Справа № 573/2126/24
Номер провадження 2/573/17/25
(вступна і резолютивна частина)
20 березня 2025 року м. Білопілля
Білопільський районний суд Сумської області в складі:
головуючої судді: Черкашиної М.С.,
з участю секретаря: Терещенко О.В.,
позивача: ОСОБА_1 ,
представника позивача: ОСОБА_2 ,
відповідача: ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Білопілля в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням,
Враховуючи складність у виготовленні повного тексту судового рішення, що потребує значного часу в обґрунтування доводів сторін, суд вважає за необхідне проголосити вступну та резолютивну частину рішення. Повний текст рішення буде виготовлено протягом десяти днів.
Керуючись ч. 6 ст. 259, 265, 268, 273 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_4 (місце проживання: АДРЕСА_1 , рнокпп: НОМЕР_1 ) до ОСОБА_5 (місце проживання: АДРЕСА_1 , рнокпп: НОМЕР_2 ) про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, задовольнити.
Визнати протиправними дії ОСОБА_5 щодо перешкоджання користування квартирою, заміни замків у вхідних дверях, не надання ключів від вхідних дверей квартири за адресою: АДРЕСА_1 , вселення в квартиру ОСОБА_6 без згоди власника квартири ОСОБА_1 .
Усунути перешкоди у користуванні житловим приміщенням шляхом зобов'язання ОСОБА_5 не чинити ОСОБА_7 перешкод у проживанні та користуванні квартирою, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом надання вільного доступу до квартири з наданням ключів від всіх її вхідних дверей.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Сумського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя
Справа № 573/2126/24
Номер провадження 2/573/17/25
(повний текст)
20 березня 2025 року м. Білопілля
Білопільський районний суд Сумської області в складі:
головуючої судді: Черкашиної М.С.,
з участю секретаря: Терещенко О.В.,
позивача: ОСОБА_1 ,
представника позивача: ОСОБА_2 ,
відповідача: ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Білопілля в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням,
Стислий виклад позиції позивача.
04 листопада 2024 позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням. Вимоги мотивовані тим, що він є власником квартири АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 22.05.1992. Співвласником означеної квартири також є ОСОБА_3 , яка зареєстрована та проживає за вказаною адресою. За взаємною домовленістю для ОСОБА_3 14 жовтня 2022 була придбана квартира в АДРЕСА_3 . Проте колишня дружина покинула квартиру у м. Білопілля та повернулась у спірну квартиру, змінивши замок, тим самим не впускає до неї. Починаючи з 12 серпня 2024 він не проживає з особистих причин у даній квартирі, залишивши її відповідачу. Попри всі змоги потрапити до вказаної квартири, відповідач чинить постійні перешкоди, чим порушує його права, як власника квартири, через що він змушений звернутись за захистом своїх прав до суду, зобов'язавши відповідача не чинити перешкоди у користуванні та розпорядженні його власністю.
Посилаючись на викладені вище обставини, позивач, враховуючи уточнення від 21.11.2024, 12.01.2025 та 16.02.2025 просить суд :
1) визнати протиправними дії відповідачки щодо перешкоджання у проживанні та користування квартирою, заміни замків у вхідних дверях, не надання ключів від вхідних дверей квартири за адресою: АДРЕСА_1 без згоди власника квартири ОСОБА_1 , вселення в квартиру ОСОБА_6 без його згоди;
2) усунути перешкоди у користуванні квартирою та проживанні в ній шляхом надання відповідачкою ключів від вхідних дверей квартири, заборони змінювати замки у вхідних дверях квартири, вселяти інших осіб без згоди позивача до квартири та заборони відповідачу чинити будь-які перешкоди у користуванні та проживанні позивача у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .
Процесуальні дії в справі.
Ухвалою судді від 08 листопада 2024 вищевказана позовна заява залишена без руху (а. с. 14-15).
Ухвалою від 27 листопада 2024 прийнято уточнену позовну заяву та відкрито провадження у справі за вказаним вище позовом з призначенням справи до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження (а. с. 34).
Позиція сторін у справі.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 уточнені позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити. Додатково зазначив, що проживав за вказаною адресою до серпня 2024 року. Також у вказаній квартирі проживає його колишня дружина. У серпні 2024 року він виїхав на лікування до м. Суми, а потім поїхав до санаторію. 06 вересня 2024 року він приїхав до спірної квартири за особистими речами, але не міг потрапити у квартиру, бо двері були зачинені. Він викликав поліцію, яка привезла відповідачку і остання відчинила двері до квартири. Далі 09 жовтня 2024 року він знову приїхав до спільної квартири і не міг потрапити до неї, оскільки вона була зачинена із середини. Він знову викликав поліцію та по приїзду поліції двері відчинила військова, яка надала доступ йому до квартири. З"ясувалося, що у його квартиру та кімнату, яку він використовував для проживання, ОСОБА_3 без його згоди заселила військову дівчину. 25 жовтня 2024 року він знову приїхав додому за речами, відкрив перші двері, а другі двері були закриті, тоді він їх вибив, та знову звернувся із заявою до поліції. 08 січня 2025 року він знову приїхав до спірної квартири за речами та побачи, що двері знову зачинені із середини. Він почав стукати і йому відчинила квартирантка. Він забрав свої речі, а потім вирішив вийти через балконні двері, де є ще вихід, але його ключ не підійшов, тоді він познімав всі замки із дверей та викликав поліцію.
Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні зазначила, що вони із позивачем перебували у зареєстрованому шлюбі із 17.02.1979 по 23.01.2024 та проживали у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . На даний час у вказаній квартирі проживає лише вона. Позивач виїхав із квартири у серпні 2024 року, тому до неї звернулися представники селищної ради із питанням щодо тимчасового поселення військової. Вона погодилася, оскільки проживала одна та із 01.10.2024 поселила до себе цю дівчину. Позивач зазначає про те, що не міг потрапити до квартири 06.09.2024, 09.10.2024, 25.10.2024 та 08.01.2025, але вона не змінювала замки на вхідних дверях, допускає, що позивач міг їх згубити. Вона змінила замок лише на дверях, які виходять на балкон та змінила двері, які другі двері до квартир, які пошкодив ОСОБА_1 . Віддала ключі дочці та попросила віддати їх позивачу, але останній ключі у дочки не забрав умисно та зазначив, що забере їх після суду. Вона не заперечує майнових прав позивача на спільну квартиру. Оскільки вона не чинить ніяких перешкод, вважає, що позов не підлягає до задоволення.
Встановлені судом фактичні обставини справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 22.05.1992, посвідченого Жовтневою селищною радою за № 490 (а. с. 7).
Згідно Витягу з реєстру територіальної громади, ОСОБА_1 зареєстрований за вказаною вище адресою (а. с. 6).
В судовому засіданні встановлено, що співвласником означеної квартири також є колишня дружина - ОСОБА_3 , яка була зареєстрована та проживає за вказаною адресою на даний час. За взаємною домовленістю також у шлюбі сторонами 14 жовтня 2022 була придбана квартира в АДРЕСА_3 .
Зі слів позивача з серпня 2024 він не проживає у квартирі АДРЕСА_2 з особистих причин. Попри всі змоги потрапити до вказаної квартири за особистими речами, відповідач чинить постійні перешкоди та вказаними діями порушує права позивача, як власника квартири.
Із досліджених доказів в справі вбачається факт триваючого конфлікту між колишнім подружжям з приводу користування вказаною квартирою.
Позивач посилається на те, що вказаними діями ОСОБА_3 чинить йому постійні перешкоди у користуванні та володінні своєю власністю - квартирою, що порушує його права як власника.
Норми права, які застосовує суд, мотиви їх застосування.
Отже між сторонами існує спір, який виник з правовідносин щодо порядку користування житловою квартирою, яка є об'єктом спільної власності сторін, що регулюється нормами Конституції України, Цивільного кодексу України (далі - ЦК) та інших нормативно-правових актів.
Надаючи оцінку доводам учасників справи та обґрунтованості позовних вимог суд виходить з наступного.
Положеннями ст. 41 Конституції передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Право приватної власності є непорушним.
При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до ч.3 ст.358 ЦК при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.
В контексті обставин спірних правовідносин слід звернути увагу, що позивач є співвласником спірної квартири в рівній частці з відповідачкою, а отже вони є рівними у здійсненні права користування таким об'єктом. Ніхто з них не може самовільно обмежувати доступ до такої квартири один одному.
По обставинам спірних правовідносин судом встановлено, що порядок користування спірною квартирою між сторонами не визначався окремим рішенням суду чи угодою співвласників, а отже кожен із співвласників має рівні права на користування такою квартирою. Обмеження доступу позивача до спірної квартири, що здійснюється відповідачем шляхом ненадання доступу до квартири та ненадання ключів від замків вхідних дверей, є порушенням прав позивача у праві власності на спільне майно і за своєю сутністю є неправомірною поведінкою, яка суперечить нормам закону і протиправно обмежує законні права позивача, оскільки створює йому перешкоди для користування спільним майном.
При цьому суд відхиляє доводи сторони відповідача щодо відсутності доказів створення відповідачем перешкод для доступу до спірної квартири позивача. В цьому контексті суд бере до уваги, що аналіз змісту усних заперечень відповідача свідчить, що відповідачка заперечує необхідність позивача в доступі до спірної квартири, обґрунтовуючи це відсутністю у останнього потреби використання такої квартири в якості житла. Отже процесуальна поведінка відповідача свідчить про заперечення відповідачкою права позивача на вільний доступ до об'єкту її власності.
Доводи відповідачки щодо того, що обмеження доступу позивача до спірної квартири обумовлено тим, що така квартира є на даний час житлом відповідачки і сховищем її особистих речей, не виправдовує її дії щодо самовільного обмеження позивача у доступі до такого помешкання та встановленням замків у міжкімнатних дверях. В цьому контексті слід зауважити, що використання спільного майна в першу чергу має здійснюватись за згодою співвласників такого майна. Оскільки відповідачкою не надано доказів на підтвердження наявності згоди позивача на одноосібне використання спірної квартири відповідачкою, то дії останньої щодо перешкоджання у доступі до такої квартири позивачу шляхом заміни замків не відповідають критеріям добросовісності та правомірності.
В цьому контексті суд звертає увагу, що цивільні правовідносини засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності їх учасників. При цьому регулювання таких відносин здійснюється на засадах, зокрема, неприпустимості позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом, забезпечення судового захисту цивільного права та інтересу, справедливості, добросовісності та розумності (статті 1, 3 ЦК).
Відповідно до ст. 13 ЦК при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав зазначених вимог, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
За ст. 321 ЦК право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно ч. 5 ст. 319 ЦК власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Відповідно до ст. 386 ЦК власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Згідно ст. 391 ЦК власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ст. 155 ЖК України власник квартири не може бути позбавлений права користування квартирою, крім випадків передбачених законодавством України.
Згідно зі ст. 317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Згідно зі ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку встановлених законом.
За правилами ст. 150 ЖК України власник має право використовувати житлом для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Підставою вимог про усунення перешкоду користуванні майном, позивач зазначає, що відповідач не надає йому доступу до квартири, не віддає ключі, вселила до неї квартирантку - ОСОБА_6 без його згоди на те.
В підтвердження цих доводів до матеріалів справи з боку позивача були надані докази неодноразового звернення до правоохоронних органів щодо конфліктної ситуації та сприянні в ній (а. с. 21-30).
Факт такої ситуації та звернень до правоохоронних органів з цього приводу, відповідачем не спростовано.
Виходячи з наведеного вище суд вважає, що доводи позивача є належними та свідчать про не допуск його до майна, на яке він має право як власник, а тому дані вимоги підлягають задоволенню (усунення перешкод у користування квартирою).
Враховуючи задоволення вимоги про усунення перешкод у користуванні квартирою, суд також вбачає підстави для задоволення вимог про передачу ключів від квартири та не зміни замків в дверях зазначеної квартири, оскільки, на думку суду, такий спосіб захисту є належним та ефективним.
За таких обставин, враховуючи що відповідачкою протиправно здійснюється обмеження прав позивачки шляхом створення йому перешкод у вільному доступі до спірної квартири, то право позивача є порушеним і підлягає захисту.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Отже, обраний позивачем спосіб захисту його прав має відповідати критеріям ефективності. Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
Аналіз змісту спірних правовідносин свідчить, що обраний позивачем спосіб захисту його законних прав та інтересів відповідає змісту порушення його прав відповідачем та матиме наслідком відновлення порушеного права, а отже відповідає критеріям ефективності, внаслідок чого позовні вимоги є цілком обґрунтованими та правомірними.
Висновки суду.
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-яку заяву, що стосується його прав і обов'язків цивільного характеру (п. 36 рішення ЄСПЛ від 21 лютого 1975 року у справі «Голден проти Сполученого королівства») та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст. 13 Конвенції).
У відповідності з положеннями ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої України приєдналась 17.07.1997 року відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо нього будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц дійшла висновку про те, що допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном.
Із врахуванням вказаних вище обставин, суд приходить до висновку, що відповідач перешкоджає позивачу у вільному володінні та користуванні спірною квартирою, власником якої він є, чим порушуються права та законні інтереси позивача на вільне володіння власністю, тому його права, як власника житла, підлягають захисту шляхом зобов'язання відповідача не чинити перешкод у володінні та користуванні спірною квартирою.
З огляду на викладене, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, встановивши факт перешкоджання у користуванні та володінні майном, через що порушені права позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Крім того, відповідно до ч. 1, п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Витрати зі сплати судового збору становлять 1211,20 грн. (а. с. 31), а отже стягненню з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір у сум 1211, 20 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 81, 141, 259, 265, 273 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_4 (місце проживання: АДРЕСА_1 , рнокпп: НОМЕР_1 ) до ОСОБА_8 (місце проживання: АДРЕСА_1 , рнокпп: НОМЕР_2 ) про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, задовольнити.
Визнати протиправними дії ОСОБА_5 щодо перешкоджання користування квартирою, заміни замків у вхідних дверях, не надання ключів від вхідних дверей квартири за адресою: АДРЕСА_1 , вселення в квартиру ОСОБА_6 без згоди власника квартири ОСОБА_1 .
Усунути перешкоди у користуванні житловим приміщенням шляхом зобов'язання ОСОБА_5 не чинити ОСОБА_7 перешкод у проживанні та користуванні квартирою, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом надання вільного доступу до квартири з наданням ключів від всіх її вхідних дверей.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Сумського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 01.04.2025
Суддя