24 лютого 2025 року справа №320/39536/23
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) про скасування адміністративно-господарського штрафу,
До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову винесену Відділом державного нагляду (контролю) у м. Києві Державної служби України з безпеки на транспорті №035697 від 12.09.2023 про застосування адміністративно-господарського штрафу.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що оскаржувана постанова про накладення адміністративно-господарського штрафу є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки винесена з порушенням вимог чинного законодавства.
Крім того, позивач вказує на те, що відповідачем не встановлено, що саме позивачем було вчинено правопорушення, оскільки позивач не може бути суб'єктом відповідальності, так як остання не зареєстрована підприємцем, тому постанова підлягає скасуванню.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Від представника відповідача до суду надійшов відзив, відповідно до якого Укртрансбезпека здійснює свої повноваження як безпосередньо, так і через територіальні органи. За результатами перевірки 03.08.2023 р. посадовими особами відповідача було складено акт перевірки, відповідно до якого під час перевірки було встановлено, що перевізник не забезпечив транспортний засіб документами, а саме, відсутня товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, в зв?язку з чим порушені вимоги ст.ст. 34, 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» та п.11.1 Наказу Міністерства транспорту України Nє 363 від 14.10.1997 року «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні». В задоволенні позову відповідач просив відмовити в повному обсязі.
У відповіді на відзив Позивач підтримала усі свої позовні вимоги.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
03.08.2023 відповідно до направлення від 28.07.2023 № 015739 на рейдову перевірку, відповідно до пунктів 3, 4 Порядку зупинення транспортного засобу, що здійснює автомобільні перевезення пасажирів та вантажів, посадовими особами Державної служби з безпеки на транспорті та її територіальних органів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2013 № 422 співробітниками Укртрансбезпеки зупинено транспортний засіб марки «Mercedes-Benz», номерний знак НОМЕР_1 , який належить та використовувався позивачем.
При здійсненні перевірки було виявлено, що на момент перевірки документи, визначені статтею 48 Закону №2344-I1, відсутні, а саме: товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.
Того ж дня складено Акт № АР021124 про проведення перевірки додержання законодавства про автомобільний транспорт під час перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.
12.09.2023 відповідачем винесено Постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу, якою на позивача накладено штраф в розмірі 17000,00 грн. за порушення абз.3 ч.1 ст.60 Закону України "Про автомобільний транспорт" та яку направлено на адресу позивача.
Незгода позивача із прийнятою постановою зумовила її звернення до суду із позовом, при вирішенні якого суд виходить із наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом України від 5 квітня 2001 року № 2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт" (далі Закон № 2344-ІІІ).
Вказаний закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами-суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень (ст. 3 Закону № 2344-ІІІ).
Відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону № 2344-ІІІ реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
Так, на виконання вимог абзацу 4 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України № 442 від 10 вересня 2014 року "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" утворено Державну службу України з безпеки на транспорті, реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з безпеки на морському та річковому транспорті, Державну інспекцію з безпеки на наземному транспорті та підпорядкувавши Службі, що утворюється, Державну спеціальну службу транспорту.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 103 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (далі Постанова № 103).
Відповідно до п. 1 Постанови № 103 Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).
Згідно з пп.1 п. 4 Постанови № 103 основними завданнями Укртрансбезпеки є, зокрема, реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування міському електричному, залізничному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті.
Відповідно до п. 8 Постанови № 103 Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України № 592 від 26 червня 2015 року "Деякі питання забезпечення діяльності Державної служби з безпеки на транспорті" утворені територіальні органи Державної служби з безпеки на транспорті як структурні підрозділи апарату Служби за переліком згідно з додатком 3, зокрема Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області.
В силу вимог пп. 15, 27 п. 5 Постанови № 103 Укртрансбезпеки відповідно до покладених на неї завдань: здійснює габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; здійснює нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.
Водночас процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, зокрема, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом встановлено Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року № 1567 (далі Порядок № 1567).
Відповідно до п. 2 Порядку № 1567 державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб'єктів господарювання, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.
За приписами п. 4 Порядку № 1567 державний контроль на автомобільному транспорті здійснюється посадовими особами органу державного контролю шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Відтак саме на Укртрансбезпеку покладені повноваження щодо реалізації державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, в тому числі державного контролю шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
За змістом положень ст. 5 Закону № 2344-III основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.
Відповідно до ст. 6 Закону № 2344-III державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі). Державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
Згідно з п. 14 Порядку № 1567 рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об'єктах, що використовуються суб'єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.
Відповідно до абз. 2 п. 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.
Відповідно до ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішні перевезень вантажів є:
для автомобільного перевізника документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Однак перелік документів, визначений статтею 48 Закону № 2344-ІІІ, не є вичерпним.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 11.02.2020 у справі № 820/4624/17 зазначив, що аналіз положень статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" дає підстави для висновку, що законодавцем при визначенні документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не встановлено їх вичерпний перелік, проте вказано на необхідність наявності інших документів, передбачених законодавством.
Відповідно до статті 60 Закону від 05.04.2001 № 2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Судом встановлено, що станом на день рейдової перевірки 03.08.2023 та складання Акту проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом № АР021124 від 03.08.2023, на підставі якого у подальшому було винесено оскаржувану постанову, водієм автомобіля не надано товарно-транспортної накладної.
Позивач вказує на те, що вона не являється суб'єктом господарювання, до яких можуть застосовуються адміністративно-господарські штрафи передбачені ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Надаючи оцінку наведеним аргументам позивача, суд керується такими мотивами.
Відповідно до ст.217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи виливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.
Як встановлено ч.4 ст.217 Господарського кодексу України господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько - правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Статтею 238 Господарського кодексу України визначено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. До адміністративно-господарських санкцій належить й адміністративно господарський штраф.
Відповідно до ст.241 Господарського кодексу України адміністративно- господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.
З огляду на наведене, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин відповідно є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Згідно ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт» адміністративно- господарські штрафи застосовуються за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників.
Таким чином, суд зазначає, що суб'єктами правопорушення до яких можуть застосовуються адміністративно-господарські штрафи передбачені ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт» є виключно суб'єкти господарювання - перевізники.
Відповідно до ст.55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Суб'єктами господарювання є: господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Також суд звертає увагу, що адміністративно-господарські санкції за своєю суттю є заходом організаційно-правового або майнового характеру, який спрямований на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, а адміністративно-господарський штраф, як один з видів таких заходів - грошовою сумою, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.
Тобто, адміністративно-господарський штраф як загалом так і у випадку вчинення порушень законодавства про автомобільний транспорт, зазначених в ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" може застосовуватись виключно до суб'єктів господарювання.
Такий висновок підтверджується також Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1567 (з наступними змінами та доповненнями, в редакції чинній на момент-виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок №1567), пунктами 20-29 якого та додатком 5 до нього передбачено, що адміністративно-господарський штраф за порушення законодавства про автомобільний транспорт застосовується до фізичної особи-суб'єкта господарювання.
Суб'єктом правопорушення відповідальність за яке передбачена абз. 16 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорту» на якого може бути накладено адміністративно-господарський штраф є особа, зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності, яка в установленому законом порядку, з використанням належних їй або найманих нею транспортних засобів здійснює перевезення вантажів.
Суд зазначає, що ОСОБА_1 не зареєстрована підприємцем, а тому не є суб'єктом господарювання, та до неї не можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції, у тому числі, передбачені ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
У законодавстві щодо правопорушень у сфері автомобільного транспорту відсутня презумпція винуватості власника транспортного засобу.
Постанова відповідача №035697 від 12.09.2023 про застосування адміністративно- господарського штрафу до позивача є протиправною, оскільки не встановлено, що саме позивач вчинив правопорушення. Крім того, позивач взагалі не може бути суб'єктом відповідальності за ст.60 Закону, тому підлягає скасуванню.
Також суд зазначає, що Відповідачем як під час складання акту перевірки так і в судовому засіданні не доведено, що водій транспортного засобу здійснював перевезення вантажу в розумінні Закону №2344-ІІІ та Правил №363.
У спірних правовідносинах має місце порушення принципів Резолюції Комітету Міністрів Ради Європи 77 (31) від 28.09.1977р., зокрема: право бути вислуханим, що означає, що щодо будь-якого адміністративного акту, який за своїм характером може несприятливо впливати на права, свободи або інтереси особи, така особа може пред'явити факти й аргументи та, у відповідних випадках, докази, що будуть ураховані адміністративним органом.
Враховуючи, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішення повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії-), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v, Finland), № 37801/97, п. 36 від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
В Рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
У Рішенні від 27 вересня 2010 року по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
При вирішенні спору слід враховувати, шо у п. 70 рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» суд зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, слід керуватися критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури. Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З огляду на викладені судом висновки, представник відповідачів не довів правомірності оскаржуваної постанови, що є підставою для задоволення позову.
Судовий збір по справі розподіляється відповідно до ст.139 КАС України.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову винесену Відділом державного нагляду (контролю) у м. Києві Державної служби України з безпеки на транспорті №035697 від 12.09.2023 про застосування адміністративно-господарського штрафу.
Стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1073 (одна тисяча сімдесят три гривні) 60 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лиска І.Г.