Номер провадження 22-ц/821/342/25Головуючий по 1 інстанції
Справа №712/12165/24 Категорія: 305010000 Позарецька С.М.
Доповідач в апеляційній інстанції
Сіренко Ю. В.
01 квітня 2025 року
м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів:
Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л., Новікова О.М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області,
особа, яка подає апеляційну скаргу - Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 грудня 2024 року (у складі судді Позарецької С.М.) в справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про відшкодування моральної шкоди,
В жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаною позовною заявою.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона отримує пенсію по втраті годувальника, як інвалід 2 групи з дитинства.
З 01.02.2021 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області позивачу не нараховувалась та не виплачувалась доплата до пенсії у повному обсязі.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 16.08.2024 у справі № 580/7162/24 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Черкаській області, яка полягає у непроведенні перерахунку та виплати пенсії з 01.02.2021, з 01.02.2022 та з 01.02.2023 ОСОБА_1 на підставі довідок ІНФОРМАЦІЯ_1 від 07.06.2024 № ФР48644/1, № ФР48644/2, № ФР48644/3. Зобов'язано ГУ ПФУ в Черкаській області перерахувати з 01.02.2021 пенсію позивачу на підставі довідки від 07.06.2024 № ФР48644/1, з 01.02.2022 на підставі довідки від 07.06.2024 № ФР48644/2, з 01.02.2023 на підставі довідки від 07.06.2024 № ФР48644/3 і виплатити її з урахуванням раніше виплачених сум.
Позивачка зазначає, що такими діями відповідача їй була завдана моральна шкода, яка полягає у стражданні та приниженні, яких вона зазнала внаслідок протиправних дій, а саме: тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення її прав з боку відповідача викликало у неї негативні емоції, внаслідок чого було погане самопочуття, пригнічений настрій, що є підставою для стягнення з відповідача на її користь моральної шкоди, яку вона оцінює в розмірі 60000 грн.
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10.12.2024 позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 700 грн.
Здійснено розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 завдано відповідачем моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, внаслідок непроведення перерахунку та невиплати у повному розмірі пенсії, яка є джерелом для її існування.
Разом з тим, суд дійшов висновку, що заявлений позивачкою розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 60000 грн є значно завищеним та не в повній мірі відповідає характеру та обсягу моральних страждань, яких зазнала позивачка.
При цьому, суд, визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, врахував характер правопорушення та наявність негативних наслідків. Також суд виходив з того, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її необґрунтованого збагачення.Відтак, з огляду на фактичні обставини справи, суд першої інстанції, з урахуванням принципу розумності, виваженості та справедливості, вважав, що позовні вимоги підлягають до задоволення в частині стягнення моральної шкоди в розмірі 700 грн.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10.12.2024 та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування скарги зазначає, що рішення винесено з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження причинно-наслідкового зв'язку між душевними стражданнями та протиправним діями ГУ ПФУ в Черкаській області. Також скаржник звертає увагу на те, що саме по собі існування рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 16.08.2024, яким задоволено позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Черкаській області, не є безумовним підтвердженням того, що відповідачем було завдано моральну шкоду.
Відзив на апеляційну скаргу до Черкаського апеляційного суду не надходив.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ.
Згідно з пунктами 1, 3 ч. 6 цієї статті для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства).
Відповідно до положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 03 лютого 2025 року призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 12 ЦПК України).
Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів доходить таких висновків.
Із матеріалів справи судом встановлено, що відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є інвалідом ІІ групи з дитинства. Вид пенсії: у разі втрати годувальника (а.с. 11).
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 16.08.2024 у справі № 580/7162/24 визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, яка полягає у непроведенні перерахунку та виплати пенсії з 01.02.2021, з 01.02.2022 та з 01.02.2023 ОСОБА_1 на підставі довідок ІНФОРМАЦІЯ_1 від 07.06.2024 № ФР48644/1, № ФР48644/2, № ФР48644/3. Зобов'язано ГУ ПФУ в Черкаській області перерахувати з 01.02.2021 пенсію позивачу на підставі довідки від 07.06.2024 № ФР48644/1, з 01.02.2022 на підставі довідки від 07.06.2024 № ФР48644/2, з 01.02.2023 на підставі довідки від 07.06.2024 № ФР48644/3 і виплатити її з урахуванням раніше виплачених сум. Судове рішення набрало законної сили 17.09.2024.
Відповідно до приписів ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
За доводами позивача моральна шкода в даній цивільній справі обумовлюється тим, що вона зазнала душевних страждань внаслідок протиправних дій ГУ ПФУ в Черкаській області.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).
Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до п. 9 даної Постанови, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне (за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого) спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Положеннями ч. 1 ст. 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою (постанови Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 686/8422/20 та від 03 лютого 2022 року у справі № 686/13784/21).
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17. Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов'язок доказування їх правомірності покладається на відповідача.
За наявності порушення прав позивача в цій справі внаслідок протиправних дій відповідача, що встановлено преюдиційним рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 16.08.2024 в адміністративній справі, та згідно з ч. 4 ст. 82 ЦПК України не підлягає доведенню, відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 23 ЦК України здійснюється в обраний позивачем спосіб, зокрема, у вигляді одноразової грошової виплати.
Причинний зв'язок як обов'язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.
З огляду на викладене вище, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача про те, що наявність рішення в адміністративній справі не є підтвердженням завдання позивачу моральної шкоди.
В аспекті розміру визначеної суми відшкодування, колегія суддів зауважує, що гроші виступають еквівалентом завданої моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та справедливої сатисфакції потерпілому. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.
Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа.
Таким чином, розмір відшкодування моральної шкоди не є сталою величиною, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи.
Цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.
У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (справа Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89, від 20 жовтня 2011, справа Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005).
Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчити про заподіяння їй моральної шкоди.
Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, підставами для відшкодування моральної шкоди та надав належну правову оцінку обставинам завдання моральної шкоди позивачу, дійшовши обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Оцінюючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, суд бере до уваги доводи позивача щодо характеру завданої моральної шкоди та форм її прояву, та доходить висновку, що негативні емоції, яких позивачка зазнала внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, не мали значного впливу на умови її життя, не призвели до тяжких вимушених змін у її житті, доказів протилежного матеріали справи не містять.
Водночас, апеляційний суд враховує протиправну бездіяльність відповідача, що свідчить про небажання останнього виконати вимоги закону.
З огляду на вказані обставини, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов мотивованих висновків, вважаючи справедливою компенсацією моральних страждань суму 700 грн. Підстав для скасування рішення суду, за наведеними у скарзі доводами, апеляційний суд не вбачає.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області залишити без задоволення.
Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 грудня 2024 року у даній справі залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених Цивільним процесуальним кодексом України.
Судді Ю.В. Сіренко
Т.Л. Фетісова
О.М. Новіков