31 березня 2025 року
м. Київ
справа №420/12526/24
адміністративне провадження № К/990/11166/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 травня 2024 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), у якій просив:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, усі щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення, грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань) за період з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року із розрахунком місячного грошового забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовими званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року та 01 січня 2022 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно із додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, усі щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення, грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань) за період з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року із розрахунком місячного грошового забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовими званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, усі щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення, грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань) за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року із розрахунком місячного грошового забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовими званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, усі щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення, грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань) за період з 01 січня 2022 року по 18 липня 2022 року із розрахунком місячного грошового забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовими званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 травня 2024 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2025 року позов задоволено повністю.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не застосування з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року при обчисленні розміру грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2022 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2022 роки ОСОБА_1 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року сум грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2022 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2022 роки ОСОБА_1 , з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
17 березня 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга військової частини НОМЕР_1 , в якій скаржник просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 травня 2024 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2025 року, прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.
Перевіривши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Відомостей про те, що позивач є посадовою особою вищого офіцерського складу відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України у системному зв'язку з положеннями статті 51-3 Закону України "Про запобігання корупції" суду касаційної інстанції не надано і у судових рішеннях така інформація відсутня.
Отже, враховуючи, що ця справа відноситься до справ незначної складності, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, визначених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник вказує, що підставою касаційного оскарження судових рішень є підпункти «а», «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та зазначає, що спір між сторонами стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та що справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Зокрема, скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки перегляд касаційним судом цієї справи надасть можливість сформувати єдину правозастосовчу практику в оскаржуваних питаннях та недопущення в подальшому застосування різних підходів при вирішенні аналогічних спірних питань.
Питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Суд касаційної інстанції відхиляє зазначені доводи скаржника, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Вживання законодавцем слова "фундаментальне" несе змістовне навантаження особливо складного і важливого питання у правозастосуванні. Доводів щодо такої особливої складності чи важливості питання, якого стосується спір у цій справі, скаржником не наведено. Суб'єктивні труднощі у тлумаченні правової норми, які виникають у суб'єкта правозастосування, не обов'язково свідчать, що питання права має фундаментальне значення для правозастосовчої практики. За змістом підпункту "а" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, не ставиться у залежність від наявності висновку Верховного Суду з цього питання.
Колегія суддів зауважує, що потреба у формуванні єдиної правозастосовчої практики виникає, передусім, у тих випадках, коли практики з певного питання немає взагалі і її потрібно сформувати, або відсутня єдність у вже сформованій практиці з певного питання.
Посилаючись на судові справи, в яких, на думку скаржника, судами попередніх інстанції по різному вирішено аналогічні спори, відповідач не обґрунтовує, що в зазначених справах висновки зроблені за аналогічних фактичних обставин та не містять індивідуальних ознак, характерних виключно для них.
Отже, доводи скаржника, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики при вирішенні аналогічних судових прав є необґрунтованими.
Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, також може бути зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики.
Вжите національним законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Указане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням і захистом цінностей, утрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення: визначення і зміну конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Касаційна скарга не містить аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.
Стосовно «виняткового значення» справи для її учасника, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Однак, твердження скаржника про те, що справа становить виняткове значення для нього (підпункт «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України) не підтверджене належними доказами та не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів.
При цьому використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», або «суспільний інтерес» тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до цитування норм законодавства України, а також переоцінки доказів, досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, і ґрунтуються на незгоді з висновками цих судів щодо їхньої оцінки. Своєю чергою колегія суддів зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх.
Суд наголошує, що визначені підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.
Водночас, Судом установлено, що доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо застосування норм чинного законодавства.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів, які могли б обґрунтувати дію підпунктів "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Щодо посилання скаржника на підстави касаційного оскарження, визначені у частині четвертій статті 328 КАС України, Суд зазначає, що передумовою для перевірки наявності підстав касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, встановлених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу у справі незначної складності, є наявність обставин, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
З огляду на зазначене та враховуючи, що скаржник, оскаржуючи судові рішення у цій справі, не обґрунтував наявності випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з пунктом 8 частини другої якої основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та, у визначених законом випадках, - на касаційне оскарження судового рішення.
Зазначена конституційна норма кореспондується з положеннями частини першої статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Своєю чергою колегія суддів зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів", а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції.
На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового регулювання та обставин справи у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтями 248, 328, 333 КАС України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 травня 2024 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддіА.Г. Загороднюк Л.О. Єресько В.М. Соколов