28 березня 2025 рокусправа № 380/7070/24
м.Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Коморного О.І., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області та зобов'язання вчинити дії.
Обставини справи.
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність ГУ ДМС у Львівській області, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви громадянина Республіки Туреччина ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заявника, які на підставі Закону № 3671-VT та Наказу №649 або/та іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені, або про відмову в прийнятті заяви громадянина Республіки Туреччина ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у порядку, визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 року №649, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 року за № 1146/19884;
- зобов'язати ГУ ДМС у Львівській області прийняти рішення щодо прийняття заяви громадянина Республіки Туреччина ОСОБА_1 , про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в прийнятті заяви громадянина громадянина Республіки Туреччина ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у порядку, визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 року №649, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 року за №1146/19884.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач маючи обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань через політичні переконання в Республіці Туреччина, а також стати жертвою переслідувань за ознаками національності, належності до певної соціальної групи (курдів) легально у 2018 році прибув в Україну шукати захисту. Одружився, отримав посвідку на тимчасове проживання. У 2021 році вперше звернувся до органів ДМС як шукач захисту, але йому було відмовлено в наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Вказує, що тривалий час легально перебуває в Україні, одружений на громадянці України, займається волонтерською діяльністю та надає посильну матеріальну та фінансову допомогу ЗСУ. Вказує, що на батьківщині позивача, у Турецькій Республіці, у 2023-2024 роках продовжують існувати збройні сутички і конфлікти між силовими структурами цієї держави і курдами, котрим є позивач.
Позивач зазначає, що у Туреччині переслідують курдів за ознаками національності, належності до певної соціальної групи та політичних переконань, а також є факти зникнення та загибелі людей. В результаті чого він, будучи, особою, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками національності, належності до певної соціальної групи та політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом Туреччини, а також не бажає користуватися цим захистом, не може і не бажає повернутися на батьківщину внаслідок зазначених побоювань, згідно із вимогами ч,6 ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (надалі - Закон № 3671 -VI), зазначивши, що умови, котрі розглядувались раніше працівниками міграційної служби, на даний час змінилися ,вирішив повторно подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Вказує, що позивач безперечно дотримався порядку та строків звернення за захистом в Україні, передбаченого ст.5 Закону № 3671-УІ. Зокрема, ще в 2021 році він вперше звернувся за захистом, отримав відмову в наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, котра безрезультатно оскаржувалось в судах всіх інстанцій, аж до прийняття остаточного рішення згідно із постановою КАС ВС від 22.01.2024 року. Ще у 2021 році відповідач видав позивачу довідку про звернення за захистом в Україні, котра неодноразово продовжувалась, і є діючою до 17.04.2024, тобто діючою на час повторного, не забороненого Законом звернення особи, котра легально прибула і легально продовжує перебувати в Україні, і котра своїми активними діями надає посильну матеріальну та фінансову допомогу ЗСУ. При цьому заявник не допустив значного зволікання у часових проміжках із зверненням за захистом, вчинив активні дії щодо прийому заяви, повторно негайно без необґрунтованих затримок, звернувся до органу ДМС, що безперечно свідчить про наявність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань. Вважає, що працівники міграційної служби в день поступлення заяви (05.03.2023) зобов'язані були зареєструвати, розглянути зазначену заяву та прийняти рішення про прийом чи відмову у прийомі цієї заяви, оскільки заявником дотримані встановлені статтею 5 Закону № 3671-VI вимоги щодо порядку та строків подачі такої заяви, а перешкоди технічного характеру не є підставою для відмови в прийнятті заяви. Стверджує, що підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, немає.
Просить суд задовольнити позов.
Ухвалою від 08.04.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач позов не визнав, долучив до матеріалів справи відзив на позовну заяву в якому зазначив, що 02.02.2024 ГУ ДМС у Львівській області прийнятий наказ № 12 «Про визнання недійсною довідки про звернення за захистом в Україні № 013191 від 17.07.2023» на підставі постанови Верховного Суду від 22.01.2024 року у справі №380/11508/22, згідно якої було остаточно визначено статус ОСОБА_2 в Україні. Таким чином довідка про звернення за захистом в Україні № 013191 від 17.07.2023, втратила чинність 02.02.2024. Зазначає, що до ГУ ДМС у Львівській області 08.02.2024 звернувся адвокат Богуш Ігор Михайлович, який діє в інтересах громадянина Турецької Республіки ОСОБА_1 , із заявою щодо наміру його клієнта подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, повторно. Адвокату було надано відповідь про зобов'язання іноземця особисто прибути до відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС у Львівській області за адресою: м. Львів, вул. Зелена, 150. Адвокат Богуш Ігор Михайлович 27.02.2024 повідомив щодо його неможливості прибуття 29.02.2024 разом з ОСОБА_1 . Тобто повторне звернення довільної форми від 08.02.2024 було подано в канцелярію апарату ГУ ДМС у Львівській області (вул. Січових Стрільців, 11, м. Львів), а не до відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС у Львівській області (вул. Зелена, 150, м. Львів), як і особисте прибуття 28.02.2024 відбулось поза межами дозволених Законом № 3671-VI термінів звернення з заявою згідно вимог ст. 5 Закону, в тому числі згідно вимог ч. 5 ст. 5 Закону. Фактично та юридично провадження щодо статусу біженця відносно ОСОБА_2 не було розпочате, оскільки процедурні заходи передбачені Правилами № 649, які передують прийняттю/відмові в прийнятті заяви здійснюються у разі дотримання заявником встановленого ст. 5 Закону № 3671-VI порядку та строків подачі такої заяви, в тому числі згідно вимог ч. 7 ст. 5 Закону №3671-VI. З урахуванням наказу ГУ ДМС у Львівській області від 02.02.2024 №12 «Про визнання недійсною довідки про звернення за захистом в Україні № 013191 від 17.07.2023» відносно гр. ОСОБА_3 листом від 06.02.2024 №4601.06/3159-24 було поінформовано управління міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії. Разом з тим, 28.02.2024 громадянин Турецької Республіки ОСОБА_1 особисто прибув до відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції, повернув довідку про звернення за захистом в Україні № 013191 (відповідно до п. 6.9 Правил № 649) та отримав свої паспортні документи наручно (про що стоїть відмітка в розписці). Крім того зазначає, що фіксація біометричних даних (параметрів), зокрема, у разі подання іноземцем заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється посадовими особами органів ДМС засобами функціоналу «Захист в Україні» модернізованої версії підсистеми «Облік іноземців та біженців» Єдиної інформаційно-аналітичної системи управління міграційними процесами відповідно до вимог Інструкції про порядок фіксації біометричних даних (параметрів) іноземців та осіб без громадянства посадовими особами Державної міграційної служби України, її територіальних органів і територіальних підрозділів, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 23.11.2018 № 944, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.12.2018 за № 1428/32880. Вказує, що інформація по країні походження сама по собі не може бути підставою для позитивного вирішення питання щодо надання міжнародного захисту, оскільки відповідно до рішення Комітету ООН проти катувань у справі «Мініані проти Канади» (CAT/C/43/D/331/2007), яке згадується у щорічному звіті «Хьюман Райтс Вотч» за 2019 рік, існування постійної практики брутальних або масових порушень прав людини в тій чи іншій країні не є достатньою підставою для встановлення того, чи буде даній особі загрожувати небезпека після її повернення в цю країну, а також повинні мати місце додаткові факти, які б свідчили про те, що цій особі буде особисто загрожувати відповідна небезпека. Оскільки умови, які продовжують існувати в країні громадянської належності ОСОБА_2 , наведені як у зверненні так і у скарзі, є тотожними тим, які зазначені у заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 03.12.2021, які вже були предметом детального дослідження у судовій справі №380/11508/22 судами трьох інстанцій, вбачається зловживання ОСОБА_2 процедурою звернення за міжнародним захистом з метою уникнення притягнення до відповідальності в Турецькій Республіці. Отже вважає, що виїзд позивача з Республіки Туреччина був спричинений прагненням переховуватися від правосуддя, а не реальним ризиком зазнати серйозної шкоди у зв'язку з незаконним переслідуванням. Оскільки Позивачем не дотримано встановленої законодавством процедури звернення до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно були відсутні передумови та підстави для прийняття управлінського рішення відповідачем, а листи відповідача, як відповіді на звернення та скаргу громадянина мають роз'яснювальний характер та не тягнуть для Позивача правових наслідків, фактично та юридично не є актом індивідуальної дії - рішенням суб'єкта владних повноважень відносно заявника, яке потенційно може бути предметом спірних правовідносин.
Представник позивача подав відповідь на відзив в якому зазначає, що відповідач посилається на обставини, що мали місце і були предметом розгляду в 2021-2022 роках, коли спір щодо цих обставин був вирішений по суті. Зазначає, що позивач дотримався вимог закону щодо порядку і строків подання повторної заяви, а саме: відповідно до вимог ч.5 ст.5 Закону позивач 29.02.2024 та 05.03.2024 особисто звертався безпосередньо до відповідного територіального органу ДМС до закінчення строку легального перебування на території України, що підтверджується довідкою по звернення за захистом в Україні терміном дії до 17.04.2024. При цьому заявник не допустив значного зволікання у часових проміжках із зверненням за захистом, вчинив активні дії щодо прийому заяви, повторно негайно без необґрунтованих затримок, звернувся до органу ДМС, що безперечно свідчить про наявність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань. При цьому наголошую, що позивач перетнув кордон легально, а не незаконно, тому вважає, що на нього поширюються положення ч.5 ст.5, а не ч.2 ст.5 Закону. Зазначає, що відповідач не повідомив позивача про те, що довідка втратила чинність і він порушує строки звернення за захистом. Вказує, що жодних порушень не було, в матеріалах справи відсутні будь-які докази повідомлення позивача про нечинність довідки про звернення за захистом взагалі та станом на 29.02.2024 та 05.03.2024 зокрема, коли позивач особисто звернувся до відділу шукачів захисту. Про існування наказу ГУ ДМС у Львівській області відомо не було та під розпис ознайомлення теж не було. Позивач добросовісно вважав, що довідка продовжена до 17.04.2024 є діючою і жодних перешкод для повторного звернення за захистом немає, оскільки він легально прибув і легально продовжує перебувати в Україні. Вказує, що рішення про примусове повернення позивача на батьківщину органами ДМС не приймалось, аналогічно як і рішення Офісом Генерального прокурора про його екстрадицію. Також ні один із уповноважених державою органів не встановлював позивачеві строку для добровільного залишення території України.
Ухвалою суду від 11 липня 2024 року відмовлено в розгляді справи в судовому засіданні.
Суд всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та
встановив:
Громадянин Турецької Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 вперше звернувся 03.12.2021 до ГУ ДМС у Львівській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до наказу ГУ ДМС у Львівській області № 248 від 22.12.2021 прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
ДМС України прийнято рішення № 110-22 від 29.07.2022 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту щодо громадянина Турецької Республіки ОСОБА_1 .
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду у справі № 380/11508/22 від 23.03.2023 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ДМС України, за участю третьої особи - ГУ ДМС у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, відмовлено, постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.06.2023 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі № 380/11508/22 від 23.03.2023 - без змін.
Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22.01.2024 касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а судові рішення першої та апеляційної інстанції - без змін.
02.02.2024 ГУ ДМС у Львівській області прийнятий наказ № 12 «Про визнання недійсною довідки про звернення за захистом в Україні № 013191 від 17.07.2023» на підставі постанови Верховного Суду від 22.01.2024 року у справі №380/11508/22, згідно якої визначено статус ОСОБА_2 в Україні.
Згідно інформаційного повідомлення начальника Управління міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії від 06.02.2024, довідка про звернення за захистом в Україні за № 013191 дійсна до 17.04.2024 - підлягає вилученню.
Представник позивача 08.02.2024 звернувся до ГУ ДМС У Львівській області з проханням прийняти до розгляду повторно подану заяву-анкету шукача притулку ОСОБА_1 від 08.02.2024 а відповідно до вимог Закону та наказу МВС від 07.09.2011 №649 в день поступлення розглянути зазначену заяву та прийняти рішення про оформлення документів, після чого в 15-ти денний термін провести співбесіду із шукачем захисту за участю перекладача і адвоката та діяти згідно із алгоритмом визначеним Законом і Наказом.
Листом ГУ ДМС У Львівській області від 19.02.2024 повідомило представника позивача, що особа, яка має намір отримати захист в Україні, повинна особисто звернутись із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до відповідного територіального органу ДМС.
Представник позивача в заяві від 27.02.2024 звернувся до ГУ ДМС У Львівській області з проханням відкласти призначений на 29.09.2024 особистий прийом заяви шукача захисту ОСОБА_1 у зв'язку із зайнятістю.
05.03.2024 ОСОБА_1 подав заяву-анкету про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
12.03.2024 представник позивача звернувся до відповідача із скаргою на працівників міграційної служби у зв'язку із відмовою у прийомі заяви позивача.
Листом ГУ ДМС У Львівській області від 29.03.2024 при розгляді поданої скарги відмовлено в проведенні перевірки.
Позивач не погоджуючись з діями відповідача, тому звернувся за захистом свої прав та інтересів до суду.
Предметом даного спору є дії відповідача щодо прийняття рішення в результаті розгляду поданої заяви позивачем про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
При прийнятті рішення суд керувався наступним.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частина 2 статті 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» № 3671-VI від 08.07.2011 (далі і вище - Закон № 3671-VI) визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону № 3671-VI біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Пункт 4 частини 1 статті 1 Закону № 3671-VI визначає, що додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.
Пункт 13 частини 1 статті 1 Закону № 3671-VI визначає, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до частини 2 статті 5 Закону № 3671-VI особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Стаття 6 Закону № 3671-VI визначає умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Так, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа:
- яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;
- яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів;
- яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй;
- стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні;
- яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).
Згідно положень частин 1, 2 статті 7 Закону № 3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження.
Положення частини 12 статті 7 Закону № 3671-VI визначають, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту:
- реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи;
- ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов'язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- у разі потреби направляє особу на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України;
- заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та членів її сім'ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім'єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник;
- заповнює інші необхідні документи;
- оформлює особову справу;
- роз'яснює порядок звернення про надання безоплатної правничої допомоги відповідно до Закону України «Про безоплатну правничу допомогу»;
- заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.
Відповідно до частин 6 8 статті 8 Закону № 3671-VI рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.
У разі використання особою права на оскарження центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи.
Згідно з частиною 1 статті 10 Закону № 3671-VI рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту «..» приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, але не більш як до трьох місяців.
Положення частини 6 статті 10 Закону № 3671-VI визначають, що за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно частин 1 та 2 статті 12 Закону № 3671-VI рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.
Рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку та в установлені цим Законом строки до суду.
Процедура розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, визначена Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649 (далі і вище - Правила №649).
Відповідно до пункту 1.1. ці Правила визначають процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
За змістом пункту 2.2 Правил №649, рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа.
Відповідно до пункту 2.4 Правил №649 У разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом (додаток 2).
Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС:
видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 3);
під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.
З урахуванням викладеного слід дійти висновку, що за наслідком звернення особи до територіального органу міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в обов'язковому порядку має бути прийняте відповідне рішення уповноваженого органу.
Також, зазначеними вище нормами законодавства України передбачено, що процедурі розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та прийняття відповідного рішення за такою заявою, передує попередній перегляд такої заяви, як включає такі дії як: видача заявникові довідки про звернення за захистом в Україні, реєстрація заявника, співбесіда із заявником, розгляд відомостей у наданій заяві-анкеті.
Водночас, слід зазначити, що така процедура розгляду документів проводиться тільки у випадку, якщо заява-анкета особи була особисто подана до міграційного органу іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником та внаслідок чого була прийнята до розгляду міграційним органом як заява-анкета, що оформлена в порядку статті 7 Закону №3671-VI.
Повертаючись до дослідження матеріалів справи, суд встановив, що позивач звернувся до ГУ ДМС у Львівській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Орган міграційної служби, надав відповідь, що стосовно заявника вже прийняте рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оскаржувалось в судовому порядку, та наразі є чинним.
Наведена відповідь свідчить про те, що за наслідком розгляду заяви позивача, ГУ ДМС у Львівській області порушило положення частин 6 8 статті 8 Закону № 3671-VI, не прийнявши відповідне рішення, а наведене органом міграційної служби обґрунтування про існування рішення, яким вже вирішувалися ці питання, не звільняє його від обов'язку, відповідно до частин 6 8 статті 8 Закону № 3671-VI прийняти відповідне рішення.
Зокрема, згадані вище норми встановлюють, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Суд встановив, що позивачем та його представником вчинялися дії щодо подачі заяви-анкети не зволікаючи, після винесення постанови Верховного Суду від 22.01.2024 року у справі №380/11508/22 та доказів ознайомлення позивача, чи його представника із наказом від 02.02.2024 №12 в матеріалах справи відсутні.
Суд вважає безпідставними покликання відповідача на обставини встановлені в межах справи №380/11508/22, оскільки такі можуть враховуватися при розгляді заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та прийнятті відповідного рішення.
За таких підстав, суд вважає, що відповідач не зазначив чітких та однозначних правових обставин, що свідчили б про невідповідність вказаної заяви (звернення) критеріям, визначеним Законом №3671-VI та Правилами №649, завдяки яким би шукач захисту мав би можливість бути обізнаним про порушення порядку та підстави не прийняття його заяви.
При цьому приписами ч. 6 статті 8 Закону №3671-VI визначений обов'язок відповідача прийняти саме рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, навіть за заявами, які є очевидно необґрунтованими, а також якщо заяви носять характер зловживання.
За умов неприйняття ГУ ДМС у Львівській області заяви ОСОБА_1 про визнання його біженцем, або особою яка потребує додаткового захисту, а також неухвалення за наслідком розгляду такої заяви відповідного рішення, суд висновує про наявність, з боку територіального органу міграційної служби, протиправної бездіяльності та про наявність у останнього, обов'язку, розглянути заяву ОСОБА_1 та прийняття рішення, згідно положень Закону №3671-VI та з урахуванням висновків суду.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Таким чином, за сукупністю наведених обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тому з огляду на викладене, а також метою ефективного захисту порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся до суду, належить:
- визнати протиправною бездіяльність щодо нерозгляду заяви - анкети громадянина Республіки Туреччина ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов'язати ГУ ДМС у Львівській області прийняти рішення щодо прийняття заяви громадянина Республіки Туреччина ОСОБА_1 , про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та з урахуванням висновків суду.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов'язаних з розглядом справи не встановлено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 132, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність щодо нерозгляду заяви - анкети громадянина Республіки Туреччина ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
3. Зобов'язати ГУ ДМС у Львівській області (79007 м. Львів вул.. Січових Стрільців 11; код ЄДРПОУ : 37831493) прийняти рішення щодо прийняття заяви громадянина Республіки Туреччина ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» з урахуванням висновків суду.
2. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений 28.03.2025.
СуддяКоморний Олександр Ігорович