61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,
гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649
іменем України
28.03.2025 Справа №905/1444/24
Суддя Господарського суду Донецької області Макарова Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження матеріали справи
за позовом: Фізичної особи-підприємця Зайцева Олександра Валерійовича, м.Краматорськ, Донецька область
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Сумрака Олександра Андрійовича, смт.Красноторка, Донецька область
про стягнення 922 311,61грн
без виклику учасників справи
Фізична особа-підприємець Зайцев Олександр Валерійович, м.Краматорськ, Донецька область звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом до Фізичної особи-підприємця Сумрака Олександра Андрійовича, смт.Красноторка, Донецька область про стягнення 922311,61грн, з яких: 425000,00грн - основний борг, 58684,84грн - заборгованість по сплаті комунальних платежів, 427250,00грн - неустойка, 11376,77грн - інфляція.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за укладеним між сторонами договором оренди будівлі №2К/23 від 01.10.2023.
Ухвалою від 02.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №905/1444/24, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено відповідачу строк до 18.12.2024 (з урахуванням часу пересилання засобами зв'язку) для подання відзиву на позов.
За приписами ч.5 ст.6 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону №3200-IX від 29.06.2023) суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням ЄСІТС або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Порядок виклику учасників справи у судове засідання визначено ст. 120 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), відповідно приписів ч.2, ч. 3 якої суд повідомляє учасників справи про вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язкова. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Частиною 5 ст.176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст.242 цього Кодексу, та з додержанням вимог ч.4 ст. 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч.11 ст. 242 ГПК України (в редакції Закону №3200-IX від 29.06.2023) якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Відповідно до п.5.8 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженої рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 №1845/0/15-21 офіційна електронна адреса - сервіс Електронного кабінету ЄСІТС.
Згідно з п.2 ч.6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи.
Ухвала про відкриття провадження у справі направлена судом до електронного кабінету позивача та згідно довідки, сформованої у системі "Діловодство спеціалізованого суду", доставлена до електронного кабінету Фізичної особи-підприємця Зайцева Олександра Валерійовича - 02.12.2024.
Таким чином, враховуючи доставлення позивачу копії ухвали суду через сервіс електронного кабінету, що підтверджується відповідною довідкою, позивач є такими, що належним чином повідомлений про розгляд справи.
Станом на час відкриття провадження та винесення рішення у справі відповідач не зареєстрував власний електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами. В силу вимог ч. 6 ст.6 ГПК України (в редакції ЗУ від 29.06.2023 №3200-IX) для фізичних осіб реєстрація електронного кабінету в підсистемі ЄСІТС не є обов'язковою.
Щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, суд відзначає наступне.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходження відповідача значиться за наступною адресою: 84395, Донецька область, Краматорський район, смт. Красноторка (3), вул.Гетьманська, будинок 3, кв. 1.
Відомості щодо зміни місцезнаходження відповідача в матеріалах справи відсутні.
Ухвала суду про відкриття провадження у справі була направлена на вказану у реєстрі адресу відповідача та відповідно до наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення була отримана відповідачем 07.12.2024.
Ухвала суду також надсилалася відповідачу на вказану ним у договорі оренди будівлі №2К/23 від 01.10.2023 електрону адресу - annaeremkine0506@gmail.com. Згідно довідки, сформованої у системі «Діловодство спеціалізованого суду», ухвала суду про відкриття провадження у справі доставлено до вказаної електронної скриньки 02.12.2024.
Якщо особа вказала у договорі дані, то слід припустити, що особа принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися для здійснення з нею зв'язку, що в свою чергу покладає на учасника справи обов'язок отримувати повідомлення і відповідати на них.
Статтею 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" визначено перелік відомостей про фізичну особу-підприємця, які вносяться до Єдиного державного реєстру. Зокрема, передбачено, що до Єдиного державного реєстру вноситься інформація щодо здійснення зв'язку з фізичною особою-підприємцем, зокрема, номер телефонного зв'язку (п.8 ч.4 ст.9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань").
Так, у Єдиному державному реєстрі міститься інформація про засоби здійснення зв'язку з підприємцем, а саме номер телефонного зв'язку НОМЕР_1 .
З огляду на викладене, судом були вжиті також додаткові заходи для належного інформування відповідача про розгляд справи шляхом направлення телефонограми за вказаним номером телефонного зв'язку, однак зв'язок не був встановлений.
На виконання приписів чинних нормативно-правових актів, процесуальний документ по справі був оприлюднений в Єдиному державному реєстрі судових рішень, який є відкритим для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Таким чином, сторони у справі не були позбавлені можливості своєчасно ознайомитись з відповідним процесуальним документом в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Отже, судом було вжито всіх можливих заходів для належного повідомлення відповідача про розгляд справи №905/1444/24.
Станом на 28.03.2025 на адресу суду від відповідача заяви по суті справи, клопотання з процесуальних питань не надходили, про причини та/або намір вчинити відповідні дії суд не повідомлений.
Відповідно до ч.4 ст.13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За приписами ч.2 ст.178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Враховуючи відсутність відзиву на позов, заперечень від сторін про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) їх уповноважених представників (без проведення судового засідання) не надходило, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами.
Щодо строку розгляду справи суд зазначає таке.
Статтею 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" передбачено, що в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Тобто, навіть в умовах воєнного стану конституційне право особи на судовий захист не може бути обмеженим.
Відповідно до ст.248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку «розумності строку» розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття «розумного строку» не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Проте, 24.02.2022 Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, кий неодноразово продовжувався та триває на теперішній час.
Відповідно до ст.26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.
При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
Станом на час розгляду справи на підставі розпорядчих актів керівництва суду запроваджено роботу Господарського суду Донецької області у віддаленому режимі, встановлено дистанційний режим роботи.
За об'єктивних обставин, які пов'язані з місцезнаходження суду у м.Харкові, яке постійно знаходиться під ворожими обстрілами, а також особливого (дистанційного) режиму роботи суду, враховуючи час знаходження головуючого судді у щорічній відпустці, розгляд даної справи здійснений судом у межах розумного строку в розумінні положень ГПК України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступні фактичні обставини.
01.10.2023 між Фізичною особою-підприємцем Зайцевим Олександром Валерійовичем (далі - орендодавець, позивач) та Фізичною особою-підприємцем Сумрак Олександром Андрійовичем (далі - орендар, відповідач) укладено договір оренди будівлі №2К/23 (далі - договір), за умовами якого орендодавець зобов'язується передати, а орендар зобов'язується прийняти у тимчасове володіння і користування за плату нежилу будівлю (далі - «будівля»), що розташована за адресою:Донецька обл., Краматорський р-н, м.Краматорськ, смт. Біленьке, вул.Хабаровська, в складі:
- нежила будівля кафе№93 загальною площею 291,5 квадратних метрів;
- земельна ділянка № 93 площею 0,0204га, кадастровий номер 1412945600:00:002:0776;
- меблі і обладнання кафе (ресторану) згідно з Актом прийому-передачі (далі - обладнання).
Орендар використовує будівлю на умовах, передбачених цим договором за строго цільовим призначенням - для організації підприємства громадського харчування, складських і конторських приміщень, а також використовує будівлю в порядку і на умовах, встановлених чинним законодавством України.
Відповідно до п.1.1. договору будівля належить орендодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 05.02.2021р., зареєстрованому в Державному реєстрі прав на нерухоме майно за №262.
За приписами п.1.4. договору орендна плата підлягає сплаті з моменту підписання сторонами Акту прийому-передачі будівлі. До зазначеного моменту орендна плата не стягується.
Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє протягом 35 місяців (п.2.1. договору).
Договір може бути достроково розірваний або припинений відповідно до Розділу 8 цього договору (п.2.2.договору).
Відповідно до п.3.1. договору орендодавець передає будівлю орендарю в термін до 01.10.2023 року. Технічний стан переданої в оренду будівлі та забезпечення її необхідним комплексом внутрішньої інженерії відбивається в Акту прийому-передачі будівлі.
При припиненні дії цього договору, в тому числі при його достроковому розірванні, орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві будівлю вільного від персоналу і майна орендаря, в тому стані, в якому він її отримав, з урахуванням нормального зносу, з усіма узгодженими з орендодавцем невіддільними поліпшеннями, по акту прийому-передачі ( із зазначенням в ньому стану будівлі) в день закінчення терміну дії цього договору (п.3.2 договору).
Акти огляду і прийому будівлі з моменту підписання стають невід'ємними частинами цього договору (п.3.6.договору).
Відповідно до п.4.2. договору орендар зобов'язаний, зокрема, прийняти будівлю в порядку і строки, зазначені в п.3.1. договору; своєчасно вносити орендну плату та інші платежі, передбачені цим договором.
Відповідно до п.4.3. договору орендодавець має право, зокрема, вимагати своєчасного внесення орендної плати та інших платежів, передбачених договором; вимагати відшкодування збитків, завданих з вини орендаря внаслідок допущених ним порушень норм експлуатації будівлі, несвоєчасного внесення платежів, передбачених договором або невиконання інших зобов'язань, передбачених договором.
Орендна плата за користування будівлею, складається з двох складових частин: постійна (орендна плата) і змінна (комунальні платежі). За використання наданої в оренду будівлі та обладнання орендар сплачує орендодавцю орендну плату, розмір якої встановлюється із розрахунку за один календарний місяць, а саме 75000,00 гривень з правом перегляду ціни через 1 рік. Змінна складова орендної плати являє собою комунальні платежі і інші поточні експлуатаційні витрати, які нараховуються комунальними і іншими спеціалізованими підприємствами щомісяця за спожиту орендарем електроенергію, опалення водопостачання, водовідведення та експлуатаційні послуги на підставі фактичних витрат і наданих послуг, оплачується орендарем в строк до 15-го числа місяця, наступного за звітним, на підставі наданих паперових і/або електронних рахунків постачальниками послуг (п.п.5.1.1., 5.1.2.договору).
Відповідно до п.5.2. договору зобов'язання орендаря по виконанню умов цього договору забезпечуються у вигляді сплати орендодавцю забезпечувального платежу (далі по тексту - «забезпечувальний платіж») в розмірі, в порядку та на умовах, зазначених нижче.
Забезпечувальний платіж сплачується в розмірі 75000 гривень. Платіж здійснюється при укладені цього договору після його підписання сторонами. На грошові кошти, що перераховуються в якості забезпечувального платежу, нарахування відсотків за користування чужими грошовими коштами та/або інших відсотків не проводиться (п.5.3. договору).
Згідно п.5.3 договору орендодавець зобов'язується повернути (сплатити) забезпечувальний платіж орендарю по закінченні строку дії або розірванні договору (докладніше в п.8.4.) за умови сумлінного виконання орендарем умов договору і збереження первісного стану будівлі, земельної ділянки (прибудинкової території) і обладнання з урахуванням їх нормального зносу.
Оплата зобов'язань за цим договором за наступний місяць здійснюється щомісячно до 28 числа попереднього місяця, в українських гривнях в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок орендодавця. Днем оплати є день списання грошових коштів з розрахункового рахунку орендаря (п.5.5.договору).
У разі невиконання або неналежного виконання стороною своїх зобов'язань, вона зобов'язана відшкодувати іншій стороні збитки, заподіяні таким невиконанням або неналежним виконанням (п.6.1.договору).
Відповідно до п.6.2.договору у випадку прострочення виконання орендарем зобов'язань, передбачених розділом 5 договору, орендар зобов'язаний сплатити орендодавцю на його вимогу неустойку в розмірі 1% від суми, що підлягає сплаті, за кожен день прострочення, але в загальній сумі не більше розміру орендної плати, що сплачується в місяць.
Закінчення терміну дії договору або його дострокове припинення не звільняє сторін від відповідальності за його порушення, які були допущені протягом терміну дії договору, і не орендаря від обов'язків щодо повернення орендованої будівлі і по сплаті заборгованості по орендній платі та інших платежів за період дії договору (п.6.9 договору).
Обов'язок по сплаті неустойки, інших штрафних платежів, а також застосування відповідальності за підставами, встановленими цим договором або законодавством України, настає у сторін тільки в разі отримання стороною, яка зобов'язана їх сплатити, письмової вимоги про їх сплату від іншої сторони і тільки в тому випадку, якщо зазначені в претензії підстави не усунені в десятиденний термін з моменту її отримання (п.6.10. договору).
Договір може бути розірваний достроково за згодою сторін. Умови розірвання встановлюються сторонами в угоді про розірвання (п.8.1. договору).
Відповідно до п.9.4. договору він може бути змінений або доповнений за окремими статтями на підставі двосторонньої угоди. Всі зміни і доповнення оформлюються у вигляді доповнень (додатків) до договору, є його невід'ємною частиною і вважаються дійсними, якщо вони здійснені в письмовій формі і підписані належним чином уповноваженими представниками сторін.
Вказаний договір підписаний кваліфікаційним електронним підписом сторін без зауважень.
На виконання договору оренди будівлі №2К/23 від 01.10.2023 складено та підписано акт прийому-передачі будівлі від 01.10.2023, який є додатком до вказаного договору, підписаний кваліфікаційним електронним підписом сторін.
Як встановлено судом, сторони 25.12.2023 уклали Додаткову угоду №1 до договору, яка є його невід'ємною частиною, у якій вирішили:
1. В пункті 5.1.1. договору змінюється розмір орендної плати. На період з 01.01.2024р. по 30.04.2024р. розмір щомісячної орендної плати становить 60000,00 гривень.
Інші умови договору, що не змінені даною додатковою угодою залишаються незмінними і сторони підтверджують по них свої зобов'язання (п.2 Додаткової угоди №1).
03.04.2024 сторонами був підписаний електронним підписом акт прийняття-передавання товарної продукції (електроенергії) за березень 2024 на суму 41652,31грн.
06.05.2024 сторонами був підписаний електронним підписом акт прийняття-передавання товарної продукції (електроенергії) за квітень 2024 на суму 17032,91грн.
В матеріалах справи наявна виписка з рахунку позивача за період з 01.10.2023 по 06.11.2024, відповідно до якої відповідачем були здійснені наступні оплати:
- 06.10.2023 на суму 75000грн призначення платежу - сплата за оренду приміщення жовтень 2023;
- 23.10.2023 на суму 35000грн призначення платежу - сплата за оренду приміщення жовтень 2023;
- 09.11.2023 на суму 40000грн призначення платежу - сплата за оренду приміщення листопад 2023;
- 10.11.2023 на суму 35000грн призначення платежу - сплата за оренду приміщення листопад 2023;
- 14.12.2023 на суму 35000грн призначення платежу - сплата за оренду приміщення жовтень 2023;
- 03.01.2024 на суму 40000грн. призначення платежу - сплата за оренду приміщення грудень 2023;
- 22.01.2024 на суму 20000грн призначення платежу - сплата за оренду приміщення січень 2024;
- 12.02.2024 на суму 20000грн призначення платежу - сплата за оренду приміщення січень 2024;
- 29.02.2024 на суму 40000грн призначення платежу - сплата за оренду приміщення лютий 2024.
26.07.2024 між сторонами був підписаний акт прийому-передачі майна з оренди, відповідно до якого у зв'язку з достроковим припиненням договору оренди №2К/23 від 01.10.2023 орендар (відповідач) передав, а орендодавець (позивач) приймав спірний об'єкт оренди.
За твердженнями позивача, відповідач несумлінно виконував умови договору оренди, у зв'язку з чим у нього перед позивачем виникла заборгованість по сплаті орендної плати (постійна), а саме:
- 5000грн заборгованість за орендну плату за жовтень 2023;
- 35000грн заборгованість за орендну плату за грудень 2023;
- 20000грн заборгованість за орендну плату за січень 2024;
- 20000грн заборгованість за орендну плату за лютий 2024;
- 60000грн заборгованість за орендну плату за березень 2024;
- 60000грн заборгованість за орендну плату за квітень 2024;
- 75000грн заборгованість за орендну плату за травень 2024;
- 75000грн заборгованість за орендну плату за червень 2024;
- 75000грн заборгованість за орендну плату за липень 2024.
В загальному розмірі заборгованість за орендну плату становить 425000грн.
Крім того, позивач посилається на наявність у відповідача заборгованості у розмірі 58684,84грн, у підтвердження чого суду надані: рахунок ТОВ «Донецькі енергетичні послуги» за спожиту електроенергію №2191 за березень 2024 на суму 41651,93грн та акт приймання передавання товарної продукції (електроенергії) за березень 2024; рахунок ТОВ «Донецькі енергетичні послуги» за спожиту електроенергію №2191 за квітень 2024 на суму 17032,91грн та акт приймання передавання товарної продукції (електроенергії) за квітень 2024.
18.07.2024 відповідачем підписаний гарантійний лист відповідно до якого він визнає заборгованість за отриманні комунальні послуги, а саме електроенергія в розмірі 8020кВТ за період з 01.03.2024 по теперішній час (18.07.2024) у сумі 38684,84грн та зобов'язується погасити заборгованість до 15.09.2024.
24.08.2024 позивачем засобами поштового зв'язку та на електронну адресу відповідача було направлено лист з вимогою сплатити протягом 15 днів з моменту його отримання заборгованість у розмірі 902311,61грн, з яких: 425000,00грн - основний борг, 38684,84грн - заборгованість по сплаті комунальних платежів, 427250,00грн - неустойка, 11376,77грн - інфляція. Як свідчить долучена до матеріалів справи роздруківка відстеження трекінгу поштового пересилання зі сайту АТ «Укрпошта» відповідач не отримав вказану претензію засобами поштового у зв'язку з закінченням терміну зберігання.
Невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом про стягнення 922311,61грн, з яких: 425000,00грн - основний борг, 58684,84грн - заборгованість по сплаті комунальних платежів, 427250,00грн - неустойка, 11376,77грн - інфляція.
Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне:
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами статей 525, 526 цього Кодексу зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом положень статей 626, 627, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За своєю правовою природою укладений між позивачем та відповідачем договір є договором оренди та підставою для виконання між сторонами взаємних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
За приписами частини першої статті 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Частиною першою статті 286 ГК України також визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
Судом встановлено, що за актом прийому-передачі будівлі від 01.10.2023 позивачем передано, а відповідачем прийнято у користування передбачене договором оренди будівлі №2К/23 від 01.10.2023 майно та відповідно у останнього виник обов'язок щодо оплати орендованого майна у розмірі передбаченому договором.
Відповідно до п.8.1. договору сторони дійшли згоди щодо дострокового припинення договору, про що свідчить зміст акту прийому-передачі майна з оренди від 26.07.2024, за наслідком підписання якого орендовано майно за цим актом було повернуто позивачу.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Статтею 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
За змістом статті 252 ЦК України вбачається, що строк визначається, зокрема, днями, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Враховуючи статтю 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Отже, при визначенні строку (терміну) виконання зобов'язання судам необхідно враховувати загальні положення ЦК України про порядок визначення та обчислення строків (термінів), зокрема, щодо початку і закінчення строку (терміну), а також умови вчиненого сторонами спору правочину, на підставі якого виникло зобов'язання.
У п.5.5. договору його сторони дійшли згоди, що оплата зобов'язань за цим договором за наступний місяць здійснюється щомісячно до 28 числа попереднього місяця, в українських гривнях в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок орендодавця. Днем оплати є день списання грошових коштів з розрахункового рахунку орендаря.
Прийменник «до» з календарною датою в українській мові вживають на позначення кінцевої календарної дати чинності включно або виконання чого-небудь (правовий висновок, що міститься в постановах Верховного Суду від 13.06.2018 у справі №815/1298/17, від 14.08.2018 у справі №803/1387/17, від 28.08.2018 у справі №814/4170/15), відповідно зобов'язання можуть бути виконані по 28 число включно.
Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч.5 ст. 254 ЦК України).
Отже, при визначенні строку (терміну) виконання зобов'язання судам необхідно враховувати загальні положення ЦК України про порядок визначення та обчислення строків (термінів), зокрема, щодо початку і закінчення строку (терміну), а також умови вчиненого сторонами спору правочину, на підставі якого виникло зобов'язання.
Враховуючи умови п.5.1.1. договору та Додаткової угоди №1 щодо погодженого місячного розміру орендної плати, з урахуванням визначених п.5.5. договору строків її оплати, відповідач повинен був сплатити позивачу орендну плату (постійна) наступним чином:
- за перший період жовтень 2023 - 75000грн строк здійснення оплати у договорі не встановлений, встановлений лише щодо наступних періодів оренди;
- за період листопад 2023 - 75000грн строк оплати до 28.10.2023 включно, з 29.10.2023 почалося прострочення виконання зобов'язання з оплати оренди;
- за період грудень 2023 - 75000грн строк оплати до 28.11.2023 включно, з 29.11.2023 почалося прострочення виконання зобов'язання з оплати оренди;
- за період січень 2024 - 60000грн строк оплати до 28.12.2023 включно, з 29.12.2023 почалося прострочення виконання зобов'язання з оплати оренди;
- за період лютий 2024 - 60000грн строк оплати до 29.01.2024 включно (враховуючи вихідний день 28.01.2024), з 30.01.2024 почалося прострочення виконання зобов'язання з оплати оренди;
- за період березень 2024 - 60000грн строк оплати до 28.02.2024 включно, з 01.03.2024 почалося прострочення виконання зобов'язання з оплати оренди;
- за період квітень 2024 - 60000грн строк оплати до 28.03.2024 включно, з 29.03.2024 почалося прострочення виконання зобов'язання з оплати оренди;
- за період травень 2024 - 75000грн строк оплати до 29.04.2024 включно (враховуючи вихідний день 28.04.2024) , з 30.04.2024 почалося прострочення виконання зобов'язання з оплати оренди;
- за період червень 2024 - 75000грн строк оплати до 28.05.2024 включно, з 29.05.2024 почалося прострочення виконання зобов'язання з оплати оренди;
- за період липень 2024 - 75000грн строк оплати до 28.06.2024 включно, з 29.06.2024 почалося прострочення виконання зобов'язання з оплати оренди.
Також відповідно до п.5.3 договору відповідач також повинен був сплатити забезпечувальний платіж у розмірі 75000грн при укладені договору після його підписання сторонами.
Як встановлено судом, відповідачем у виконання договору сплачено суму у загальному розмірі 340000грн.
Як стверджує позивач та не спростовано відповідачем, не сплаченими залишились орендна плата у розмірі 425000грн по наступним платежам:
- 5000грн заборгованість за орендну плату за жовтень 2023;
- 35000грн заборгованість за орендну плату за грудень 2023;
- 20000грн заборгованість за орендну плату за січень 2024;
- 20000грн заборгованість за орендну плату за лютий 2024;
- 60000грн заборгованість за орендну плату за березень 2024;
- 60000грн заборгованість за орендну плату за квітень 2024;
- 75000грн заборгованість за орендну плату за травень 2024;
-75000грн заборгованість за орендну плату за червень 2024;
- 75000грн заборгованість за орендну плату за липень 2024.
Щодо 5000грн заборгованості за орендну плату за жовтень 2023, як вже встановлено судом сторонами не було узгоджено дату внесення орендної плати за перший платіж, відповідно до п. 5.4 сторонами були узгоджено строки оплати лише забезпечувального платежу, в свою чергу умови п.5.5 договору не можуть бути застосовані до першого місяця оренди оскільки договір був укладений 01.10.2023.
Разом з тим, оскільки відповідач прийняв з 01.10.2023 орендне майно в користування відповідно у нього виник обов'язок щодо оплати орендованого майна у розмірі передбаченому договором.
Відповідно до статті 129 Конституції України та статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Згідно статті 73 ГПК України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Враховуючи, що відповідачем не надано доказів сплати орендних платежів за користування нежилою будівлею відповідно до п.5.1.1 договору за період жовтень-липень 2024 року у повному обсязі, то вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 425000грн боргу за орендну плату підлягають задоволенню.
Позивачем також заявлено до стягнення заборгованість по сплаті комунальних платежів за використану відповідачем електроенергію (змінна складова орендної плати), яка складає 58684,84грн.
Відповідно до п.5.1.2 договору змінна складова орендної плати являє собою комунальні платежі і інші поточні експлуатаційні витрати, які нараховуються комунальними і іншими спеціалізованими підприємствами щомісяця за спожиту орендарем електроенергію, опалення водопостачання, водовідведення та експлуатаційні послуги на підставі фактичних витрат і наданих послуг, оплачується орендарем в строк до 15-го числа місяця, наступного за звітним, на підставі наданих паперових і/або електронних рахунків постачальниками послуг.
Як вже встановлено судом, в підтвердження вимог в цій частині суду надані рахунки ТОВ «Донецькі енергетичні послуги» за спожиту електроенергію №2191 за березень 2024 на суму 41651,93грн та №2191 за квітень 2024 на суму 17032,91грн, акти приймання передавання товарної продукції (електроенергії) за вказані періоди.
Враховуючи, що відповідачем доказів здійснення оплати комунальних платежів за електроенергію відповідно до п.5.1.2 договору оренди не надано, вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 58684,84грн боргу за сплату комунальних платежів за використану електроенергію (зміна складова орендної плати) підлягають задоволенню.
Щодо заявленої неустойки у розмірі 427250грн суд зазначає наступне.
Відповідно до п.6.10 договору обов'язок по сплаті неустойки, інших штрафних платежів, а також застосування відповідальності за підставами, встановленими цим договором або законом України, настає у сторін тільки в разі отримання стороною, яка зобов'язана їх сплатити, письмової вимоги про їх сплату від іншої сторони і тільки в тому випадку, якщо зазначені в претензії підстави не усунені в десятиденний термін з моменту її отримання.
Як вже було встановлено судом, 24.08.2024 позивач звернувся до відповідача листом, у якому вимагав сплатити протягом 15 днів з моменту його отримання заборгованість у розмірі 902311,61грн, з яких: 425000,00грн - основний борг, 38684,84грн - заборгованість по сплаті комунальних платежів, 427250,00грн - неустойка, 11376,77грн - інфляція.
Вказана письмова вимога була направлена відповідачу засобами поштового зв'язку на його юридичну адресу, яка також вказана у договорі: 84395, Донецька область, Краматорський район, м. Краматорськ, вул. Гетьманська, буд.3, кв. 1. Результат пошуку на офіційному сайті АТ «Укрпошта» штрихового кодового ідентифікатора 8433349131130, який був присвоєний зазначеному поштовому відправленню, свідчить про те, що вказане відправлення повернуто оператором поштового зв'язку за зворотною адресою у зв'язку з закінченням терміну зберігання.
Разом з цим, в матеріалах справи відсутні будь-які інші відомості зміни місцезнаходження відповідача. Отже, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на вказану адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника.
Суд зазначає, що на зазначену адресу направлялася ухвала суду про відкриття провадження у справі, яка відповідно до наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення була отримана відповідачем.
Відповідно до п.9.3 договору всі сповіщення та повідомлення, що направляються сторонами одна одній, направляються сервісом електронного документообігу peperless.com.ua або на вказану у п.10 договору електронну поштову скриньку. У разі зміни реквізитів однієї зі сторін, вона зобов'язана письмово повідомити про це інші сторону протягом 5 робочих днів. До отримання такого повідомлення виконання сторонами зобов'язань за колишніми буде вважатися неналежним виконанням зобов'язань за цим договором.
Так, вимога також була надіслана відповідачу на вказану ним у договорі в розділі 10 електрону адресу - annaeremkine0506@gmail.com, відсутні відомості про повідомлення контрагента про зміну цих реквізитів.
Направлення вимоги на зазначену у договорі електрону адресу відповідача є належним виконям позивачем умов п.6.10 договору, у даному випадку відповідно до п.6.10 договору обов'язок по сплаті неустойки настав.
Відповідно до статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України та частиною шостою статті 232 ГК України.
Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до статті 549 ЦК України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Відповідно до п.6.2.договору у випадку прострочення виконання орендарем зобов'язань, передбачених розділом 5 договору, орендар зобов'язаний сплатити орендодавцю на його вимогу неустойку в розмірі 1% від суми, що підлягає сплаті, за кожен день прострочення, але в загальній сумі не більше розміру орендної плати, що сплачується в місяць.
Позивач здійснює нарахування неустойки наступним чином:
- на заборгованість 5000грн за жовтень 2023 за період з 01.10.2023 по 31.07.2024 у розмірі 15250грн;
- на заборгованість 35000грн за грудень 2023 за період з 01.12.2023 по 31.07.2024 у розмірі 85400грн;
- на заборгованість 20000грн за січень 2024 за період з 01.01.2024 по 31.07.2024 у розмірі 42600грн;
- на заборгованість 20000грн за лютий 2024 за період з 01.02.2024 по 31.07.2024 у розмірі 36400грн;
- на заборгованість 60000грн за березень 2024 за період з 01.03.2024 по 31.07.2024 у розмірі 91800грн;
- на заборгованість 60000грн за квітень 2024 за період з 01.04.2024 по 31.07.2024 у розмірі 73200грн;
- на заборгованість 75000грн за травень 2024 за період з 01.05.2024 по 31.07.2024 у розмірі 69000грн;
- на заборгованість 75000грн за червень 2024 за період з 01.06.2024 по 31.07.2024 у розмірі 45750грн;
- на заборгованість 75000грн за липень 2024 за період з 01.07.2024 по 31.07.2224 у розмірі 23250грн.
Дослідивши наданий розрахунок неустойки суд вважає необґрунтованим нарахування неустойки на виниклу заборгованість з орендної плати за жовтень 2023 у розмірі 5000грн, враховуючи, що сторонами у договорі не визначений строк оплати першого платежу з оренди, у зв'язку з чим не можна встановити точну дату початку прострочення платежу.
Відповідно до статті 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Отже, штрафом є платіж, нарахування якого здійснюється одноразово, в той час як пеня є поточним щоденним нарахуванням, розмір якої залежить від періоду прострочення.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.04.2020 у справі №910/4783/19 та від 15.05.2018 у справі №917/889/17.
При цьому, для договірної практики та практики правозастосування сама лише назва тієї чи іншої санкції, вжита в тексті договору, практичного значення не має. У такому випадку слід виходити з мети встановлення у законі відповідальності за порушення зобов'язання у вигляді штрафної санкції - забезпечення належного виконання зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №904/3315/18.
Виходячи з викладеного, суд прийшов до висновку, що визначений у п.6.2 договору неустойку в розмірі 1% від суми, що підлягає сплаті, за кожен день прострочення, за своєю правовою природою є пенею, оскільки обчислюється щоденно за весь період прострочення.
У частині 2 статті 343 ГК України прямо вказується на те, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", згідно з статтями 1, 3 якого розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином, яким би способом не визначався в договорі розмір неустойки, він не може перевищувати той розмір, який встановлений законом як граничний (якщо він встановлений).
Отже, приписами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" законодавчо обмежений розмір пені за прострочку платежу розміром подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки і відповідно, якщо розмір пені, встановлений договором, є меншим від подвійної облікової ставки НБУ застосовується розмір пені встановлений договором.
При цьому, приписами частини 6 статті 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Зазначеною нормою права передбачено період часу, за який нараховується пеня, і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Умови договору про сплату пені за кожний день прострочення не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.12.2021 у справі №925/1386/19, від 12.03.2020 у справі №907/65/18, від 22.08.2019 у справі №914/508/17 та від 07.06.2019 у справі №910/23911/16.
У даному випадку, іншого строку нарахування пені (неустойки), ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України, сторонами в договорі не визначено, а умова за кожен день прострочення, не може розцінюватися як установлення іншого строку, відтак правомірним є нарахування пені (неустойки) за порушення строків сплати вартості оренди протягом шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано за кожним платежем окремо.
Відповідно до статей 253, 254 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.
Виходячи з того, що договором не встановлено більш тривалого ніж визначений ч.6 ст.232 ГК України строку, у межах якого перераховуються штрафні санкції, у даному випадку нарахування пені припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов'язання повинно було бути виконано.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені (неустойки) судом встановлено, що позивачем в порушення норм законодавства нарахована пеня за періоди грудень 2023 - лютий 2024 більше ніж шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано, правомірним періодом нарахування пені за грудень 2023 є з 29.11.2023 по 29.05.2024, за січень 2024 з 29.12.2023 по 29.06.2024, за лютий 2024 з 30.01.2024 по 30.07.2024. За іншими місяцями заборгованості період розрахунку пені обраний правомірно в межах 6 місяців від дня, коли зобов'язання повинно було бути виконано.
Крім того судом встановлено, що визначений позивачем розмір неустойки за всіма періодами нарахування перевищує розмір подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Суд за допомогою програми інформаційно-пошукової системи "ЛІГА Закон" зробив власний розрахунок пені, в межах обраного позивачем, з урахуванням вище викладених висновків наступним чином:
- на заборгованість 35000грн за грудень 2023 за період з 01.12.2023 (обраний позивачем початок періоду нарахування) по 29.05.2024 у розмірі 5084,20грн (подвійна облікова ставка НБУ);
- на заборгованість 20000грн за січень 2024 за період з 01.01.2024 (обраний позивачем початок періоду нарахування) по 29.06.2024 у розмірі 2828,96грн (подвійна облікова ставка НБУ);
- на заборгованість 20000грн за лютий 2024 за період з 01.02.2024 по 30.07.2024 (обраний позивачем початок періоду нарахування) у розмірі 2761,20грн (подвійна облікова ставка НБУ) ;
- на заборгованість 60000грн за березень 2024 за період з 01.03.2024 по 31.07.2024 у розмірі 6900грн (подвійна облікова ставка НБУ);
- на заборгованість 60000грн за квітень 2024 за період з 01.04.2024 (обраний позивачем початок періоду нарахування) по 31.07.2024 у розмірі 5403,28грн (подвійна облікова ставка НБУ) ;
- на заборгованість 75000грн за травень 2024 за період з 01.05.2024 (обраний позивачем початок періоду нарахування) по 31.07.2024 у розмірі 4991,80грн (подвійна облікова ставка НБУ);
- на заборгованість 75000грн за червень 2024 за період з 01.06.2024 (обраний позивачем початок періоду нарахування) по 31.07.2024 у розмірі 3276,64грн (подвійна облікова ставка НБУ);
- на заборгованість 75000грн за липень 2024 за період з 01.07.2024 (обраний позивачем початок періоду нарахування) по 31.07.2224 у розмірі 1651,64грн (подвійна облікова ставка НБУ).
Суд враховуюче викладене дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення неустойки (пені) у розмірі 32897,72грн.
В частинні стягнення неустойки (пені) у розмірі 394352,28грн відмовити.
Розглянувши також заявлені позивачем до стягнення інфляційні втрати у розмірі 11376,77грн, суд зазначає наступне.
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення становить місяць.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв'язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов'язання.
При цьому Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 по справі №910/13071/19 дійшов висновків, що при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.
Оскільки на практиці існують різні підходи до застосуванням механізму розрахунку інфляційних втрат у порядку частини другої статті 625 ЦК України у разі, якщо прострочення виконання грошового зобов'язання становить неповний місяць, Об'єднана палата Касаційного господарського суду роз'яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Позивач нараховує заявлену до стягнення інфляцію наступним чином:
- на заборгованість 5000грн за жовтень 2023 за період з 01.10.2023 по 31.07.2024 у розмірі 317,94грн;
- на заборгованість 35000грн за грудень 2023 за період з 01.12.2023 по 31.07.2024 у розмірі 1746,00грн;
- на заборгованість 20000грн за січень 2024 за період з 01.01.2024 по 31.07.2024 у розмірі 851,98грн;
- на заборгованість 20000грн за лютий 2024 за період з 01.02.2024 по 31.07.2024 у розмірі 768,90грн;
- на заборгованість 60000грн за березень 2024 за період з 01.03.2024 по 31.07.2024 у розмірі 2120,35грн;
- на заборгованість 60000грн за квітень 2024 за період з 01.04.2024 по 31.07.2024 у розмірі 1811,30грн;
- на заборгованість 75000грн за травень 2024 за період з 01.05.2024 по 31.07.2024 у розмірі 2109,90грн;
- на заборгованість 75000грн за червень 2024 за період з 01.06.2024 по 31.07.2024 у розмірі 1650грн.
Аналогічно з неустойкою суд вважає необґрунтоване нарахування інфляційних втрат на 5000грн заборгованості за жовтень 2023 у розмірі 317,94грн, враховуючи, що сторони у договорі не визначені строки оплати першого платежу.
Суд перевіривши за допомогою програми інформаційно-пошукової системи "ЛІГА Закон" в іншій частині приєднаний до позову розрахунок інфляції, встановив, що розрахунок не суперечить викладеним висновкам, відтак вимоги в цій частині є правомірними та підлягають задоволенню у розмірі 11058,83грн.
Вимоги в частинні стягнення інфляції у розмірі 317,94грн не підлягають задоволенню.
Також позивачем заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу.
У відповідності до п.1 ч.3 ст.123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з чч.1, 3 ст.124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи
У позовній заяві позивач зазначив, що витрати на професійну правничу допомогу орієнтовно складають розмір 15000,00грн.
Після відкриття провадження по справі від представника позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи документів, що підтверджують витрати на професійну правничу допомогу, за змістом якого повідомив, що на час подання клопотання позивач поніс витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9000,00грн.
Враховуюче викладене, суд розглядає як остаточні заявлені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9000грн.
В частинах 1-2 статті 126 ГПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з ч. 3-5 статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За змістом п. 1 ч. 2 статті 126, ч. 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.
Відповідно до ч. 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 статті 129 ГПК України, визначені також положеннями ч. 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись ч. 5-7, 9 статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п.21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).
Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123-130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Так, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою №58442/00 щодо судових витрат, зазначено, що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", п.п. 79 і 112); у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 року у справі №910/12876/19).
Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження понесення Фізичною особою-підприємцем Зайцевим Олександром Валерійовичем витрат на правову допомогу до Господарського суду Донецької області надано: договір №26/07/24 про надання правничої допомоги від 26.07.2024; розрахунок попередній (орієнтовний) суми витрат на професійну правничу допомогу від 07.11.2024; ордер на надання правничу допомогу серія АН № 1549974 від 06.11.2024; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДН №4879 від 30.08.2017; Додаткова угода №23/12/24 від 23.12.2024 до договору про надання правової допомоги №26/07/24 від 26.07.2024; акт виконаних робіт (надання послуг) від 23.12.2024; платіжна інструкція №0.0.3989812265.1 від 07.11.2024 на суму 21000грн.
Згідно з договором №26/07/24 від 26/07/24 про надання правничої допомоги (договір), що укладений між Фізичною-особою підприємцем Зайцевим Олександром Валерійовичем (клієнт) та адвокатом Нещеретом Олександром Сергійовичем (адвокат), предметом договору є, надання адвокатом усіма законними методами та способами правничої допомоги клієнту у всіх справах, які пов'язані чи можуть бути пов'язані зі захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів (відповідно до п.1.1. договору).
Відповідно до п.1.2. договору адвокат бере на себе зобов'язання з надання наступної правничої допомоги: вивчення та аналіз документів, які стосуються позову ФОП Зайцев О.В. до ФОП Мупрак О.А. про стягнення заборгованості за договором оренді будівлі №2К/23 від 01.10.2023 (п.1.2.1); підготовка процесуальних документів, заяв, клопотань, тощо, які стосуються позову ФОП Зайцев О.В. до ФОП Сумрак О.А. про стягнення заборгованості за договором оренди будівлі №2К/23 від 01.10.2023 (п.1.2.2); участь у судовому засіданнях (суд першої інстанції, апеляційна інструкція (вразі звернення однією із сторін), які будуть відбуватися по справі за позовом ФОП Зайцев О.В. до ФОП Сумрак О.А. про стягнення заборгованості за договором оренди будівлі №2К/23 від 01.10.2023 (п.1.2.3); надання іншої правничої допомоги, консультування клієнта (п.1.2.4).
Згідно п.3.1. договору він набирає чинності з моменту його підписання та діє до 26.05.2026.
За приписами п. 4.1 договору на визначення розміру гонорару адвоката впливають строки та результати вирішення спірних правовідносин, ступінь важкості справи, обсяг правових послуг, необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень клієнта. Обсяг правової допомоги враховуються при визначені обґрунтованого розміру гонорару.
Гонорар адвоката погоджується за взаємною угодою сторін та оформлюється додатковою угодою до цього договору (п.4.2. договору).
Сторони на виконання п.4.2 договору уклали додаткову угоду №23/12/24 до договору, якою погодили станом на 23.12.2024 розмір гонорару адвоката в сумі 9000,00 грн.
Договір та додаткова угода підписано адвокатом та довірителем без зауважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного Закону).
Верховний Суд у постанові від 19.11.2021 у справі №910/4317/21 зробив висновок про те, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв; адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"; відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.
Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Аналогічні правові висновки Верховного суду викладені у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №922/1163/18, від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19.
Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі №904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 року у справі №912/1025/20).
Судом встановлено, що погоджений Додатковою угодою №23/12/24 розмір гонорару адвоката складає 9000,00грн.
Суд зазначає, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, однак суд має оцінити рівень адвокатських витрат з урахуванням того, чи є їх сума обґрунтованою.
Як вже зазначалося судом вище, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.
Частиною 3 статті 126 ГПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до Акту виконаних робіт (надання послуг) від 23.12.2024 адвокатом Нещеретом О.С., були наданні наступні послуги:
1) надання консультацій клієнту (попереднє опрацювання матеріалів/документів), опрацювання законодавчої бази, що регулюють спірні відносини, аналіз судової практики зі спірного питання, формування правової позиції, кількість часу на виконання робіт (послуг) 1,5год, вартістю 3000грн.
2) підготовка позовної заяви, розрахунок інфляційних втрат та штрафних санкцій, підготовка листа-вимоги, створення копії додатків до позовної заяви, надіслання позову з додатками відповідачу, подання позовної заяви з додатками до суду, кількість часу на виконання робіт (послуг) 3 год.; вартістю 6000грн.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що адвокатом Нещеретом О.С. було підготовлено та підписано позовну заяву та клопотання про долучення до матеріалів справи документів у підтвердження витрат на професійну правничу допомогу.
Суд зазначає, що спірні правовідносини між сторонами у справі виникли у зв'язку із невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди будівлі №2К/23 від 01.10.2023 в частині повної оплати орендної плати, що стало підставою для нарахування пені та інфляційних втрат.
Тобто, даний спір є незначної складності, спір відноситься до категорії спорів, що виникають у зв'язку із неналежним виконанням договірних зобов'язань. У спорах такого характеру судова практика є сталою.
Крім того, спірні правовідносини регулюються нормами ЦК України та ГК України. Великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.
З огляду на те, що спір є незначної складності, суд вважає, що вивчення нормативно-правового регулювання спірних правовідносин, юридичний аналіз первинної документації, формування правової позиції, а також підготовка позовної заяви до розгляду в суді (текст позову розміщено на 10 аркушах, включаючи 1 аркуш лише з описом додатків) не потребувала значних затрат часу, великого обсягу юридичної і технічної роботи. Розрахунки заявлених до стягнення неустойки та інфляційних не є складними. До матеріалів позову додана не велика кількості документів, на дослідження б яких адвокат витратив значний час.
З огляду на зазначене, керуючись критерієм розумності розміру адвокатських витрат, за висновком суду, розмір витрат на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 7000грн. відповідає критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру, іншу частину гонорару адвокату у розмірі 2000грн нестиме позивач.
Згідно з ч.4 ст.129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, зокрема витрати на професійну правничу допомогу покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин, оскільки позовні вимоги у даній справі задоволені частково, витрати позивача на оплату професійної правничої допомоги суд покладає на відповідача у сумі 4004,70грн.
Щодо розподілу судового збору.
Судовий збір, у відповідності до вимог ст. 129 ГПК України, покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При цьому судом при прийнятті рішення встановлено, що позивачем при зверненні з даним позовом до суду сплачений судовий збір у меншому розмірі, ніж передбачено законодавством.
Згідно з ч.1 ст.4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
У відповідності до п.п. 2 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір - 1,5 % ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 1 січня 2024 року установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3028,00грн.
Оскільки в позовній заяві заявлена вимога майнового характеру в загальному розмірі 922311,61грн, позивач мав сплатити за розгляд поданої позовної заяви судовий збір в сумі 13834,67грн.
Разом з цим, позивач платіжною інструкцією №0.0.3989799604.1 від 07.11.2024 сплатив судовий збір у розмірі 13534,68грн, що менше від встановленого на 299,99грн, у зв'язку з чим недоплачений судовий збір у розмірі 299.99грн підлягає стягненню з позивача на користь Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 12, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 236-238, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
В И Р I Ш И В:
Позовні вимоги - задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Сумрака Олександра Андрійовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Фізичної особи-підприємця Зайцева Олександра Валерійовича ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) 425000грн - сума основного боргу, 58684,84грн - заборгованість по сплаті комунальних платежів, 32897,72грн - пеня, 11058,83грн - інфляція, судовий збір у розмірі 7914,62грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4004,60грн.
В частині стягнення неустойки у розмірі 394352,28грн та інфляції у розмірі 317,94грн -відмовити.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Зайцева Олександра Валерійовича ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь Державного бюджету України судовий збір в сумі 299,99грн, в цій частині видати судовий наказ.
Після набрання рішенням законної сили видати накази у встановленому порядку.
Згідно із статтею 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до статті 256 ГПК України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 28.03.2025.
Суддя Ю.В. Макарова