Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
31 березня 2025 року № 520/35828/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Заічко О.В., розглянувши у порядку спрощеного провадження в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом Головного управління ДПС у Вінницькій області (вул.Хмельницьке щоссе, буд.7, м.Вінниця, інд.21028 код ЄДРПОУ:ВП 44069150) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Подільська Екоферма»(проспект Ландау Льва, буд.12, м.Харків, індекс 61162, код ЄДРПОУ 44167553) про накладання арешту на кошти та інші цінності,
Позивач звернувся до Харківський окружний адміністративний суду з адміністративним позовом у якому просить:
-накласти арешт на кошти та інші цінності ТОВ «Подільська Екоферма»( код ЄДРПОУ 44167553), що відкрити в установах банків на суму боргу ;
В обґрунтуванні позовних вимог позивач зазначив, що ТОВ «Подільська Екоферма» перебуває на податковому обліку в Головному управління ДПС у Вінницькій області, є платником податків і зборів, передбачпених Податковим кодексом України. Згідно інтегрованої картки платника податків за відповідачем рахується податковий борг щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), штрафних(фінансових) санкцій, що складає 24439,00грн.. Відповідно до вимог ст..59 ПК України Головному управління ДПС у Вінницькій області відповідачу надіслано засобами поштового зв'язку податкову вимогу №0011731-1308-0232 від 15.05.2024р.. Відповідно до п.п.20.1.33 п.20.1 ст.20 ПК України контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладання арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.Просить задовольнити позовні вимоги.
По справі було відкрито спрощене провадження в порядку, передбаченому ст. 263 КАС України та запропоновано відповідачеві надати відзив на позов.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження була надіслана відповідачу та отримана ним.
Відповідач відзив на позов до суду не наддав. Відповідач належним чином повідомлений про наслідки неподання відзиву на позов, передбачені ч. 6 ст. 162 КАС України.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ст. 263 КАС України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) , зокрема, щодо: оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно вимог ст. 229 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, суд виходить з наступного.
Податковою вимогою від 15.05.2014р. №0011731-1308-0232 ГУ ДПС у Вінницькій області повідомлено ТОВ «Подільська Екоферма» про те, що станом на 14 травня 2024р. сума його податкового боргу становить 24 439,00грн.. Зазначена вимога була надіслана засобами поштового зв'язку до ТОВ «Подільська Екоферма» 15.05.2024р. та була повернута у звязку з закінченням терміну зберігання 03.06.2024р..
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухомісте майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчудження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №397637260 від 03.10.2024р. вбачається відсутність майна у ТОВ «Подільська Екоферма».
Листом №23906/5 від 30.09.2024р. територіального сервісного центру №0543 у Вінницькій області повідомлено, що транспортрні засоби за ТОВ «Подільська Екоферма» не зареєстровані.
Листом Держпродспоживслужби у Вінницькій області №21528/5 від 29.08.2024р. транспортні засобі за ТОВ «Подільська Екоферма» не зареєстровані.
Посилаючись на те, що відповідно до п.п.20.1.33. п.20.1 ст.20 ПК України, позивач зауважив, якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу, тому звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Статтею 67 Конституції України визначено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в розмірах і порядку, встановлених законом.
Відповідно до пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України (далі - ПК України) кожна особа зобов'язана сплачувати встановлені цим Кодексом, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу.
Підпунктом 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України передбачений обов'язок платника податків сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку та строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи (п. 36.1 ст. 36 ПК України).
Відповідно до пункту 38.1 статті 38 ПК України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
Згідно з п. 31.1 ст. 31 ПК України строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно. Момент виникнення податкового обов'язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою.
Податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України).
Відповідно до п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як встановлено судом, податковою вимогою від 15.05.2014р. №0011731-1308-0232 ГУ ДПС у Вінницькій області повідомлено ТОВ «Подільська Екоферма» про те, що станом на 14 травня 2024р. сума його податкового боргу становить 24 439,00грн.. Зазначена вимога засобами пошщтового зв'язку була надіслана ТОВ «Подільська Екоферма» 15.05.2024р. та була повернута у звязку з закінченням терміну зберігання 03.06.2024р..
Суд зауважує, що право податкового органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти та інші цінності такого платника податків, що знаходяться в банку, у разі, якщо у платника податків, який має податковий борг, відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу, передбачено пп. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 ПК України.
Суд зазначає, що підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, визначені пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України. Обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав, але розрізняються процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів).
Зазначене випливає із системного тлумачення правових норм, які містяться у статті 94 Податкового кодексу України. Ці норми регулюють як правовідносини, що виникають при накладенні адміністративного арешту майна, так і арешту коштів платника податків, причому зміст правового регулювання викладається в єдиному контексті.
Додаткові випадки накладення арешту на кошти платника податків, крім тих, що визначені статтею 94 цього Кодексу, визначені пп. 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України.
Наведена законодавча норма встановлює одночасно як право податкового органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податків, так і підстави для реалізації цього повноваження. Такими підставами є: 1) відсутність майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг; 2) недостатність такого майна для погашення суми податкового боргу через те, що балансова вартість цього майна менша за відповідну суму податкового боргу; 3) майно не може бути джерелом погашення податкового боргу у відповідній сумі.
Відсутність підстав для застосування арешту коштів платника податків, передбачених пунктом 20.1.33 статті 20 Податкового кодексу України, серед підстав для застосування адміністративного арешту, що входять до переліку, встановленого пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України (сформульованого як вичерпний), не може розглядатися як перешкода для застосування арешту коштів на рахунках платника податків у відповідних випадках.
Наведене пояснюється тим, що норма пункту 20.1.33 статті 20 Податкового кодексу України є імперативною і обов'язковою до виконання, зміст її є самостійним, чітким і зрозумілим. Норми пункту 20.1.33 статті 20 та пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України не заперечують за змістом одна одну, оскільки регулюють різні правовідносини. Так, норми пункту 94.2 Податкового кодексу України визначають загальні підстави для застосування арешту як майна, так і коштів платника податків. Натомість пункт 20.1.33 статті 20 Податкового кодексу України регулює інше коло суспільних відносин, а саме питання накладення арешту виключно на кошти платника податків та інші цінності, що знаходяться у банках, причому в специфічній ситуації за відсутності достатнього для погашення податкового боргу майна.
З матеріалів справи вбачається, що згідно з аналізу реєстрів прав на рухоме та нерухоме майно у відповідача відсутні майнові активи.
Постановою Національного Банку України № 22 від 21.01.2004 затверджено Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 №372/8976).
Вимоги цієї Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів та є обов'язкові для виконання ними (пункти 1.1. та 1.3 Інструкції).
Главою 9 Інструкції визначено порядок виконання банками заходів щодо арешту коштів на рахунках клієнтів.
Пункт 9.2 Інструкції передбачає, що банк накладає арешт на кошти, що обліковуються за рахунками, відкритими клієнтами банку, відповідно до нормативно-правових актів Національного банку з питань відкриття і закриття рахунків.
Арешт на підставі документа про арешт коштів може бути накладений на всі кошти, що є на всіх рахунках клієнта банку, без зазначення конкретної суми, або на суму, що конкретно визначена в цьому документі. Якщо в документі про арешт коштів не зазначений конкретний номер рахунку клієнта, на кошти якого накладений арешт, але обумовлено, що арешт накладено на кошти, що є на всіх рахунках, то для забезпечення суми, визначеної цим документом, арешт залежно від наявної суми накладається на кошти, що обліковуються на всіх рахунках клієнта, які відкриті в банку, або на кошти на одному/кількох рахунку/ах. (пункт 9.3 Інструкції).
Пунктом абзацу 1 п. 9.10 гл. 9 Інструкції передбачено, що у разі надходження до банку платіжної вимоги / інкасового доручення (розпорядження) за тим виконавчим документом, для забезпечення виконання якого на кошти клієнта накладено арешт, банк виконує її в повній або частковій сумі в межах наявної арештованої суми на рахунку.
Банк виконує часткову оплату платіжної вимоги/інкасового доручення (розпорядження) відповідно до пункту 5.10 глави 5 та пункту 11.9 глави 11 цієї Інструкції.
Враховуючи положення абзацу 3 та 4 п. 9.10 гл. 9 Інструкції, до арешту суми в розмірі, який визначений документом про арешт коштів, банк продовжує арештовувати кошти, що надходять на рахунок клієнта, та виконує платіжні вимоги / інкасові доручення (розпорядження) щодо списання коштів з урахуванням тієї суми, яку раніше частково списано на підставі платіжних вимог / інкасових доручень (розпоряджень) за тим виконавчим документом, для забезпечення якого було накладено арешт на кошти на рахунку клієнта. Банк після списання за платіжною вимогою / інкасовим дорученням (розпорядженням) суми в розмірі, який визначений документом про арешт коштів, списує цей документ з відповідного позабалансового рахунку та, якщо немає на обліку за позабалансовим рахунком інших документів про арешт коштів, проводить операції за рахунком клієнта.
З аналізу зазначених вище норм вбачається, що у разі визначення конкретного розміру заборгованості у документі, яким накладено арешт, банк без порушення прав платника та одночасно клієнта банка в частині обмеження користування належними такому платнику коштами або цінностями, у разі повного виконання рішення про арешт та списання визначеної суми у визначеному розмірі, продовжує безперешкодно виконувати завдання по списанню або перерахуванню коштів платника за його бажанням.
Відтак, вимога щодо накладення арешту на кошти та цінності, які знаходяться в банку, достатні для стягнення податкового боргу підприємства в сумі 24439,00грн., є правомірною та обґрунтованою.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідач не надав суду доказів щодо безпідставності заявлених позовних вимог, а тому заявлений позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України суд зазначає, що відповідно до частини другої цієї статті при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Оскільки позивачем не понесено витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням експертизи, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов Головного управління ДПС у Вінницькій області (вул.Хмельницьке щоссе, буд.7, м.Вінниця, інд.21028 код ЄДРПОУ:ВП 44069150) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Подільська Екоферма» (проспект Ландау Льва, буд.12, м.Харків, індекс 61162, код ЄДРПОУ 44167553) про накладання арешту на кошти та інші цінності, - задовольнити.
Накласти арешт на кошти та інші цінності Товариства з обмеженою відповідальністю «Подільська Екоферма» (проспект Ландау Льва, буд.12, м.Харків, індекс 61162, код ЄДРПОУ 44167553), що відкриті в установах банків на суму боргу 24439 (двадцять чотири тисячі чотириста тридцять дев'ять гривень 00 копійок)
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його складання у повному обсязі шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Заічко О.В.