01.04.25
22-ц/812/632/25
Провадження №22-ц/812/632/25
Іменем України
01 квітня 2025 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого: Базовкіної Т.М.,
суддів: Тищук Н.О., Царюк Л.М.,
із секретарем судового засідання Травкіною В.Р.,
за участю представника позивачки - адвоката Лещенко Н.П., представника відповідача - адвоката Трофіменка А.О.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу № 485/1279/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана її представником - адвокатом Лещенко Наталією Петрівною, на рішення, яке ухвалив Снігурівський районний суд Миколаївської області під головуванням судді Бодрової Олександри Петрівни у приміщенні цього суду 06 лютого 2025 року, повний текст якого складений 13 лютого 2025 року, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей Семенівської селищної ради Полтавської області, за участі органу опіки та піклування - Виконавчого комітету Семенівської селищної ради Полтавської області про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей,
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей Семенівської селищної ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей.
Позовна заява мотивована тим, що з 26 грудня 2013 року позивач та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі. Сторони мають дітей: доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Заочним рішенням Семенівського районного суду Полтавської області від 01 квітня 2020 року шлюб між ними розірвано. Після розірвання шлюбу діти проживають з позивачкою, перебувають на її утриманні та вихованні. Позивачка після розлучення виїхала закордон на заробітки для забезпечення дітей. Діти сторін в цей час перебували під наглядом батьків позивачки, навчалися у ліцеї. Коли розпочалось повномасштабне вторгнення, позивачка забрала дітей до себе у м. Сазава, Чеська Республіка. Наразі діти та позивачка проживають у Чеській Республіці. Відповідач не бере участі у житті дітей, ніяким чином не намагається зв'язатися з дітьми, не цікавиться їхнім життям.
Посилаючись на викладене, позивачка просила суд позбавити відповідача батьківських прав щодо дітей та стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання неповнолітніх дітей у розмірі 1/3 від усіх видів доходу до досягнення ними повноліття.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача ОСОБА_2 зазначив, що останній не заперечує щодо стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей, однак категорично заперечує щодо позбавлення батьківських прав. Відповідач бажає спілкуватися з дітьми та приймати участь у їх вихованні, але позбавлений такої можливості у зв'язку з тим, що позивачка перешкоджає у цьому. ОСОБА_2 фінансово допомагає дітям шляхом перерахування коштів на банківський рахунок позивачки, а також передання грошових коштів готівкою.
Рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 06 лютого2025 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частки усіх видів заробітку (доходу) батька, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 05 червня 2024 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Рішення в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць - допущено до негайного виконання.
Стягнуто зі ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
У задоволенні решти вимог відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що позивачка не надала достатньо доказів злісного, свідомого ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов'язків, зокрема немає даних про те, що він є алкоголіком або наркоманом, чи те, що відповідач жорстоко поводиться з дітьми, вдається до будь-яких видів експлуатації дітей, примушує їх до жебракування та бродяжництва, засуджений за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дітей, до адміністративної відповідальності за ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідач жодного разу не притягувався. Будь-яких заходів впливу зі сторони державних установ з приводу невиконання батьківських обов'язків до відповідача не застосовувалося.
Сам лише факт відсутності постійного спілкування батька з дітьми шляхом телефонних розмов чи особистих зустрічей не є безумовною підставою для позбавлення відповідача батьківських прав. Крім того, важливим чинником відсутності спілкування відповідача з дітьми є те, що батько дітей проживає окремо від них, на значній відстані, в силу віку дітей, їх проживання з матір'ю, діти не мають можливості самостійно спілкуватися з батьком. Отже, суд встановив обставини, які не свідчать про те, що відповідач свідомо та умисно нехтує своїми
Суд також вважав, що вчинення одного разу покарання батьком дітей, за відсутності у матеріалах справи доказів про те, що відповідач притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності у зв'язку із неналежним поводженням щодо дітей, не свідчить про його жорстоке поводження з дітьми. Відповідач не є особою, поведінка чи дії якого можуть свідчити про негативний вплив на дітей, а тому розрив з ними сімейних відносин не відповідає інтересам дітей.
Отже, з урахуванням якнайкращих інтересів дітей, бажання відповідача брати участь у вихованні та спілкуванні з дітьми та з огляду на відсутність даних про те, що відповідач притягувалася до відповідальності за неналежне виконання батьківських обов'язків, суд дійшов висновку про відсутність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, що є крайнім (винятковим) заходом.
Щодо стягнення аліментів, то суд взяв до уваги, що відповідач є особою працездатного віку, не має соціальних зобов'язань, які могли бути враховані при визначенні розміру аліментів, за відсутності доказів спростування останнього, та дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення аліментів на утримання дітей.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Лещенко Н.П. вказує, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо позбавлення батьківських прав, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить його скасувати в цій частині та ухвалити нове про задоволення позовних вимог щодо позбавлення батьківських прав.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд невірно вказав, що відповідач після початку повномасштабного вторгнення на кордоні забирав на машині позивачку з дітьми, тобто допоміг з перевезенням дітей в іншу країну, а також, що позивачка заборонила спілкуватися з дітьми, тому він перестав їй надсилати грошові кошти. Так, позивачка в судовому засіданні надала свідчення, що відповідач не хотів їхати в Україну за дітьми, а лише приїхав до кордону на автомобілі, який знайшла та оплатила позивачка. Також представник ОСОБА_1 звертає увагу суду, що позивач ніколи не забороняла спілкуватися дітям з батьком, адже вона з дітьми і відповідач наразі живуть в Чеській республіці. Проте відповідач самостійно самоусунувся від виконання своїм батьківських обов'язків, не цікавився життям дітей, хоча знає їх контактні номера телефонів та сторінки в соціальних мережах, лише після звернення позивача до суду з вищевказаним позовом він з'явився до суду. До того ж судом не взято до уваги те, що відповідач притягався до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства щодо дружини, що в судовому засіданні було ним підтверджено. В судовому засіданні також були допитані діти, але суд також не прийняв їх пояснення до уваги, зокрема щодо факту насильства над ними. Адвокат позивачки зауважує, що хоча у справі і відсутній висновок Органу опіки та піклування у зв'язку з певними обставинами, проте Орган опіки та піклування в існуй формі повідомляв, що завжди на стороні інтересів дитини та підтримує позовні вимоги позивача. Крім того ОСОБА_5 наголошує, що у багатьох державних та приватних установах Чеської Республіки потрібна згода обох батьків на навчання, на медичну допомогу, на екскурсію в іншу країну Європи чи місто, але відповідач постійно маніпулював їх наданням, не підтримував дітей матеріально, тобто з таким ставленням відповідача до життя дітей можуть виникнути дуже важкі ситуації та ускладнитись процес їх навчання та медичного догляду.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Трофименко А.О. просить відмовити позивачу у задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі та залишити рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на те, що апеляційна скарга є безпідставною та необґрунтованою.
Рішення суду першої інстанції оскаржується в частині відмови у задоволенні вимог про позбавлення відповідача батьківських прав, в частині вирішення судом позовних вимог про стягнення аліментів не оскаржується та не переглядається апеляційним судом.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення із таких підстав.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина статті 2 ЦПК України).
Вимоги до судового рішення викладені у статтях 263, 264 ЦПК України.
Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами часини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
Як встановив суд першої інстанції і таке вбачається з матеріалів справи, сторони з 26 грудня 2013 року перебували у шлюбі, який розірваний заочним рішенням Семенівського районного суду Полтавської області від 01 квітня 2020 року у справі № 547/75/20 (а.с.10-11), та є батьками ОСОБА_6 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 12, 13).
Після розірвання шлюбу та припинення сімейних відносин між сторонами діти перебувають на утриманні позивачки, з весни 2022 року постійно проживають з нею у Чеській республіці, до цього проживали з батьками позивачки, яка працювала за межами України.
На день вирішення справи судом першої інстанції згідно пояснень ОСОБА_1 вона фактично створила нову сім'ю, проживає разом з цивільним чоловіком та дітьми у Чеській республіці. Відповідно до пояснень сторін суду першої інстанції відповідач ОСОБА_2 також тривалий час проживає у Чеській республіці.
Витягом з трудового договору підтверджено, що ОСОБА_1 з 01 березня 2023 року працевлаштована у місті Сазава Чеської Республіки, посада - офіціантка (а.с.14-15).
У відповідності до рішень початкової школи у місті Ждяр над Сазавою від 25 серпня 2022 ОСОБА_3 та ОСОБА_7 були прийняти на навчання у 2022/2023 навчальному році для здобуття початкової освіти в Початковій школі у місті Ждяр над Сазавою (а.с. 16-19).
Згідно довідок Криворудського ліцею Семенівської селищної ради №29 від 05 квітня 2024 року ОСОБА_3 дійсно навчалася у 7 класі, а ОСОБА_7 навчався у 4 класі даного закладу до 12 березня 2024 року (а.с. 20, 21).
Як зазначено у характеристиці, наданої директором та класним керівником Криворудського ліцею Семенівської селищної ради, ОСОБА_3 навчалася у Криворудському ЗЗСО І-ІІІ ступенів з 1 вересня 2017 року. За час навчання зарекомендувала себе як старанна, здібна та комунікабельна учениця, однак програмовий матеріал засвоює на середньому та достатньому рівні. Пам'ять розвинена добре, а от увага не стійка. До уроків готується систематично. Учениця надає перевагу предметам гуманітарного циклу, особливо мистецтву. Мовлення розвинене добре, мова виразна, емоційна, однак думки висловлює нечітко через малий словниковий запас. Слабо розвинуте логічне мислення та вміння аналізувати, робити висновки. Переважають такі риси характеру, як доброзичливість, ввічливість, відповідальність, справедливість, однак часом ОСОБА_3 може бути гіперактивною, занадто вразливою та може конфліктувати з однокласниками. Бере активну участь у громадському житті класу. Доручення виконує охоче, працьовита. За весь період навчання у Криворудському ЗЗСО І-ІІІ ступенів (з 01.09.2017 по 12.03.2024) проживала у сім'ї дідуся та бабусі ОСОБА_11 та ОСОБА_12 . Батько життям дитини не цікавився, не приїздив (а.с.22).
З характеристики, наданої директором та класним керівником Криворудського ліцею Семенівської селищної ради, вбачається, що ОСОБА_7 навчався у Криворудському ЗЗСО І-ІІІ ступенів з 1 вересня 2020 року. Має хороший фізичний та розумовий розвиток, працелюбний учень. Мова виразна, думки висловлює чітко. Навчальний програмовий матеріал засвоює на середньому та достатньому рівні. Має хороші математичні здібності, але навчається не наполегливо. У ОСОБА_7 змішаний тип пам'яті, добре запам'ятовує навчальний матеріал. На уроках активний. До виконання громадських доручень ставиться з відповідальністю. Веселий, товариський, врівноважений, самостійний. Має авторитет серед товаришів. За період навчання у Криворудському ЗЗСО І-ІІІ ступенів (з 01 вересня 2020 року по 12 березня 2024 року) проживав у сім'ї дідуся та бабусі ОСОБА_11 та ОСОБА_12 . Батько навчанням та вихованням сина не цікавився, до дитини не приїздив (а.с.23).
Постановою судді Глобинського районного суду Полтавської області від 22 квітня 2015 року ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.173-2 КУпАП у вигляді 30 (тридцяти) годин громадських робіт. З постанови вбачається, що 10 квітня 2015 року ОСОБА_2 вчинив домашнє насильство щодо дружини (а.с.100).
Постановою судді Глобинського районного суду Полтавської області своєю постановою від 14 вересня 2017 року постановив ОСОБА_2 притягнути до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.173-2 КУпАП у вигляді адміністративного арешту строком на одну добу. З постанови вбачається, що 01 вересня 2017 року та 03 вересня 2017 року ОСОБА_2 вчинив домашнє насильство щодо дружини (а.с.98-99).
Згідно виписки про операції з рахунку №2443984028/3030 встановлено, що 24 травня 2023 року, 19 червня 2023 року, 19 жовтня 2023 року, 26 листопада 2023 року на розрахунковий рахунок ОСОБА_1 було здійснено грошові перекази (а.с.129). Позивачка не заперечує отримання від відповідача грошових коштів, але стверджує, що перераховані останнім кошти не є аліментами на утримання дітей, а є поверненням боргу ОСОБА_2 .
Опитана у судовому засіданні у присутності представника органу опіки та піклування ОСОБА_3 вказала, що проживає в Чеській Республіці десь 2,5 роки з братом, мамою та її чоловіком. До цього проживала з бабусею та дідусем. З татом не спілкується. У неї новий номер телефону. Був випадок, коли тато її ображав. В 2021 році тато привітав її з днем народження.
Опитаний у судовому засіданні у присутності представника органу опіки та піклування ОСОБА_7 вказав, що останній раз бачив тата у 2021 році. Був випадок, коли тато поставив їх з сестрою на « Лего ».
Діти не заперечували проти позбавлення відповідача батьківських прав.
З досліджених у судовому засіданні фотознімків, зроблених у 2025 році, встановлено, що між відповідачем ОСОБА_2 та його неповнолітніми дітьми відбулась зустріч.
У частині першій статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року (далі - Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Пунктами 1, 3 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (пункту 1 статті 18 Конвенції).
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частини восьма, дев'ята статті 7 СК України).
Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Європейський суд з прав людини наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 57, 58, від 07 грудня 2006 року).
Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (пункти 1-6 частини першої статті 164 СК України).
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (частина четверта статті 19 СК України).
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) вказано, що «тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19».
У постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 202/7712/18 (провадження № 61-3357св21) вказано, що «тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і при наявності вини у діях батьків.
Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 47 рішення ЄСПЛ у справі «Савіни проти України», пункт 49 рішення у справі «Хант проти України»).
Тобто, в даному випадку вирішення питання про позбавлення відповідачів батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і є втручанням у їх право на повагу до свого сімейного життя, яке в свою чергу не є абсолютним.
Враховуючи особливості правовідносин, що склались між сторонами, суд з однієї сторони має розглянути правомірність втручання в право відповідача на повагу до сімейного життя, що гарантовано статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З іншої сторони обов'язковому дослідженню підлягає питання щодо забезпечення прав неповнолітньої дитини не розлучатися з батьками і врахування при цьому якнайкращих інтересів дитини (статті 1, 9 Конвенції).
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано кожному право на повагу до свого сімейного життя.
Втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно здійснене «згідно із законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (пункт 50 рішення ЄСПЛ у справі «Хант проти України»).
ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року ЄСПЛ вказав, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися.
Разом з тим, у рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
Крім того, у рішенні від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти Росії» (заява № 70879/11) ЄСПЛ зауважив про те, що в інтересах дитини також забезпечити її розвиток у здоровому навколишньому середовищі, і батько не може мати права відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вживати таких заходів, які б могли завдати шкоди здоров'ю та розвитку дитини. Найкращі інтереси дитини можуть, в залежності від їх характеру і серйозності, превалювати над інтересами батьків.
Також ЄСПЛ у рішенні від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти Росії» (заява № 70879/11) зазначив про те, що якщо батько не підтримує стосунків з дитиною, його можна позбавити батьківських прав. І в цьому немає порушення права на сімейне життя, гарантоване Конвенцією.
Врахувавши конкретні обставини справи, «якнайкращі інтереси дитини», а також те, що відповідач не підтримував стосунків з дочкою протягом тривалого часу, не цікавився її життям, самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про застосування до відповідача крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення його батьківських прав, оскільки ОСОБА_3 свідомо ухиляється від виконання батьківських обов'язків».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18 зазначено, що: «дитина, яка постраждала від домашнього насильства (далі - постраждала дитина), - особа, яка не досягла 18 років та зазнала домашнього насильства у будь-якій формі або стала свідком (очевидцем) такого насильства (пункт 2 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»). Домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь (пункт 3 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»). Під час розгляду судом та/або органом опіки та піклування спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька дитини, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на законних підставах або не на основі рішення суду, обов'язково беруться до уваги факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності (частина четверта статті 22 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»). Касаційний суд вже неодноразово звертав увагу, що законодавець поклав на суд обов'язок при вирішенні спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька дитини, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на законних підставах або не на основі рішення суду враховувати як факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини, так і за присутності дитини. Тобто, у разі посилання учасників сімейного спору на факти вчинення одним із учасників домашнього насильства обов'язково слід перевіряти чи відбувалося домашнє насильство щодо дитини або за її присутності (див., зокрема, постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 червня 2022 року в справі № 753/23626/17, від 22 червня 2022 року в справі № 757/33742/19-ц, від 14 грудня 2023 року в справі № 127/20368/21, від 04 квітня 2024 року в справі № 553/449/20)».
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
при зверненні до суду з даним позовом позивачка зазначила, що участь батька у житті їхніх дітей відсутня; відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків з виховання дітей, не цікавиться життям дітей; відповідач свідомо відмовляється від піклування про розвиток дітей (фізичний та духовний); за такого ставлення відповідача до дітей позивачка вважала, що в їх житті і Чеській республіці, де потрібна згода обох батьків в процесі навчання та медичного огляду дітей, можуть виникнути важкі ситуації.
Інших підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав ОСОБА_1 не заявляла;
відповідач заперечував проти позбавлення батьківських прав, пояснював, що під час перебування з позивачкою у шлюбі з метою утримання родини працював по всій Україні, тому не у всіх урочистостях та святах дітей приймав участь. Після розлучення проживає у Чеській Республіці. Діти проживали з батьками позивачки. Коли почалось повномасштабне вторгнення, він на кордоні забирав на машині позивачку з дітьми. Позивачка заборонила спілкуватися з дітьми, тому він припинив надсилати грошові кошти. Телефонних номерів дітей він не знає. Був випадок, коли дітей через незнання таблички множення, поставив на коліна, на « Лего ». Це було вчинено з метою виховання дітей. Позивачка не зверталася до нього з приводу надання дозволу на виїзд дітей. Він бажає бачити дітей, він їх любить;
відмовляючи у задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно доньки ОСОБА_3 та сина ОСОБА_7 , суд першої інстанції вважав, що позивачка не надала беззаперечних доказів, які б свідчили про наявність винної поведінки відповідача щодо ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання та утримання дитини, або інших обставин, які відповідно до частини першої статті 164 СК України є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав (жорстоко поводиться з дітьми; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдається до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; є засудженим за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини).
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
У справі, яка переглядається, висновок органу опіки та піклування на виконання вимог частини 5 статті 19 СК України про доцільність/недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо неповнолітніх дітей: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , відсутній.
Так, згідно листа Служби у справах дітей Семенівської селищної ради №01-19/363 від 09 липня 2024 року доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , покладено на позивача. Зважаючи на відсутність на території громади, як відповідача так і позивача, Служба у справах дітей Семенівської селищної ради позбавлена можливості об'єктивно вивчити питання, та надати висновок до суду щодо предмету позову (а.с.39).
З матеріалів справи вбачається, що між сторонами існує конфлікт щодо участі батька у вихованні та утриманні доньки та сині, які живуть в сім'ї матері з її новим чоловіком; відповідач не перервав остаточно спілкування з дітьми, про що свідчать пояснення відповідача та дітей щодо зустрічей з батьком; відповідач допоміг у перевезенні дітей з кордону України після початку повномасштабного вторгнення до безпечної країни, що свідчить про прояв турботи за дітей та небайдуже ставлення батька до їх долі; після переїзду дітей він періодично надавав позивачці грошові кошти на утримання дітей.
Колегія суддів погоджується з оцінкою, яку суд першої інстанції надав сімейній ситуації сторін, а саме, що лише факт відсутності постійного спілкування батька з дітьми шляхом телефонних розмов чи особистих зустрічей не є безумовною підставою для позбавлення відповідача батьківських прав. Крім того, важливим чинником відсутності такого спілкування з дітьми є те, що батько проживає окремо від них на значній відстані, в силу віку дітей, їх проживання з матір'ю, діти не мають можливості самостійно спілкуватися з батьком.
За такого обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що встановлені судом обставини, не свідчить про те, що відповідач свідомо та умисно нехтує своїми батьківськими обов'язками.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що заходів впливу компетентними органами щодо відповідача стосовно невиконання ним батьківських обов'язків не застосувалось.
Щодо факту покарання відповідачем дітей у зв'язку із незадовільними результатами шкільного навчання, колегія суддів також вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що вчинення одного разу покарання батьком дітей не свідчить про його жорстоке поводження з дітьми. Також слід взяти до уваги, що після факту покарання дітей, що не є належним засобом їх виховання, минув значний час і діти з батьком не проживають.
Отже, з урахуванням якнайкращих інтересів дітей, бажання відповідача, який не втратив зв'язок з дітьми, брати участь у їх вихованні та спілкуванні з ними та з огляду на відсутність даних про те, що відповідач притягувалася до відповідальності за неналежне виконання батьківських обов'язків, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, що є крайнім (винятковим) заходом оскільки розрив сімейних відносин не відповідає інтересам дітей і буде становити у даному випадку надмірне втручання в їх сімейне життя.
Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги щодо неправильного вирішення судом спору по суті, зокрема, щодо помилковості висновку суду першої інстанції про відсутність підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав.
Так, колегія суддів відхиляє аргумент апеляційної скарги про неналежну оцінку судом першої інстанції факту перевезення відповідачем дітей з України після повномасштабного вторгнення рф, оскільки такий факт не заперечується позивачкою, тоді обставини щодо організації такого перевезення не спростовують факт участі в ньому відповідача.
Посилання позивачки на те, що отримані нею від відповідача грошові кошти не є аліментами, а були повернутою останнім позики не підтверджено доказами, наявними у справі, а тому відхиляються.
Колегія суддів з огляду на зазначене вище також не приймає аргументи апеляційної скарги щодо самоусунення відповідача від участі у вихованні та утриманні доньки та сина та маніпулювання ним наданням дозволів необхідних для відпочинку дітей, їх духовного розвитку за браком доказів таких обставин.
Щодо фактів домашнього насильства, які були вчинені ОСОБА_2 , у зв'язку з чим його притягнуто до відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, постановами судді Глобинського районного суду Полтавської області від 22 квітня 2015 року та від 14 вересня 2017 року, то колегія суддів вважає, що ці обставини не можуть бути підставою для задоволення позову про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, оскільки у постановах судді від 22 квітня 2015 року та від 14 вересня 2017 року у справах № 527/982/14-п та № 527/1869/17 зазначено про факти вчинення ОСОБА_2 насильства в сім'ї відносно дружини. У цих постановах відсутні відомості про те, що насильство вчинялося також відносно дітей або в їх присутності. Не підтверджені такі обставини у доказами, які зібрані у справі № 485/1279/24.
Отже, суд першої інстанції зробив правильний висновок, з яким погоджується колегія суддів, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували свідому та винну поведінку відповідача щодо невиконання своїх батьківських обов'язків відносно доньки та сина.
З огляду на недоведення позивачем виключних підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.
Колегія суддів зазначає, що позивачка не позбавлена права на пред'явлення нового позову щодо позбавлення відповідача батьківських прав у разі, зокрема, якщо він ухилятиметься від виконання своїх обов'язків щодо виховання дітей та/або забезпечення здобуття ними повної загальної середньої освіти (див. постанову Верховного Суду від 23 листопада 2022 року в справі № 149/2510/21).
Оскільки при ухваленні рішення суд повно та всебічно встановив обставини справи на підставі наявних у справі та проаналізованих відповідно до статті 89 ЦПК України доказів, надав їм належну правову оцінки, визначившись із характером спірних правовідносин, правильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та дотримався вимог процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування в силу статті 375 ЦПК України.
В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на відмову у задоволенні позову та на положення статті 141 ЦПК України відсутні підстави для розподілу судових витрат, які у цій справі покладаються на позивачку, судом апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 367-369, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана її представником - адвокатом Лещенко Наталією Петрівною, залишити без задоволення, рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 06 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Головуючий Т.М. Базовкіна
Судді: Н.О. Тищук
Л.М. Царюк
Повна постанови складена 02 квітня 2025 року