Справа № 584/130/25
Провадження № 2-а/584/14/25
Іменем України
01.04.2025 Путивльський районний суд Сумської області в складі: головуючого - судді Токарєва С.М., за участю секретаря судового засідання Зікрати Я.В., позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Калашнікової О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Путивль справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Путивльського сектору Управління Державної міграційної служби України в Сумській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача та просить суд ухвалити рішення, яким скасувати постанову Путивльського сектору Управління Державної міграційної служби України в Сумській області серії 0005 № 000001 від 30.01.2025.
В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що він є громадянином російської федерації, проживає на території України законно на підставі посвідки на постійне проживання в Україні № НОМЕР_1 , виданої 11.11.2020 з терміном дії до 10.11.2030 та чинного паспорта громадянина росії № НОМЕР_2 , виданого 01.03.2018 у встановленому законом порядку із строком дії - безстроково. У 2017 році він одружився з громадянкою України ОСОБА_2 , з якою мають двох спільних синів та з 02.08.2018 і по теперішній час він зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Дія паспорта для закордонних поїздок у нього дійсно закінчилася 22.12.2020.
Путивльським сектором Управління Державної міграційної служби України в Сумській області в особі головного спеціаліста ОСОБА_3 , назаконно застосувавши ч. 2 ст. 203 КУпАП, було оформлено протокол серії 0004 № 000001 від 30.01.2025 про те, що громадянин російської федерації ОСОБА_1 проживає на території України з паспортом для перетину кордону, термін дії якого закінчився 22.12.2020.
Цього ж дня і в той же час Путивльський сектор Управління Державної міграційної служби України в Сумській області в особі завідуючої сектором ОСОБА_4 , посилаючись на протокол серії 0004 № 000001 від 30.01.2025 та на ч. 22 ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», незаконно застосував ч. 2 ст. 203 КУпАП, винісши постанову серії 0005 № 000001 від 30.01.2025 про накладення на нього штрафу у розмірі 3400 грн.
Проте, 11.03.2020 Кабінет Міністрів України запровадив карантин на всій території України у зв'язку з початком масовим зараженням коронавірусу (ковід-19), а 25.03.2020 - режим надзвичайної ситуації на всій території України; 09.09.2020 Уряд України заявив про намір запровадити жорсткі обмеження з 08.01.2021, що й було виконано, - це все призвело до ситуації, при якій багато організацій в Україні, у тому числі посольство та консульства росії, працювали в режимі обмеженого відвідування, що не дозволило позивачеві записатися на прийом до російського консульства для заміни паспорта для закордонних поїздок, який при цьому не вимагається українським законом як обов'язків та винятковий документ для підтвердження особи та громадянства.
Більше того, 24.02.2022 в Україні було запроваджено військовий стан, ведуться активні бойові дії та об'єктивно немає можливості замінити паспорт для закордонних поїздок. На переконання позивача, він не допустив жодних порушень порядку реєстрації, перебування на території України, має діючу посвідку на постійне проживання в Україні та чинний паспорт громадянина росії з терміном дії безстроково, а тому адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 203 КУпАП, не чинив.
Таким чином, позивач завжди проживав і нині продовжує перебувати на території України цілком законно на підставі діючих посвідок України та паспорта росії. Дії посадових осіб відповідача при оформленні протоколу та постанови не лише незаконні, а й позбавлені будь-якої логіки, оскільки в поточних умовах неможливо виконати їх незаконні вимоги, крім того, КУпАП зобов'язує відповідача звільнити його від відповідальності через форс-мажор, малозначність, надмірність стягнення, майновий стан та інші пом'якшуючі обставини, навіть як би позивач і був винен. З огляду на таке застосування до нього стягнення за ч. 2 ст. 203 КУпАП є абсолютно незаконним та необґрунтованим, тому оскаржувану постанову слід скасувати, а провадження у справі закрити.
В судовому засіданні позивач свої позовні вимоги підтримав з підстав, заявлених у позові та пояснив суду, що проживає на території України з 2018 року. 11 листопада 2020 року ним отримано посвідку на постійне проживання в Україні, яка є дійсною до 10 листопада 2030 року. Вказує, що дійсно його закордонний паспорт громадянина рф був дійсний до 22 грудня 2020 року , проте дана обставина не свідчить про наявність у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 203 КУпАП, оскільки вказаний паспорт не є тим документом, який надає йому право на проживання в Україні, а лише підтверджує його громадянство та надає право на в'їзд та виїзд в Україну, тому його недійсність не може свідчити про вчинення ним адміністративного правопорушення. До того ж, у нього наявний чинний паспорт громадянина росії, який він отримав 01.03.2018 із строком дії безстроково. Крім того посилається на те, що в зв'язку з введенням воєнного стану консульство рф на території України не працює, через що він позбавлений можливості оновити свій паспортний документ.
Представник відповідача Путивльського сектору Управління Державної міграційної служби України в Сумській області Калашнікова О.С. в судовому засіданні заперечувала проти вимог позивача, пояснила, що в силу дії ч. 22 ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» позивач як іноземець, який перебуває на території України на законних підставах, зобов'язаний мати дійсний паспортний документ. Відсутність такого документу утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 203 КУпАП, тому оскаржувану позивачем постанову вважає законною, тому підстави для її скасування відсутні. Також представник відповідача зазначила, що в силу вимог ст. 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства в'їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом паспортного документа. При цьому, право на в'їзд до України іноземцеві дає саме паспорт для виїзду за кордон.
Заслухавши доводи позивача, представника відповідача Путивльського сектору Управління Державної міграційної служби України в Сумській області, дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.
30 січня 2025 року відносно позивача головним спеціалістом Путивльського сектору Управління Державної міграційної служби України в Сумській області Черняковою О.І. складено протокол про адміністративне правопорушення ПР МСМ 001772, у якому зазначено, що 30 січня 2025 року о 10 год. 05 хв. за адресою: м. Путивль, вул. Героїв Путивльщини, буд. 84, встановлено, що громадянин російської федерації ОСОБА_5 проживає на території України за паспортним документом, термін дії якого закінчився 22 грудня 2020 року, за що передбачена відповідальність відповідно до ч. 2 ст. 203 КУпАП (а.с. 8-9).
Постановою ПН МСМ 001781 від 30 січня 2025 року, винесеною завідувачем Путивльського сектору Управління Державної міграційної служби України в Сумській області ОСОБА_4 , ОСОБА_1 на підставі протоколу про адміністративне правопорушення ПР МСМ 001772 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 203 КУпАП за порушення ч. 22 ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400 грн. 00 коп. (а.с. 10-11).
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України врегульовано Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 №3773-VI (далі - Закон України № 3773-VI).
У відповідності до статті 3 Закону України № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Отже, статтею 26 Конституції України та частиною 3 статті 3 Закону України № 3773-VI передбачено обов'язок іноземців неухильно додержуватися законодавства України.
За змістом пункту 7 статті 1 Закону України № 3773-VI, іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.
Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України «Про імміграцію» імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання. Дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Статтею 9 вказаного Закону передбачено, що іноземці та особи без громадянства в'їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку.
Іноземці та особи без громадянства під час проходження прикордонного контролю у пунктах пропуску через державний кордон зобов'язані подати свої біометричні дані для їх фіксації.
Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Відповідно до п. 16 ч. 1 ст. 1 Закону України № 3773-VI паспортний документ іноземця - документ, виданий уповноваженим органом іноземної держави або статутною організацією ООН, що підтверджує громадянство іноземця, посвідчує особу іноземця або особу без громадянства, надає право на в'їзд або виїзд з держави і визнається Україною.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 ст. 1 Закону України № 3773-VI іноземці та особи без громадянства в'їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку.
Відповідно до п. 22 статті 4 Закону України № 3773-VI, іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, зобов'язані мати дійсний паспортний документ. Іноземець або особа без громадянства у разі втрати або обміну паспортного документа, а так само втрати чи викрадення посвідки на постійне проживання або посвідки на тимчасове проживання повинні протягом трьох робочих днів письмово повідомити про це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Особа, яка не може отримати паспортний документ у зв'язку з тим, що вона не розглядається як громадянин будь-якою державою в силу дії її закону, має право звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, із заявою про визнання особою без громадянства, незважаючи на законність чи незаконність її перебування на території України.
Охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством є завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).
Згідно частини 2 статті 203 КУпАП, перевищення іноземцем або особою без громадянства встановленого строку перебування в Україні більш як на 30 днів, а так само проживання на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні, за недійсними документами чи документами, термін дії яких закінчився, - тягнуть за собою накладення штрафу від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Адміністративна відповідальність за частиною другою статті 203 КУпАП України передбачена за проживання за недійсними документами чи документами, термін дії яких закінчився.
Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше, як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 77 КАС України, у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності є його проживання в Україні на законних підставах (посвідка на постійне проживання НОМЕР_1 від 11 листопада 2020 року, дійсна до 10 листопада 2030 року) за паспортним документом, а саме закордонним паспортом громадянина рф 71 № НОМЕР_3 , термін дії якого закінчився 22 грудня 2020 року (а.с. 16).
Статтею 10 КУпАП визначено, що адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Позивач є громадянином російської федерації, в'їхав на територію України у 2018 році до початку введення воєнного стану та дотепер проживає в Україні.
24 лютого 2022 року офіційно розірвані дипломатичні відносини між Україною та рф.
Разом з тим, як до закінчення терміну дії паспорта (22 грудня 2020 року) так і після вказаної дати позивач не був позбавлений можливості виїхати з території України до російської федерації чи до третьої країни, яка надає консульські послуги, за визначеною законодавством процедурою, де мав можливість поновити свій паспортний документ, та повернутись до України, як країни постійного проживання.
Проте позивач самоусунувся від виконання свого обов'язку, визначеного ч. 22 ст. 4 Закону України № 3773-VI, в зв'язку з чим його правомірно притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 203 КУпАП.
Зважаючи на встановлені в судовому засіданні обставини, суд приходить до висновку щодо безпідставності заявлених позовних вимог та необхідності відмови у їх задоволенні.
Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 271, 286 КАС України, суд,
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - відмовити в повному обсязі.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом 10 днів з дня його проголошення .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкриття чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.М.Токарєв