Справа № 761/38716/24
Провадження № 2/761/3320/2025
01 квітня 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Осаулова А.А.
за участю секретаря судових засідань: Путря Д.В.
представника позивача: ОСОБА_1
представника відповідача: Калачик В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у загальному позовному провадженні в залі суду в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авест Буд», третя особа: ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -
В жовтні 2024 р. ОСОБА_2 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ТОВ «Авест Буд», третя особа- ОСОБА_3 , про відшкодування шкоди, в якому просив стягнути з відповідача вартість відновлювального ремонту у розмірі 388 378,17 грн., витрати на оплату оцінки матеріального збитку у розмірі 5000,00 грн., моральну шкоду в сумі 100000,00 грн. та судові витрати.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 17.06.2024 відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу (ТЗ) марки MERCEDES-BENZ з номерним знаком НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_2 (далі - ПОЗИВАЧ) та трактора JCB з номерним знаком НОМЕР_2 , що належить ТОВ «АВЕСТ БУД», під керуванням ОСОБА_3 . На момент пригоди цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів щодо трактора JCB з номерним знаком НОМЕР_2 не була Застрахована.
Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 07.08.2024 у справі № 761/23564/24 ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення.
ОСОБА_3 , водій з вини якого Позивачу завдана шкода, є працівником Товариства з обмеженою відповідальністю «АВЕСТ БУД».
Вартість відновлювального ремонту ТЗ марки MERCEDES-BENZ з номерним знаком НОМЕР_1 в результаті його пошкодження при ДТП складає 388 378,17 грн. За виготовлення звіту позивач сплати 5000,00 грн.
Крім цього, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди позивач зазнав емоційного стресу, що вплинуло на його самопочуття, почав відчував тривогу та безсоння, знизилась якість життя через постійні переживання та стрес. Моральну шкоду позивач оцінює у розмірі 100 000,00 грн.
Вказане стало підставою для звернення до суду.
У відзиві на позов представник відповідача не заперечує обставини ДТП, факт участі в ДТП їх співробітника ОСОБА_3 . Між тим, заперечують щодо розміру шкоди, не погоджуються з оцінкою вартості матеріального збитку, моральну шкоду вважають необґрунтованою.
У відповіді на відзив представник позивача зазначає, що розмір збитку, визначений позивачем, не спростовано стороною відповідача. Необхідність самостійного відновлення транспортного засобу, відсутність страхового покриття відповідальності мало емоційний та психологічний вплив на позивача, чим заподіяно моральну шкоду.
Ухвалою судді від 06.11.2024 р. відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання
Ухвалою суду від 28.11.2024 р. відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача ТОВ «Авест Буд» від 27.11.2024 року про направлення за підсудністю до Центрального районного суду м.Миколаєва цивільної справи №761/38716/24.
Ухвалою суду від 21.01.2025 р. закрито підготовче провадження у цивільній справі та призначено її судовий розгляд по суті.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив його задовольнити.
Відповідач та третя особа в судове засіданні своїх представників не направили, але про дату і час розгляду справи по суті повідомлялись належним чином, причини неявки суд не повідомили.
За приписами ч. 1 ст. 211 ЦПК України, розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
У відповідності до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Суд, вислухавши пояснення присутніх учасників, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що власником автомобіля марки MERCEDES-BENZ з номерним знаком НОМЕР_1 , є ОСОБА_2 .
ОСОБА_3 17.06.2024 о 14 год. 45 хв. по вул. Симона Петлюри, 25 в м. Києві, керуючи транспортним засобом «JKB» д.н.з. НОМЕР_3 , здійснюючи рух заднім ходом, не переконався у безпечності свого маневру, внаслідок чого скоїв зіткнення з припаркованим автомобілем «Mercedes» д.н.з. НОМЕР_4 , що призвело до пошкодження транспортних засобів. Таким чином, ОСОБА_3 порушив п. 10.9 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність ст.124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 07.08.2024 у справі № 761/23564/24 ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення.
У відповідності до вимог ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду у кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанову суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Як вказано у постанові Верховного Суду від 05.09.2019 року у справі №234/16272/15-ц, з огляду на презумпцію вини заподіювана шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України) особа звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду якщо доведе, що шкоди було завдано не з її вини. Таким чином цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. При розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, ця постанова обов'язкова для суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи цей позов, суд не вправі обговорювати вину такої особи, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування. У такому разі і призначення відповідної експертизи не вимагається.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553 / 99 «Совтрансавто - Холдинг» проти України», а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою 28342 / 95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь - якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Таким чином, вина ОСОБА_3 у вчинені дорожньо-транспортної пригоди є встановленою та не підлягає доведенню.
Внаслідок вказаного ДТП автомобіль марки MERCEDES-BENZ з номерним знаком НОМЕР_1 , отримав механічні пошкодження.
У частинах першій, другій статті 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано пов'язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.
Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з порушенням.
Згідно ст. 1192 ЦК України якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Статтею 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України щодо відшкодування шкоди, саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності вини у завданні шкоди.
Схожого висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 27.05.2021 р. у справі №761/12945/19.
Виходячи з цього, особа, яка вимагає відшкодування збитків (як грошової оцінки матеріальної шкоди), повинна довести факт заподіяння збитків (шкоди), розмір понесених збитків, (шкоди) безпосередній причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями особи, яка спричинила збитки (шкоду), та самими збитками (шкодою). А відповідач має довести, що такі збитки (шкода) завдані не з його вини.
Позивачу належить довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Також позивач несе тягар доведення перед судом розміру завданої шкоди, зокрема зменшення або знищення майна, яке належить йому на праві власності.
Такого висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 23.09.2020 р. у справі № 329/382/19.
Таким чином, відповідач для звільнення його від відповідальності має довести, що шкода заподіяна не з його вини.
Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
У зазначеній нормі встановлюються загальні правила відшкодування юридичною або фізичною особою потерпілій стороні шкоди, завданої їхнім працівником або іншою особою під час виконання трудових обов'язків. Це є одним з випадків, коли суб'єктом деліктної відповідальності є юридична або фізична особа, яка шкоди потерпілій стороні безпосередньо не завдавала. Тобто особливістю цих зобов'язань є те, що закон відмежовує особу, яка безпосередньо завдала потерпілій стороні шкоди, від особи, яка повинна цю шкоду відшкодувати. У цивільному праві під діями юридичної особи визнаються: дії органу, її представників, а також її членів або інших учасників (працівників і службовців). Діями фізичної особи (фізичної особи-підприємця) визнаються дії працівників (службовців), якщо їх вчинено на виконання трудових (службових) обов'язків. Покладення на юридичну або фізичну особу відповідальності за наведеною нормою права пояснюється тим, що безпосередній заподіювач шкоди (працівник) юридично втілює волю осіб, з якими він пов'язаний трудовим договором (контрактом), а тому його вина визнається виною роботодавця.
Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами, протягом усього робочого дня.
Таких висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 28.11.2018 р. у справі № 490/3471/16-ц.
Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв'язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою-роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків).
Виходячи з наведених норм права, шкода (у тому числі моральна), завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди із вини водія, який виконував трудові обов'язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
ДТП за участі автомобіля марки MERCEDES-BENZ з номерним знаком НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_2 та трактора JCB з номерним знаком НОМЕР_2 , що належить ТОВ «АВЕСТ БУД», була здійснена з вини ОСОБА_3 , під час виконання ним своїх трудових обов'язків, як працівником ТОВ «АВЕСТ БУД».
Вказане підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем у справі.
Згідно звіту №747/07-24 про оцінку вартості матеріального збитку від 29.07.2024 р. щодо автомобіля MERCEDES-BENZ з номерним знаком НОМЕР_1 , вартість відновлювального ремонту автомобіля складає 388378,17 грн, ринкова вартість автомобіля на дату ДТП складає 713234,21 грн., вартість матеріального збитку, заподіяного власнику автомобіля складає 158467,93 грн з ПДВ на запчастини, 139590,60 гррн без ПДВ на запчастини.
Завдана матеріальна шкода підтверджена належними доказами. Відповідач клопотань про призначення експертизи не заявляв, жодними доказами не спростував розмір шкоди, а тому немає підстав для не врахування цього письмового доказу при ухваленні рішення у справі.
При цьому посилання відповідача на те, що звіт виконано з порушенням 5.2 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів є безпідставними, оскільки згідно з пунктом 5.2 зазначеної Методики у разі потреби виклик заінтересованих осіб для технічного огляду із зазначенням дати, місця та часу проведення огляду КТЗ (після їх узгодження з виконавцем дослідження) здійснюється замовником дослідження шляхом вручення відповідного виклику під розписку особі, що викликається, або телеграмою з повідомленням про її вручення адресату. У разі відсутності в установлений час на місці огляду осіб, що викликалися, огляд проводиться без їх участі, про що зазначається у звіті (акті), висновку. Замовник повинен забезпечити належні безпечні умови огляду (освітлення, вільний доступ, можливість огляду КТЗ з різних сторін тощо).
Отже, присутність заінтересованих осіб не є імперативною вимогою, а забезпечується лише у разі наявності відповідної потреби.
Такого ж висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 23.11.2020 р. у справі № 643/10751/16-ц.
Як вбачається зі звіту вартість відновлювального ремонту автомобіля без урахування зносу складає 713234,21 грн, а вартість відновлювального ремонту автомобіля з урахування зносу, що фактично є матеріальним збитком, складає 158467,93 грн з ПДВ на запчастини, 139590,60 грн без ПДВ на запчастини
У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" судам роз'яснено, що у випадку, коли для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).
Таким чином, наведеними нормами права встановлено, що винною особою відшкодовуються лише реальні збитки, які понесені потерпілим. Тобто, для відшкодування понесених реальних збитків на відновлення автомобіля, позивач мв надати докази на доведення їх розміру, а також докази заміни деталей автомобіля на нові іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів
Оскільки позивач заявив вимогу про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок пошкодження транспортного засобу, то така шкода, за відсутності доказів проведення відновлення пошкодженої речі, стягуються з врахуванням зношеності автомобіля. При цьому, в судовому засіданні представник позивача підтвердив обставини фактичного ремонту автомобіля та експлуатації його на теперішній час, хоча просив стягнути не фактичний розмір збитку, а витрати на відновлюваний ремонт без урахування зносу (витрати, які особа мусить зробити для відновлення свого порушеного права).
З огляду на те, що позивач, реалізуючи свої процесуальні права на власний розсуд, не надав належних і допустимих доказів ремонту автомобіля з використанням нових вузлів, деталей та комплектуючих частин, суд дійшов висновку про необхідність стягнення матеріального збитку (як зазначено у звіті) в розмірі 139590,60 грн з урахування коефіцієнта фізичного зносу без ПДВ на запчастини.
Вказане узгоджується з постановою Верховного Суду від 25.01.2023 р. у справі № 522/2891/20.
Матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження факту відновлення позивачем пошкодженого автомобіля та здійснення ремонту автомобіля у особи, яка є платником ПДВ. Зважаючи на викладене, відсутні підстави для врахування ПДВ при розрахунку суми відновлювального ремонту автомобіля.
Щодо вимог про стягнення моральної шкоди, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, крім іншого, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
У відповідності до п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України N 4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної(немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості (п. 9 вказаної Постанови).
У даному випадку пошкодження автомобіля позивача сталось із вини ОСОБА_3 під час виконання ним своїх трудових обов'язків, як працівником ТОВ «АВЕСТ БУД». Позивачем доведено причинно-наслідковий зв'язок між завданою шкодою та діями з боку відповідача, які це спричинили. Безумовно, внаслідок пошкодження автомобіля, позивачу було завдано душевних страждань та переживань. Між тим, позивачем не в повній мірі обґрунтовано розмір моральної шкоди, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.
Обґрунтовуючи свої вимоги в частині заподіяння моральної шкоди позивач посилався на те,
внаслідок дорожньо-транспортної пригоди позивач зазнав емоційного стресу, що вплинуло на його самопочуття, почав відчував тривогу та безсоння, знизилась якість життя через постійні переживання та стрес. Крім цього, необхідність самостійного відновлення транспортного засобу, відсутність страхового покриття відповідальності мало емоційний та психологічний вплив на позивача.
Так, згідно з практикою ЄСПЛ, порушення прав людини вже саме по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказування не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є сам факт порушення права (справа «Науменко проти України»).
Пунктом 6.4 Методичних рекомендацій "Відшкодування моральної шкоди" (лист Міністерства юстиції від 13 травня 2004 року № 35-13/797) роз'яснено, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним.
Практика ЄСПЛ з питання відшкодування моральної шкоди свідчить про те, що оцінка такої шкоди за своїм характером, є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом. Цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.
Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).
Таким чином, розмір моральної шкоди не є конкретно визначеною сумою, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи.
Суд, враховуючи обставини справи, виходячи з засад розумності та справедливості, вважає, що достатнім для відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, є стягнення 5000,00 грн.
Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що даний позов слід задовольнити частково, потрібно стягнути на користь ОСОБА_2 з ТОВ «Авест Буд» 139590,60 грн матеріальної шкоди та 5000,00 грн. моральної шкоди
Відповідно до ст. 137, 141 ЦПК України, суд також вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати, пов'язані зі складанням звіту сумі 5000,00 грн, та судовий збір в сумі 1445,60 грн (задоволено 29,6%) пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Щодо витрат на правничу допомогу.
П. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
В той же час, ч. 3 ст. 141 ЦПК України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
За умовами ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підтвердження витрат на правничу допомогу заявником надано договір про надання правової допомоги та представництва інтересів в суді №1 від 1007.2024 р., за яким вартість послуг та гонорар адвоката становить 150000,00 грн, оплата здійснюється протягом 5 банківських днів з моменту підписання акту приймання-передачі наданих послуг.
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Аналогічна позиція висловлена об'єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).
Згідно ч.5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18), постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 753/15683/15, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 червня 2019 року у справі № 910/3929/18 та інших».
Представник відповідача у відзиві на позов заперечує щодо стягнення вказаних витрат, вважає їх не підтвердженими належними доказами. Крім того, вважає витрати на правничу допомогу необґрунтовані та неспівмірні зі складністю справи.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч.3,4,5 ст.141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої увалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись ч.ч.3,4,5 ст.141 ЦПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно сказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. ( правова позиція, викладена Верховним Судом у постанові від 11 листопада 201 року у справі № 873/137/21).
У постановах Верховного Суду від 7 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 8 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулось рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Крім цього, частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розмір, погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.11.2022 р. у справі № 922/1964/21 зауважує, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права. Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
При визначенні розміру гонорару за надану професійну правничу допомогу судом враховано складність справи та об"єм виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), критерії необхідності подання ним документів та значимості таких дій у справі, предмет позову, ціну позову, кількість судових засідань, які були проведені за участі представника позивача. Крім цього, враховано, що позовну заяву задоволено частково (задоволено 29,6% від загальної ціни позову).
З огляду на викладене, беручи до уваги наявність клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, суд вважає можливимстягнути на користь ОСОБА_2 з ТОВ «Авест Буд» витрати на правничу допомогу в розмірі 15000,00 грн. В задоволенні іншої частини вимог заяви про стягнення коштів судових витрат на правничу допомогу потрібно відмовити.
На думку суду, вказаний розмір витрат на правничу допомогу співмірний зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами.
Керуючись ст.ст. 22, 1166, 1167, 1172 1192 ЦК України, ст.ст. 3-5,12-13, 76-92, 95, 137, 141, 211, 223, 258-259, 268, 264-265, 272-273, 352, 354-355 ЦПК України, Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013, № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авест Буд», третя особа: ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, - задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Авест Буд» на користь ОСОБА_2 кошти в розмірі - 139 590,60 грн. матеріальної шкоди, кошти в розмірі - 5000,00 грн. моральної шкоди, кошти в розмірі - 5000,00 грн. витрат за складення звіту з визначення матеріального збитку, кошти в розмірі - 1445,60 грн. судового збору, а також - 15000,00 грн. витрат на правничу допомогу, а всього в розмірі - 166 036 (сто шістдесят шість тисяч тридцять шість) гривень 20 коп.
В задоволенні іншої частини позовних вимог, - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Реквізити сторін:
Позивач: ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , адреса проживання АДРЕСА_1 .
Відповідач: ТОВ «Авест Буд», код ЄДРПОУ 41530051, м. Миколаїв, вул. В. Благовісного, 8/4.
Суддя: А.А.Осаулов
повне рішення виготовлено 02 квітня 2025 року