про відмову у забезпеченні адміністративного позову
м. Черкаси
01 квітня 2025 року Справа № 580/3352/25
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Паламар П.Г. розглянувши у письмовому провадженні заяву про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся адвокат Юдін В.С. в інтересах ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ) в якій просить:
-визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом від 13.03.2025 №10 у частині відмови у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
-зобов'язати Комісію з надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 прийняти рішення про надання ОСОБА_1 за його заявою відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону У країни “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
31.03.2025 до суду надійшло клопотання про забезпечення позову, в якому позивач просить винести ухвалу, якою вжити заходів забезпечення позову шляхом заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти дії, пов'язані з прийняттям наказу про призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації на особливий період, направленням для проходження військово - лікарської комісії та відправленням ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період до місць проходження військової служби до моменту набрання законної сили рішенням у даній справі.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову посилається на те, що якщо позивача буде призвано на військову службу під час мобілізації в особливий період, він набуде нового юридичного статусу військовослужбовця, що унеможливить повноцінну реалізацію права на захист.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення заявника та заінтересованих осіб, а тому суд вирішив розглянути заяву без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Перевіривши зазначені у заяві про забезпечення позову доводи, суд зазначає наступне.
Питання забезпечення позову регулюються главою 10 Розділу І КАС України (статті 150-158).
Відповідно до частини другої статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з частинами 1, 2 статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Таким чином, забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Наведеною вище нормою процесуального закону передбачено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову і суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Водночас будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулась з такою заявою, позовним вимогам (роз'яснення Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 “Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»).
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
З аналізу вищенаведеного слідує, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Відповідно, загальною вимогою для розгляду і вирішення питання про забезпечення позову за ініціативою позивача можливе лише у разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може у майбутньому ускладнити виконання рішення суду чи привести до потреби докладати значні зусилля для відновлення прав позивача.
Однак, наведені позивачем обґрунтування не свідчать про існування обставин, визначених ч. 2 ст. 150 КАС України, як підстав для забезпечення позову, а саме: не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову, суд зазначає, що обов'язок доведення та обґрунтування наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам, аргументованості та невідворотності додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на особу, яка подала відповідну заяву.
Із поданої заяви про забезпечення позову судом встановлено, що обставини правомірності/протиправності дій щодо ненадання відстрочки від призову та направлення заявнику повістки для проходження ВЛК, можуть бути встановлені лише за результатами розгляду справи по суті та дослідженні усіх доказів, наданих як позивачем так і відповідачем у даній справі, тому суд не може здійснювати переоцінку доказів на перед. Факт наявності порушення прав останнього, потребують доведення та встановлення судом шляхом повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх зібраних доказів лише під час розгляду справи по суті, а не шляхом подачі заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви.
Вказане також підтверджується позицією Великою Палатою Верховного Суду у рішенні від 28.03.2018 у справі № 800/521/17, згідно з якою, позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.
Суд зазначає, що згідно з наявної у матеріалах повістки, заявнику належить з'явитись 31.03.2025 о 09:00 до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Повістка для проходження ВЛК - це не наказ про призов на військову службу, за невиконання якого військовозобов'язаний може бути притягнутим до кримінальної відповідальності.
У заяві про забезпечення позову не зазначено про конкретні негативні наслідки невідворотного характеру, які можуть спричинити порушення прав заявника в такій мірі, що для їх відновлення необхідно було б докласти значних зусиль, або захист цих прав був би неможливий без вжиття судом заходів забезпечення позову, оскільки заявником не надано до заяви доказів беззаперечної його відправки до військової частини або іншого військового формування на військову службу за мобілізацією, а повістка, якою йому наказано з'явитись до ІНФОРМАЦІЯ_2 не створює для заявника таких негативних наслідків.
Посилання заявника на випадок можливого настання негативних наслідків чи порушення прав в майбутньому не може визнаватись достатнім для вжиття заходів забезпечення позову.
Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 10.04.2019 у справі № 826/16509/18, а саме, щодо “очевидності» ознак протиправності рішення та порушення прав позивача, та попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх “якість»: вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом. Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими ч. 2 ст. 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення. Твердження про “очевидність» порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому, застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.
Сама лише незгода заявника із діями суб'єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання таких дій протиправними ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.
Також, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.
Згідно з пунктом 2 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 (далі - Порядок № 560) на військову службу під час мобілізації, на особливий період призиваються резервісти та військовозобов'язані, які придатні до військової служби за станом здоров'я та не мають права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених статтею 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», для комплектування (доукомплектування) з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, навчальних частин (центрів) (далі - військові частини) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями (далі - Збройні Сили та інші військові формування). Призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному Законами України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», “Про військовий обов'язок і військову службу» та цим Порядком.
Відповідно до п. 6 Порядку № 560 призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період включає, зокрема, документальне оформлення призову на військову службу під час мобілізації.
Враховуючи викладене, наявна повістка не створює для нього негативних наслідків, оскільки не є наказом на відправку до військової частини або іншого військового формування для проходження військової служби за мобілізацією, а обов'язок військовозобов'язаного з'явитися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у зазначене у повістці місце та строк прямо передбачено ст. 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
До того ж, відповідно до висновку Верховного Суду у постанові від 08.09.2022 у справі №300/1263/22 саме по собі оповіщення громадян про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки оформлюється у вигляді повісток та по суті не є рішенням чи дією суб'єкта владних повноважень у розумінні КАС України.
Тому у задоволенні заяви про забезпечення позову необхідно відмовити.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Згідно частини 5 статті 154 КАС України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Керуючись статтями 150, 154, 243, 248 КАС України, суд,
У забезпеченні адміністративного позову - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.
Суддя Петро ПАЛАМАР