01 квітня 2025 р.Справа № 638/14946/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. ,
за участю секретаря судового засідання Кругляк М.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 29.01.2025, головуючий суддя І інстанції: Смирнов В.А., м. Харків, по справі № 638/14946/24
за позовом ОСОБА_1
до Департаменту патрульної поліції
про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та закриття справи про адміністративне правопорушення,
У серпні 2024 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовною заявою до Департаменту патрульної поліції (далі по тексту - відповідач, Департамент) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та закриття справи про адміністративне правопорушення, в якій позивач просив:
- скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №2711292 від 29.07.2024, згідно якої на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у виді штрафу у розмірі 340,00 грн., і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2024 року у справі № 638/14946/24 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та закриття справи про адміністративне правопорушення.
Скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №2711292 від 29.07.2024, згідно якої на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у виді штрафу у розмірі 340,00 грн., і закрито справу про адміністративне правопорушення.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 605 грн. 60 коп.
Після ухвалення повного тексту рішення, протягом п'яти днів, 17.12.2024 до Дзержинського районного суду м.Харкова від представника позивача, ОСОБА_1 , адвоката Гаращака Василя Васильовича надійшла заява про ухвалення додаткового рішення по цивільній справі №638/14946/24.
Додатковим рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 січня 2025 року у справі № 638/14946/24 задоволено частково заяву представника позивача, ОСОБА_1 , адвоката Гаращака Василя Васильовича про ухвалення додаткового рішення по адміністративній справі №638/14946/24.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) грн. 00 коп.
Департамент, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2024 року у справі № 638/14946/24 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідачем вказано, що до суду першої інстанції були надані докази, які підтверджують факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, зокрема, фото/відеозапис з лазерного вимірювача швидкості LTI 20/20 TruCam (серійний номер TС008425), на яких зафіксовано факт руху транспортного засобу Toyota HIDHLANDER, номерний знак НОМЕР_1 , в межах населеного пункту м.Решетилівка на а/д Київ-Харків-Довжанський 306 км зі швидкістю 88 км/год. Крім того, вказує, що суду першої інстанції був наданий відеозапис з нагрудного відеореєстратора інспектора поліції, на якому зафіксована процедура розгляду справи відносно позивача. Всі надані до суду першої інстанції докази були належним чином підписані електронним цифровим підписом, що вказує на їх допустимість та належність.
Також відповідач зауважує, що посилання суду першої інстанції на недопустимість використання TruCam для фіксування швидкості руху транспортних засобів в ручному режимі є безпідставним, оскільки за свідоцтвом про повірку неможливо здійснити вимірювання швидкості руху транспортного засобу у випадку коли прилад не стійкий, у зв'язку з чим передбачено фіксування помилки «Е 03», яка б виключила фіксування швидкості руху транспортного засобу.
Відтак, відомості, зазначені судом першої інстанції не відповідають приписам ст. 283 КУпАП, а тому оскільки винесене судом першої інстанції рішення було прийняте без дослідження доказів через безпідставне відкидання таких з мотивів нібито їх неналежності, вважає, що останнє підлягає скасуванню, а позовні вимоги залишенню без задоволення.
Поряд з цим, відповідач не погодившись із додатковим рішенням у даній справі, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 січня 2025 року у справі № 638/14946/24 скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволення заяви представника позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційні скарги відповідача не скористався.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та дослідивши наявні у них докази, обговоривши підстави та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а судові рішення відповідно до положень ст. 317 КАС України слід скасувати, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 29 липня 2024 року інспектором 1 взводу 1 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Полтавській області старшим лейтенантом поліції Буренко Олегом Михайловичем була винесена постанова серії ЕНА №2711292 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі. У вказаній постанові зазначено, що 29 липня 2024 року о 20 год. 36 хв. 38 сек. водій керуючи транспортним засобом рухався зі швидкістю 88 км/год в межах м.Решетилівка, при цьому перевищив встановлене обмеження швидкості руху транспортного засобу в населеному пункті на 38 км/год, чим порушив п.12.4 ПДР України.
Відповідач надав суду фотографію (скріншот) у паперовому вигляді та СД-диск із фотографією та відеозаписом в електронному вигляді, на яких зафіксовані рух вказаного вище автомобіля та його швидкість.
Задовольняючи вимоги позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що в даній адміністративній справі на наданому відповідачем відеозапису відсутній електронний цифровий підпис та не надано відповідачем доказів, що прилад «Трукам» був розміщений стаціонарно вмонтованим способом. Ураховуючи наведене, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідачем всупереч вимог ч. 2 ст. 77, п. 1 ч. 4 ст. 162 КАС не доведено, шляхом надання суду належних та допустимих доказів, наявність події та складу адміністративного правопорушення в діях позивача, а саме факту перевищення автомобілем під його керуванням дозволеної швидкості руху, тобто не доведено правомірність оскаржуваної постанови. Таким чином, судом першої інстанції позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, скасовано постанову і закрито справу про адміністративне правопорушення.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі по тексту КУпАП).
Згідно зі статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.
Відповідно до статті 14 Закону України "Про дорожній рух" від 30.06.1993 №3353-XII, учасники дорожнього руху зобов'язані, зокрема: знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух", встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі по тексту ПДР; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Правила дорожнього руху відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України (п.1.1 ПДР). Учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими (п.1.3 ПДР).
Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків (п.1.5 ПДР).
Кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила (п.1.4 ПДР).
Відповідно до пункту 1.9. ПДР особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до п.12.4 ПДР у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
У відповідності до частини першої статті 122 КУпАП визначено, що перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно з пункту 1 статті 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Статтею 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1 - 279-4 цього Кодексу.
Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що порушення ПДР, за що передбачена відповідальність Кодексом про адміністративні правопорушення України, має підтверджуватися відповідними доказами, вичерпний перелік яких наведений у статті 251 Кодексу.
Згідно з частини другою статті 283 КУпАП постанова у справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
За приписами частини третьої статті 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Відповідно до частин першої-третьої статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Статтею 252 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Пунктом 4 Розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 № 1395 (далі - Інструкція № 1395) визначено, що в разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Згідно з пунктів 9-10 розділу ІІІ Інструкції № 1395, розгляд справи розпочинається з представлення поліцейського, який розглядає цю справу. Поліцейський, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов'язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення (якщо складення протоколу передбачається КУпАП), заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання. Під час розгляду справи потерпілого може бути опитано як свідка.
Поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до пункту 1 розділу IV Інструкції № 1395, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, поліцейський виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення.
Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених, зокрема частиною першою статті 122 КУпАП.
Отже, особа, яка уповноважена розглядати справу про адміністративне правопорушення, зобов'язана роз'яснити особі права, встановити склад правопорушення, яким згідно статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення є протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність, а також дослідити докази та оцінити їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 КУпАП).
Відповідно до підпункту 9 частини першої статті 31 Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закону № 580-VII), поліція може застосовувати такі превентивні заходи як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Згідно з вимогами частини першої статті 40 Закон № 580-VIII поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення:
1) фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень;
2) технічні прилади та технічні засоби з виявлення радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз;
3) безпілотні повітряні судна та спеціальні технічні засоби протидії їх застосуванню;
4) спеціальні технічні засоби перевірки на наявність стану алкогольного сп'яніння;
5) спеціалізоване програмне забезпечення для здійснення аналітичної обробки фото- і відеоінформації, у тому числі для встановлення осіб та номерних знаків транспортних засобів.
Технічні прилади та технічні засоби, передбачені пунктами 1 і 2 цієї частини, поліція може закріплювати на однострої, у/на безпілотних повітряних суднах, службових транспортних засобах, суднах чи інших плавучих засобах, у тому числі тих, що не мають кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, які свідчать про належність до поліції, а також монтувати/розміщувати їх по зовнішньому периметру доріг і будівель.
Поліція може використовувати інформацію, отриману за допомогою фото- і відеотехніки, технічних приладів та технічних засобів, що перебувають у чужому володінні.
З наведеного вбачається, що вказаною нормою дозволено працівникам поліції використовувати технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, і такі прилади можуть закріплювати на однострої, у/на безпілотних повітряних суднах, службових транспортних засобах, суднах чи інших плавучих засобах, у тому числі тих, що не мають кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, які свідчать про належність до поліції, а також монтувати/розміщувати їх по зовнішньому периметру доріг і будівель. При цьому, зазначена норма не містить приписів про обов'язкове закріплення таких засобів виключно стаціонарно.
При цьому, лазерний вимірювач TruCАМ відноситься до ручних вимірювачів швидкості транспортних засобів, та, крім основного, ручного режиму роботи, вимірювач TruCАМ також може бути встановлений на триногу для проведення вимірювання швидкості руху транспортного засобу в автоматичному режимі.
Лазерний вимірювач швидкості TruCАМ LTІ 20/20 здійснює вимірювання процесу порушення швидкісного режиму, що дозволяє ідентифікувати транспортний засіб, номерний знак. Прилад автоматично визначає координати кожного вимірювання швидкості, розрізняє режими обмеження швидкості, встановлені для вантажних, легкових транспортних засобів, а також мотоциклів.
Під час вимірювання швидкості руху, поліцейський виконує наведення позначки оптичного прицілу на цільовий автомобіль і натискає спусковий гачок приладу. Прилад починає вимірювання швидкості і здійснює запис.
Згідно свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки від 21.11.2023 № 22-01/29490 (а.с. 96 том 1), лазерний вимірювач швидкості транспортних засобів LTI 20/20 TruCаM ІІ № ТС008425, може мати максимально допустиму похибку при вимірюванні швидкості в ручному та автоматичному режимі становить +/- 2 м/год в діапазоні від 2 до 200 км/год.
У відповідності до даних Розділу 1 Посібника користувача LTI 20/20 TruCаM ІІ (а.с. 91-184 том 2) вимірювач швидкості транспортних засобів лазерний LTI 20/20 TruCаM ІІ призначений для вимірювання швидкості руду транспортних засобів в ручному або автоматичному режимах.
Для запобігання вимірювання помилкової швидкості, ТruСАМ ІІ відстежує як апаратну систему, так і вимірювання. Коли прилад виявляє помилку, він показує повідомлення про помилку замість результатів вимірювання. Зокрема, код помилки «Е 01» прилад видає тоді коли ціль була поза діапазоном, або занадто близько; код помилки «Е 03» прилад видає тоді коли нестабільна ціль, дані не достатньо стійку, щоб виміряти швидкість (сторінка 83 Розділ 12 Посібника користувача LTI 20/20 TruCаM ІІ (а.с. 91-184 том 2)).
Таким чином, коли неможливо здійснити вимірювання швидкості руху, прилад показує помилку, а не зафіксовану швидкість руху.
Виходячи з приведених вище положень, використання приладу TruCАМ відбувається як у автоматичному режимі, так і в ручному режимі, тоді як для запобігання помилкових висновків про швидкість транспортного засобу при нестабільності цілі чи приладу передбачена розробниками саме відповідна помилка замість результатів вимірювання. Тому користування приладом у ручному режимі не є порушенням.
Відтак, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що в силу приписів статті 40 Закону № 580-VIII відповідач не мав права використовувати зазначений засіб вимірювальної техніки в ручному режимі, оскільки наведена норма закону не виключає можливість використання органами поліції вимірювачів швидкості руху, які не є стаціонарно встановленими.
Отже, і припущення позивача про те, що утримання такого приладу поліцейським в руці, з урахуванням вірогідної похибки, ставить під сумнів зафіксовану швидкість руху його автомобіля Toyota HIDHLANDER, номерний знак НОМЕР_1 , в 88 км/год, є неприйнятним.
Таким чином, колегія суддів вважає безпідставним висновки суду першої інстанції про незаконність постанови з огляду на те, що у справі відсутні докази розміщення приладу ТruСаm стаціонарно вмонтованим способом.
Зі змісту постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №2711292 від 29 липня 2024 року колегією суддів встановлено, що 29 липня 2024 року о 20 год. 36 хв. 38 сек. водій ОСОБА_1 в межах м.Решетилівка а/д Київ-Харків-Довжанський 306 км керуючи транспортним засобом рухався зі швидкістю 88 км/год, при цьому перевищив встановлене обмеження швидкості руху транспортного засобу в населеному пункті на 38 км/год, чим порушив п.12.4 ПДР України. Швидкість руху вимірювалась лазерним вимірювачем швидкості руху ТЗ ТruСаm II LTI 20/20 ТС008425.
Таким чином порушення, визначеного п.12.4 ПДР України, обмеження швидкості руху зафіксовано відповідачем за допомогою відповідного технічного засобу TruCAM TruCam LTI 20/20 (серійний номер ТС008425).
Так, на підтвердження обставин вчинення позивачем адміністративного правопорушення відповідачем надано до суду оптичний диск з місця події, на якому міститься відеозапис правопорушення та провадження у справі, а також свідоцтво про повірку регульованого засобу вимірювальної техніки, експертні висновки та інші документи щодо використання приладу TruCam LTI 20/20 (серійний номер ТС008425).
Колегія суддів переглянувши вказані відеозаписи встановила, що на них дійсно відображено факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, а також обставини розгляду справи на місці зупинки транспортного засобу.
Щодо висновків суду першої інстанції про відсутність електронного цифрового підпису на фото- та відеофайлах долучених до матеріалів справи, як доказ вчинення позивачем адміністративного правопорушення, колегія суддів наводить наступне.
Так, за приписами частини третьої статті 94 КАС України учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом.
З матеріалів справи встановлено, що відповідачем відзив на позовну заяву до суду першої інстанції було направлено двома шляхами, а саме, через систему «Електронний суд» 17.09.2024 (а.с. 48-73 том 1) та безпосередньо до канцелярії суду 20.09.2024 (а.с. 82-111 том 1), засобами поштового зв'язку.
Поряд з цим, колегією суддів встановлено, що додатками до відзиву на позовну заяву були, зокрема, файли 1.1722285396_f3200_0729_203636.avi.p7s.zip, 2.1722285396_f3200_0729_203636_F0017.jpg.p7s.zip, 3.export-xkzyf.mp4.p7s.zip, в кожному з яких було по три документа. При перегляді кожного з приведених файлів встановлено, що вони містили не лише відповідні докази у справі (фото та відео-докази), а й протоколи створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису за 17.09.2024, з яких вбачається, що подані документи було підписані Грешновою Аліною Юріївною, яка і є уповноваженим представником відповідача.
Слід також зазначити, що до відзиву на позовну заяву, поданого до суду першої інстанції 20.09.2024, відповідачем додано оптичний диск, але через його пошкодження, колегія суддів не може перевірити наявність електронного цифрового підпису на поданих документах.
Таким чином, з огляду на наявність поданих відповідачем документів через систему «Електронний суд» та можливість перевірки їх допустимість та належності, колегія суддів вважає, що у справі наявні докази факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
У зв'язку з приведеним, колегія суддів не приймає до уваги висновки суду першої інстанції про те, що на наданому відповідачем відеозапису відсутній електронний цифровий підпис.
Висновки суду першої інстанції про те, що на поданих до суду доказах відсутня інформація щодо приладу на якому вони виготовлені, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки з поданого відеозапису із бодікамери поліцейського вбачається, що він записаний на пристрій з номером 467883, а на поданому як доказ вчинення позивачем правопорушення фото, міститься вказівка про серійний номер пристрою ТС008425 з якого проводилась фіксація. Таким чином, приведе спростовує вказані висновки суду першої інстанції.
Доводи позивача про те, що в перерві наявного відеозапису із бодікамери патрульного поліції в період з 20:40:41 по 20:44:41 позивач казав про те, що необхідно відкласти розгляд справи задля можливості отримання ним правничої допомогу, надати можливість подати письмові пояснення та долучити їх до матеріалів справи про адміністративне правопорушення, проте інспектор ігнорував законні вимоги Позивача та продовжував складати постанову про притягнення до адміністративної відповідальності, колегія суддів вважає безпідставними, виходячи з наступного.
Так, з відеозапису ходу розгляду справи про притягнення позивача до адміністративної відповідальності вбачається, що зупинивши автомобіль працівник поліції роз'яснив позивачу право на перегляд відеодоказу вчинення правопорушення, проте водій не заявив намір про огляд відеодоказу. Після поліцейський роз'яснив водію його права згідно статті 63 Конституції України та статті 263 Кодексу України про адміністративні правопорушення, в тому числі щодо права заявляти клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, подавати письмові пояснення та заявляти клопотання про отримання правової допомоги. Від позивача жодних клопотань в момент роз'яснення йому прав не надійшло та поліцейський продовжив складати постанову. Далі, на відео зафіксовано, що водій вийшов з автомобіля, а працівник поліції повідомив водію про необхідність повторного заповнення постанови, через відсутність інтернет з'єднання, на що водій відповів, що він їхав із такою швидкістю, щоб встигнути до комендантської години з Києва. Тобто з приведеного відеозапису вбачається відсутність заперечень з боку водія про наявність факту перевищення швидкості і порушення правил дорожнього руху. Також з приведеного відеозапису не встановлено будь-яких заперечень позивача, як водія транспортного засобу, щодо необхідності подання письмових пояснень, або інших зауважень щодо розгляду справи. При цьому, перерва у відеозаписі була лише 4 хвилини, тоді як за інший час відеозапису немає жодних зауважень водія щодо отримання правової допомоги та надання письмових пояснень. Окрім того, як вбачається з копії оскаржуваної постанови на ній міститься підпис позивача, в тому числі в графі про роз'яснення йому прав за статтею 268 КУпАП, проте вона не містить жодних зауважень про заявлення ним будь-яких клопотань у справі під час її розгляду, в тому числі для надання можливості отримання правової допомоги. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи позивача не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.
Доводи позивача про те, що інспектор всупереч Інструкції здійснив переривання запису ходу розгляду справи, а тому порушено право позивача на захист, на ознайомлення з матеріалами справи, на долучення письмових пояснень, колегія суддів вважає безпідставним, виходячи з наступного.
Так, з оглянутого відеозапису встановлено, що переривання відеозапису здійснено на стадії складання та роздрукування постанови та поліцейським повідомлено водія про те, що у зв'язку з технічним збоєм в системі йому необхідно повторно авторизуватися в системі та заново скласти постанову. Тобто запис був перерваний на стадії складання постанови після того як позивачу було роз'яснено його права та позивачем надано пояснення про визнання вчиненого ним правопорушення.
При цьому, колегія суддів зазначає, що Кодекс України про адміністративні правопорушення не передбачає обов'язкової відеофіксації порядку розгляду справи.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з доводами позивача про те, що переривання відеозапису є порушенням Інструкції, однак не свідчить про порушення порядку розгляду справи та не є безумовною підставою для скасування постанови про адміністративне правопорушення, з огляду на те, що на відеозапису зафіксовано відсутність будь-яких клопотань у позивача після роз'яснення йому прав та надання пояснень про визнання вчиненого ним правопорушення.
Доводи позивача про наявність розбіжностей між даними відображеними на фото та відео з лазерного вимірювача швидкості транспортних засобів LTI 20/20 TruCаM ІІ №ТС008425 про зміну номеру кадру (017* та 184) та часу кадру (20:36:36.025 та 20:36:46.096), із незмінними вимірами швидкості (88 км/г) та дистанції (186,5 м), колегія суддів вважає безпідставними, оскільки за поясненнями відповідача відеозапис складається з окремих кадрів, триває 10 секунд та є відображення покадрової зйомки, тобто надані до суду фото є по суті частинами покадрового відео зафіксованого на TruCаM ІІ №ТС008425. При цьому, кадр 017* є фактично першим у відео фіксації правопорушення, тобто початком фіксації порушення, такий кадр програма зберігає у вигляді окремого файлу, котрий можна роздрукувати. А в кінці відео відображено кадр під № 184, що відповідає часу 20:36:46 та є останнім кадром відеозапису, такий кадр за необхідності можливо зберегти окремо від відео та роздрукувати.
Приведені пояснення відповідача узгоджуються із даними з Посібника користувача LTI 20/20 TruCаM ІІ (а.с. 91-184 том 2), що також вказує на безпідставність тверджень позивача про підробку доказів поданих до суду.
З огляду на встановлені судом обставини, колегія суддів вважає, що вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною першою статті 122 КУпАП, повністю підтверджується наданими відповідачем до матеріалів справи доказами.
Колегія суддів також вважає за необхідне звернути увагу на рішення Європейського суду з прав людини в справі "O'Halloran and Francis v. the United Kingdom", згідно з висновком якого, будь-хто, хто вирішив володіти чи керувати автомобілем, знав, що таким чином він піддає себе режиму регулювання, котрий застосовується, оскільки визнавалося, що володіння і користування автомобілем може потенційно завдати значної шкоди. Можна вважати, що ті, хто вирішив володіти та керувати автомобілями, погодилися на певну відповідальність та обов'язки.
Отже, водій при керуванні автомобілем зобов'язаний, в першу чергу, дотримуватись вимог Правил дорожнього руху та, в тому числі, швидкісного режиму у населеному пункті.
За таких обставин та враховуючи наявні у справі докази, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що постанова серії ЕНА №2711292 від 29.07.2024 винесена відповідачем у межах повноважень, зміст постанови відповідає вимогам ст.ст.283-284 КУпАП, адміністративне стягнення накладено в межах санкції статті, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, а, отже, підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 відсутні.
Інші доводи сторін не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді апеляційної інстанції та не впливають на висновки суду, викладені у даному рішенні.
Суд також зауважує, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 24.01.2020 (справа № 420/2921/19).
Згідно частини першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 317 КАС України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню з прийняттям постанови про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
З огляду на висновок суду апеляційної інстанції про скасування рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2024 року у справі №638/14946/24 та ухвалення нового про відмову задоволенні вимог позову ОСОБА_1 , апеляційна скарга на додаткове рішення у справі №638/14946/24 підлягає задоволенню та додаткове рішення підлягає скасуванню, виходячи з наступного.
Так, частиною першою статті 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 132 КАС).
За змістом частини другої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 139 КАС України, яка регулює питання розподілу судових витрат, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною шостою статті 139 КАС України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Таким чином, оскільки за результатами перегляду справи суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні вимог позову ОСОБА_1 , то відсутні обставини, передбачені приведеною вище нормою процесуального права, для стягнення на користь позивача судових витрат, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу.
Враховуючи приведене, додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 січня 2025 року у справі № 638/14946/24 підлягає скасуванню, з ухваленням нової постанови про відмову у задоволенні вимог заяви представника позивача, ОСОБА_1 , адвоката Гаращака Василя Васильовича про ухвалення додаткового рішення по адміністративній справі №638/14946/24.
Стосовно клопотання позивача від 04.03.2025 про залишення без руху апеляційної скарги Департаменту патрульної поліції на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2024 року у справі № 638/14946/24, виходячи з того, що дата складання повного тексту відсутня та доказів отримання оскаржуваного рішення відповідачем не подано, у зв'язку з чим останнім днем на звернення з апеляційною скаргою є 23.12.2024, колегія суддів приводить наступне.
Так, особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності визначені статтею 286 КАС України.
Відповідно до частини четвертої статті 286 КАС України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня його проголошення.
Відповідно до частини третьої статті 295 КАС України строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Згідно частиною першою статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновленні.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 295 КАС України учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
З аналізу приведених положень вбачається, що у справах про притягнення до адміністративної відповідальності у випадку відсутності доказів отримання судового рішення в день його проголошення, строк на апеляційне оскарження може бути поновлений з огляду на день вручення повного рішення.
Як встановлено з матеріалів справи, оскаржуване рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2024 року у справі № 638/14946/24 Департаментом патрульної поліції отримано 21.12.2024 об 03:09, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про доставку електронного документу (а.с. 131 том 1).
Із апеляційної скаргою на вказане рішення відповідач звернувся 27.12.2024, про що свідчить конверт (а.с. 182 том 1).
Таким чином, з приведеного вбачається, що повний текст рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2024 року у справі № 638/14946/24 учасниками справи в день його проголошення не був отриманий. Його копія направлялась сторонам через систему «Електронний суд», і відповідно відповідачем копія рішення отримана лише 21.12.2024. Відповідні докази містяться в матеріалах справи.
Оскільки колегією суддів встановлено, що судом було проголошено повне рішення, однак в матеріалах справи відсутні докази отримання позивачем копії судового рішення в день проголошення, на підставі ухвали Другого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2025, з урахуванням виправлення описки згідно з ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 07.03.2025, задоволено клопотання Департаменту патрульної поліції про поновлення строку на апеляційне оскарження та поновлено процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12.12.2024 по справі №638/14946/24.
Таким чином, колегія суддів вважає, що в матеріалах справи відсутні підстави для залишення без руху на підставі статті 298 КАС України апеляційної скарги Департаменту патрульної поліції на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2024 року у справі № 638/14946/24.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2024 року у справі № 638/14946/24 задовольнити.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12.12.2024 по справі № 638/14946/24 скасувати.
Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та закриття справи про адміністративне правопорушення - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 січня 2025 року у справі № 638/14946/24 - задовольнити.
Додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 січня 2025 року у справі № 638/14946/24 - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою заяву представника позивача, ОСОБА_1 , адвоката Гаращака Василя Васильовича про ухвалення додаткового рішення по адміністративній справі №638/14946/24 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та закриття справи про адміністративне правопорушення - залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.М. Макаренко
Судді Т.С. Перцова С.П. Жигилій