01 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 620/17793/23
адміністративне провадження № К/990/11135/25
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Уханенка С.А., перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
У грудня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо невиплати ОСОБА_1 за квітень 2023 року додаткової винагороди, збільшеної до 100000,00 грн., у відповідності до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року за № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядовою і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану»;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), виплатити на користь ОСОБА_1 додаткову винагороду за квітень 2023 року, збільшену до 100000,00 грн., у відповідності до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року за № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року, у задоволені позовних вимог відмовлено.
10 березня 2025 року засобами поштового зв'язку позивач надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на судові рішення у цій справі.
Предметом спору у цій справі є право позивача на отримання додаткової винагороди, установленої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168.
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним. Тому касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами, які необхідно вказати у формі, визначеній пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.
Оскаржуючи судові рішення, скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував норму права щодо обов'язку доказування, викладену в частині першій статті 77 КАС України, та не врахував висновки Верховного Суду, які викладені в постанові від 08 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а.
Слід зазначити, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми права, яку неправильно застосовано судами; 2) висновку Верховного Суду щодо застосування цієї ж норми із зазначенням постанови, у якій цей висновок викладено; 3) висновку суду, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) у чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов'язковим є взаємозв'язок усіх чотирьох умов.
При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, яка впливає на вирішення спору, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Вказана скаржником норма (частину першу статті 77 КАС України) є нормою процесуального права, яка містить шість частин і визначає обов'язок кожної сторони щодо доказування відповідних обставин справи. Тобто приписи цієї статті покликані визначити процедуру доказування обставин справи її участниками, а оскільки є процедурними не мають самостійного впливу на вирішення справи вцілому.
Тому Суд вважає необґрунтованим посилання скаржника на вказану норму права.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Фактично доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з судовими рішеннями, переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Отже, скаржником не викладені передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржувані судові рішення можуть бути переглянуті судом касаційної інстанції на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України,
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - повернути особі, яка її подала.
2. Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
3. Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
СуддяС.А. Уханенко