31 березня 2025 року справа №640/16505/20
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Кочанової П.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНСТАМЕД" до Антимонопольного комітету України, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Діавіта", Комунальне некомерційне підприємство "Київський міський пологовий будинок №2" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправним та скасування рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНСТАМЕД" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Постійно діючої адміністративної колегії Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель № 12285-р/пк-пз від 22.06.2020.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 липня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 640/16505/20, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Законом України від 13.12.2022 № 2825-IX "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX, з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №640/16505/20 розподілено судді Кочановій П.В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року суддею Кочановою П.В. адміністративну справу прийнято до провадження та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач дійшов хибних висновків про часткове задоволення скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Діавіта" та зобов'язання замовника скасувати рішення про визначення позивача переможцем.
Представник третьої особи - Комунального некомерційного підприємства "Київський міський пологовий будинок №2" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надав суду пояснення щодо адміністративного позову, в яких просив скасувати оскаржуване рішення відповідача.
Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки оскаржуване рішення прийняте ним на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Представник третьої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "Діавіта" просив відмовити у задоволенні позову, оскільки відповідач обгрунтовано та об'єктивно оцінив позиції сторін, всі надані докази та фактичні обставини справи.
У відповіді на пояснення третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю "Діавіта" позивач наголосив на тому, що аргументи останнього суперечать вимогам чинного законодавства.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Відповідно до оголошення про проведення процедури закупівлі, яке оприлюднене на веб-порталі Уповноваженого органу за № UА-2020-04-22-001818-b Комунальним некомерційним підприємством «Київський міський пологовий будинок №2» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної і адміністрації) було оголошено процедуру закупівлі відкриті торги на закупівлю «Медичне обладнання та вироби медичного призначення різні (апарат обробки крові центрифужного типу)».
Замовник протоколом № 37 від 05.06.2020 відхилив пропозицію ТОВ «Діавіта» відповідно до п. 2 ч.1 ст. 31 Закону України «Про публічні закупівлі» через те, що всупереч п.3 медико-технічних вимог додатку 1 до тендерної документації закупівлі учасником документально не підтверджено можливість проведення збору гранулоцитів та всупереч п. 4 медико-технічних вимог додатку 1 до тендерної документації закупівлі учасником документально не підтверджено можливість використання апарату для новонароджених та документально не підтверджено можливість проведення процедури видалення та обміну плазми за допомогою одноголкового доступу.
ТОВ «Діавіта» було оскаржено рішення, оформлене протоколом № 37 від 05.06.2020, шляхом подання скарги за вих. № 243 від 11.06.2020 до Постійно діючої адміністративної колегії Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель, яка була прийнята до розгляду рішенням № 11856-р/пк-пз від 16.06.2020.
За результатами розгляду скарги Постійно діючою адміністративною колегією антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель було прийнято оскаржуване рішення № 12285-р/пк-пз від 22.06.2020 про задоволення скарги частково, а саме: зобов'язано Замовника КНП »КМПБ №2" скасувати рішення про відхилення тендерної пропозиції ТОВ «Діавіта» та рішення про визначення ТОВ "ІНСТАМЕД" переможцем процедури закупівлі - "Медичне обладнання та вироби медичного призначення різні (апарат обробки крові центрифужного типу)", оголошення про проведення якої оприлюднене на веб-порталі Уповноваженого органу за № UА-2020-04-22-001818-b.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1 Закону України від 25 грудня 2015 року №922-VIII "Про публічні закупівлі" (далі - Закон №922-VIII) визначено:
замовники - суб'єкти, визначені згідно із статтею 2 цього Закону, які здійснюють закупівлі товарів, робіт і послуг відповідно до цього Закону;
суб'єкт оскарження в органі оскарження (далі - суб'єкт оскарження) - фізична чи юридична особа, яка звернулася до органу оскарження з метою захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів з приводу рішення, дії чи бездіяльності замовника, що суперечать законодавству у сфері публічних закупівель і внаслідок яких порушено право чи законні інтереси такої особи;
орган оскарження - Антимонопольний комітет України.
Приписами частини першої статті 18 Закону №922-VIII закріплено, що Антимонопольний комітет України як орган оскарження з метою неупередженого та ефективного захисту прав і законних інтересів осіб, пов'язаних з участю у процедурах закупівлі, утворює постійно діючу адміністративну колегію (колегії) з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель. Рішення постійно діючої адміністративної колегії (колегій) ухвалюються від імені Антимонопольного комітету України.
Орган оскарження розглядає скаргу та приймає рішення на її підставі в межах одержаної за скаргою інформації та інформації, розміщеної в електронній системі закупівель. Рішення за результатами розгляду скарг приймаються органом оскарження виключно на його засіданнях (частина шістнадцята статті 18 Закону № 922-VIII).
Згідно з частиною вісімнадцятою статті 18 Закону №922-VIII за результатами розгляду скарги орган оскарження має право прийняти рішення:
1) про встановлення або відсутність порушень процедури закупівлі (у тому числі порушення порядку оприлюднення або неоприлюднення інформації про процедури закупівлі, передбаченої цим Законом);
2) про заходи, що повинні вживатися для їх усунення, зокрема зобов'язати замовника повністю або частково скасувати свої рішення, надати необхідні документи, роз'яснення, усунути будь-які дискримінаційні умови (у тому числі ті, що зазначені в технічній специфікації, яка є складовою частиною тендерної документації), привести тендерну документацію у відповідність із вимогами законодавства або за неможливості виправити допущені порушення відмінити процедуру закупівлі.
Відповідно до частини двадцять третьої статті 18 Закону №922-VIII рішення органу оскарження може бути оскаржене суб'єктом оскарження, замовником до окружного адміністративного суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, протягом 30 днів з дня його оприлюднення в електронній системі закупівель.
Аналізуючи вказані норми законодавства убачається, що право на оскарження рішення органу оскарження мають виключно замовник та суб'єкт оскарження.
Отже, правом на оскарження рішень органу оскарження наділені лише суб'єкти, які беруть участь у його прийнятті в порядку, передбаченому законом. Інші учасники закупівлі, які не є суб'єктами оскарження, не мають права оскаржувати таке рішення органу оскарження за результатами розгляду скарги.
З матеріалів справи встановлено, що замовником у спірних правовідносинах є Комунальне некомерційне підприємство "Київський міський пологовий будинок №2" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), а суб'єктом оскарження (особа, яка подала скаргу, за результатом розгляду якої прийнято оскаржуване у цій справі рішення) - Товариство з обмеженою відповідальністю "Діавіта" (треті особи у цій справі).
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНСТАМЕД", хоча і є учасником вказаної вище процедури закупівлі, але не має у спірних правовідносинах статусу замовника або суб'єкта оскарження, а отже не має право на оскарження рішення відповідача.
Варто наголосити, що Верховний Суд у постанові від 12.07.2022 у справі №640/9046/21 висловив правову позицію, згідно з якою визначив, що інші учасники тендера, окрім замовника та суб'єкта оскарження, не мають права оскаржувати рішення органу оскарження за результатами розгляду скарги, незалежно від стадії, на якій перебуває публічна закупівля.
Таким чином, суд звертає увагу, що неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України та норм Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими. Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюється при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
З цього приводу суд зазначає, що відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У розвиток цієї конституційної норми, частиною 1 та 3 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. До суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Також суд звертає увагу, що Верховний Суд у постанові від 31 березня 2021 року у справі №640/21611/19 зазначив, що з'ясування матеріально-правової заінтересованості позивача передує розгляду питання щодо правомірності рішення, котре оскаржується. Відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності оскарженого рішення.
Суд може робити висновок про неправомірність рішень, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень та про порушення у зв'язку із цим прав лише за позовом належного позивача. Оцінка рішень за позовом особи, яка не має права на звернення до суду, яка не є потерпілою у конкретних правовідносинах (є неналежним позивачем), апріорі не може призвести до захисту прав і не узгоджується із завданнями адміністративного судочинства.
Враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 31 березня 2021 року у справі №640/21611/19, суд вважає відсутніми правові підстави для надання оцінки суду по суті правомірності оспорюваного рішення, адже відсутність порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся до суду, є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Резюмуючи викладене, суд вважає, що відсутність порушеного права позивача є підставою для відмови у позові без надання оцінок правової оцінки аргументам позивача щодо неправомірності оспорюваного у даній справі рішення.
Згідно з вимогами частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Виходячи з системного тлумачення зазначених положень законодавства вбачається, що особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.
Тобто, в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним за встановленням судом факту їх порушення.
Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Таким чином, для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Враховуючи зазначене, в межах розгляду даної адміністративної справи насамперед підлягає встановленню факт порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача з боку відповідача. При цьому необхідно зазначити, що обов'язковою ознакою порушення права особи є його припинення, зміна або встановлення неможливості реалізації.
При цьому, реалізація особою права на звернення до адміністративного суду з позовом про оскарження будь-яких рішень, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, не покладає на суд беззаперечного обов'язку щодо надання такого захисту безвідносно до змісту позовних вимог та наявності спірних публічно-правових правовідносин.
Тобто, питання про можливість задоволення конкретних позовних вимог позивача, спрямованих на відновлення його прав, має вирішуватися, виходячи із суті заявлених вимог та наявності спірних правовідносин, які виникли безпосередньо між позивачем та контролюючим органом, протиправні дії якого, на суб'єктивну думку позивача, порушили його право.
Так, рішення суб'єкта владних повноважень є такими, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорювані рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.
Однак, в цьому випадку оскаржуване рішення не є юридично значимим для позивача, оскільки жодних заходів його реалізації щодо позивача не передбачає, а прийняте як результат правозастосування повноважень відповідача у сфері публічних закупівель та адресоване виключно замовнику закупівлі та суб'єкту оскарження та жодним чином не встановлює прав та обов'язків для позивача.
З огляду на викладене, оскаржуване рішення фактично не порушує жодних прав, свобод та інтересів позивача, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог без дослідження встановлених в оскаржуваному рішенні порушень.
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно положень ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Як наслідок, відсутні підстави розподілу судових витрат.
Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України суд,
У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНСТАМЕД" до Антимонопольного комітету України, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Діавіта", Комунальне некомерційне підприємство "Київський міський пологовий будинок №2" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправним та скасування рішення - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено та підписано 31 березня 2025 року.
Суддя Кочанова П.В.