Номер провадження: 11-кп/813/1523/25
Справа № 522/18844/21
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
02.04.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючий суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 18 березня 2025 року, про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12020160480000457, внесеному до ЄРДР 13.02.2020 року, за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 307 КК України,
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення.
Оскаржуваною ухвалою клопотання прокурора задоволено, та продовжено строк тримання під вартою обвинуваченій ОСОБА_7 в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» на 60 діб, тобто до 16.05.2025 року, із визначенням розміру застави, як альтернативний запобіжний захід, у розмірі 230 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 696440 гривень.
Мотивуючи своє рішення в частині продовження відносно обвинуваченої ОСОБА_7 строку застосування запобіжного заходу, суд послався на те, що остання обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину та ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які були підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не зменшились та продовжують існувати.
Окрім того, суд першої інстанції, враховуючи особу обвинуваченої та її майновий стан, а також положення п.2 ч. 5 ст. 182 КПК України, визначив розмір застави ОСОБА_7 , що буде достатнім для забезпечення належної поведінки обвинуваченої та виконання нею своїх процесуальних обов'язків.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, захисник ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 , подав апеляційну скаргу, в якій посилається на наступне:
- сама лише тяжкість кримінального правопорушення не може бути підставою для застосування найсуворішого запобіжного заходу, без врахування інших обставин, в той час як на даній стадії кримінального провадження не вбачається за можливе робити висновки щодо обґрунтованості чи необґрунтованості висунутого ОСОБА_7 обвинувачення, оскільки зазначений факт встановлюється лише вироком суду, який набрав законної сили;
- на даний час відсутні заявлені у кримінальному провадженні ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які зумовили необхідність тримання під вартою обвинуваченої;
- судом не враховано, що обвинувачена ОСОБА_7 має родину, постійне місце проживання та місце реєстрації, що свідчить про наявність у неї міцних соціальних зв'язків;
- розмір застави є завідомо непомірним для обвинуваченої з огляду на її майновий стан.
На підставі наведеного захисник просить скасувати оскаржувану ухвалу, постановити нову, якою відмовити у продовженні строку тримання ОСОБА_7 під вартою та застосувати відносно неї менш суворий запобіжний захід, не пов'язаний з позбавленням волі (домашній арешт).
Позиції учасників апеляційного розгляду.
Захисник ОСОБА_6 розгляд апеляційної скарги просив проводити за його відсутності та відсутності обвинуваченої ОСОБА_7 .
Відповідно до положення ч. 2 ст. 422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Апеляційний суд звертає увагу що клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін не надходило, у зв'язку із чим, апеляційний суд вважає за можливе, апеляційний розгляд провести за відсутності сторін кримінального провадження.
Відповідно до ч. 4 ст. 107 КПК України апеляційний розгляд проведено за відсутності учасників кримінального провадження та без фіксації за допомогою технічних засобів.
Ухвала суду першої інстанції в частині продовження строку застосування запобіжного заходу відносно обвинувачених ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 не оскаржується.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників провадження, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступного висновку.
Мотиви апеляційного суду.
Згідно з положеннями ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Частиною 4 ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
Аналіз матеріалів провадження свідчить про те, що на розгляді у Приморському районному суді м. Одеси знаходиться кримінальне провадження №12020160480000457, внесене до ЄРДР 13.02.2020 року, за обвинуваченням ОСОБА_7 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 307 КК України.
Відповідно до положень ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу («Запобіжні заходи, затримання особи»).
Виходячи з положень п. 24 ч. 1 ст. 3 КПК України судове провадження - це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами, тобто рішення суду першої інстанції, ухвалене до ухвалення судових рішень, передбачених ч. 1 ст. 392 КПК України не входять до вказаного переліку, та не передбачають витребування матеріалів провадження.
При цьому, положення ч. 2 ст. 422-1 КПК України встановлюють, що суддя-доповідач у разі необхідності перевірки обставин, які підтверджують наявність ризиків, що стали підставою для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, зміни іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або для продовження строку тримання під вартою, невідкладно витребовує з суду першої інстанції: 1) ухвалу про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою; 2) клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, подане під час судового провадження в суді 1-ої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Також, зважаючи на те, що приписами ст. 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дають підстави суду апеляційної інстанції робити висновки щодо наявності, або відсутності підстав щодо продовження обвинуваченому (-им) запобіжного заходу.
Такі обставини досліджуються безпосередньо судом першої інстанції під час судового провадження та з огляду на перевірені в порядку ст.ст. 89, 94 КПК України докази, які на момент застосування (в тому числі, продовження дії запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст. 331 КПК України.
Тобто, апеляційний суд, позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред'явленого особі обвинувачення, оскільки, окрім як дослідивши клопотання про продовження строку тримання під вартою (у разі його наявності), ухвалу суду щодо продовження запобіжного заходу, а також, в деяких випадках, копію обвинувального акту та журналу судових засідань, не має законних на те підстав для дослідження будь-яких доказів, що можуть бути підставою для продовження або застосування запобіжного заходу у судовому засіданні.
Апеляційний суд погоджується з доводами захисника відносно того, що на даній стадії кримінального провадження не можливо зробити висновки щодо обґрунтованості чи необґрунтованості висунутого ОСОБА_7 обвинувачення, оскільки на вказаній стадії судового провадження суд не має повноважень на аналіз доказів та доведеність обвинувачення.
Разом з тим, зважаючи на обставини інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, яке пов'язане із незаконним обігом наркотичних речовин, вчинений організованою групою осіб, його характеру та тяжкості, а також можливої міри покарання, яка може бути їй призначена у разі визнання винуватою (позбавлення волі на строк від 9 до 12 років з конфіскацією майна), колегія суддів вважає, що є об'єктивні підстави вважати, що до теперішнього часу продовжує існувати ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема, переховування обвинуваченої від суду.
На переконання колегії суддів, в даному випадку тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченій ОСОБА_7 у разі визнання винуватою у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення сама по собі може бути достатнім мотивом для здійснення дій, направлених на переховування обвинуваченої від органів досудового розслідування й суду та зазначена позиція апеляційного суду кореспондується із практикою ЄСПЛ, який в рішенні «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Водночас, апеляційний суд вважає, що в зазначеному кримінальному провадженні також існує ризик вчинення іншого кримінального правопорушення, з огляду на те, що ОСОБА_7 раніше неодноразово притягувалась до кримінальної відповідальності, остання офіційно не працює, тобто не має офіційного джерела прибутку.
Окрім того, колегія суддів враховує також те, що відповідно до формулювання обвинувачення ОСОБА_7 виконувала роль керівника організованої групи та інкримінований їй злочин пов'язаний із незаконним придбанням, зберіганням, перевезення з метою збуту наркотичного засобу, обіг якого обмежено - кокаїну, особливо небезпечної психотропної речовини, обіг якої заборонено - МДМА, який вчинявся нею протягом тривалого часу.
Тож, не відповідають дійсності посилання захисника на те, що сама лише тяжкість кримінального правопорушення не може бути підставою для застосування стосовно ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки як вже раніше зазначалось, обґрунтовуючи необхідність у застосуванні найсуворішого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд першої інстанції обґрунтовано послався на те, що до теперішнього часу такі ризики продовжують існувати.
Апеляційний суд також враховує суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», оскільки злочин, в якому обвинувачується ОСОБА_7 пов'язаний із незаконним обігом наркотиків, які в свою чергу мають негативний вплив на осіб, які вживають зазначені наркотичні засоби, що в подальшому тягне за собою систематичність такого вживання та подальші непоправні наслідки, які можуть статись із особами, які вживають такі засоби.
Колегія суддів приймає до уваги посилання сторони захисту про те, що ОСОБА_7 має родину, постійне місце реєстрації та проживання, в той же час зауважує, що зазначені обставини не спростовують викладені в ухвалі висновки суду першої інстанції та не дають достатніх підстав вважати, що вони можуть мати стримуючу дію та сприятимуть зменшенню існуючих ризиків, більш того вони не стали стримуючими факторами імовірної протиправної поведінки.
Доводи апеляційної скарги, що розмір застави є завідомо непомірним для обвинуваченої, колегія суддів вважає необгрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину визначається у таких межах, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких злочинів.
Окрім того, позиція ЄСПЛ стосовно питання обрання національними судами запобіжного заходу у вигляді застави та визначення її розміру цілковито прослідковується в рішенні Суду у справі «Мангурас проти Іспанії» (Mangouras v. Spain) від 28.09.2010, в якому Суд зазначає, що розмір застави має оцінюватись в першу чергу «з огляду на особу підсудного, належну йому власність, його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на впевненість у тому, що перспектива втрати застави або заходів проти його поручителів у випадку його неявки до суду буде достатньою для того, щоб стримати його від втечі».
На переконання апеляційного суду, на теперішній час проблема наркозлочинності прямо порушує права всіх людей (в тому числі й тих, що не вживають наркотичні речовини) на життя та здоров'я, безпечне середовище, а вживання наркотичних засобів та психотропних речовин наносить невиправну шкоду життю та здоров'ю особи, які відповідно до Конституції України визнаються найвищою соціальною цінністю та потребують пріоритетного захисту з боку держави.
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що характер інкримінованого ОСОБА_7 злочину, тяжкість можливого покарання, характеристика сімейного та майнового стану обвинуваченої, свідчать про те, що визначений судом розмір застави 230 прожиткових мінімумів для працездатних осіб є достатнім для забезпечення виконання обвинуваченою її процесуальних обов'язків.
Водночас, колегія суддів наголошує, що п.5 ч. 4 ст. 183 КПК України суду першої інстанції надано право взагалі не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, саме у вчиненні якого й обвинувачуються ОСОБА_7 .
Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК, які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого, як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.
Матеріали справи не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування вказаного обвинуваченого під вартою. Стороною захисту апеляційному суду не надано будь-яких документів, які б свідчили про неможливість перебування обвинуваченого під вартою.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинувачених, які б були підставою для скасування оскарженої ухвали та зміни запобіжного заходу на більш м'який.
З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги захисника та скасування ухвали суду першої інстанції.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, в тому числі , залишити вирок або ухвалу без змін.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_6 , підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції про продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченої ОСОБА_7 - залишенню без змін.
Разом з тим, враховуючи те, що обвинувачена досить тривалий час перебуває під вартою, а судовий розгляд кримінального провадження ще не завершений, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу суду першої інстанції на положення ст.8 Конституції України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Аналіз практики Європейського суду щодо тлумачення положення «розумний строк» свідчить: в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» Суд роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б не природно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Відповідно до п. 70 рішення ЄСПЛ «Меріт проти України» (Заява № 66561/01). Суд нагадує, що у кримінальних справах перебіг «розумного строку», про який ідеться в п.1 ст.6 Конвенції, починається з моменту, коли особу «обвинувачено»; це може трапитися до того, як справа надійшла до суду першої інстанції (див., наприклад, згадуване рішення у справі «Девеєр проти Бельгії», с. 22, п. 42), тобто з дня арешту, дати, коли особу, про яку йдеться, було офіційно повідомлено, що його буде обвинувачено, чи з дати, коли розпочалося досудове слідство (див. рішення у справі «Вемгофф проти Німеччини» (Wemhoff v. Germany) від 27 червня 1968 року, серія A, №7, с.26-27, п.19; рішення у справі «Ноймайстер проти Австрії» (Neumeister v. Austria) , ухвалене того самого дня, серія A, №8, с.41, п.18, та рішення у справі «Рінґайзен проти Австрії» (Ringeisen v. Austria), від 16 липня 1971 року, серія A, №13, с.45, п.110).
У розумінні Європейського суду для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження.
З огляду на положення ч.4 ст.28, ч.1 ст.318 КПК, апеляційний суд вважає існуючу тривалість розгляду даного кримінального провадження такою, що у разі невжиття місцевим судом заходів для забезпечення найшвидшого розгляду кримінального провадження, може потягти за собою порушення принципу розумності строку розгляду справи.
Керуючись ст.ст. 24, 28, 177, 178, 183, 194, 199, 331, 370, 392, 404, 405, 407, 419, 422-1, 532 КПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 18 березня 2025 року, про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12020160480000457, внесеному до ЄРДР 13.02.2020 року, за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 307 КК України, - залишити без змін.
Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання вимог ч.4 ст.28, ч.1 ст.318 КПК України щодо дотримання розумного строку розгляду кримінального провадження.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4