Кропивницький апеляційний суд
№ провадження 11-кп/4809/159/25 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1
Категорія 125 (106) Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2
26.03.2025 року. м. Кропивницький
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Кропивницького апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участі секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції, матеріали кримінального провадження № 1202412115000004 по обвинуваченню ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 125 КК України, заапеляційною скаргою представника потерпілого - адвоката ОСОБА_7 , на вирок Долинського районного суду Кіровоградської області від 13.11.2024, яким
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Криничне Устинівського району Кіровоградської області, українця, громадянина України, освіта вища, не працюючого, одруженого, має на утриманні малолітню дитину, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України та призначено покарання у вигляді штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень.
За участі учасників кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_8 ,
захисника - адвоката ОСОБА_9 ,
потерпілого - ОСОБА_10 ,
представника потерпілого - адвоката ОСОБА_11 ,
обвинуваченого - ОСОБА_6
Згідно вироку суду обвинувачений ОСОБА_6 вчинив умисне легке тілесне ушкодження за таких обставин.
Так, 05.01.2024 близько 19.40 год ОСОБА_6 , маючи прямий умисел на спричинення тілесних ушкоджень, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння та передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, перебуваючи в кафе- барі «Аннушка», що розташований за адресою вул. Мазуренка 56, смт. Устинівка, Устинівська ТГ, Кропивницький район, Кіровоградська область, діючи умисно, з мотивів, що виникли на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин у ході словесного конфлікту з потерпілим ОСОБА_10 , з метою заподіяння тілесних ушкоджень, підійшов до потерпілого ззаду та наніс йому один удар скляною пляшкою в область правої завушної ділянки. В результаті протиправних дій ОСОБА_6 спричинив потерпілому ОСОБА_10 , згідно висновку експерта № 06 від 18.01.2024 тілесні ушкодження у вигляді синця правої завушної ділянки, правобічного після травматичного отиту, які відносяться до категорії ЛЕГКИХ тілесних ушкоджень.
У своїй апеляційній скарзі представник потерпілого - адвокат ОСОБА_7 , просить вказаний вирок суду скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати обвинуваченого ОСОБА_6 винним за ч. 1 ст. 121 КК України, а також вирішити питання щодо призначення у справі судово-медичної експертизи для визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень потерпілого ОСОБА_10 .
При цьому захисник вказує на те, що потерпілий в судовому засіданні підтвердив нанесення йому обвинуваченим ударів пляшкою, але не погоджувався із кваліфікацією даного кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 125 КК України.
Крім того, у потерпілого спостерігається значне зниження слуху внаслідок отриманих тілесних ушкоджень, тобто втрата органом його функцій, а тому дії обвинуваченого мали б бути кваліфіковані за ст. 121 КК України - тобто тяжкі тілесні ушкодження. Саме з метою правильної кваліфікації даного кримінального правопорушення потерпіла сторона клопотала щодо призначення судово-медичної експертизи для встановлення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень.
Апелянт вважає, що судом першої інстанції не взято до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки, проігноровано клопотання потерпілого про призначення у справі судово-медичної експертизи для встановлення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, а тому є необхідність у перегляді законності винесення вироку та проведення по справі судово-медичної експертизи для встановлення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень.
За таких обставин, вирок суду за змістом та формою не відповідає вимогам ст.ст. 370, 374 КПК України та загальним засадам кримінального провадження, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального законодавства, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, відповідно до приписів ст.ст. 409, 412 КПК України, а тому з урахуванням усіх наведених порушень, а також у зв'язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, підлягає скасуванню.
Заслухавши доповідача, пояснення представника потерпілого -адвоката ОСОБА_11 та потерпілого ОСОБА_10 , які підтримали свою апеляційну скаргу та просили вирок районного суду скасувати і призначити новий розгляд справи в суді першої інстанції, думку прокурора, яка підтримала апеляційну скаргу в частині скасування вироку суду з направленням справи на новий судовий розгляд, захисника - адвоката ОСОБА_9 та обвинуваченого ОСОБА_6 , які заперечили задоволення апеляційної скарги та просили вирок районного суду залишити без зміни, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали кримінального провадження, дотримуючись меж перегляду судових рішень, визначених ст. 404 КПК України, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно з ч. 3 ст. 349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Повне визнання вини, не заперечення фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації дій обвинуваченим та потерпілим, правильне розуміння та усвідомлення змісту обставин злочину сторонами кримінального провадження, в якому обвинувачується особа, правові наслідки розгляду за спрощеною процедурою, а також відсутність сумнівів у добровільності позиції щодо усвідомлення обвинуваченим та потерпілим цих обставин є обов'язковими передумовами можливості здійснення розгляду провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КК України.
Виходячи зі змісту ч. 3 ст. 349 КПК України, якщо принаймні одна з обставин, яка підлягає доказуванню у кримінальному провадженні, заперечується стороною, спрощену процедуру судового розгляду застосовано бути не може.
Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 521/11693/16-к щодо застосування ч. 3 ст.349 КПК України, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.
Однак ця норма не звільняє суд від обов'язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні та визначені ст. 91 КПК України. Тобто законодавець зобов'язує суд встановити усі обставини, що мають значення для кримінального провадження, а ст. 349 КПК України лише визначає обсяг та порядок дослідження доказів на підтвердження цих обставин.
Окрім цього, слід звернути увагу на те, що метою судочинства є не лише формальне вирішення питань, що вирішуються судом при ухваленні вироку відповідно до вимог ст. 368 КПК України, а досягнення правосуддя, в зв'язку з чим суд зобов'язаний дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі прийнятого ним рішення й забезпечують його правосудність.
Однак, суд першої інстанції, розглядаючи кримінальне провадження відносно ОСОБА_6 вищевказаних вимог не дотримався в частині дотримання прав потерпілого.
Дослідженням матеріалів кримінального провадження встановлено, що під час судового розгляду потерпілий ОСОБА_10 та його представник-адвокат ОСОБА_11 , заперечували кваліфікацію дій обвинуваченого за ч. 1 ст. 125 КК України та зазначали, що мають докази (медичні документи) на підтвердження того, що ОСОБА_6 спричинив потерпілому тілесні ушкодження більшої тяжкості, ніж легкі. Таким чином, останні фактично не погоджувалися з кваліфікацією дій обвинуваченого, зазначену органом досудового розслідування в обвинувальному акті.
Окрім цього, перед судовими дебатами представник потерпілого просила відкласти судове засідання задля того, щоб вони мали змогу надати нові докази, що підтверджують неправильну кваліфікацію дій обвинуваченого, проте їй було судом безпідставно відмовлено у даному клопотанні.
Більш того, під час самих судових дебатів судом фактично не надано слово потерпілому для виступу у судових дебатах.
Суд першої інстанції, розглядаючи кримінальне провадження у порядку ч. 3 ст. 349 КПК, не роз'яснив належним чином наслідків застосування даної норми та не переконався чи правильно всі учасники розуміють її зміст.
Відповідно до сталої практики Верховного Суду роз'яснення учасникам судового провадження спрощеного порядку розгляду не повинно носити формальний характер. Це означає, що суд, перш ніж постановити рішення про здійснення розгляду кримінального провадження на підставі ч. 3 ст. 349 КПК, повинен роз'яснити їм суть даної норми, при цьому не обмежитися цитуванням самої статті, а у доступній, чіткій та конкретизованій формі викласти її зміст, тим самим дати розгорнуте пояснення сторонам.
Крім того, із запису судового засідання вбачається, що судом положення ст. 349 КПК взагалі не роз'яснено всім учасникам провадження перед з'ясуванням їхньої позиції щодо необхідного обсягу
дослідження доказів, а роз'яснено лише обвинуваченому перед наданням йому слова.
Вищезазначене призвело до порушення принципу змагальності сторін та обмеження прав потерпілого на подання суду доказів, встановленню істини у кримінальному провадженні.
Згідно ст. 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться: верховенство права; законність; рівність перед законом і судом; доступ до правосуддя та обов'язковість судових рішень; змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; безпосередність дослідження показань, речей і документів.
Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Незважаючи на зазначені обставини та позицію потерпілої сторони, суд визнав недоцільним дослідження всіх доказів, та розглянув кримінальне провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України.
Водночас, відповідно до правового висновку щодо правозастосування, який міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2018 (справа № 756/5578/15-к, провадження № 13-Ззво18), національне законодавство, зокрема ч.2 ст. 394 КПК, встановлює обмеження щодо можливості апеляційного оскарження судового рішення лише на підставі заперечення обставин, які ніким не оспорювалися і дослідження яких суд визнав недоцільним. Право на оскарження рішення суду на підставі неправильної кваліфікації дій указаним Кодексом не обмежується.
Більш того, щодо незгоди з кваліфікацією дій обвинуваченого потерпілим також зазначалося під час підготовчого засідання, коли його доводи щодо неправильної кваліфікації та незгоди зі ступенем тяжкості тілесних ушкоджень, з необхідністю призначення судово-медичної експертизи, визнано передчасними.
Будучи обізнаним під час підготовчого судового засідання із даною позицією потерпілого, районний суд все одно розглянув кримінальне провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України.
Таким чином, допущене судом першої інстанції недотримання встановленої законом процедури судового розгляду щодо обов'язку з'ясувати чи правильно сторони розуміють зміст усіх зазначених обставин, переконатися, що визнання їх є добровільним, та роз'яснити їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а тому ухвалений вирок за викладених вище підстав підлягає безумовному скасуванню.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок або ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
За наведених вище обставин колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника потерпілого - адвоката ОСОБА_11 підлягає частковому задоволенню, а ухвала районного суду скасуванню, на підставі ч. 2 ст. 404 КПК України, з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції в рамках даного кримінального провадження.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 409, 412, 415, 418, 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу представника потерпілого - адвоката ОСОБА_7 - задовольнити частково, а вирок Долинського районного суду Кіровоградської області від 13.11.2024 стосовно ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 125 КК України - скасувати на підставі ч. 2 ст. 404 КПК України, та призначити новий судовий розгляд даного кримінального провадження у тому ж суді в іншому складі суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4
З оригіналом згідно:
Суддя Кропивницького
апеляційного суду ОСОБА_2