31 березня 2025 року справа №320/29612/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з позовною заявою до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київської області (далі - відповідач, ЦМУ ДМС України у місті Києві та Київської області), в якому просила суд:
1. Визнати протиправною бездіяльність Центрального міжрегіонального управління ДМС України у м. Києві та Київській області щодо неприйняття заяви та рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 18.04.2023 № б/н.
2. Зобов'язати Центральне міжрегіональне управління ДМС України у м. Києві та Київській області прийняти заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ Україні від 07.09.2011 року № 649 та надати рішення за результатами розгляду заяви від 18.04.2023 № б/н.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскільки чинним законодавством України, як і міжнародним законодавством не передбачено можливості органів міграційної служби не приймати заяви від шукачів захисту, то відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка полягала у неприйнятті заяви позивачки, незважаючи на факт особистого звернення позивачки з відповідною заявою, чим порушено її права, які мають бути поновлені у заявленій спосіб.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.09.2023 відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд якої вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.
Представник відповідача подав відзив на позов, в якому наголосив на правомірності поведінки відповідача, одночасно підтвердив, що рішення про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту або тимчасового захисту» відносно позивачки не приймалось, а її заяву-анкету розглянуто відповідачем у порядку Закону України «Про звернення громадян». Такі дії відповідача обґрунтовані тим, що позивачка не вчинили жодних дій для невідкладного звернення за захистом до закінчення строку законного перебування на території України до 26.05.2022, тобто не виконала свій обов'язок щодо звернення з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту сумлінно та без необґрунтованих затримок. Тож, на думку відповідача, позивачка розуміючи відсутність правових підстав для перебування на території України та ризики своєї належності до держави-агресора, шукає шляхи для легалізації на території України, при цьому використовуючи факт широкомасштабного вторгнення рф проти України, як сприятливі умови для обґрунтування неможливості повернення до рф. Проте у дозволений проміжок часу позивачка не звернулась за захистом в Україні, чим порушила порядок та строк звернення за таким захистом.
Позивачка подала відповідь на відзив, в якому зазначила, що у відзиві відповідач не спростував її твердження та аргументи стосовно суті позовних вимог. Також наголосила, що відповідач не навів обставин та належних правових підстав для обґрунтування допущеної протиправної бездіяльності. Подана нею за встановленою формою заява-анкета мала бути розглянута відповідачем відповідно до спеціальної процедури, передбаченої Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України №649 від 07.09.2011. Проте цього здійснено не було, про що зазначає представник відповідача у відзиві на позовну заяву, тим самим підтверджуючи протиправну бездіяльність відповідача.
Розглянувши подані сторонами (їх представниками) документи та матеріали, заслухавши їхні пояснення, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивачка ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження - Азербайджанська Республіка, є громадянкою рф. Має двох дітей, народжених на території рф: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадян рф. Батько дітей - ОСОБА_4 , був громадянином рф.
У 2019 році позивачка уклала шлюб з ОСОБА_5 , громадянином України, уродженцем Донецької області (м. Маріуполь), який помер від короновірусу 12.10.2021.
Відповідно до доводів позивачки, на території України вона з дітьми проживає з 2016 року. Агресію зі сторони рф ніколи не підтримувала та навпаки у соціальних мережах підтримує Україну. Зв'язків зі своїми батьками, які проживають на території рф, вона не підтримує. Має два татуювання з зображенням герба та карти України.
Кожного року подорожувала зі своєю сім'єю в Маріуполь, відпочивали на морі та відвідували свекруху, оскільки вона проживала в м. Маріуполі допоки не померла ІНФОРМАЦІЯ_4 внаслідок ракетного обстрілу рф.
Позивачка проходила навчання на території України та має сертифікати про здобуття спеціальностей від 2020 року: «Практикуючий психолог», «Бізнес-тренер», «Менеджер по роботі з персоналом», «Спеціаліст з кадрового адміністрування».
Діти навчаються в українській спеціалізованій школі № 210 Оболонського району м. Києва з 2016 року і, зокрема станом на 2023 рік. Займаються спортом (футболом та гімнастикою) і виступають на змаганнях під прапором України. Діти вчать українську мову, читають українську літературу, знають історію України.
Позивачка має зареєстроване місце проживання у АДРЕСА_1 .
Позивачка легально перебувала на території України та мала посвідку на тимчасове проживання терміном дії до 26.05.2022.
Позивачка звернулась 18.04.2023 до відповідача (особисто) з заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (за формою, затвердженою наказом МВС України 07.09.2011 № 649), якою просила визнати її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки з 2016 року проживає на території України, не підтримує політику рф і повертатися на територію рф не має бажання, одночасно має опасання за своє життя і життя своїх дітей у разі повернення до рф. Також просила допомогти отримати захист в Україні, що вона могла захистити своїх дітей від російської агресії. Захистити сина від російської армії, оскільки він в 16 років має стати на облік в військкомат. До заяви нею додані документи, передбачені частиною сьомою статі 7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Позивачка 19.04.2023 звернулась до начальника ЦМУ ДМС України у місті Києві та Київської області, просила зафіксувати факт її звернення з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та розглянути її заяву і повідомити про те, коли вона зможе особисто прийти до ЦМУ ДМС України у місті Києві та Київської області для реєстрації та подальшого розгляду заяви.
ЦМУ ДМС України у місті Києві та Київської області розглянувши звернення позивачки від 19.04.2023, листом від 22.05.2023 № М-772/6/8010-23/8010.7.1.1/1711-23 її було повідомлено, що здійсненою перевіркою встановлено, що вона в'їхали на територію України 30.08.2021 і перебуває в Україні з порушенням дозволеного строку перебування. У вказаний проміжок часу за захистом в Україні вона не звернулась, тож порушено порядок та строк звернення за захистом в Україні. Прийняття рішення про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту приймається відповідно до частини 6 статті 5 Закону, за умови дотримання заявником порядку звернення із заявою, передбаченою вказаною статтею Закону. Також повідомлено, що на сьогодні Україна перебуває в умовах воєнного стану, що відповідно до позиції УВКБ ООН щодо України від березня 2022 року, УВКБ ООН не вважає Україну «безпечною країною походження» та рекомендує направляти іноземців, які проживали на території України і не встигли подати заяви про надання міжнародного захисту для проходження національної процедури надання захисту в третій безпечній країні.
Не погоджуючись з такою позицією ЦМУ ДМС України у місті Києві та Київської області, позивачка звернулась 01.06.2023 зі скаргою до Державної міграційної служби України, в якій просила відновити її права та зобов'язати ЦМУ ДМС України у місті Києві та Київської області зареєструвати її заяву-анкету про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, розглянути її та прийняти рішення за результатами розгляду.
Державна міграційна служба України листом від 16.06.2023 № М-5094-23/8.5/2384-23 повідомила позивачку, що оскілки ЦМУ ДМС України у місті Києві та Київської області не приймалось будь-якого рішення за її заявою-анкетою, у ДМС України відсутні правові підстави для розгляду скарги відповідно до вимог Закону та Правил № 649.
Вважаючи поведінку ЦМУ ДМС України у місті Києві та Київської області протиправною бездіяльністю, позивачка звернулась до суду з даним позовом за захистом своїх порушених прав у заявлений спосіб.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходячи з положень норм законодавства, які діяли на момент їх виникнення, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто
Виходячи з наведених норми основного закону, у зв'язку з положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд, здійснюючи судовий розгляд справи, перевіряє оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність вищенаведеним закріпленим процесуальним законом критеріям.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначає Закон України від 08.07.2011 № 3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон №3671-VI).
За приписами пунктів 1, 13 частини першої статті 1 Закон №3671-VI у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні, зокрема:
біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;
особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Разом з тим з матеріалів справи судом встановлено, що позивачка прибула на територію України добровільно, зареєструвала шлюб з громадянином України та легально проживала в Україні за власним бажанням, а не з підстав побоювань стати жертвою переслідувань з боку рф чи була змушена прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари, тощо.
Водночас суд зазначає, що згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є:
1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;
2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;
3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів;
4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Відповідно до статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин», а також змісту цього захисту (29.04.2004) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Згідно з пунктом 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Пункт 37 Керівництва визначає, що для надання статусу біженця, в першу чергу, важлива оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні походження.
Відповідно до частин першої, другої статті 5 Закону № 3671-VI особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України (частина п'ята статті 5 Закону № 3671-VI).
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися (частина шоста статті 5 Закону № 3671-VI).
Інших підстав відмови у прийняття документів від особи іноземця чинне законодавство України не містить.
Відповідно до частини першої статті 6 Закону № 3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника (частина перша статті 7 Закону № 3671-VI).
До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин (частина сьома статті 7 Закону № 3671-VI).
З матеріалів справи судом встановлено, що позивачка зверталась до відповідача із відповідною заявою з доданням до неї документів відповідно до статті 7 Закону № 3671-VI.
За приписами частини дванадцятої статті 7 Закону № 3671-VI, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту:
реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи;
ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов'язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
у разі потреби направляє особу на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України;
заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та членів її сім'ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім'єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник;
заповнює інші необхідні документи;
оформлює особову справу;
роз'яснює порядок звернення про надання безоплатної правничої допомоги відповідно до Закону України «Про безоплатну правничу допомогу»;
заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.
Таким чином, Закон № 3671-VI визначає чіткий алгоритм дій центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, у разі надходження заяви іноземця про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Також Закон № 3671-VI визначає вичерпний перелік підстав відмови у прийняття документів від особи іноземця чинне законодавство України не містить.
Аналогічні положення містить пункт 2.1. розділу ІІ Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649 (далі - Правила), які визначають процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до пунктів 2.2, 2.4, 2.5 розділу ІІ Правил рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа.
У разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом (додаток 2). Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС:
видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 3);
під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.
У разі використання заявником права на оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС видає такому заявникові під підпис довідку про звернення за захистом в Україні, про що заносить відповідні відомості до журналу реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні (додаток 4).
Довідка видається строком на три місяці з подальшим тримісячним продовженням строку її дії на весь час розгляду скарги. Підставою для продовження строку дії зазначеної довідки є копія скарги на рішення територіального органу ДМС з підтверджуючими документами її відправлення або у випадку оскарження в судовому порядку копія позовної заяви з відміткою (штампом) суду про її прийняття або копія ухвали суду про відкриття провадження у справі чи належним чином оформленої судової повістки. У випадку оскарження рішення в судовому порядку подальше тримісячне продовження строку дії довідки про звернення за захистом в Україні здійснюється після отримання письмової інформації про стан розгляду справи в суді від юридичної служби територіального органу ДМС.
З матеріалів справи судом встановлено, що 18.04.2023 позивачка зверталась до відповідача (особисто) з заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (за формою, затвердженою наказом МВС України 07.09.2011 № 649), проте ані рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ані рішення (наказу) про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту прийнятих за результатами розгляду заяви позивачки матеріали справи не містять. Натомість представник відповідача вказані обставини не заперечував, а навпаки підтверджував.
За наведеного суд доходить висновку, що відповідачем вчинено протиправну бездіяльність, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви позивачки про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом у порядку визначеному Законом № 3671-VI та Правилами, з урахуванням чого позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви позивачки про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом у порядку визначеному Законом № 3671-VI та Правилами.
Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 №1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні" керуючись зазначеними положеннями Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», судам слід ураховувати, що стаття 5 Закону не встановлює санкції за подання заяви про надання статусу біженця із зволіканням. У таких випадках на порушників можуть накладатися лише стягнення у вигляді штрафу, передбачені статтями 203 та 204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (ті, що відповідають вимогам статті 31 Конвенції про статус біженців 1951 року). Неприйняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до розгляду та примусове повернення або примусове видворення заявника суперечитиме захисту фундаментальних прав, передбачених Конвенцією про статус біженців 1951 року (стаття 33 «Невислання біженців»), а також Конвенцією про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року (стаття 3 «Заборона катування»).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
За приписами частин першої, другої, четвертої статті Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Таким чином, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме шляхом зобов'язання відповідача прийняти рішення щодо прийняття або відмови у прийнятті заяви позивачки про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог Закону № 3671-VI та Правил.
Решта вимог задоволенню не підлягають як передчасні, виходячи з наведеної у рішенні процедури прийняття рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Всупереч наведених вимог процесуального закону, відповідач належними та допустимими доказами не довів правомірності своєї поведінки.
У підсумку, з урахування вищезазначеного в сукупності, суд дійшов висновку, що позовна заява є частково обґрунтованою та підлягає частковому задоволенню.
У взаємозв'язку з вищенаведеним та керуючись статтями 6, 7, 9, 14, 73-78, 90, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Центрального міжрегіонального управління ДМС України у м. Києві та Київській області щодо неприйняття рішення про прийняття заяви ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 18.04.2023 № б/н або про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом у порядку визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ Україні від 07.09.2011 № 649.
3. Зобов'язати Центральне міжрегіональне управління ДМС України у м. Києві та Київській області прийняти рішення щодо прийняття або відмови у прийнятті заяви ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 18.04.2023 № б/н відповідно до вимог Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ Україні від 07.09.2011 № 649.
4. В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Василенко Г.Ю.