справа № 492/272/24
провадження № 2-а/492/5/25
Іменем України
01 квітня 2025 року м.Арциз
Арцизький районний суд Одеської області у складі:
головуючої судді - Гусєвої Н.Д.,
за участю секретаря судового засідання - Гамурар І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні дистанційно в режимі відеоконференції в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, -
встановив:
Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом до відповідача, в якому просив суд скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 1459140 від 17 лютого 2024 року, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 132-1 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 510,00 грн., закрити провадження у справі за відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення, а також стягнути судові витрати. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що правова кваліфікація дій позивача не відповідає вимогам матеріального права, оскільки дія частини 1 статті 132-1 КУпАП не поширюється на правопорушення, пов'язані з перевищенням вагових параметрів, за вчинення якого відносно позивача було винесено оскаржувану постанову; інспектором патрульної поліції порушено встановлений законодавством порядок перевірки повної маси автомобіля, а саме під час проведення рейдової перевірки на підставі перевірки маси автомобіля та/або вантажу відповідно до товарно-транспортної накладної, а не на стаціонарному, автоматичному або пересувному пункті; керування позивачем автопоїздом, повна маса якого складала 40640 кг, не утворювало склад адміністративного правопорушення, оскільки перевищення вагових параметрів, порівняно з визначеними у пункті 22.5 Правил дорожнього руху параметрами, допускається на 2 відсотки без оформлення відповідного дозволу та внесення плати за проїзд, що передбачено Правилами проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулиця та залізничними переїздами. Позивач вважає, що зазначені порушення з боку інспектора патрульної поліції свідчать про порушення порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови по справі про адміністративне правопорушення, у зв'язку з чим звернувся до суду із зазначеною позовною заявою.
Представник позивача, який брав участь у судовому засіданні дистанційно в режимі відеоконференції, позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити, посилаючись на те, що при кваліфікації дій водія ОСОБА_1 інспектором патрульної поліції було неправильно обрано правову норму, якою передбачено адміністративну відповідальність водія у вказаному випадку та інспектором патрульної поліції не перевірено фактичну масу транспортного засобу, водночас як фактична маса, зазначена у товаро-транспортній накладній, на яку інспектор патрульної поліції посилався під час винесення відносно позивача постанови про накладення адміністративного стягнення за частиною 1 статті 132-1 КУпАП, не перевищувала норми, оскільки фактична маса транспортного засобу не виходила за межі можливого 2-відсоткового відхилення від максимально можливої фактичної маси транспортного засобу, тобто позивачем не було допущено перевищення вагових параметрів, та його вину у вчиненні ним адміністративного правопорушення не доведено належними і допустимими доказами.
Представник відповідача, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового засідання, у судове засідання не з'явився, клопотання про розгляд справи за його відсутності, відзив до суду не подав, про причини неявки у судове засідання суд не повідомив, відповідно до частини 3 статті 268 КАС України, його неявка у судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті.
Розглянувши позовну заяву, заслухавши обґрунтування представника позивача, дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши та оцінивши надані сторонами письмові докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.
Суд вважає, що між сторонами склалися правовідносини, що випливають зі спорів фізичних осіб з суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій та бездіяльності, які повинні розглядатися в порядку, передбаченому Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 2 статті 7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно зі статтею 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З досліджених у судовому засіданні матеріалів справи, зокрема, з постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 1459140 від 17 лютого 2024 року вбачається, що поліцейським відділу поліції № 2 (м. Горішні Плавні) Кременчуцького районного управління поліції ГУНП в Полтавській області сержантом поліції Чикмарьовим І.С. винесено постанову, якою ОСОБА_1 (а. с. 14, 52), позивача у справі, було притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 132-1 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510,00 грн. (а. с. 9, 80).
З вказаної постанови вбачається, що 17 лютого 2024 року о 10 год. 05 хв. по вулиці Малиновій селища Нова Галещина Кременчуцького району Полтавської області, ОСОБА_1 , позивач у справі, керуючи транспортним засобом марки «MAN» TGX 18.480, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , перевозив на ньому вантаж, фактична маса якого за документами перевищує максимальну допустиму вагу навантаження, чим порушив пункт 22.5 Правил дорожнього руху, за що передбачена адміністративна відповідальність за частиною 1 статті 132-1 КУпАП.
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 від 06 липня 2023 року, транспортний засіб марки «MAN» TGX 18.480, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 , позивач у справі, зареєстрований за ТОВ «Арцизька м'ясна компанія» (а. с. 10), у якому він працює на посаді водія автотранспортних засобів, що підтверджується наказом № 6 від 16 січня 2023 року, виданим ТОВ «Арцизька м'ясна компанія» (а. с. 11).
Як вбачається з товаро-транспортної накладної серії ПЗО № 129051 від 17 лютого 2024 року, ОСОБА_1 , позивач у справі, на транспортному засобі марки «MAN» TGX 18.480, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , перевозив вантаж «Пшениця 3 класу, урожай 2023», загальна маса транспортного засобу та вантажу (брутто) склала 40,64 т (а. с. 12).
Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Положеннями статті 14 Закону України «Про дорожній рух» визначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Пунктом 1.3 Правил дорожнього руху регламентовано, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Згідно з пунктом 1.9. Правил дорожнього руху особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Пунктом 22.5 Правил дорожнього руху визначено, що рух транспортних засобів та їх составів допускається у разі, коли параметри фактичної маси автопоїзда не перевищують 40 т на дорогах державного значення, 24 т - на дорогах місцевого значення.
Відповідно до пункту 4 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 року № 30 (далі за текстом - Правила), рух великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі - дозвіл), виданим перевізникові уповноваженим підрозділом Національної поліції за формою, наведеною в додатку до цих Правил, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів.
Згідно з абзацом 4 пункту 4 Правил допускається перевищення вагових параметрів порівняно з визначеними у пункті 22.5 Правил дорожнього руху на 2 відсотки (величина похибки) без оформлення відповідного дозволу та внесення плати за проїзд.
Відповідно до частини 1 статті 132-1 КУпАП за порушення правил проїзду великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами передбачена адміністративна відповідальність.
Згідно зі статтею 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Аналіз положень пункту 1 абзацу 1 статті 247 КУпАП України дає можливість дійти висновку, що обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Як вбачається з постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 1459140 від 17 лютого 2024 року, обставини правопорушення визначені як «водій ОСОБА_1 перевозив вантаж на транспортному засобі, фактична маса якого за документами перевищує максимально допустиму вагу навантаження, чим порушив вимоги пункту 22.5 Правил дорожнього руху, відповідно до якого параметри фактичної маси автопоїзда не можуть перевищувати 40 т на дорогах державного значення.
З товарно-транспортної накладної серії ПЗО № 129051 від 17 лютого 2024 року, на підставі якої інспектором патрульної поліції було визначено фактичну масу транспортного засобу, яким керував ОСОБА_1 , позивач у справі, яка становила 40,64 т.
Судом встановлено, що 2 відсотки (величина похибки) від максимально можливої фактичної маси транспортного засобу, яким керував ОСОБА_1 , позивач у справі, а саме 40 т, складають 0,8 т, водночас як позивачем порушено вимоги пункту 22.5 Правил дорожнього руху в частині на максимально допустимої ваги навантаження на 0,64 т (40,64 т- 40 т), тобто в межах визначеної абзацом 4 пункту 4 Правил 2-відсоткової величини похибки.
Згідно з КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження у справах про адміністративні правопорушення, у тому числі й віднесених до компетенції органів внутрішніх справ, здійснюється на основі додержання принципу законності (частини перша, друга статті 7); завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом (стаття 245).
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.
Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною першою статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частини 3 статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів у справі про адміністративне правопорушення, на основі яких у визначеному законом порядку інспектор патрульної поліції встановив наявність адміністративного правопорушення, винність ОСОБА_1 у вчиненні вказаного правопорушення та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, тому суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова прийнята не у спосіб, який передбачений нормами КУпАП, без урахування усіх обставин, що мають значення для винесення постанови, що є підставою для її скасування.
Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Аналізуючи зібрані у справі докази в їх сукупності, надавши їм оцінку, враховуючи те, що матеріали справи не містять доказів вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 132-1 КУпАП, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про скасування оскаржуваної постанови та закриття справи про адміністративне правопорушення.
За правилами частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що позовні вимоги підлягають задоволенню, та згідно з вимогами частини 1 статті 139 КАС України, з відповідача Головного управління Національної поліції в Полтавській області, який є суб'єктом владних повноважень, на користь позивача необхідно стягнути понесені ним документально підтверджені витрати на оплату судового збору та витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 59 Конституції України, кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
За змістом статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Повноваження адвоката, як представника, підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 59 КАС України.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1, частин 3, 5 статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
Пунктом 9 частини першої статті 1 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Також, відповідно до статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож, домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19).
Згідно з вимогами частин першої - п'ятої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).
Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 3 статті 134 КАС України).
Аналогічна позиція висловлена Об'єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», пункти 79 і 112 відповідно).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
У справі «East/West Alliance Limited проти України» Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у сумі 5000,00 грн. представником позивача адвокатом Якубовим Я.Е. було надано: ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АІ № 1609013 від 10 травня 2024 року, виданий на підставі договору про надання правової допомоги № б/н від 20 лютого 2024 року (а. с. 36); свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 680/10 від 23 лютого 1995 року, видане Київською обласною кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури; звіт про виконання умов договору про надання правової допомоги № б/н від 20 лютого 2024 року, відповідно до якого позивачу адвокатом Якубовим Я.Е. була надана наступна правнича допомога: складання позовної заяви - 1000,00 грн., ознайомлення з матеріалами справи в суді - 1000,00 грн., складання доводів в обґрунтування позову - 2000,00 грн., участь у судовому засідання - 1000,00 грн. (а. с. 66); квитанції № 3276317, № 272351, відповідно до яких позивачем адвокату Якубову Я.Е. було сплачено суму гонорару двома платежами - 1000,00 грн. та 4000,00 грн. (а. с. 66 зворотна сторона).
У постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17) та від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 (провадження № 61-6486св19) зазначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Аналогічні висновки викладені й в постановах Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 456/456/20 (провадження № 61-2042св22), від 01 листопада 2022 року у справі № 757/24445/21-ц (провадження № 61-9163св22), від 17 листопада 2022 року у справі № 687/35/21 (провадження № 61-19990ск21).
Відповідно до частин 6, 7 статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами; обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Разом із тим, у пунктах 150-151 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) вказано, що клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу має бути належним чином мотивовано.
З матеріалів справи не вбачається, що до суду від представника відповідача не надходили заперечення проти задоволення вимог про стягнення з відповідача судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що підстави для відмови чи зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу відсутні, оскільки заперечення проти задоволення вимог про стягнення з відповідача судових витрат до суду не надходили.
Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши надані адвокатом послуги, а також подані до суду документи, врахувавши характер виконаних робіт, принципи співмірності та критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної роботи, необхідності виконаних послуг та значимості таких дій у справі, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимоги представника позивача про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн., що відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.
Керуючись статтями 2, 5-14, 16, 72-77, 90, 132, 134, 139, 143, 241-246, 250-251, 268, 269, 271, 272, 286, 292-293, 296, 297 КАС України, суд, -
ухвалив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 1459140 від 17 лютого 2024 року, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 132-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладення на нього стягнення у вигляді штрафу в сумі 510 (п'ятсот десять) гривень - скасувати та закрити справу про адміністративне правопорушення.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Полтавській області (місцезнаходження: вулиця Юліана Матвійчука, будинок 83, місто Полтава Полтавської області, 36014; код ЄДРПОУ: 40108630) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Полтавській області суму сплаченого судового збору у розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 80 копійок, а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень 00 копійок.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення.
Суддя Арцизького районного суду
Одеської області Гусєва Н.Д.