про відмову у відкритті касаційного провадження
31 березня 2025 року
м. Київ
справа №440/1983/24
адміністративне провадження № К/990/10532/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Чиркіна С.М.,
суддів: Шарапи В.М., Берназюка Я.О.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 13.02.2025 у справі № 440/1983/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі - ГУПФУ в Полтавській області, скаржник), в якому просив:
визнати протиправним та скасувати рішення ГУПФУ в Полтавській області від 01.11.2023 № 916330139508 про перерахунок пенсії ОСОБА_1 , прийняте за наслідками повторного розгляду заяви від 16.06.2021 про призначення/перерахунок пенсії;
зобов'язати ГУПФУ в Полтавській області здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком починаючи з 16.06.2021, з урахуванням його заробітної плати за період з липня 1988 року по серпень 1989 року, визначеної в довідці Професійно-технічного училища № 6 від 05.04.2021 № 189 в гривнях; за період з січня 1992 року по червень 1993 року, визначеної в архівній довідці міністерства економічного розвитку російської федерації від 03.06.2020 № А3-136 в доларах США.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 26.09.2024 у задоволені позовних вимог відмовлено.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 13.02.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.09.2024 по справі № 440/1983/24 скасовано та прийнято нове судове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправними дії ГУПФУ в Полтавській області щодо перерахунку пенсії ОСОБА_1 , без врахування заробітної плати за період з січня 1992 року по червень 1993 року, визначеної в архівній довідці міністерства економічного розвитку російської федерації від 03.06.2020 № А3-136.
Зобов'язано ГУПФУ в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про перерахунок і виплату пенсії за віком з урахуванням заробітної плати, отриманої ним в період роботи у закордонному відрядженні з СРСР в Республіку Ангола з січня 1992 року по червень 1993 року згідно із відомостями, зазначеними в архівній довідці міністерства економічного розвитку російської федерації від 03.06.2020 № А3-136 за механізмом, визначеним в мотивувальній частині цього рішення (шляхом розрахунку долара США до українського карбованця, а українського карбованця до гривні), починаючи з дня призначення пенсії з урахуванням висновків суду.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
12.03.2025 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ГУПФУ в Полтавській області, в якій скаржник просить скасувати постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 13.02.2025 та залишити в силі рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.09.2024 у справі № 440/1983/24.
Як на підставу касаційного оскарження скаржник покликається на підпункт «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу), а також на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 17.10.2017 у справі № 2а/1215/34/12, від 15.01.2021 у справі № 495/1416/17, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).
Перевіривши касаційну скаргу та документи, додані до неї, суд дійшов такого висновку.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
У цій справі оскаржується рішення територіального органу Пенсійного фонду України щодо відмови в перерахунку пенсії.
Полтавський окружний адміністративний суд в ухвалі від 26.02.2024 про відкриття провадження вирішив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Тобто касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Оцінивши доводи касаційної скарги, Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено існування обставин, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що справа має виняткове значення для скаржника, оскільки може вплинути на незаконну виплати державних коштів без належних підстав.
Вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Касаційна скарга не містить обґрунтованих доводів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.
Також скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.
Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Проте, твердження скаржника про те, що справа становить виняткове значення для нього (підпункт «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України) не підтверджене належними доказами та не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів.
Такі посилання скаржника мають загальний характер та притаманні кожній аналогічній справі, а тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції.
При цьому використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», або «суспільний інтерес» тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Скаржник в касаційній скарзі фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судом у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 КАС України.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».
Зазначене узгоджується з Рекомендаціями № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумачення закону. Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей.
Враховуючи викладені вимоги КАС України, для можливості відкриття провадження у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, у касаційній скарзі скаржник має обґрунтовано зазначити підстави, вказані у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Суд вважає, що скаржник не довів наявність підстав, вказаних у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України у цій справі.
Також як на підставу касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Колегія суддів вважає нерелевантними посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 17.10.2017 у справі № 2а/1215/34/12, від 15.01.2021 у справі № 495/1416/17 (предмет спору стосувався обчислення розміру пенсії особам, які проходили військову службу у військових частинах, що були розміщені за кордоном, із заробітку із врахуванням частини заробітної плати отриманої в іноземній валюті), оскільки обставини цієї справи та справ, зазначених скаржником з метою обґрунтування підстав касаційного оскарження, виникли за різних фактичних обставин, у різні періоди часу з урахуванням різного законодавчого регулювання та його застосування.
Так у справі, що оскаржується спірним питанням є сплата внесків на державне соціальне страхування з сум, отримуваних позивачем в іноземній валюті.
Суд наголошує, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, їхніх повноважень, об'єкта, предмета правового регулювання відносин, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їхньої подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
Суд вказує, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Суд зауважує, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їхнього застосування.
Отже, з огляду на недостатнє обґрунтування скаржником у касаційній скарзі посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а також враховуючи те, що наведена скаржником постанова та оскаржувані у даній справі судові рішення прийняті з урахуванням різних фактичних обставин у справі, у різні періоди часу та за різного правового регулювання, колегія суддів вважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Також, по тексту касаційної скарги, серед іншого, містяться посилання на постанови Верховного Суду, проте, оскільки такі посилання наведені без взаємозв'язку із конкретним підпунктом частини четвертої статті 328 КАС України Суд не бере такі до уваги.
Також, колегія суддів наголошує на те, що практика Верховного Суду щодо застосування Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення сформована, зокрема, у постановах від 16.10.2019 у справі № 808/7287/14 та від 14.05.2020 у справі № 678/522/17.
Проаналізувавши доводи касаційної скарги, Суд дійшов висновку, що зміст касаційної скарги зводиться до викладення фактичних обставин справи та цитування норм права з посиланням на неправильну оцінку судами попередніх інстанцій доказів у справі, однак, у силу частини другої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Інших обґрунтувань щодо наявності підстав касаційного оскарження у справах, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до статті 328 КАС України скаржник не зазначив.
Отже, за поданою касаційною скаргою оскаржуються судові рішення, які за загальним правилом не підлягають касаційному оскарженню, та скаржником не доведені визначені законом виключні обставини, які можуть слугувати підставою для відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З огляду на наведене, Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.
Керуючись статтями 328, 333, 359 КАС України, суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 13.02.2025 у справі № 440/1983/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення.
Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження надіслати скаржникові.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
Суддя - доповідач: С.М. Чиркін
Судді: В.М. Шарапа
Я.О. Берназюк