28 березня 2025 р. Справа № 520/25959/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.12.2024 (ухвалене суддею Бадюковим Ю.В.) по справі № 520/25959/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії.,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якому просила: визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області від 28.09.2024 № 203950008076 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії в разі втрати годувальника на підставі її заяви від 19.08.2024 та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області від 28.09.2024 № 203950008076 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії в разі втрати годувальника на підставі її заяви від 19.08.2024 року; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області призначити ОСОБА_1 з 19.08.2024 року пенсію в разі втрати годувальника, відповідно до спеціального Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з урахуванням довідок про нараховані суми грошового забезпечення від 31.07.2024 № 197, від 31.07.2024 № 198 у порівнянні з грошовим забезпеченням за аналогічним званням та посадою станом на 01.08.2024 рік (відповідно інформації про фактичний розмір нарахованого грошового забезпечення); з урахуванням приписів ст. 37 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.12.2024 позов задоволено частково, а саме: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 28.09.2024 № 203950008076 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії в разі втрати годувальника на підставі її заяви від 19.08.2024; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 з 19.08.2024 пенсію в разі втрати годувальника, відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.12.2024 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.
Позивачкою подано до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому вона зазначила, що у рішенні суд першої інстанції зробив правильний висновок про часткове задоволення позовних вимог. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржується, а відповідач оскаржує рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог. Отже, в межах розгляду цієї справи судом апеляційної інстанції надається правова оцінка висновкам суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є вдовою ОСОБА_2 , що підтверджується копіями свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 18.07.1981, свідоцтва про смерть серії Серія НОМЕР_2 від 07.05.2014.
ОСОБА_2 отримував пенсію, відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ (в подальшому - Закон № 2262-ХІІ).
ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Харківській області та отримує пенсію за віком, відповідно до Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV (в подальшому - Закон № 1058-IV).
19.08.2024 року позивачка звернулася до органів пенсійного фонду з заявою про перехід на пенсію у зв'язку з втратою годувальника вх. № 466.
За результатами розгляду вищезазначеної заяви, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 28.08.2024 року № 203950008076 ОСОБА_1 відмовлено у перерахунку пенсії через недоцільність переведення з пенсії за віком на пенсію по втраті годувальника, оскільки у такому разі розмір пенсії підлягає зменшенню.
Позивачка не погодилася з вищезазначеною відмовою відповідача та звернуляся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка, як дружина ОСОБА_2 , має право на отримання пенсії в разі втрати годувальника (особи, яка проходила службу в органах внутрішніх справ) та перехід з одного виду пенсії на інший підлягає реалізації, відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", а за бажанням - на умовах і в порядку, передбаченому Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону № 1058-IV, особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Згідно із ч. 3 ст. 1 Закону № 2262-ХІІ, члени сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти, мають право на пенсію в разі втрати годувальника.
Відповідно до ч. 5 ст. 2 Закону № 2262-ХІІ, військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом пенсії по інвалідності, а членам їх сімей пенсії в разі втрати годувальника призначаються незалежно від тривалості служби.
Згідно із ст. 6 Закону № 2262-ХІІ, сім'ї померлих пенсіонерів з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом мають право на пенсію в разі втрати годувальника на загальних підставах із членами сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Відповідно до ст. 29 Закону №2262-ХІІ пенсії в разі втрати годувальника сім'ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом призначаються, якщо годувальник помер у період проходження служби або не пізніше 3 місяців після звільнення зі служби чи пізніше цього строку, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних у період проходження служби, а сім'ям пенсіонерів з числа цих військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом - якщо годувальник помер у період одержання пенсії або не пізніше 5 років після припинення її виплати. При цьому сім'ї військовослужбовців, які пропали безвісти в період бойових дій, прирівнюються до сімей загиблих на фронті.
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 30 Закону № 2262-ХІІ, право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).
Незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається: непрацездатним дітям; непрацездатним батькам і дружині (чоловікові), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування, а також непрацездатним батькам і дружині (чоловікові) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби.
Відповідно до ст. 31 Закону № 2262-ХІІ, члени сім'ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Члени сім'ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі одержували будь-яку пенсію, мають право перейти на нову пенсію.
Згідно зі ст. 36 Закону № 2262-ХІІ, пенсії в разі втрати годувальника призначаються в таких розмірах:
а) членам сімей військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули (померли) внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних при захисті Батьківщини, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи або виконанні інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях та підпільних організаціях і групах, визнаних такими законодавством України, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи участю у бойових діях у мирний час, а саме батькам (одному з батьків), дружині (чоловікові), іншому непрацездатному члену сім'ї загиблого (померлого) годувальника, якщо право на пенсію має один непрацездатний член сім'ї, - у розмірі 70 процентів грошового забезпечення (заробітної плати) загиблого (померлого) годувальника на кожного непрацездатного члена сім'ї; якщо право на пенсію мають два і більше непрацездатних членів сім'ї (крім батьків, дружини (чоловіка) - у розмірі 50 процентів грошового забезпечення (заробітної плати) загиблого (померлого) годувальника на кожного непрацездатного члена сім'ї. У таких самих розмірах, незалежно від причини смерті годувальника, обчислюються пенсії членам сімей померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни та членам сімей, до складу яких входять діти, які втратили обох батьків;
б) сім'ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які померли внаслідок каліцтва, одержаного в результаті нещасного випадку, не пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби, - 30 процентів заробітку годувальника на кожного непрацездатного члена сім'ї.
Відповідно до ст. 45 Закону № 2262-ХІІ, сім'ям пенсіонерів з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом пенсії в разі втрати годувальника обчислюються з того ж грошового забезпечення (заробітку), з якого було обчислено пенсію годувальникові.
Згідно зі ст. 50 Закону № 2262-ХІІ, членам сімей осіб з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, та пенсіонерів з їх числа, які набули право на пенсію після смерті годувальника, - з дня виникнення права на пенсію, а батькам або дружині (чоловікові), які набули право на пенсію у разі втрати годувальника, - з дня звернення за пенсією.
Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що позивач як дружина ОСОБА_2 , має право на отримання пенсії в разі втрати годувальника (особи, яка проходила службу в органах внутрішніх справ) та перехід з одного виду пенсії на інший підлягає реалізації відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", а за бажанням - на умовах і в порядку, передбаченому Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Судовим розглядом встановлено, що пенсійний орган не заперечує права позивачки на перерахунок пенсії, проте зазначає про недоцільність такого перерахунку, а також відсутність підстав для перерахунку пенсії відповідач обґрунтовує тим, що після перерахунку розмір пенсії позивача зменшується.
Статтею 29 Закону № 2262-ХІІ визначено, що пенсії в разі втрати годувальника сім'ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом призначаються, якщо годувальник помер у період проходження служби або не пізніше 3 місяців після звільнення зі служби чи пізніше цього строку, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних у період проходження служби, а сім'ям пенсіонерів з числа цих військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом - якщо годувальник помер у період одержання пенсії або не пізніше 5 років після припинення її виплати. При цьому сім'ї військовослужбовців, які пропали безвісти в період бойових дій, прирівнюються до сімей загиблих на фронті.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 30 Закону № 2262-ХІІ, право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).
Незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається: непрацездатним дітям; непрацездатним батькам і дружині (чоловікові), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування, а також непрацездатним батькам і дружині (чоловікові) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби.
Згідно із ст. 36 Закону № 2262-ХІІ, пенсії в разі втрати годувальника призначаються в таких розмірах:
а) членам сімей військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули (померли) внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних при захисті Батьківщини, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи або виконанні інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях та підпільних організаціях і групах, визнаних такими законодавством України, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи участю у бойових діях у мирний час, а саме батькам (одному з батьків), дружині (чоловікові), іншому непрацездатному члену сім'ї загиблого (померлого) годувальника, якщо право на пенсію має один непрацездатний член сім'ї, - у розмірі 70 процентів грошового забезпечення (заробітної плати) загиблого (померлого) годувальника на кожного непрацездатного члена сім'ї; якщо право на пенсію мають два і більше непрацездатних членів сім'ї (крім батьків, дружини (чоловіка) - у розмірі 50 процентів грошового забезпечення (заробітної плати) загиблого (померлого) годувальника на кожного непрацездатного члена сім'ї. У таких самих розмірах, незалежно від причини смерті годувальника, обчислюються пенсії членам сімей померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни та членам сімей, до складу яких входять діти, які втратили обох батьків;
б) сім'ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які померли внаслідок каліцтва, одержаного в результаті нещасного випадку, не пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби, - 30 процентів заробітку годувальника на кожного непрацездатного члена сім'ї.
Відповідно до ст. 37 Закону №2262-ХІІ, пенсії в разі втрати годувальника (або частина спільної пенсії кожного непрацездатного члена сім'ї), що призначається членам сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію згідно з цим Законом, з розрахунку на кожного непрацездатного члена сім'ї не може бути меншою ніж два визначені законом розміри прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що оскаржуване позивачем рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 28.09.2024 року № 203950008076 не містить повного аналізу обставин, з'ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про перехід з пенсії за віком на пенсію в разі втрати годувальника, зокрема, не містить обґрунтованого розрахунку пенсії в разі втрати годувальника, а саме розміру пенсії позивача по віку, а також розміру пенсії її чоловіка та суму, на яку зменшується розмір пенсії позивача у разі призначення їй пенсії по втраті годувальника, тобто не містить обґрунтованих підстав відмови у задоволенні заяви позивачки, у зв'язку з чим є протиправним та підлягає скасуванню щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії в разі втрати годувальника на підставі її заяви від 19.08.2024 року.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки розгляд заяви та винесення спірного рішення за заявою позивачки від 19.08.2024 здійснювало Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, яке було визначено за принципом екстериторіальності, відповідно до п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005 № 22-1, то належним способом захисту прав позивачки є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 з 19.08.2024 пенсію в разі втрати годувальника, відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Доводи апеляційної скарги відповідача, що перехід позивачки на пенсію в разі втрати годувальника, відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» призведе до зменшення розміру її пенсії, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими, оскільки відповідачем не надано жодних обґрунтованих розрахунків пенсії на підтвердження зазначених доводів, а позивачка як дружина ОСОБА_2 , має право на отримання пенсії в разі втрати годувальника.
Інші доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.12.2024 без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 308, 311, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.12.2024 по справі № 520/25959/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич