу від 29.03.2004 року №84-К відповідно до ч.5 ст.20 та ст.62 Закону України «Про судоустрій України», на підставі Указу Президента України №358/2004 від 23.03.2004 року наказано вважати переведеними на роботу на посаду судді новоутворених місцевих судів Дніпропетровської області з 23.03.2004 року до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області, зокрема суддю Павлоградського міського суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 .
Наказом голови Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області №01-к від 01.01.2024 року «Щодо встановлення та виплати щомісячної доплати за вислугу років суддям Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області» ОСОБА_1 встановлено щомісячну доплату з 01.01.2024 року за вислугу років у розмірі 70% посадового окладу.
Наказом голови Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області №02-к від 02.01.2025 року «Щодо встановлення та виплати щомісячної доплати за вислугу років суддям Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області» ОСОБА_1 встановлено щомісячну доплату з 11.03.2025 року за вислугу років у розмірі 80% посадового окладу.
За період з 01.07.2024 року по 31.01.2025 року відповідач-1 нарахував позивачу суддівську винагороду, для визначення суми якої використовувалась величина розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2 102 грн.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Приписами статті 43 Конституції України визначено, зокрема, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Статтею 130 Конституції України установлено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон України "Про судоустрій та статус суддів" від 02.06.2016 р. № 1402-VІІІ (далі - Закон № 1402-VІІІ).
Судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (стаття 4 Закону № 1402-VІІІ).
Суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами (частина перша статті 135 Закону № 1402-VІІІ).
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці (частина друга статті 135 Закону № 1402-VІІІ).
Базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (пункт 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VІІІ).
Обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків (частина дев'ята статті 135 Закону №1402-VІІІ).
Засади та порядок фінансування судів установлені статтями 148, 149 Закону № 1402-VIII.
Частинами третьою, четвертою статті 148 Закону № 1402-VIII установлено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема, Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Відповідно до частини першою статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб щорічно встановлювались:
- 2024 рік: статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" від 09.11.2023 р. № 3460-IX установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для:
- працездатних осіб - 3 028 гривні;
- працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2 102 гривні;
- 2025 рік: статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" від 19.11.2024 р. № 4059-IX установлено з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для:
- працездатних осіб - 3 028 гривні;
- працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2 102 гривні.
Закон України "Про прожитковий мінімум" від 15.07.1999 р. № 966-XIV (далі - Закон №966-XIV) відповідно до статті 46 Конституції України дає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень.
Відповідно до статті 1 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
Прожитковий мінімум застосовується для формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів (абзац сьомий частини першої статті 2 Закону № 966-XIV).
Прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України після проведення науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг. Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік (стаття 4 Закону № 966-XIV).
Повноваження та види розпорядників бюджетних коштів визначені статтею 22 Бюджетного кодексу України (далі - БК України), відповідно до частини першої якої, за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, Державна судова адміністрація України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників (пункт 1 частини другої статті 22 БК України).
Відповідно до частини п'ятої статті 22 БК України головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема, отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань (пункт 3); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством (пункт 4).
Частиною першою статті 23 БК України встановлено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Предметом заявленого спору є правомірність нарахування та виплати позивачу у спірні періоди суддівської винагороди на підставі положень статті 7 Законів № 3460-IX та № 4059-IX, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2 102 грн.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з того, що Верховний Суд у постановах від 10.11.2021 р. у справі № 400/2031/21, від 30.11.2021 р. у справі № 360/503/21 вже сформував правовий висновок у подібних правовідносинах щодо застосування положень статті 135 Закону № 1402-VIII та статті 7 закону про державний бюджет при обчисленні суддівської винагороди, які у подальшому були підтримані Верховним Судом у постановах від 02.06.2023 р. у справі № 400/4904/21, від 13.07.2023 р. у справі №280/1233/22, від 24.07.2023 р. у справі № 280/9563/21, від 25.07.2023 р. у справі №120/2006/22-а, від 26.07.2023 р. у справі № 240/2978/22, від 27.07.2023 р. у справі №240/3795/22, від 15.08.2023 р. у справі № 120/19262/21-а.
Так, однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення і визначені Конституцією України та визначені спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема Рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, а також від 04.12.2018 № 11-р/2018.
Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом № 1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.
Виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
У преамбулі Закону № 1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Згідно із частиною другою статті 4 Закону № 1402-VIII зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
З 30.09.2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України, згідно із Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (далі - Закон № 1401-VIII).
Законом № 1401-VIII статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, і вперше закріплено спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що "розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій".
З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.
Розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі № 966-XIV і в цьому ж законі закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом № 966-XIV.
Ураховуючи те, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді" і за приписами цього закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, суд дійшов висновку про відсутність законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди.
Законом № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.
Для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень закону про державний бюджет на 2024 рік.
Таким чином, Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Закон України "Про Державний бюджет на 2024 рік" та Закон України "Про Державний бюджет на 2025 рік" фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.
Згідно із позицією Верховного Суду у цій категорії спорів Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом № 1402-VIII (постанови від 10.11.2021 р. у справі №400/2031/21, від 30.11.2021 р. у справі № 360/503/21, від 02.06.2023 р. у справі №400/4904/21, від 13.07.2023 р. у справі № 280/1233/22, від 24.07.2023 р. у справі №280/9563/21, від 25.07.2023 р. у справі № 120/2006/22-а та від 26.07.2023 р. у справі №240/2978/22).
Отже, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 відповідного року, на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді) є неправомірною.
Оскільки конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач-1 невірно визначив розрахункову величину посадового окладу позивача, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.
Суд зазначає, що згідно із частинами третьою та четвертою статті 148 Закону № 1402-VIII Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.
Відповідно до статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
В силу частини першої та другої статті 22 БК України, за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Так, ДСА України є головним розпорядником бюджетних коштів.
Пунктами 2 та 4 частини п'ятої статті 22 БК України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.
Згідно із частиною першою статті 23 БК України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Відповідно до пункту 1 "Положення про Державну судову адміністрацію України", що затверджено рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 р. № 141/0/15-19, Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.
Державна судова адміністрація України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів (пункт 2 Положення).
Пунктом 3 Положення передбачено, що територіальні управління Державної судової адміністрації України є територіальними органами Державної судової адміністрації України.
Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першою, другою та п'ятою статті 22, частини першої статті 23 БК України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України.
Тобто, ТУ ДСА України в Дніпропетровські області здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі на 2024 рік.
Відповідач-1 у відзиві на позовну заяву зазначав, що ТУ ДСА України в Дніпропетровській області, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не мало правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування норм законів, якими визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу, оскільки Територіальне управління, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі.
Враховуючи надані сторонами пояснення, вбачається, що ДСА України, як головним розпорядником бюджетних коштів, була виділена сума коштів у недостатньому розмірі для забезпечення виплати ТУ ДСА України в Дніпропетровські області суддівської винагороди, обчисленої з урахуванням прожиткового мінімуму станом на 1 січня 2024 року та на 1 січня 2025 року - 3 028 грн.
Відтак, з урахуванням статусу ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу, у питаннях фінансування судової системи Верховний Суд у постанові від 24.09.2020 р. у справі № 280/788/19 дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі "щодо розміру суддівської винагороди", яким зобов'язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону № 1402-VIII, а тому, позивач має право на перерахунок та виплату недоотриманих сум винагороди, яка повинна обчислюватися з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого станом на 01.01.2024 року та станом на 01.01.2025 року складає 3 028 грн.
Як наслідок, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача-2 здійснити фінансування відповідача-1 з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди за період з 01.07.2024 р. по 31.12.2024 р. (включно), виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року у розмірі 3 028 грн., з 01.01.2025 р. по 31.01.2025 р. (включно), виходячи із встановленого на 01 січня 2025 року у розмірі 3 028 грн.
Правомірність обрання такого способу захисту підтверджено Верховним Судом у постанові від 15.08.2023 у справі №120/19262/21-а.
На підставі наведеного суд дійшов висновку про визнання протиправними дій відповідача-1 щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01.07.2024 року по 31.01.2025 року (включно), обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2 102 грн. та зобов'язати відповідача-1 провести нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди за період з 01.07.2024 року по 31.01.2025 року (включно), відповідно до вимог ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року, на 01 січня 2025 року, а саме в розмірі 3 028 грн., з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів.
Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовну заяву слід задовольнити з викладених вище підстав.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України "Про судовий збір" з відповідачів судові витрати, відповідно до статті 139 КАС України, не стягуються.
На підставі викладеного, та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд,
Позовну заяву - задовольнити.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.07.2024 року по 31.01.2025 року (включно), обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2 102 грн.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року, на 01 січня 2025 року в розмірі 3 028 грн., з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 01.07.2024 року по 31.01.2025 року (включно), з урахуванням виплачених сум.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди за період з 01.07.2024 року по 31.12.2024 року (включно), виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року у розмірі 3 028 грн., з 01.01.2025 року по 31.01.2025 року (включно), виходячи із встановленого на 01 січня 2025 року у розмірі 3 028 грн.
Судовий збір не стягується.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст.ст.295, 297 КАС України.
Суддя К.С. Кучма